Постанова

Іменем України

30 травня 2019 року

м. Київ

справа № 759/3880/17

провадження № 61-30806св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Театрально-видовищний заклад культури «Київський академічний театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року у складі судді Величко Т. О. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Шахової О. В., Поливач Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра» (далі - ТВЗК «Київський академічний театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що з 03 вересня 1997 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем. Наказом ТВЗК «Київський академічний театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра» від 23 лютого 2017 року № 19-К/1 його було звільнено з посади провідного майстра сцени на підставі пункту 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Його звільнення було проведено у зв`язку набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року № 955-VІІІ (далі - Закон № 955-VІІІ), яким, зокрема внесено зміни до статті 20 Закону України «Про театри і театральну діяльність». Семантичність диспозиції правової норми статті 20 Закону України «Про театри і театральну справу», структура якої змінена Законом № 955-VІІІ, цілком логічна у зв`язку зі статтею 58 Конституції України, яка визначає формування трудових правовідносин на підставі трудового контракту на майбутнє, а не в минулий час. Тому впровадження контрактної форми трудових відносин між відповідачем і працівником, який вже перебував у трудових правовідносинах на час набуття чинності Законом № 955-VІІІ на підставі безстрокового трудового договору, законодавчо не передбачена. Вказане свідчить про нормативну невідповідність змісту Закону № 955-VІІІ, яким внесені зміни до Законів України, що регулюють суспільні відносини в галузі театральної справи, пункту 2 його Прикінцевих положень, в яких зазначено, що набрання чинності цим законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив поновити його на роботі в ТВЗК «Київський академічний театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра» на посаді провідного майстра сцени з 24 лютого 2017 року і стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що звільнення позивача проведено у зв`язку набранням чинності Закону № 955-VІІІ, яким установлена контрактна форма трудових відносин. Відмова від підписання контракту є підставою для припинення укладеного з ОСОБА_1 безстрокового трудового договору згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України. Норма Закону № 955-VІІІ, якою запроваджено обов`язкове укладення строкового контракту з працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, не визнавалася неконституційною, тому відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, у зв`язку з чим наказ від 10 жовтня 2016 року № 124/к про звільнення ОСОБА_1 відповідає вимогам чинного законодавства.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що впровадження контрактної форми трудових відносин між роботодавцем і працівником, який вже перебував у трудових відносинах на час набуття чинності Законом № 955-VІІІ, не передбачено. Зміст Закону № 955-VІІІ, яким внесено зміни до Законів України, що регулюють суспільні відносини в галузі театральної справи, не відповідає пункту 2 його Прикінцевих положень. Закон № 955-VІІІ не містить в собі окремих підстав для припинення безстрокового трудового договору з професійними творчими працівниками, які перебувають у трудових відносинах, і не є самостійною підставою для такого припинення. Відповідачем не дотримано вимоги статті 49-2 КЗпП України, згідно з якою про наступне вивільнення працівник персонально попереджається не пізніше як за два місяці. Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій не врахували практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У січні 2018 року ТВЗК «Київський академічний театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра» подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що ОСОБА_1 був повідомлений про припинення безстрокового договору за пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України з підстави, передбаченої законом. Його звільнення було проведено з дотриманням норм чинного законодавства. Звільняючи позивача з посади провідного майстра сцени, відповідач діяв не з власної ініціативи, а у відповідності та на виконання норм Закону № 955-VІІІ, який зобов`язував припинити безстроковий трудовий договір з позивачем як професійним творчим працівником закладу культури. Позивач не скористався переважним правом, наданим йому як працівнику театру, оформити трудові відносини з відповідачем шляхом укладення контракту без проведення конкурсу.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Святошинського районного суду міста Києва.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

24 травня 2018 року справу № 759/3880/17 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працював у ТВЗК «Київський академічний театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра» на посаді провідного майстра сцени на умовах безстрокового трудового договору.

У зв`язку з прийняттям Закону № 955-VІІІ наказом ТВЗК «Київський академічний театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра» від 25 жовтня 2016 року № 27-ОД припинено 31 грудня 2016 року дію безстрокових трудових договорів з художнім та артистичним персоналом театру. Постановлено з 01 січня 2017 року укласти строкові контракти з працівниками художнього та артистичного персоналу, які надали письмову згоду на запропоновану зміну істотних умов праці.

Наказом ТВЗК «Київський академічний театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра» від 14 лютого 2017 року № 07-ОД попереджено всіх працівників творчого та артистичного персоналу театру, які до 23 лютого 2017 року не укладуть контракт строком на три роки на виконання вимог статті 3 Прикінцевих положень Закону № 955-VІІІ, про їх звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України. Роз`яснено працівникам, які не укладуть контракт до вищезазначеної дати, що за положеннями Закону № 955-VІІІ з 24 лютого 2017 року (після їх звільнення) керівництво театру не матиме жодної правової можливості укладати контракти без проведення конкурсу на умовах цього Закону.

З акту від 16 лютого 2017 року, складеного заступником директора-художнього керівника, начальником служби організації та обслуговування глядача, начальником відділу маркетингу та інформаційних послуг, встановлено, що 16 лютого 2017 року о 13 год. 00 хв. провідного майстра сцени ОСОБА_1 було ознайомлено з текстом наказу від 14 лютого 2017 року № 07-ОД. Від підпису про ознайомлення ОСОБА_1 відмовився, але просив зробити йому копію, що й було виконано.

З акту від 23 лютого 2017 року, складеного директором-художнім керівником, заступником директора-художнього керівника, начальником кадрової дільниці, встановлено, що 23 лютого 2017 року о 14 год. 05 хв. провідному майстру сцени ОСОБА_1 було ще раз запропоновано підписати контракт або надати письмову відмову продовжувати роботу за контрактом (у разі відмови підписати контракт). Підписати контракт і надати письмову відмову провідний майстер сцени ОСОБА_1 відмовився.

Наказом ТВЗК «Київський академічний театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра» від 23 лютого 2017 року № 08-ОД визнано наказ від 25 жовтня 2016 року № 27-ОД таким, що не підлягає виконанню.

Наказом ТВЗК «Київський академічний театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра» від 23 лютого 2017 року № 19-К/1 ОСОБА_1 звільнено з посади провідного майстра сцени 23 лютого 2017 року на підставі пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України (підстави, передбачені іншими законами).

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 31 травня 2017 року, у справі № 755/1220/17 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТВЗК «Київський академічний театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра» про визнання протиправними і скасування наказу ТВЗК «Київський академічний театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра» від 25 жовтня 2016 року № 27-ОД «Про зміну істотних умов праці у зв`язку з обов`язковістю виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» в частині припинення з 31 грудня 2016 року дії безстрокового договору з ОСОБА_1 Судове рішення мотивоване тим, що дія Закону № 955-VІІІ розповсюджується на ОСОБА_1 , а оспорюваний наказ винесений на виконання зазначеного Закону. Укладення контракту з раніше прийнятим працівником є одним із різновидів змін в організації виробництва і праці, що зумовлює зміну істотних умов праці.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.

Згідно з частиною другою статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

За змістом частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 роз`яснено, що контрактна форма трудового договору може впроваджуватися лише законом.

Установлено, що посада, яку обіймав позивач (провідний майстер сцени), належить до посад професійних творчих працівників.

Суспільні відносини в галузі театральної справи, що виникають у зв`язку зі створенням, публічним виконанням та публічним показом театральних постановок, визначає правовий статус театрів, форми їх державної підтримки, порядок їх створення і діяльності та спрямований на формування і задоволення творчих потреб та інтересів громадян, їх естетичне виховання, збереження, розвиток та збагачення духовного потенціалу Українського народу регулюються Законом України «Про театри і театральну справу».

Законом № 955-VIII статтю 20 Закону України «Про театри і театральну справу» викладено у новій редакції.

Відповідно до частин першої, другої статті 20 Закону України «Про театри та театральну справу» до професійних творчих працівників театру належать художній та артистичний персонал театру. Трудові відносини з професійними, творчими працівниками, художнім та артистичним персоналом державних та комунальних театрів оформлюються шляхом укладання контрактів.

Згідно з пунктами 2, 3 Прикінцевих положень Закону № 955-VIII набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних та комунальних закладів культури, а також з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з пунктом 9 статті 36 Кодексу законів про працю України. Ця норма не поширюється на професійних творчих працівників комунальних закладів культури у територіальних громадах з населенням до 5 тисяч жителів. З працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом укладається контракт строком від одного до трьох років без проведення конкурсу.

Таким чином, контрактна форма роботи творчих працівників запроваджена спеціальним Законом, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 753/4687/17 (провадження № 61-6242св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 398/3701/16-ц (провадження № 61-16254св18), від 20 березня 2019 року у справі № 761/10405/17 (провадження № 61-49096св18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 з роботи відповідає вимогам чинного законодавства України.

Суди повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та дали їм належну правову оцінку, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.

Аргументи заявника про те, що Закон № 955-VIII не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки за правилами статті 58 Конституції України він не має зворотної дії в часі, є неспроможними з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закон № 955-VIII не поширює свою дію на минулий час. Його дія почалася з моменту набрання ним чинності і він застосовується до подій та фактів, які мали місце або настали під час його чинності. Звільнення з роботи позивача відбулося під час дії Закону № 955-VIII.

Введення державою контрактної форми трудового договору з працівником, який до цього працював на умовах безстрокового трудового договору, не може бути розцінено, як погіршення правового становища працівника.

Державна політика в галузі театру і театральної справи базується на принципах гуманізму, демократизму, пріоритетності загальнолюдських духовних цінностей, свободи творчості та загальнодоступності театрального мистецтва (частина друга статті 3 Закону України «Про театри і театральну справу»).

Частиною першою статті 3 Закону України «Про театри і театральну справу» до обов`язків держави віднесено регулювання відносини в галузі театру і театральної справи шляхом формування державної політики у цій сфері, створення, зокрема кадрового та нормативно-правового забезпечення умов діяльності та розвитку театрів.

З огляду на роль театрального мистецтва в житті суспільства держава заінтересована в тому, щоб посади художнього та артистичного персоналу театру займали висококваліфіковані та найбільш підготовлені для такої роботи творчі працівники. Тому в межах свободи дій держави визначати умови зайняття вказаних посад. Введення на законодавчому рівні контрактної форми трудового договору з такими працівниками та конкурсний відбір для зайняття вказаних посад сприяє виконанню державою покладених на неї обов`язків. При цьому правове становище творчих працівників, які відповідають встановленим вимогам, не погіршується, а запроваджені законом нововведення стимулюють їх до розвитку своїх професійних якостей та самовдосконалення, що відповідає як інтересам кожного творчого працівника, так і потребам суспільства.

Доводи касаційної скарги про те, що звільнення позивача на підставі Закону № 955-VIII є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і містить втручання у її стосунки професійного характеру, також не заслуговують на увагу, оскільки до звільнення з роботи ОСОБА_1 була надана можливість укласти трудовий контракт і продовжити таким чином свої професійні стосунки з іншими працівниками театру, однак він відмовився від такої пропозиції.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували практику ЄСПЛ, також не заслуговують на увагу, оскільки рішення ЄСПЛ від 09 квітня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» не має відношення до цієї справи. ЄСПЛ констатував, що голосування рішення про звільнення заявника з посади в парламенті було незаконним відповідно до національного законодавства (у залі не було достатньо голосів), не було чіткості законодавства, матеріальне право не містило опису «порушення присяги». В даному випадку є спеціальний Закон, в якому чітко визначено коло осіб, на яких він поширюється, надано тривалий строк виконання вимог Закону, передбачені наслідки та запроваджено гарантії осіб, які підпадають під його дію, - строкова контрактна форма роботи на тих же посадах без конкурсу.

Також не стосується розгляду цієї справи рішення ЄСПЛ від 27 липня 2004 року у справі «Сідабрас та Джяутас проти Литви», в якому ЄСПЛ визнав звільнення обох заявників незаконними, оскільки вони були звільнені з посад виключно за те, що працювали в органах КГБ, при цьому не було доведено, що їх праця суперечила національним інтересам Литви, а сам Закон, згідно з яким відбулося звільнення, не мав з цього приводу конкретного тлумачення.

Встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово пропонувалося укласти контракт на максимально можливий строк - три роки, передбачений Законом № 955-VIII, від чого він відмовився.

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов