Постанова

Іменем України

04 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 211/559/16-ц

провадження № 61-13258св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа - орган опіки та піклування Виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року у складі судді Сарат Н.

О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У лютому 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - орган опіки та піклування Виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради, орган опіки та піклування, служба у справах дітей Виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривому Розі ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини.

Позовна заява мотивована тим, що позивачі є бабою та дідом малолітнього ОСОБА_5, які з народження піклуються про дитину та разом з онуком проживають за адресою: АДРЕСА_1. Батьками дитини є ОСОБА_3 - батько та ОСОБА_4 - мати, які не спілкуються з сином, не беруть участі у його вихованні, розвитку, лікуванні та взагалі у його житті. Вихованням дитини займаються виключно вони. Після спілкування дитини з батьками вона стає нервовою, боїться темряви та розповідає, що до неї навіть застосовувалося фізичне насилля, дитина боїться їх, що негативно впливає на її розвиток, нервову систему та психологічний стан.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили позбавити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_5, стягнути з відповідачів аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дитини у розмірі 1/8 частини з усіх видів доходів кожного з них.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 липня 2016 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково.

Позбавлено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 батьківських прав щодо сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Довгинцівського районного суду м.

Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 липня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2016 року у частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 скасовано, справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Останнім рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року позов ОСОБА_1,

ОСОБА_2 задоволено. Позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішення мотивоване тим, що ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання сина ОСОБА_5, так як він не піклуються про нього, не займається його вихованням та духовним розвитком, не цікавиться життям та здоров'ям дитини, матеріально не забезпечує, подарунків дитині не дарує, зі святами не вітає, не проявляє жодного інтересу до життя дитини, що впливає на його фізичний та моральний стан. ОСОБА_3 не спілкується з дитиною, та матеріально сина не забезпечує, живе своїм життям.

Додатковим рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 липня 2018 року вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що він з поважних причин не може у повній мірі реалізовувати свої обов'язки щодо сина, у зв'язку із тим, що позивачі причетні до формування у сина негативного ставлення до нього, що несприятливо впливає на дитину. Позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_3

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що позивачі у справі є бабою та дідом малолітнього

ОСОБА_5, вони з народження піклуються про дитину, яка з народження проживає з ними.

Батьком дитини є ОСОБА_3 - відповідач у справі. Батько зовсім не спілкуються з дитиною, не приймає участі в його вихованні, розвитку, лікуванні та взагалі у житті ОСОБА_5 Дитина жити з батьком не бажає та скаржиться на його відношення.

Вихованням дитини займаються позивачі.

Згідно з характеристиками зі школи, ОСОБА_5 навчається у КЗШ № 87 та характеризується, як дуже старанна та хороша дитина. Бабуся та дідусь дитини завжди піклуються про нього, приходять до школи, відвідують кінотеатри, цирк, екскурсії та музеї, дитина охайна, доглянута, добре навчається. Батько дитини не відвідував школу жодного разу та вихованням дитини не займається, з педагогами контакту не підтримує.

Відповідно до наявної у матеріалах справи медичної довідки, ОСОБА_5 має порушення зору, оплачує належне лікування дитини його баба ОСОБА_1.

Судом встановлено, що жодних перешкод у спілкуванні ОСОБА_3 із його сином ОСОБА_5 будь-ким не здіснювалося. Він за власним бажанням не цікавиться життям дитини та матеріальної допомоги не надає. Відповідач ніколи не дзвонив класному керівнику або іншому представнику школи щодо успішності його сина, поведінки, морального стану, та інше. До школи з'являвся лише двічі, але тому, що йому потрібні були довідки про оцінки сина для пред'явлення їх до суду. ОСОБА_3, знаючи де мешкає його дитина, не відвідував його, ніколи не вітав ні з днем народження, ні з іншими святами, не ініціював жодних зустрічей для спілкування з дитиною.

Відповідно до висновку Виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті Кривому Розі ради вважають за доцільне позбавити батьківських прав

ОСОБА_3 щодо малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Нормативно-правове обґрунтування

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно зі статтею 11 Закону України "Про охорону дитинства" сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом із батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї від народження.

Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний стан.

Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина 3 статті 51 Конституції України).

Відповідно до статті 164 СК Українимати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно із статтею 166 СК Українипозбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька, так і для дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не дають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері.

Частиною 1 статті 60 ЦПК України 2004 рокувстановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених Частиною 1 статті 60 ЦПК України.

Відповідно до частини 4 статті 61 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про задоволення позову, оскільки за встановлених у справі обставин наявні передбачені законом підстави для позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 Судами встановлено, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, взагалі не цікавиться ні життям, ні здоров'ям дитини, не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, його навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування. Дитина з народження проживає із бабою та дідом та перебуває на їх повному утриманні. Позбавлення батьківських прав відповідача відповідатиме інтересам дитини, оскільки з народження хлопчик проживає та виховується у стійкому сімейному середовищі баби та діда, якими створені належні умови для фізичного та духовного розвитку дитини. У матеріалах справи відсутні докази того, що протягом тривалого неодноразового розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції (понад два роки), ставлення відповідача до своїх батьківських обов'язків змінилось.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що заявник з поважних причин не може у повній мірі реалізовувати свої обов'язки щодо сина, у зв'язку із тим, що позивачі причетні до формування у сина негативного ставлення до нього, що несприятливо впливає на дитину, не заслуговує на увагу, оскільки ОСОБА_3 на порушення вимог статті 81 ЦПК України доказів на підтвердження своїх тверджень судам не надав.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів

Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик