Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 359/3580/18

провадження № 61-11211св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: Орган опіки та піклування Бориспільської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року у складі судді Саламон О. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року у складі колегії суддів: Мельника Я.

С., Іванової І. В., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Орган опіки та піклування Бориспільської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 25 квітня 2010 року по 06 липня 2017 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від якого сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06 липня 2017 року шлюб між сторонами було розірвано. Дитина проживала разом з нею, спору з цього приводу не виникало.

Однак, 26 квітня 2018 року відповідач без її згоди самовільно забрав дитину до себе і відмовляється повернути сина за постійним місцем проживання. У зв'язку з цим вона звернулася з заявою до поліції щодо викрадення дитини.

На думку позивачки, відповідач створив ситуацію, яка потребує негайного вирішення, оскільки існує спір щодо подальшого місця проживання дитини.

Також позивачка зазначила, що батько виховує дитину методами та способами, що не відповідають інтересам дитини.

З урахуванням викладених обставин, просила суд визначити місце проживання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з його матір'ю ОСОБА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року позов задоволено.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю - ОСОБА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, зважаючи на малолітній вік дитини, її інтереси, умови життя та життя її батьків, вважав за доцільне визначити місце проживання дитини з матір'ю, оскільки проживання на даний час дитини з матір'ю, на думку суду, більш доцільно.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на нього.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Деснянського районного суду м.

Києва від 17 грудня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку надійшла касаційна скарга на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції судові рішення ухвалені без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

28 серпня 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Проскурня Т. В. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник позивачки просить суд касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

11 серпня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 квітня 2010 року по 06 липня 2017 року, від якого мають сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06 липня 2017 року шлюб між сторонами було розірвано.

Відповідно до розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 23 квітня 2018 року встановлено порядок спілкування ОСОБА_2 з сином ОСОБА_4.

Згідно довідки Виконавчого комітету Кучаківської сільської ради від 17 жовтня 2017 року № 1527, з 23 грудня 2016 року ОСОБА_1 була зареєстрована та проживала разом з сином - ОСОБА_3 по АДРЕСА_1.

Згідно акту обстеження умов проживання від 19 березня 2018 року, у вищевказаній квартирі створено належні умови для виховання та розвитку дитини.

17 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Служби у справах дітей Шевченківського району з заявою про обстеження умов проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_2, де вона буде проживати разом з сином ОСОБА_4.

Згідно акту обстеження умов проживання дитини від 16 листопада 2018 року, у вищевказаній квартирі створено належні умови для виховання та розвитку дитини.

З довідки Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської РДА від 11 червня 2018 року № 1442480 про реєстрацію місця проживання особи вбачається, що з 02 серпня 2001 року ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3.

Згідно довідки Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської РДА від 11 червня 2018 року № 1442504 про реєстрацію місця проживання особи, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 12 квітня 2012 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3.

Відповідно до акту обстеження умов проживання дитини від 06 березня 2018 року № 74, у вищевказаній квартирі створено належні умови для виховання та розвитку дитини.

На даний час дитина проживає з батьком.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають постійний дохід, за місцем роботи характеризуються позитивно.

Згідно із довідкою від 05 вересня 2018 року № 166 ОСОБА_3 навчається в 1-В класі школи I-III ступенів № 321 Деснянського району м. Києва.

Згідно з висновком щодо визначення місця проживання малолітньої дитини від 09 жовтня 2019 року № 102103/31-7918, Служба у справах дітей Деснянської РДА у м.

Києві вважає за недоцільне визначити місце проживання дитини разом з матір'ю ОСОБА_1.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами 2 , 8 , 9 статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини 4 статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.

Відповідно до частини 1 , 2 статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М.

С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.

За змістом статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований та проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_3.

Відповідно до акту обстеження умов проживання дитини від 06 березня 2018 року № 74, у вищевказаній квартирі створено належні умови для виховання та розвитку дитини.

Сторони у справі отримують стабільний самостійний дохід, характеризуються позитивно.

Згідно із довідкою від 05 вересня 2018 року № 166, ОСОБА_3 навчається в 1-В класі школи I-III ступенів № 321 Деснянського району м. Києва.

Характеристикою від 24 травня 2018 року, виданою Комунальною установою Бориспільської районної ради Київської області "Районний методичний кабінет" на ім'я ОСОБА_3,2011 року народження, встановлено, що дитина частково відмовляється від контактів з матір'ю на тлі переваги спілкування з батьком. У домі матері ОСОБА_4 почуває себе невпевнено, емоційно пригнічено, відторгнуто, тому що, з його слів, його там ображають, чує "погані" слова, мама кричить на нього. Спокійно, з піднесеним настроєм сприймає перебування у батька. Відчуває любов, турботу та захист з боку батька.

Відповідно до висновку психологічного обстеження від 19 вересня 2019 року № 190, наданого міським центром дитини, ОСОБА_4 має надійний тип прив'язаності до батька, з яким на даний час проживає, та почуває себе впевнено та у безпеці. По відношенню до матері виявлено низький рівень емоційного зв'язку з матір'ю, дитина не бажає зустрічатися й спілкуватися з нею.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно з висновком Деснянської РДА у м. Києві щодо визначення місця проживання малолітньої дитини від 09 жовтня 2019 року № 102103/31-7918, у відношенні до матері у ОСОБА_4 визначена образа та недовіра, дитина наполягає на тому, що проживати хоче лише з батьком, а з матір'ю проживати він не бажає. Тому орган опіки та піклування вважає за недоцільне визначити місце проживання дитини разом з матір'ю ОСОБА_1.

Разом з тим, встановлено, що відповідач не чинить позивачці будь-яких перешкод у спілкуванні, побаченні с сином, а також його вихованні.

При таких обставинах, виходячи з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки ОСОБА_4, місце його навчання, психологічний стан, зокрема прихильність до батька, проживання з ним в атмосфері любові, турботи, захисту та встано влення низького рівня емоційного зв'язку з матір'ю, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах, колегія суддів Касаційного цивільного суду вважає за доцільне подальше проживання малолітнього сина ОСОБА_4 разом із батьком, що сприятиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Помилковим є посилання суду першої інстанції, чого не заперечив й апеляційний суд, на Декларацію прав дитини щодо недопустимості розлучення дитини з матір'ю.

Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, в якій вона відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

На думку Верховного Суду не є правильними і міркування судів попередніх інстанцій щодо невідповідності висновку органу опіки та піклування від 09 жовтня 2019 року № 102103/31-7918 вимогам Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної з захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, оскільки такий висновок є в достатній мірі повним та обґрунтованим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За приписами частин 1 , 3 статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частин 1 , 3 статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи те, що як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції припустилися неправильного застосування норм матеріального права, то Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень обох інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з підстав, наведених у цій постанові.

Керуючись статтями 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року скасувати, ухвалити у справі нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Орган опіки та піклування Бориспільської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун