Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

місто Київ

справа № 464/7457/15-ц

провадження № 61-43286св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Житлово-будівельний кооператив № 215,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу № 215 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 серпня 2017 року у складі судді Борачка М. В. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 31 липня 2018 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У серпні 2015 року Житлово-будівельний кооператив № 215 (далі - ЖБК) звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнених вимог, просив зобов`язати співвласників квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відновити самочинно демонтовані конструктивні елементи та сантехнічно-будівельні розподілювачі - привести квартиру до попереднього стану згідно з поверховим планом Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - БТІ) від 18 грудня 1991 року.

Позивач обґрунтовував позов тим, що зазначений будинок перебуває на балансі та обслуговуванні ЖБК і є його власністю. Відповідачі придбали квартиру № 4 у цьому будинку для ведення бізнесу зі зміною її цільового призначення на нежитлову згідно з підробленою довідкою ЖБК від 12 березня 2012 року про те, що кооператив не заперечує проти цього. Втім, таке рішення загальних зборів кооперативу не ухвалювалося і не могло відбутися, оскільки лише непридатні для проживання жилі приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів можуть бути переобладнані в нежилі за рішенням загальних зборів членів кооперативу, затверджених виконавчим комітетом відповідної ради.

Починаючи з березня 2012 року відповідачі без згоди ЖБК та дозволу органу місцевого самоврядування здійснили реконструкцію квартири для переобладнання її під нежиле приміщення шляхом втручання у несучу стіну будинку з влаштуванням дверного прорізу замість віконного у лоджії та демонтажу внутрішніх міжкімнатних перегородок та дверних прорізів, а також зміни системи сантехнічних будинкових розподілювачів, чим створили незручності для інших мешканців будинку, порушили їхні права та безпеку їхнього життя. За ці дії відповідача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу і розпорядженням Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 15 квітня 2015 року її зобов`язано привести квартиру до попереднього стану, яке нею не виконане.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідачі позов не визнали, вважали його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 17 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, керувався тим, що право власності відповідачів на переобладнану квартиру зареєстроване у відповідному державному реєстрі, про що свідчать свідоцтва про право власності відповідачів від 23 листопада 2015 року, які у встановленому законом порядку позивачем не оспорювалися. Під час розгляду справи по суті позивачем до суду подано клопотання про скасування свідоцтв про право власності та приведення квартир до попереднього, житлового стану. Однак всупереч частині другій статті 31 ЦПК України 2004 року такі вимоги, подані як клопотання вже під час розгляду судом справи по суті, були предметом дослідження під час розгляду цієї справи. Представник позивача неодноразово уточнювала позовні вимоги, змінюючи при цьому і предмет, і підставу позову, що вимогами процесуального закону не допускається. З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про приведення квартири відповідачів до попереднього стану.

Позивачем не доведено тієї обставини, що внаслідок проведеної реконструкції квартири відповідачів порушенні права власників інших квартир цього будинку та/або санітарно-технічні вимоги та правила експлуатації будинку, оскільки відповідно до наданого стороною відповідача висновку експертного будівельно-технічного дослідження від 04 серпня 2017 року № 286/17 технічний стан будинку внаслідок здійснення перепланування квартири № 4 під нежитлову не погіршився; при переплануванні не здійснено втручання в несучі конструкції будинку та інженерні мережі будинку загального користування, які знаходяться в межах квартири № 4 ; здійснене перепланування квартири в нежитлові приміщення відповідає вимогам державних будівельних норм. Крім цього, у висновку зазначено, що нежитлові приміщення квартири АДРЕСА_1 на час проведення дослідження знаходяться у доброму технічному стані. Подальша експлуатація приміщення квартири АДРЕСА_1 разом із здійсненим переплануванням (в тому числі влаштованими окремими входами) можлива після завершення робіт з влаштування сходових входів у приміщення ззовні будинку та влаштування тамбурів для теплового та вітрового захисту приміщень.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 31 липня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з висновком суду про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки відповідачі у встановленому законом порядку отримали свідоцтва про право власності на переобладнану квартиру, позивач їх не оскаржив та на момент розгляду справи вони є чинними. Крім цього, на підтвердження своїх вимог сторона позивача не надала доказів порушення відповідачами вимог законодавства, будівельних норм, на спростування висновків експертизи, представлених відповідачами, інших експертних висновків не надала, хоча про право заявити клопотання про призначення судом експертизи у справі їй було роз`яснено у суді першої інстанції.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у серпні 2018 року, ЖБК просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що переобладнання спірної квартири відповідачами проведено на підставі незаконного наказу, а отже свідоцтва про право власності відповідачів від 23 листопада 2015 року є сфальшованими, і суди фактично узаконили заволодіння відповідачами спірним майном. Спірне приміщення переобладнане у нежитлове приміщення із порушенням будівельних норм та правил, отже наявні підстави для задоволення позову.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 213 ЦПК України 2004 року, статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що предметом спору є вимога про переобладнання квартира АДРЕСА_1 , який належить ЖБК, та приведення її у попередній стан.

Зазначену квартиру відповідачі у рівних частинах (по Ѕ частині) придбали у ОСОБА_3 (продавця) на підставі договору купівлі-продажу квартири від 19 березня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В., зареєстрованого в реєстрі за № 431, право власності на неї зареєстровано 23 березня 2012 року.

Наказом департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 26 жовтня 2007 року № 629 ОСОБА_3 надано дозвіл на використання власних квартир як нежитлових з поданням для цього на розгляд міжвідомчої комісії району необхідних документів щодо технічної можливості використання приміщень власних квартир як нежитлових та для інших цілей, з подальшим затвердженням висновків міжвідомчої комісії розпорядженням районної адміністрації.

За наслідками розгляду звернення власника квартири № 4 ОСОБА_3 до ЖБК про переобладнання квартири у нежиле приміщення, загальними зборами мешканців будинку АДРЕСА_1 прийнято рішення, оформлене протоколом від 22 січня 2009 року, про відмову всім власникам квартир у цьому будинку у переобладнанні, переплануванні та переведенні їх жилих приміщень у нежилі для відкриття у будинку магазину, нотаріальної контори, аптеки чи інших закладів.

Постановою адміністративної комісії при Сихівській районній адміністрації Львівської міської ради від 05 березня 2015 року відповідача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу за здійснення самовільної реконструкції квартири АДРЕСА_1 .

Розпорядженням Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 15 квітня 2015 року № 163 ОСОБА_1 зобов`язано відновити самочинно демонтовані конструктивні елементи та сантехнічно-будівельні розподілювачі і привести планування квартири до попереднього стану.

Однак це розпорядження районної адміністрації не виконано.

31 серпня 2015 року департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт із реконструкції нежитлового приміщення квартири АДРЕСА_1 і, у подальшому, видано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації.

23 листопада 2015 року зареєстровано право спільної часткової власності

(по Ѕ частці) відповідачів на нежитлове приміщення квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 23 листопада 2015 року та видано технічний паспорт на це нежитлове приміщення квартири.

Зазначені свідоцтва на момент розгляду справи судами не оскаржені, не визнані недійсними.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За змістом частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із частиною першою статті 356, частиною першою статті 357, частинами першою - другою статті 358 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до статей 16, 391, 386 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право, в тому числі шляхом приведення самочинної будівлі у попередній стан у разі порушення прав власника і неможливості усунення цих порушень іншим способом.

Частиною першою статті 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно з частиною сьомою статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У статті 382 ЦК України встановлено, що квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно з частиною другою статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Статтею 152 ЖК Української РСР встановлено, що виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об`єкта в експлуатацію не потребується.

Судами під час розгляду встановлено, що відповідачі зареєстрували у встановленому законом порядку право власності на переобладнану квартиру, отримали свідоцтва про право власності від 23 листопада 2015 року, які у встановленому процесуальним законом порядку позивачем не оспорювалися та є чинними.

Позивач 17 серпня 2017 року подав до суду процесуальні клопотання з вимогами про скасування виданих свідоцтв про право власності відповідачів на спірну квартиру, однак суд, виходячи з приписів частини другої статті 31 ЦПК України, надавши відповідну правову оцінку наведеному клопотанню, яке за своєю суттю було заявою про пред`явлення нових позовних вимог з іншим (відмінним від первісного позову) предметом позову, обґрунтовано відмовив у його прийнятті до розгляду, оскільки таку заяво подано на стадії розгляду справи по суті.

Крім того, позивачем не доведено тієї обставини, що внаслідок проведеної реконструкції квартири відповідачів порушені права позивача та власників інших квартир цього будинку та/або санітарно-технічні вимоги і правила експлуатації будинку, оскільки відповідно до наданого стороною відповідача висновку експертного будівельно-технічного дослідження від 04 серпня 2017 року № 286/17 технічний стан будинку внаслідок здійснення перепланування квартири № 4 під нежитлову не погіршився; при переплануванні не здійснено втручання в несучі конструкції будинку та інженерні мережі будинку загального користування, які знаходяться в межах квартири № 4 ; здійснене перепланування квартири в нежитлові приміщення відповідає вимогам державних будівельних норм.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 11 ЦПК України 2004 року, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 57 ЦПК України 2004 року).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України 2004 року).

Статтею 59 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України 2004 року суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Водночас позивач, реалізуючи своє право на судовий захист та обравши відповідний спосіб захисту, не оскаржував у визначеному процесуальним законом порядку свідоцтва про право власності на спірне приміщення від 23 листопада 2015 року, відповідно до яких право власності на переобладнане нерухоме майно належить відповідачам.

Доводів та доказів щодо того, що зазначені свідоцтва є сфальшованими, виданими на підставі недійсних документів, позивачем не надано, суди першої та апеляційної інстанцій таких обставин не встановили.

Доводи про те, що спірне приміщення переобладнане у нежитлове приміщення із порушенням будівельних норм та правил, Верховний Суд вважає також безпідставними та недоведеними, оскільки за клопотанням позивача ухвалою суду першої інстанції призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам «НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ» Львівської філії Державного науково-дослідного та проектно-вишукувального інституту.

При цьому судами встановлено, що листом від 24 травня 2017 року справу повернуто без проведення експертизи.

Позивач, розпоряджаючись своїми процесуальними правами на власний розсуд, повторно не заявляв клопотання про проведення судової експертизи та доручення її виконання певній експертній установі, з огляду на що суди врахували наявні у матеріалах справи докази, зокрема й письмовий доказ, експертний висновок, наданий відповідачами, зміст якого позивачем не спростований.

У судовому засіданні 17 серпня 2017 року суд роз`яснював право позивачу повторно звернутися з клопотанням про проведення експертизи, втім позивач не скористався цим правом та просив розглянути справу за наявними у матеріалах справи доказами.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, які зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, помилкового тлумачення норм матеріального права.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу № 215 залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 31 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

Б. І. Гулько

В. А. Стрільчук