Постанова

Іменем України

30 січня 2019 року

м. Київ

справа № 751/1000/16-ц

провадження № 61-586св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 04 квітня 2016 року у складі судді Деркача О. Г. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 30 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Губар В. С., Вінгаль В. М., Харечко Л. К.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов мотивовано тим, що 26 листопада 2014 року та 18 березня 2015 року позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 14 000 грн та 26 000 грн відповідно, що підтверджується розпискою, згідно із якою останній зобов'язався повернути отримані кошти на вимогу позивача.

16 жовтня 2015 року позивач направив відповідачу письмову вимогу про повернення боргу протягом 30 днів з дня отримання поштового повідомлення, яке відповідач отримав 17 жовтня 2015 року, проте зобов'язання щодо повернення боргу не виконав.

Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 50 400,93 грн, з яких: 40 000 грн - загальна сума позики, 9 890,79 грн - відсотки за користування позикою, 230,14 грн -3 % річних від простроченої суми, 280 грн - інфляційні втрати, а також стягнути судові витрати.

Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 04 квітня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики у розмірі 50 400,93 грн, з яких: 40 000 грн - загальна сума позики, 9 890,79 грн - відсотки за користування позикою, 230,14 грн - 3 % річних від простроченої суми, 280 грн - інфляційні втрати.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами виникли правовідносини з приводу договору позики з урахуванням змісту розписки, зазначенням вказаних сум грошових коштів, дати їх отримання відповідачем і підписів останнього про їх отримання, а також записів про те, що вказані кошти отримувалися в позику від позивача і є боргом. Суд роз'яснив відповідачу право подання клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, проте він це право не реалізував, тому суд не узяв до уваги посилання відповідача про те, що він не підписував розписку. Розрахунок заборгованості не спростований відповідачем.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 30 листопада 2017 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_5, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що між сторонами склалися правовідносини позики. Письмова форма договору позики у вигляді розписки є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Суд врахував висновки судової почеркознавчої експертизи, згідно із якими підписи на вказаній розписці виконані ОСОБА_5 Правильність розрахунку заборгованості відповідач не заперечував. Відповідач не довів, що вказані у розписці кошти передавались позивачу як безповоротна оплата за виконані роботи, послуги або товари.

У грудні 2017 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів, однак із наданої позивачем розписки не зрозуміло чи отримувались гроші в позику, від кого, ким, дата їх отримання, відсутнє зобов'язання про їх повернення.

У лютому 2018 року ОСОБА_4 подав відзив (заперечення) на касаційну скаргу, який мотивований тим, що факт отримання грошових коштів у борг (як зазначено у розписці) містить у собі обов'язок їх повернення. Відсутність у розписці строку повернення боргу не є підставою для заперечення самої позики з огляду на положення статті 1049 ЦК України. Дублювання сум прописом у розписці свідчить про її дійсність.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суди установили, що 26 листопада 2014 року та 18 березня 2015 року позивач надав у борг відповідачу грошові кошти у розмірі 14 000 грн та 26 000 грн відповідно, що підтверджується розпискою.

16 жовтня 2015 року позивач направив відповідачу письмову вимогу про повернення боргу протягом 30 днів з дня отримання поштового повідомлення, яке відповідач отримав 17 жовтня 2015 року, проте зобов'язання щодо повернення боргу не виконав.

Задовольняючи позов, суди дійшли висновку про те, що між сторонами були укладені два договори позики від 26 листопада 2014 року та від 18 березня 2015 року на загальну суму 40 000 грн, які позичальником на вимогу позикодавця не повернуті, тому заявлені вимоги про повернення суми позики, відсотків за користування позикою, 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Ці висновки судів є обґрунтованими з таких підстав.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

На виконання наведених вище норм права, ураховуючи правові висновки Верховного Суду України, належним чином дослідивши надані сторонами докази, з'ясувавши фактичні обставини справи відповідно до вимог ЦПК України, суди установили справжню правову природу правовідносин сторін, якими підтверджено правовідносини позики, факт передання відповідачу в позику коштів, його зобов'язання повернути кошти, спростували доводи відповідача, розрахувавши розмір заборгованості відповідно до вимог закону, у тому числі й щодо застосування положень статті 625 ЦК України, а також процентів за користування позикою згідно з вимогами частини першої статті 1048 ЦК України, законно й обґрунтовано вирішили спір та дійшли правильного висновку про задоволення позову.

При цьому суд апеляційної інстанції правильно врахував висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 15 травня 2017 року за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи, яким встановлено, що підписи та записи від імені ОСОБА_5, які містяться в оригіналі вказаної розписки, виконано ОСОБА_5 рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів.

Вказаним висновком встановлено, що підписи від імені ОСОБА_5, які містяться під рукописними записами «ОСОБА_5: 26.11.2014г 14000 грн. долг», під рукописними записами «18.111.2015 26000 грн. долг» в оригіналі наявної на а.с. 20 в матеріалах цивільної справи № 751/1000/16-ц розписки, виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів; підпис від імені ОСОБА_5 та запис «ОСОБА_5», які містяться під рукописними записами «ОСОБА_5: 26.11.2014 г 14000 грн. долг» в оригіналі наявної на а.с. 20 в матеріалах цивільної справи № 751/1000/16-ц розписки, виконано ОСОБА_5; підпис від імені ОСОБА_5, який міститься під рукописними записами «18.111.2015 26 000 грн долг» в оригіналі наявної на а.с. 20 в матеріалах цивільної справи № 751/1000/16-ц розписки, виконано ОСОБА_5 (а.с. 243-255 т. 1).

Доводам відповідача про те, що вказані у розписці кошти передавались позивачу як безповоротна оплата за виконані роботи, послуги або товари, було надано належну оцінку апеляційним судом та обґрунтовано вказано про їх безпідставність та необґрунтованість, оскільки на їх підтвердження відповідач не надав належних та допустимих доказів, а надані ним договір підряду від 31 березня 2014 року № 01/07-14 та акт приймання виконаних робіт за листопад 2014 року, не є такими доказами в розумінні статей 58, 59 ЦПК України 2004 року.

Зазначення у розписці прямої вказівки на те, що грошові кошти були взяті у борг, свідчить про наявність зобов'язань з повернення цих коштів, а тому доводи касаційної скарги про відсутність у вказаній розписці такого зобов'язання є безпідставними.

Доводи касаційної скарги про те, що розписка є підробленою - безпідставні, оскільки доказів фальсифікації цього документа не надано.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Ухвалою суду касаційної інстанції від 29 грудня 2017 року зупинено виконання рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 04 квітня 2016 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування цього судового рішення, його виконання підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 04 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 30 листопада 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 04 квітня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є.В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк