Постанова

Іменем України

30 січня 2019 року

м. Київ

справа № 642/5446/14-ц

провадження № 61-21316св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивачі (відповідачі за зустрічними позовами): ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачі (позивачі за зустрічними позовами): ОСОБА_3, ОСОБА_4,

третя особа - Харківська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 19 жовтня 2016 року у складі судді Проценко Л. Г. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Бездітка В. М., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2014 року ОСОБА_1, ОСОБА_2звернулися до суду з позовом, який уточнили у процесі розгляду справи, до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Харківська міська рада, про поділ житлового будинку з надвірними будівлями в натурі між співвласниками, виділ часток із спільної часткової власності в натурі, припинення спільної часткової власності, встановлення порядку користування земельною ділянкою і виділення її в натурі у визначених межах, посилаючись на те, що на підставі договору дарування від 15 квітня 2004 року кожному з них належить по 17/100 часток житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, які розташовані на земельній ділянці площею 924 кв. м. ОСОБА_3 є власником 15/100, а ОСОБА_4 - 51/100 частки вказаного будинку. Вони позбавленні можливості належним чином володіти своїм майном, оскільки між співвласниками існують розбіжності щодо користування домоволодінням та прибудинковою територією. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просили: здійснити поділ житлового будинку з надвірними будівлями між співвласниками відповідно до їх часток у спільній частковій власності; виділити їм в натурі житлову кімнату 1-1 площею 7,9 кв. м, житлову кімнату 1-2 площею 10,3 кв. м, житлову кімнату 1-3 площею 21,3 кв. м, кімнату 1-5 площею 4,1 кв. м, кухню 1-4 площею 8,4 кв. м, сіни 1 площею 3,1 кв. м, санвузол 2 площею 2,9 кв. м, а також надвірні будівлі - сарай літ. «Б» площею 15,5 кв. м, льох літ. «В» площею 7,4 кв. м, сарай літ. «Д» площею 4,9 кв. м, вбиральню літ. «Ж» площею 1,0 кв. м, огорожу № 2, 3, водопровід № 5, зливну яму № 4, ворота № 1; виділити в натурі ОСОБА_3 житлову кімнату 2-2 площею 17,2 кв. м, вітальню 2-1 площею 14,9 кв. м, кухню 2-3 площею 6,6 кв. м, тамбур 2 площею 1,4 кв. м, а також надвірні будівлі - вбиральню літ. «К» площею 1,2 кв. м, літній душ літ. «Н» площею 1,0 кв. м, сарай літ. «И» площею 10,0 кв. м, льох літ. «З» площею 3,9 кв. м, водопровід № 8; стягнути з ОСОБА_3 на свою користь грошову компенсацію вартості зменшення їх частки у майні в розмірі 5 460 грн 10 коп.; виділити в натурі ОСОБА_4 житлову кімнату 3-2 площею 12,8 кв. м, житлову кімнату 3-3 площею 15,2 кв. м, житлову кімнату 4-2 площею 9,4 кв. м, житлову кімнату 4-3 площею 15,2 кв. м, житлову кімнату 4-4 площею 18,2 кв. м, житлову кімнату 4-5 площею 5,9 кв. м, кухню 3-1 площею 5,8 кв. м, тамбур IV площею 1,6 кв. м, коридор 4-1 площею 5,7 кв. м, ванну 4-6 площею 4,7 кв. м, кухню 4-7 площею 8,6 кв. м, сіни V площею 5,6 кв. м, комору VI площею 3,2 кв. м, а також надвірні будівлі - гараж літ. «Л» площею 25,5 кв. м, сарай літ. «И» площею 10,0 кв. м, вбиральню літ. «Т» площею 1,0 кв. м, дворовий водопровід з колонкою № 8, хвіртку № 6, ворота № 7, частину огорожі № 3; припинити спільну часткову власність сторін на житловий будинок; виділити їм в користування 34/100 частини окремої ізольованої земельної ділянки площею 314,16 кв. м, ОСОБА_3 - 15/100 частин ділянки площею 138,6 кв. м, а ОСОБА_4 - 51/100 частину ділянки площею 471,24 кв. м.

ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - Харківська міська рада, в якому просила: залишити без змін визначений рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 22 квітня 2011 року порядок користування спірною земельною ділянкою; припинити спільну часткову власність на житловий будинок з надвірними будівлями, стягнувши з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на свою користь грошову компенсацію у розмірі 600 грн за багаторічне користування відповідачами 1/4 часткою льоху літ. «В» та 51/100 часткою воріт (огорожі) № 1.

Відповідач ОСОБА_3 також подав зустрічний позов до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа - Харківська міська рада, в якому просив: здійснити поділ спірного житлового будинку з надвірними будівлями між співвласниками, виділивши йому в натурі житлову кімнату 2-2 площею 17,2 кв. м, передпокій 2-1 площею 15,7 кв. м, кухню 2-3 площею 6,6 кв. м, кухню 2-4 площею 12,0 кв. м, коридор 2-5 площею 2,6 кв. м, санвузол 2-6 площею 4,2 кв. м, тамбур 2 площею 1,4 кв. м, а також надвірні будівлі - вбиральню літ. «К» площею 1,2 кв. м, альтанку літ. «О» площею 1,0 кв. м, сарай літ. «И» площею 10,0 кв. м, льох літ. «З» площею 3,9 кв. м, водопровід № 8, огорожу № 3, ворота № 1, зливну яму № 9; збільшити його частку з 15/100 до 26/100; виділити йому в користування 26/100 часток земельної ділянки площею 240,24 кв. м.

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 19 жовтня 2016 року в задоволенні первісного та зустрічних позовів відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, місцевий суд мотивував своє рішення тим, що за кожним з позивачів зареєстровано право власності на житловий будинок у розмірі 17/100 часток. Тому ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не мають права на поділ домоволодіння шляхом передання їм у спільну сумісну власність 34/100 часток спірного майна. Крім цього, частина приміщень, які позивачі просять виділити, є самочинно збудованими. Наявні в матеріалах справи докази не містять відомостей про можливість виділу кожному з позивачів належної їм частки. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, суд виходив з того, що проведена ним добудова не була зареєстрована у встановленому законом порядку та не введена в експлуатацію. Особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено у зв'язку з його недоведеністю.

Рішення суду першої інстанції оскаржувалося в апеляційному порядку лише в частині первісного позову, тому переглядалося апеляційним судом тільки в цій частині.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 - ОСОБА_5 відхилено. Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 19 жовтня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення первісного позову є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У травні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 19 жовтня 2016 року і ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2017 року в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалити в означеній частині нове рішення.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не було враховано, що позивачі є дружиною та чоловіком, проживають однією сім'єю і бажають виділити в натурі 34/100 частин житлового будинку з прибудовами, які фактично перебувають у їх спільній власності, з метою їх відокремлення від інших співвласників.

17 липня 2017 року ОСОБА_3 подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що позивачам на праві приватної власності належить по 17/100 часток спірного домоволодіння, тому це майно не може вважатися спільною сумісною власністю подружжя. Крім цього, виділ кожному співвласнику його частки у житловому будинку з обладнанням окремого входу є неможливим з технічної точки зору.

21 липня 2017 року ОСОБА_4 подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що визначальним для виділу частки або поділу в натурі домоволодіння, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком (проживання однією сім'єю), а розмір часток співвласників та технічна можливість такого поділу.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 25 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11 травня 2018 року справу № 642/5446/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судові рішення оскаржуються в касаційному порядку лише в частині вирішення первісного позову, тому і переглядається Верховним Судом тільки в цій частині.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 належить 17/100 часток, ОСОБА_1 - 17/100 часток, ОСОБА_3 - 15/100 часток, ОСОБА_4 - 51/100 часток житлового будинку загальною площею 201,1 кв. м з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, які розташовані на земельній ділянці площею 924 кв. м.

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 22 квітня 2011 року, з урахуванням додаткового рішення цього ж суду від 21 червня 2011 року, було встановлено порядок користування вказаними житловим будинком та земельною ділянкою між співвласниками ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 В користуванні ОСОБА_3 залишено житлову кімнату 2-2 площею 17,7 кв. м, вітальню 2-1 площею 14,9 кв. м, кухню 2-3 площею 6,6 кв. м, тамбур 2 площею 1,4 кв. м, а також вбиральню літ. «К», літній душ літ. «Н», сарай літ. «И», льох літ. «З», 50/100 частин водопроводу № 8», 15/100 частин огорожі № 3», 50/100 частин воріт № 1, зливну яму № 9. В користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишено житлову кімнату 1-1 площею 7,9 кв. м, житлову кімнату 1-2 площею 10,3 кв. м, житлову кімнату 1-3 площею 21,3 кв. м, кухню 1-4 площею 8,4 кв. м, сіни І площею 3,1 кв. м, санвузол ІІ площею 2,9 кв. м, а також сарай літ. «Б» площею 15,5 кв. м, льох літ. «В» площею 7,4 кв. м, сарай літ. «Д» площею 4,9 кв. м, вбиральню літ. «Ж» площею 1,0 кв. м, огорожу № 2 і 3, водопровід № 5, зливну яму № 4, ворота № 1. В користуванні співвласників ОСОБА_4 та ОСОБА_6 залишено кухню 3-1, житлову кімнату 3-2, житлову кімнату 3-3, тамбур IV, коридор 4-1, житлову кімнату 4-2, житлову кімнату 4-3, житлову кімнату 4-4, житлову кімнату 4-5, ванну 4-6, кухню 4-7, сіни V, комору VI, а також гараж літ. «Л», сарай літ. «И», вбиральню літ. «Т», водопровід з колонкою № 8 (50/100 частин), хвіртку № 6, ворота № 7, частину огорожі № 3. В загальному користуванні ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишено частину земельної ділянки площею 73,9 кв. м., а в користуванні ОСОБА_3 та співвласників ОСОБА_4 і ОСОБА_6 - частину ділянки площею 7,7 кв. м. Виділено ОСОБА_3 в особисте користування земельну ділянку площею 111,4 кв. м, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - ділянку площею 264,90 кв. м, а ОСОБА_4 і ОСОБА_6 - ділянку площею 466,10 кв. м.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави дійти висновку, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) житлового будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція).

Згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 Інструкції поділ об'єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об'єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об'єкту поштової адреси.

За наявності самочинно збудованих (реконструйованих, перепланованих) об'єктів нерухомого майна документи щодо виділу готуються тільки після визнання права власності на них відповідно до закону (пункт 3.11 Інструкції).

Таким чином, виділ в натурі частки із спільної власності на будинок унеможливлюється наявністю самочинних об'єктів будівництва або у складі будинку, з якого визначаються частки співвласників, або у складі частки, що виділяється.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 05 серпня 2015 року № 2840/7561/7562, проведеної Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса, встановлено, що з технічної точки зору неможливий поділ житлового будинку АДРЕСА_2 з надвірними будівлями в натурі між співвласниками: ОСОБА_2 і ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_8 та виділ кожному з них в окремий об'єкт нерухомого майна відповідно до їх ідеальних часток у спільній частковій власності і з урахуванням рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 22 квітня 2011 року. З технічної точки зору неможливий виділ в натурі з обладнанням окремого входу кожному із співвласників на їх виділену частку з житлового будинку з надвірними будівлями: а) ОСОБА_9 та ОСОБА_2 - 34/100 частин, б) ОСОБА_3 - 15/100 частин, в) ОСОБА_4 - 51/100 частин.

Додатком № 2 до вказаної експертизи підтверджується, що спірний житловий будинок містить в собі, крім приміщень, що знаходяться у спільній частковій власності сторін, також і самочинно зведені приміщення, які у встановленому законом порядку не були узаконені.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Правильно встановивши характер спірних правовідносин, повно та всебічно дослідивши обставини справи на підставі оцінки кожного здобутого доказу окремо і усіх доказів в їх сукупності та взаємозв'язку, врахувавши технічну неможливість виділу співвласникам їх часток у спільній частковій власності, зокрема через наявність самочинного будівництва, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачі є дружиною та чоловіком, проживають однією сім'єю і бажають виділити в натурі 34/100 частин житлового будинку з прибудовами, які фактично перебувають в їх спільній власності, не заслуговують на увагу, оскільки визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Факт спільного проживання та користування позивачами як співвласниками їх частками у домоволодінні не дає підстав для висновку щодо належності їм майна на праві спільної сумісної власності.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 19 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.А.Стрільчук Судді:С.О.Карпенко В.О.Кузнєцов А.С.Олійник С.О.Погрібний