Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 357/10458/18

провадження № 61-13626св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус Першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Білик О.

Г., ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2019 року у складі судді Орєхової О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Саліхова В. В., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус Першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Білик О.

Г., ОСОБА_3, ОСОБА_4, про розірвання договорів дарування частини житлового будинку та частини земельної ділянки.

На обґрунтування позовних вимог посилалася на такі обставини. 11 жовтня 2006 року державним нотаріусом Першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Білик О. Г. посвідчено два договори дарування, укладені між позивачем та відповідачем, а саме: договір дарування частини житлового будинку, відповідно до якого позивач, як дарувальник, безоплатно передала відповідачу 9/20 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових споруд, розташованих на АДРЕСА_1, загальною площею 51,5 кв. м, житловою площею 31,6 кв. м; договір дарування частини земельної ділянки, відповідно до якого позивач безоплатно передала відповідачу частину земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:03:047:0026, розташованої на АДРЕСА_1. До житлового будинку, позначеного у плані літерою "А", загальною площею 109,1 кв. м, житловою площею 66,8 кв. м, прилягають надвірні будівлі та споруди: сарай з погребом "Б. б/п", вбиральня "В ", гараж "Г ", огорожа "1,2".

Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 вересня 2017 року у кримінальній справі № 357/10758/16-к, який і є беззаперечною підставою для скасування укладених між позивачем та відповідачем договорів дарування, що набрав законної сили 10 жовтня 2017 року, відповідача визнано винною у вчиненні злочину, а саме нанесення позивачу умисних легких тілесних ушкоджень, передбаченого частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

У зв'язку з наведеним позивач просила суд розірвати договір дарування частини житлового будинку від 11 жовтня 2006 року, посвідчений державним нотаріусом Першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Білик О. Г., зареєстрований в реєстрі за № 4-4680 та розірвати договір дарування частини земельної ділянки від 11 жовтня 2006 року, посвідчений державним нотаріусом Першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Білик О. Г., зареєстрований в реєстрі за № 4-4683.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2018 року залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року, позов задоволено. Розірвано договір дарування частини житлового будинку від 11 жовтня 2006 року, посвідчений державним нотаріусом Першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Білик О. Г., зареєстрований в реєстрі за № 4-4680, та договір дарування частини земельної ділянки від 11 жовтня 2006 року, посвідчений державним нотаріусом Першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Білик О. Г., зареєстрований в реєстрі за № 4-4683. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 вересня 2017 року у кримінальній справі № 357/10758/16-к доведено факт вчинення ОСОБА_2 злочину, передбаченого частиною 1 статті 125 КК України, щодо ОСОБА_1, а саме заподіяння останній легких тілесних ушкоджень, чим підтверджується обґрунтованість задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просиларішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що спірний будинок та земельна ділянка збережені за відповідачем, оскільки 03 лютого 2015 року вона подарувала спірне майно ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Суди не звернули уваги та те, що інша частина, 11/20, спірного будинку вже належала на праві власності відповідачу на підставі договору дарування частини житлового будинку від 30 травня 2005 року, відповідно до якого їй виділено в користування конкретні кімнати. Саме в цій частині будинку, площею 11/20 частин житлового будинку, яка відповідно до даних технічного паспорта на вказаний цілий будинок відноситься до квартири № 2, де відповідач була зареєстрована та проживала на момент укладення оспорюваного договору, що підтверджується анкетними даними обдарованої, зазначеними в оспорюваному договорі, а також проживає та зареєстрована на цей час, що підтверджується відомостями про місце реєстрації, зазначене у паспорті відповідача (квартира № 2).

У серпні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, у якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law24~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law25~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law26~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law27~.

Частиною 1 статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності ~law28~) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення не відповідають.

Суди встановили, що 11 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено два договори дарування, посвідчені державним нотаріусом Першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Білик О. Г., а саме договір дарування частини житлового будинку, відповідно до якого позивач, як дарувальник, безоплатно передала відповідачу 9/20 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових споруд, розташованих на АДРЕСА_1,загальною площею 51,5 кв. м, житловою площею 31,6 кв. м; договір дарування частини земельної ділянки, відповідно до якого позивач безоплатно передала відповідачу частину земельної ділянки (кадастровий номер: undefined), площею 527 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1. До житлового будинку, позначеного на плані літ. "А", загальною площею 109,1 кв. м, житловою площею 66,8 кв. м, прилягають надвірні будівлі та споруди: сарай з погребом літ. "Б. б/п", вбиральня літ. "В ", гараж літ. "Г ", огорожа "1,2" (а. с. 5,6).

03 лютого 2015 року ОСОБА_2, якій спірний будинок належав на праві особистої приватної власності: 11/20 частини на підставі договору дарування житлового будинку, посвідченого Першою Білоцерківською міською державною нотаріальною конторою Київської області 30 травня 2005 року за реєстровим № 4-2519 та зареєстрованого Білоцерківським міжміським бюро технічної інвентаризації згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 7621516, реєстраційний номер 3866759, номер запису 6156 в книзі 60; 9/20 частин на підставі договору дарування частини житлового будинку, посвідченого Першою Білоцерківською міською державною нотаріальною конторою Київської області 11 жовтня 2006 року за реєстровим № 4-4680 та зареєстровано Білоцерківським міжміським бюро технічної інвентаризації згідно з витягом про реєстрацію права власності № 125590, реєстраційний номер 3866759, номер запису 6156 в книзі 60, подарувала 1/2 частини спірного будинку ОСОБА_3 відповідно до договору дарування житлового будинку від 03 лютого 2015 року, який зареєстровано в реєстрі за № 1-213,1/2 частини спірного будинку - ОСОБА_4 відповідно до договору дарування житлового будинку від 03 лютого 2015 року, який зареєстровано в реєстрі за № 1-213 (а. с. 39,40,43,44).

03 лютого 2015 року ОСОБА_2, якій належала земельна ділянка площею 0,0938 га, розташована на АДРЕСА_1, на праві особистої приватної власності на підставі договору дарування частини земельної ділянки, посвідченого Першою Білоцерківською міською державною нотаріальною конторою Київської області 30 травня 2005 року за реєстровим № 4-2522, на підставі договору дарування частини земельної ділянки, посвідченого Першою Білоцерківською міською державною нотаріальною конторою Київської області 11 жовтня 2006 року за реєстровим № 4-4683 та Державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 957866, виданого Білоцерківським міськвідділом земельних ресурсів 09 жовтня 2007 року, подарувала 1/2 частини земельної ділянки ОСОБА_3 відповідно до договору дарування земельної ділянки від 03 лютого 2015 року, який зареєстровано в реєстрі за № 1-215 та 1/2 частини земельної ділянки - ОСОБА_4 відповідно до договору дарування земельної ділянки від 03 лютого 2015 року, який зареєстровано в реєстрі за № 1-215 (а. с. 37,38,41,42).

Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 вересня 2017 року у кримінальній справі № 357/10758/16-к ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 125 КК України (нанесення легких тілесних ушкоджень). Потерпілою у кримінальному провадженні була позивач ОСОБА_1 (а. с. 8-13).

Відповідно до частини 1 статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно з частинами 1 , 4 , 5 статті 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей.

Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим. У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов'язаний повернути дарунок у натурі.

Розірвання договору є правовою підставою припинення права власності на подаровану річ у обдаровуваного. Обдаровуваний зобов'язується повернути річ дарувальнику в натурі з урахуванням можливого нормального зносу на час перебування у обдаровуваного та у тому вигляді, в якому вона існувала на момент розірвання договору.

Право дарувальника на розірвання договору дарування є строковим, адже воно існує доти, поки існує річ, яка є предметом договору.

За таких обставин можна дійти висновку, що розірвати договір дарування дарувальник має право лише за умови наявності дарунка в натурі, тобто коли дарунок на момент пред'явлення такої вимог є збереженим.

Системний аналіз положень статті 727 ЦК України дає підстави дійти висновку про те, що предмет договору дарування повинен бути річчю індивідуально визначеною, неспоживчою, відповідної цінності для дарувальника.

Отже, якщо річ була відчужена третій особі, її повернення не є можливим.

Дарувальник може вимагати розірвання договору дарування лише у тому разі, коли дарунок на момент пред'явлення вимоги є збереженим, тобто знаходиться у власності обдаровуваного і його стан відповідає його призначенню. Наявність у обдаровуваного права власності на предмет дарунка є невід'ємною складовою збереженості дарунка на момент пред'явлення дарувальником вимоги про розірвання договору.

Збереженість дарунка передбачає знаходження дарунка у власності саме обдаровуваного, а не лише його фізична наявність як речі - предмета матеріального світу. Відсутність дарунка у власності обдаровуваного не відповідатиме критерію збереженості дарунка (частина 4 стаття 727 ЦК України).

Таким чином, якщо обдаровуваному не належить дарунок на праві власності на момент розірвання договору дарування, то за відсутністю речі (збереженості майна) правові наслідки для повернення дарунка в натурі на підставі частини 1 статті 727 ЦК України не виникають.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року в справі № 464/1509/17 (провадження № 61-34669св18).

У справі, що переглядається, встановлено, що предмети договорів дарування від 11 жовтня 2015 року, які позивач просить розірвати, перестали існувати, оскільки були відчужені третім особам у іншому складі майна.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки на час звернення до суду з цим позовом, у відповідача було відсутнє право власності на предмети договорів даруваннявід 11 жовтня 2006 року: частини будинку та земельної ділянки, тобто відсутня умова застосування статті 727 ЦК України - збереженість майна за обдаровуваним.

Отже, суди попередніх інстанцій неправильно застосували наведені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин 1 , 2 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому відповідно до статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_2, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, тому з позивача на корить відповідача підлягає стягненню сплачений нею за подання апеляційної та касаційної скарг судовий збір у розмірі 4 935 грн (2 115 грн + 2 820 грн).

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державний нотаріус Першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Білик О. Г., ОСОБА_3, ОСОБА_4, про розірвання договорів дарування частини житлового будинку та частини земельної ділянки відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 935 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко