Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.08.2020 року у справі №369/14257/18
Постанова КЦС ВП від 29.03.2023 року у справі №369/14257/18
Постанова КЦС ВП від 29.03.2023 року у справі №369/14257/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2023 року

м. Київ

справа № 369/14257/18

провадження № 61-11188св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» Бульба Олександр Миколайович,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта»,

в інтересах якого діє Дещенко Анатолій Сергійович , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 жовтня 2019 року, ухвалене у складі судді Пінкевич Н. С., та постанову Київського апеляційного суду від 9 червня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Рубан С. М., Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до директора Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Нова Пошта»

Бульби О. М. про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування майнової та моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказував, що з 2012 року працював у відділенні № 1

ТОВ «Нова Пошта» на посаді приймальника.

23 квітня 2013 року він призваний на військову службу. На момент призову відповідач не провів з ним розрахунків та не видав трудову книжку.

26 серпня 2014 року позивач та Міністерство оборони України в особі командира окремого полку Президента України полковника ОСОБА_3 уклали строковий контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Після звільнення із Збройних Сил України в запас для свого подальшого працевлаштування позивач звернувся до Києво-Святошинського центру зайнятості Київської області, однак отримав відмову у взятті його на облік як безробітного у зв`язку з тим, що він перебуває у трудових відносинах з відповідачем.

Після цього він звернувся до відділення ТОВ «Нова Пошта» та дізнався про своє звільнення. Відповідач трудову книжку йому не видав та жодних пояснень не надав.

Вважаючи своє звільнення незаконними, просив:

- скасувати наказ №40-к від 3 березня 2014 року в частині його звільнення

з посади фахівця з приймання та обробки вантажу (Вишневе) ТОВ «Нова Пошта» з 14 січня 2014 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП (за прогул без поважних причин);

- поновити його на посаді фахівця з приймання та обробки вантажу (Вишневе)

ТОВ «Нова Пошта»;

- стягнути з ТОВ «Нова пошта» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 257 031 грн, індексацію заробітної плати у розмірі 361 572,00 грн, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 33 252,00 грн, індексацію за невикористану відпустку у розмірі 46 776,54 грн та 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 18 жовтня 2019 року позов задоволено частково.

Скасовано наказ № 40-к від 3 березня 2014 року в частині звільнення

ОСОБА_1 з посади фахівця з приймання та обробки вантажу (Вишневе)

ТОВ «Нова Пошта» з 14 січня 2014 року відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 перебував на строковій військовій службі, починаючи з 23 квітня 2013 року, проте відповідач встановив відсутність позивача на робочому місці лише з 15 січня 2014 року, тобто майже через 10 місяців. Місцевий суд врахував, що ОСОБА_1 звільнено з посади фахівця з приймання та обробки вантажу (Вишневе) ТОВ «Нова пошта» з 14 січня 2014 року за прогул без поважних причин згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Позивача призвано на строкову військову службу

23 квітня 2013 року, а стаття 119 КЗпП України в редакції Кодексу, яка діяла на той час, не містила положення щодо забезпечення гарантії збереження за звільненим працівником у разі призову на строкову військову службу місця роботи (посади) і середнього заробітку, тому відповідач повинен був звільнити позивача на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.

Врахувавши наявність у позивача поважних причин відсутності на роботі (проходження строкової військової служби), що виключає можливість його звільнення за прогул, суд першої інстанції дійшов висновку про скасування наказу № 40-к від 3 березня 2014 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади фахівця з приймання та обробки вантажу (Вишневе) ТОВ «Нова Пошта» з 14 січня 2014 року відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування майнової та моральної шкоди, суд першої інстанції зазначив, що належним відповідачем за цими вимогами є ТОВ «Нова Пошта», а позов пред`явлений до директора цього товариства.

Постановою Київського апеляційного суду від 9 червня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «Нова Пошта», інтересах якого діяв Дещенко А. С. , та апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Чирвою В. Г., залишено без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 жовтня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2020 року представник ТОВ «Нова Пошта» Дещенко А. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 9 червня 2020 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанції про незаконність звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин, оскільки останній не повідомив ТОВ «Нова Пошта» про його призов на військову службу. Суди попередніх інстанцій проігнорували факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці з 23 квітня 2013 року і помилково вважали причини такої відсутності поважними.

На думку заявника, директор ТОВ «Нова Пошта» Бульба О. М. не є належним відповідачем за пред`явленим позовом.

Заявник вважає, що суди помилково задовольнити позов в частині скасування наказу. Касаційна скарга не містить доводів щодо оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в іншій частині.

Позиція інших учасників справи

У січні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чирва В. Г. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ТОВ «Нова Пошта», який не підлягає врахуванню під час касаційного перегляду справи, оскільки в порушення пункту 2 частини п`ятої статті 178 ЦПК України до відзиву не надано документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 6 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи

заявника про прийняття судами рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучені до участі у справі - Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» (пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 квітня 2013 року

ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду фахівця з приймання та обробки вантажу (Вишневе) з посадовим окладом згідно штатного розпису з повним робочим днем за основним місцем роботи.

Весною 2013 року ОСОБА_1 отримав повістку про призов на військову службу. Призовною комісією Києво-Святошинського району Київської області позивач визнаний придатним до військової служби і 23 квітня 2013 року направлений до військової частини для проходження строкової військової служби.

З військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що він прийняв військову присягу 25 травня 2013 року у військовій частині НОМЕР_2 .

28 серпня 2014 року ОСОБА_1 наказом командира окремого полку Президента України № 73 РС від 28 серпня 2014 року зарахований до Збройних Сил України на військову службу за контрактом.

10 вересня 2017 року наказом командира окремого полку Президента України № 35 РС від 13 жовтня 2017 року звільнений у запас у зв`язку із закінченням строку контракту.

2 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного центру зайнятості для реєстрації статуса безробітного і отримання матеріальної допомоги.

Листом Києво-Святошинського районного центру зайнятості № 185

від 14 березня 2018 року позивачу відмовлено у такій реєстрації у зв`язку з встановленням факту зайнятості особи, оскільки відповідно до даних Єдиної інформаційно-аналітичної системи Державної служби зайнятості ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Нова Пошта», починаючи з 22 квітня 2013 року. Дані про припинення трудових відносин відсутні.

Судами встановлено, що наказом ТОВ «Нова Пошта» № 40-к від 3 березня

2014 року ОСОБА_1 звільнено з посади фахівця з приймання та обробки вантажу (Вишневе) з 14 січня 2014 року за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. У вказаному наказі зазначено, що підставою для звільнення стала відсутність ОСОБА_1 на робочому місці у період з 15 січня 2014 року до 3 лютого 2014 року (лист № 119 від 5 лютого 2014 року) та у період з 4 лютого 2014 року до 13 лютого 2014 року (лист № 127 від 13 лютого 2014 року), а також ненадання ОСОБА_1 доказів поважності причини відсутності його на робочому місці у вказані періоди.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 22, 24 постанови

від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Таким чином, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази з числа передбачених ЦПК України.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду,

викладеними у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 734/2607/20 (провадження № 61-10371св22).

Встановивши, що з 23 квітня 2013 року позивач проходив строкову військову службу, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про незаконність звільнення позивача з 14 січня 2014 року згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, що вказує про існування правових підстав для скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не повідомив про його призов на строкову службу та з 23 квітня 2013 року був відсутній на робочому місці, не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій про відсутність позивача на роботі з поважних причин.

Посилання заявника про пред`явлення позову до неналежного відповідача з урахуванням того, що протягом розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій брав участь саме представник ПАТ «Нова пошта» (подавав відзив, апеляційну та касаційну скарги, брав участь у судових засіданнях), не можуть бути підставою для скасування судових рішень в оскаржуваній частині. Колегія суддів враховує зміст позовних вимог ОСОБА_1 , який вказує про пред`явлення ним позову до юридичної особи - ПАТ «Нова Пошта». Крім того, зміст поданих ПАТ «Нова Пошта» документів протягом розгляду справи в судах попередніх інстанцій (відзив на позовну заяву та апеляційна скарга) також свідчить про те, що позов пред`явлено до вказаної юридичної особи, яка заперечувала проти його задоволення по суті вирішення позовних вимог, посилань щодо неналежного складу учасників справи не викладала та з цих підстав рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувала.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК

України судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про

захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовних вимог про скасування наказу, оскільки суди попередніх інстанцій інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили в цій частині судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги у вказаній частині без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду у відповідній частині без змін.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування майнової та моральної шкоди в касаційному порядку не оскаржуються, тому з урахуванням змісту

статті 400 ЦПК України оскаржувані судові рішення в цій частині Верховним Судом не переглядаються.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта»,

в інтересах якого діє Дещенко Анатолій Сергійович, залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 9 червня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» про скасування наказу залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук