Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.04.2025 року у справі №127/16205/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

Справа № 127/16205/24

Провадження № 61-477св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2024 року в складі судді Романюк Л. Ф. та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 грудня 2024 року в складі колегії суддів Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б., Матківської М. В.

в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про позбавлення батьківських прав та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що з 06 липня 2008 року до 10 липня 2022 року він та ОСОБА_2 перебували в шлюбі, у якому в сторін народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Під час військової агресії рф проти України ОСОБА_1 був мобілізований та відповідно до довідки з в/ч НОМЕР_1 перебуває на військовій службі з 19 березня 2022 року.

ОСОБА_2 на початку війни, ще будучи в шлюбі, залишила ОСОБА_1 разом з дітьми та виїхала до Республіки Польщі.

Старший син проживає з позивачем та навчається у Вінницькому ліцеї № 4, що підтверджується довідкою від 08 листопада 2023 року № 745, виданою квартальним комітетом «Лівобережний», згідно з якою ОСОБА_3 проживає разом з батьком ОСОБА_1 .

У зв`язку з тим, що у позивача бувають цілодобові чергування, молодший син тимчасово проживає в матері позивача в с. Жахнівці Вінницького району. Позивач має намір забрати сина, так як у 2024 році він іде до першого класу.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_3 не приймає будь-якої участі у вихованні дітей та не надає будь якої матеріальної допомоги на їх утримання, позивачем була подана позовна заява до суду про стягнення аліментів на дітей.

10 січня 2024 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти дітей в розмірі 1/3 частки доходу до досягнення дітьми повноліття.

Відповідно до довідки державного виконавця заборгованість відповідачки за аліментами станом на 31 березня 2024 року склала 23 840,00 грн.

Враховуючи, що ОСОБА_2 не цікавиться життям своїх дітей та виїхала за кордон, залишивши їх тільки на утриманні батька, який служить з перших днів в Збройних Силах України, просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

03 жовтня 2024 року рішенням Вінницького міського Вінницької області в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

10 грудня 2024 року постановою Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Вінницького міського Вінницької області від 03 жовтня 2024 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності не підтверджують, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітніх дітей, буде відповідати меті такого заходу - захисту інтересів дитини.

Заяву відповідачки про визнання позовних вимог про позбавлення батьківських прав суд першої інстанції до уваги не взяв, оскільки вона направлена на адресу суду позивачем ОСОБА_1 .

Та обставинна, що ОСОБА_2 перебуває (проживає) за кордоном, не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

09 січня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницькогоміського суду Вінницької області від 03 жовтня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 грудня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду:

- від 26 січня 2022 року в справі № 203/3505/19, про те, що висновок суду про позбавлення батьківських прав відповідачів відповідає інтересам малолітньої дитини, оскільки відповідачі ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, а саме: тривалий час не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, а своєю негативною поведінкою показують поганий приклад і створюють небезпеку для її життя і здоров`я, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти;

- від 26 квітня 2022 року в справі № 520/8264/19, про те, що особа, яка свідомо змінює країну проживання, не приймає участі у вихованні дітей, несе відповідні ризики порушення нормальних життєвих зв`язків та передбачених законом наслідків невиконання батьківських обов`язків, що в даному випадку і відбулось - малолітні діти фактично залишились без батьківського піклування.

- від 07 травня 2024 року в справі № 715/1337/23, про те, що висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавленнябатьківських прав носить рекомендаційний характер;

- від 29 вересня 2021 року в справі № 459/3411/18, про те, що факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку;

- від 17 січня 2024 року в справі № 735/308/21, про те, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти;

- від 04 вересня 2019 року в справі № 211/559/16-ц, від 10 листопада 2021 року в справі № 390/1418/17, про висновок про наявність підстав для задоволення позову про позбавлення батьківський справ у подібних правовідносинах.

Суди залишили поза увагою, що відповідачка тривалий час проживає за межами території України, взагалі не цікавиться життям своїх дітей, створила іншу сім`ю, не бере участі у вихованні дітей, не піклується про них, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує матеріально, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду і лікування дітей як складову частину виховання.

Доводи інших учасників справи

Відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 липня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який 10 листопада 2022 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області був розірваний (а. с. 7).

В шлюбі у сторін народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 та НОМЕР_3 (а. с. 5, 6).

Із 19 березня 2022 року під час військової агресії рф проти України ОСОБА_1 був мобілізований та відповідно до довідки від 01 березня 2023 року з в/ч НОМЕР_1 на день її видачі перебуває на військовій службі (а. с. 22).

Згідно з довідкою від 08 листопада 2023 року № 745, виданою квартальним комітетом «Лівобережний», ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 16).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 01 вересня 2015 року навчається у Вінницькому ліцеї № 4 (а. с. 15).

Відповідно до довідки від 12 вересня 2023 року № 161 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 14).

У зв`язку з тим, що у позивача бувають цілодобові чергування, молодший син тимчасово проживає у матері позивача в с. Жахнівці Вінницького району (а.с.13-14).

10 січня 2024 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дітей у розмірі 1/3 частки доходу до досягнення дітьми повноліття (а .с. 8, 9).

02 лютого 2024 року головним державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Козачук І. Ю. на підставі виконавчого листа була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження (а. с. 11).

Відповідно до довідки Першого відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці від 03 квітня 2024 року № 56526 заборгованість за аліментами станом на 31 березня 2024 року склала 23 840,00 грн (а. с. 12).

Згідно з висновком органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 10 вересня 2024 року № 01/00/011/159880 визнано за недоцільне позбавлення матері ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказано про неможливість надати висновок про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки дитина не проживає у Вінницькій міській територіальній громаді (а. с. 62-65).

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктом 1частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини)).

Стаття 9 Конвенція про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частини друга та третя статті 51 Конституції України).

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Частиною першою статті 8 Закону № 2402-III передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону № 2402-III виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, повагу до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини друга та третя статті 150 СК України).

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частини перша, друга та четверта статті 155 СК України).

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (частина друга статті 157 СК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 ЦК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (частина перша статті 165 СК України).

Верховний Суд в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками(постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 361/2014/22 (провадження № 61-9249св24)).

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності.

Відмовляючи в позові, суди керувалися тим, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітніх дітей.

Із такими висновками Верховний Суд не погоджується, оскільки з матеріалів справи вбачається відсутність належних та допустимих доказів як для задоволення позову про позбавлення відповідачки батьківських прав, так і для відмови в задоволенні позову, з огляду на таке.

Як вже зазначалося, суд має діяти в забезпечення найкращих інтересів дитини.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 89 ЦПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів, з огляду на достатність та взаємозв`язок для прийняття відповідного процесуального рішення.

Таким вимогам судові рішення не відповідають.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України у процесі розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

За загальним правилом, передбаченим статтею 19 СК України та статтею 56 ЦПК України, у спорах про позбавлення батьківських прав участь органу опіки і піклування є обов`язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати суду письмовий фаховий висновок щодо розв`язання спору.

Повноваження органів опіки та піклування надавати висновки, їх вид і форма деталізуються у Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок).

Тлумачення змісту частин четвертої, шостої статті 19 СК України дозволяє зробити висновок, що вони не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування під час розгляду справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою.

Наведені вище положення статті 19 СК України та Порядку знайшли своє відображення у процесуальному законодавстві, відповідно до якого такі органи займають самостійне процесуальне становище, беручи участь у судовій справі.

Згідно із частиною шостою статті 56 ЦПК України органи державної влади та місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право.

Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів). Як й інші докази, вони не мають для суду наперед встановленої сили.

Однак винесення рішення в справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України.

Такі висновки сформульовані Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11 грудня 2023 року в справі № 523/19706/19.

Із матеріалів справи вбачається, що третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучена Служба в справах дітей Вінницької міської ради, якій 17 червня 2024 року судом було доручено надати висновок про доцільність (недоцільність) позбавлення матері ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 43).

17 вересня 2024 року на виконання запиту Служба в справах дітей Вінницької міської ради надала суду висновок органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 10 вересня 2024 року № 01/00/011/159880 про недоцільність позбавлення матері ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Водночас вказано про неможливість надати висновок про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки дитина не проживає у Вінницькій міській територіальній громаді (а. с. 62-65).

Обставину, що орган опіки та піклування Вінницької міської ради позбавлений повноважень надавати висновок щодо позбавлення батьківських прав відповідачки щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суди першої та апеляційної інстанції залишили поза увагою, розглянули справу за відсутності висновку органу опіки та піклування в частині позову, що стосуються прав та інтересів малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , незважаючи на те, що такий висновок є обов`язковим під час розгляду судами такої категорії справ.

Отже, колегія суддів вважає рішення судів першої та апеляційної інстанції узагальненими та формальними, ухваленими без залучення належного спеціалізованого органу - органу опіки та піклування, участь у справі і надання висновку яким є обов`язковими під час розгляду такої категорії справ, тобто без детального вивчення судами ситуації і без встановлення конкретних обставин справи.

Крім того, колегія суддів вважає, що в справі не надано належної оцінки доводам позивача щодо поведінки матері, не наведено відповідних мотивів та аргументів.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків / одного з батьків батьківських прав (див. постанови від 26 січня 2022 року в справі № 203/3505/19, від 12 березня 2025 року в справі № 454/768/23).

У постанові від 26 квітня 2022 року в справі № 520/8264/19 (провадження № 61-19984св21), на яку, зокрема, послався заявник в касаційній скарзі, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав, керувався тим, що батько не виконував повноцінно свої батьківські обов`язки, періодичне спілкування за допомогою телекомунікаційних систем також не є таким виконанням обов`язків, а відтак особа, яка свідомо змінює країну проживання, не бере участі у вихованні дітей, несе відповідні ризики порушення нормальних життєвих зв`язків та передбачених законом наслідків невиконання батьківських обов`язків, що в даному випадку і відбулось - малолітні діти фактично залишилися без батьківського піклування.

Позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі зазначав, що відповідачка тривалий час проживає за межами території України, взагалі не цікавиться життям своїх дітей, створила іншу сім`ю, не бере участі у вихованні дітей, не піклується про них, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду і лікування дітей, як складову частину виховання.

Спростувань такої поведінки з боку матері матеріали справи не місять.

Отже, колегія суддів Верховного Суду не може погодитися, що суди повно та всебічно встановили обставини справи.

Верховний Суд в своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що якщо відповідач не визнав позов та висловив бажання брати участь у вихованні дитини, ще не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Відповідачка в справі відзивів ні на позовну заяву, ні на апеляційну чи касаційну скарги не подавала, посилання судів у мотивувальних частинах рішень на те, що на засіданні органу опіки і піклування Вінницької міської ради 03 вересня 2024 року ОСОБА_2 заперечувала щодо позбавлення її батьківських прав пояснила, що намагається виконувати свої батьківські обов`язки, не спростовує факту свідомого нехтування обов`язками матері щодо дітей.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на необхідності надання дитині можливості висловити свою думку зі спірного питання.

У статті 171 СК України закріплено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Частина друга статті 171 СК України містить випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов`язково. До таких випадків належить, зокрема вирішення питання про позбавлення батьківських прав.

Зважаючи на вікову категорію малолітньої дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання її думки. Коли суд бажає вислухати думку дитини та не травмувати психіку дитини і уникнути тиску на неї, суд доручає органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах, та повідомити суд про результати цієї бесіди. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності (див. постанови Верховного Суду від 17 липня 2019 року в справі № 185/6994/15-ц, від 18 грудня 2023 року в справі № 523/21283/21, від 31 липня 2024 року в справі № 752/13450/22 та ін.).

Верховний Суд зазначає, що належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини відповідно до її віком і зрілості. Право бути почутою є правом дитини, а не обов`язком. У кожній конкретній ситуації опитування дитини здійснюється із врахуванням її віку та можливості висловити її думку.

Суди залишили поза увагою те, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Вінницької міської ради 23 липня 2024 року повідомив, що проживає з батьком ОСОБА_1 у м. Вінниці, його молодший брат проживає з бабою по лінії батька у с. Жахнівка Вінницького району. Пояснив, що з початком воєнного стану на території України він з матір`ю та братом виїхали до Республіки Польщі, однак мати там вживала алкогольні напої, не доглядала за ними, тому баба по лінії батька приїхала та забрала дітей в Україну. Зазначив, що з мамою спілкується у телефонному режимі 2-3 рази на тиждень, матір йому та братові подарунки не дарує, матеріально не допомагає, наголосив, що підтримує рішення батька щодо позбавлення матері батьківських прав.

На час ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанції старшому сину виповнилося 16 років, молодшій дитині виповнилося 6 років, проте суди не вжили заходів з метою заслухати думку дітей.

У правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

У зв`язку з наведеним не можна вважати, що в оскаржуваних судових рішеннях достатньою мірою викладено мотиви, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

У силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок не повного дослідження та оцінки зібраних доказів судами не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені судами попередніх інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Суду належить розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 грудня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська