Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа 289/398/16

провадження № 61-16865 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,

Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 04 травня 2020 року у складі судді Сіренко Н. С. та постанову Житомирського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом він є власником 6/10 частин житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1.

Співвласниками 2/10 частин вказаного будинку є його сестри: ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Оскільки житловий будинок є неподільним, спільно користуватися ним сторони не можуть.

У зв'язку із неприязними стосунками, які склалися між сторонами, відповідачі припинили спілкування з позивачем, не приймають участі в догляді за будинком, його утриманні.

Посилаючись на те, що відповідачі постійно проживають в м. Києві, де мають власне житло, позивач вважав, що припинення їх права на частку будинку в спільному майні не завдасть істотної шкоди ні інтересам співвласників, ні членам їх сімей.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд просив припинити право власності відповідачів на належні їм частки, що складають по 1/10 в житловому будинку по АДРЕСА_1: стягнути з нього на користь ОСОБА_3 і ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості спірного майна у розмірі 8 669 грн кожній; визнати за ним право власності на 2/10 частини вказаного житлового будинку.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 13 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 22 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 13 травня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 13 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 22 червня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 04 травня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав доказів неможливості спільного користування батьківським будинком (враховуючи, що всі співвласники проживають в м. Києві) та доказів того, що припинення права відповідачів на їх частку не завдасть істотної шкоди їх інтересам як співвласникам. При цьому суд також врахував, що компенсація вартості належної відповідачам на праві власності частки спільного будинку є незначною.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що відповідачі бажають особисто користуватись належним їм на праві власності майном, факт неможливості спільно володіти та користуватися будинком позивачем не доведено, оскільки сторони у ньому не проживають, не мають наміру проживати та не зареєстровані.

Судом також враховано, що спірний будинок - це батьківський будинок сторін, відповідачі є людьми похилого віку і втрата зв'язку з місцем їх народження, дитинства, місцем поховання батьків завдасть істотної шкоди їх інтересам як співвласникам цього будинку, а саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Хоча відповідачі не висловлювались щодо розміру компенсації належної їм на праві власності частки спільного будинку, зазначена компенсація є незначною.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якійпросив оскаржуванісудові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 та постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 460/3003/16, що не відповідає вимогам пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 289/398/16 із Радомишльського районного суду Житомирської області.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що частки відповідачів є незначними і не можуть бути виділеними в натурі; майно (будинок)є неподільною річчю, який складається з однієї кімнати; спільне володіння і користування майном (будинком) є неможливим, так як між мною та відповідачами постійно виникають конфлікти з приводу користування будинком.

Вказував, що відповідачі не приймають ніякої участі в утриманні будинку, його поточному ремонті, будинок з часом тільки руйнується, що підтверджено зокрема за допомогою двох висновків оцінки будинку, зроблених з інтервалом в три роки;

Вважав, що припинення права на частки не завдасть істотної шкоди Відповідачам та членам їхніх сімей, так як відповідачі обидві проживають в м. Києві, мають власне житло, спірним будинком не цікавляться з точки зору його утримання, проведення поточного ремонту тощо. При цьому послався на відповідну правову позицію Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на праві приватної власності належить 6/10 частин житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 54,9 кв. м, житловою площею 27,0 кв. м (а. с. 12-13, т. 1).

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 03 лютого 2016 року у справі № 289/853/15-ц встановлено, що рідним сестрам позивача: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 11 жовтня 2013 року належить по 1/10 частині житлового будинку АДРЕСА_1, кожній. Вказаним рішенням суду ОСОБА_1 відмовлено в позові до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності (а. с. 10-11, т. 1).

Згідно з висновком будівельно-технічної експертизи від 19 листопада 2015 року, проведеної при розгляді вказаної вище справи, 6/10 частки співвласника ОСОБА_1 складає 32,94 кв. м загальної площі житлового будинку, 1/10 частки співвласників: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 становлять в одиницях площі по 5,49 кв. м кожній. Розподіл житлового будинку АДРЕСА_1 відповідно до часток співвласників не видається можливим. Установлено, що дійсна (ринкова) вартість житлового будинку складає 86 690 грн (а. с. 17-34, т. 1).

Відповідно до звіту про оцінку майна від 10 листопада 2017 року № ESK-10112017-250 ринкова вартість будинку АДРЕСА_1, складає 28 776 грн (а. с. 172-184, т. 1).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованою 16 травня 2018 року, житловий будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_1, належить на праві приватної спільної часткової власності: 1/10 - ОСОБА_2,1/10 - ОСОБА_3,6/10 - ОСОБА_1 (а. с. 208-209,210-211, т. 1).

З відповіді нотаріуса від 12 червня 2018 року судом встановлено, що Радомишльською державною нотаріальною конторою Житомирської області заведена спадкова справа № 42/2010 до майна ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. У спадковій справі є наступні документи: заяви ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_6 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4.

В спадковій справі наявний заповіт, за яким ОСОБА_4 все своє майно заповіла своєму синові - ОСОБА_7.

Крім того, в спадковій справі міститься повний витяг актового запису про смерть 12 жовтня 2010 року спадкоємця за законом ОСОБА_6.

Видані спадкоємцям: ОСОБА_1 - свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 6/10 частини невиплаченої пенсії в Управлінні Пенсійного фонду України (далі - УПФУ) та на 6/10 частини житлового будинку АДРЕСА_1; ОСОБА_3 - свідоцтво про право на спадщину за законом (обов'язкову частку) на 1/10 частини невиплаченої пенсії в УПФУ та на 1/10 частини житлового будинку АДРЕСА_1; ОСОБА_2 - свідоцтво про право на спадщину за законом (обов'язкову частку) на 1/10 частини невиплаченої пенсії в УПФУ та на 1/10 частини житлового будинку АДРЕСА_1.

Спадкоємиця ОСОБА_5 із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину станом на 12 червня 2018 року не зверталася. Свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям ОСОБА_6, яка прийняла спадщину та померла ІНФОРМАЦІЯ_2, станом на 12 червня 2018 року не видавались. Зазначені обставини також підтверджуються копією спадкової справи № 42/2010 (а. с. 235-236, т.1, а. с. 56-140, т. 2).

03 січня 2018 року ОСОБА_1 попередньо вніс на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області вартість часток відповідачів - по 2 877 грн 60 коп. (а. с. 170-171, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частинами 1 , 2 статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України).

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Тлумачення пункту 4 частини 1 статті 365 ЦК України свідчить, що припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім'ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім'ї. Оскільки мається на увазі недопущення порушення прав інтересів співвласника, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку (постанова Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 750/11178/17, провадження № 61-42000св18).

У постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини 1 статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Приписи пункту 4 частини 1 статті 365 ЦК України ("таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї") перш за все спрямовані на регулювання майнових відносин, учасниками яких є співвласники - фізичні особи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Згідно з статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 ЦПК України.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суди, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшли правильного висновку про відсутність визначених у статті 365 ЦК України підстав для припинення права власності відповідачів на частки у спірному об'єкті нерухомого майна, крім того, таке припинення права спільної часткової власності завдасть істотної шкоди їх інтересам, оскільки позивач не надав суду доказів неможливості спільного користування батьківським будинком (враховуючи, що всі співвласники проживають в м. Києві) та доказів того, що припинення права відповідачів. на їх частку не завдасть істотної шкоди їх інтересам як співвласникам. Крім того, суд правильно взяв до уваги, що компенсація вартості належної відповідачам на праві власності частки спільного будинку є незначною.

При цьому Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що 1/10 частка у майні є незначною і за певних умов, визначених законом, може бути припинена. Однак, як зазначалося вище, у цій справі таких умов не доведено, а тому позбавлення відповідачів на їх частки у нерухомому майні буде суперечити статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 04 травня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта