Постанова

Іменем України

17 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 761/19875/15

провадження № 61-15898св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва, правонаступником якого є керівник Київської місцевої прокуратури № 10, в інтересах держави в особі Київської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1,

треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва",

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року в складі колегії суддів Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є., Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

У липні 2015 року перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов'язання повернути майно.

Позов мотивував тим, що під час здійснення нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні № 42015100100000132, відкритому 25 травня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 190 КК України, встановлено, що група нежилих приміщень № 15 (літ. А) в будинку АДРЕСА_1 протиправно вибула з комунальної власності внаслідок шахрайських дій невстановлених осіб. Указував, що право власності на вказане майно було зареєстроване за фізичною особою на підставі підробленої ухвали суду, а в подальшому неодноразово відчужувалося за договорами купівлі-продажу. Останнім власником спірного нерухомого майна є ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 16 жовтня 2013 року.

З огляду на викладене позивач просив суд витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради групу нежилих приміщень №15 (літ. А) в будинку АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідача повернути вказані приміщення територіальній громаді міста Києва.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року, позов задоволено частково та витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Київської міської ради групу нежилих приміщень №15 (літ. А) загальною площею 55,30 м?, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Судові рішення мотивовані тим, що матеріалами справи підтверджується факт незаконності вибуття нерухомого майна з комунальної власності на підставі підроблених документів. Доводи відповідача щодо пропуску позовної давності суди відхилили, зазначивши про те, що відповідач не довів факт обізнаності позивача про порушене право територіальної громади до відкриття кримінального провадження.

Постановою Верховного Суду України від 22 червня 2017 року вказані судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова мотивована тим, що суди не визначилися з моментом, з яким пов'язується початок перебігу позовної давності в цій справі, а також поклали на відповідача весь тягар доказування факту спливу позовної давності.

Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2017 року замінено позивача заступника прокурора Шевченківського району міста Києва на керівника Київської місцевої прокуратури №10.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, встановивши обґрунтованість та доведеність позовних вимог, врахував заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.

Суд зазначив, що спірне нерухоме майно було закріплено за КП "Керуюча дирекція Шевченківського району" (у подальшому - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва") на праві господарського відання, яке, в свою чергу, передало його в оренду ФОП ОСОБА_8. При цьому наприкінці березня 2012 року нарахування орендної плати ФОП ОСОБА_8 припинено у зв'язку з вибуттям нерухомого майна з комунальної власності, а 01 квітня 2012 року комунальне підприємство уклало з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір № Е1054-733 про відшкодування власником (орендарем) витрат по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна, в якому було зазначено, що вказані фізичні особи набули у власність спірні нежитлові приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 21 березня 2012 року.

З огляду на те, що юридична особа, за якою нерухоме майно було закріплено на праві господарського відання з відома Київської міської ради та яка згідно Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва зобов'язана була звітувати перед ГУ комунальної власності міста Києва ВО Київської міської ради (КМДА) про стан виконання орендних зобов'язань, дізналася про вибуття спірного майна з комунальної власності 01 квітня 2012 року, а з позовом прокурор звернувся до суду у липні 2015 року, суд першої інстанції зробив висновок про пропуск позовної давності позивачем.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року апеляційну скаргу прокуратури міста Києва задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: витребувано на користь Київської міської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 групу нежилих приміщень №15 (в літері А) загальною площею 55,30 м?, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено; вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що про відчуження спірних нежитлових приміщень прокуратура дізналась у травні 2015 року після звернення заступника голови Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації з повідомленням про вибуття нерухомого майна з комунальної власності. Оскільки позовна заява подана прокурором 14 липня 2015 року, відсутні підстави для висновку про пропуск позивачем позовної давності. При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що Київська міська рада дізналася про порушення свого права після пред'явлення прокурором цього позову. Суд зазначив, що відповідач не надав доказів на підтвердження того, що прокуратура або Київська міська рада могли раніше довідатися про порушення свого права. Колегія суддів звернула увагу на те, що Київська міська рада та КП "Керуюча дирекція Шевченківського району" (у подальшому - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва") є різними юридичними особами.

Аргументи учасників справи

29 жовтня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду та просив її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково пов'язав початок перебігу позовної давності з моментом, коли особа дізналася про порушення свого права, а не з моментом, коли особа могла довідатися про таке порушення. Вказує, що Київська міська рада як власник спірних нежитлових приміщень могла дізнатися про порушення свого права з моменту втрати контролю над своєю власністю. При цьому саме на позивача цивільним процесуальним законодавством покладено обов'язок довести, що він не міг дізнатися про порушення свого права раніше.

30 жовтня 2020 року ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду та просив її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд мав обраховувати початок перебігу позовної давності з моменту, коли Київська міська рада, а не прокуратура, могла дізнатися про порушення свого права. При цьому саме Київська міська рада повинна була довести факт неможливості дізнатися про порушення своїх прав раніше, ніж у травні 2015 року. Вказує, що апеляційний суд не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, з яких вбачається об'єктивна можливість Київської міської ради дізнатися про факт вибуття нерухомого майна з комунальної власності в 2012 році.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1.

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

Вухвалі Верховного Суду від 03 лютого 2021 року зазначено, що ОСОБА_1 оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, а саме: застосування судами норм права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16, постанові Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 916/2073/17, від 15 травня 2018 року в справі № 916/2403/16, від 29 січня 2020 року в справі № 554/10516/16-ц, постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-1047цс 17.

Вухвалі Верховного Суду від 03 лютого 2021 року зазначено, що ОСОБА_6 оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, а саме: застосування судами норм права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17, від 29 січня 2020 року в справі № 554/10516/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 та постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року в справі № 6-1047цс17.

Аналіз змісту та вимог касаційних скарг дає підстави для висновку, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння. Судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання повернути майно в касаційному порядку не оскаржується та Верховним Судом не переглядається.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що в пунктах 1,2 рішення Київської міської ради від 27 грудня 2001 року № 208/1642 затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатком 1 та районів міста згідно з додатками 2,3,4,5,6,7,8,9,10,11, згідно з яким житловий будинок загальною площею 1064,0 м?, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 із нежилими приміщеннями площею 217,60 м? перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва.

На підставі Розпорядження Шевченківської районної у м. Києві ради № 192 від 23 листопада 2009 року нежиле приміщення першого поверху загальною площею 58,6 м? в будинку АДРЕСА_1 було передано в строкове платне користування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_8.

Рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста" будинок за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1064,0 м? із нежитловими приміщеннями площею 58,60 м? включений до переліку об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва за порядковим № 443 в таблиці 6 додатку №10, який розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року № 1112 передано до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.

Відповідно до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09 лютого 2011 року № 80 "Про закріплення майна за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" за останнім було закріплено на праві господарського відання майно згідно додатку, зокрема, і жилий будинок на АДРЕСА_1.

Первинна реєстрація права власності на групу нежилих приміщень № 15 (літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, була проведена 13 лютого 2012 року за ОСОБА_2 на підставі ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 12 листопада 2007 року про визнання мирової угоди в цивільній справі №2-354/07 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_9 про поділ майна, якою визнано за ОСОБА_2 право власності на групу нежилих приміщень № 15 (загальною площею 55,3 м? ) що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1).

З листа Гребінківського районного суду Полтавської області від 10 лютого 2016 року № 01-10/3-2016 слідує, що згідно обліково-статистичних карток на цивільну справу та алфавітних покажчиків по цивільних справах за 2007 рік у Гребінківському районному суді Полтавської області за № 2-354/07 зареєстрована цивільна справа за позовом ВАТ "Лубнигаз" до ОСОБА_10 про стягнення заборгованості. Справи, сторонами у яких виступали ОСОБА_9 та ОСОБА_2, Гребінківським районним судом Полтавської області у 2007 році не розглядалися; ухвала суду від 12 листопада 2007 року, на підставі якого проведено реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення за ОСОБА_2, судом не постановлювалась.

17 лютого 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 придбав групу нежилих приміщень № 15 (літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

21 березня 2012 року між ОСОБА_3 як продавцем та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 як покупцями укладено договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна.

05 грудня 2012 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5 як продавцями та ОСОБА_6 як покупцем укладено договір купівлі-продажу спірних нежилих приміщень.

16 жовтня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, відповідно до якого, ОСОБА_6 безоплатно передав у власність ОСОБА_1 групу нежилих приміщень №15 (літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з наказом директора КП "Керуюча дирекція Шевченківського району" №185 від 04 жовтня 2012 року нарахування орендних платежів ФОП ОСОБА_8 припинено з 29 березня 2012 року припинено у зв'язку з відчуженням нежилих приміщень на підставі договору купівлі-продажу від 21 березня 2012 року.

01 квітня 2012 року між КП Керуюча дирекція Шевченківської районної в м. Києві ради (юридична особа за якою було закріплено майно на праві господарського відання) та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 укладено договір №Е1054-733 про відшкодування власником (орендарем) витрат по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна. В зазначеному договорі вказано, що останні є власниками на підставі договору купівлі-продажу від 21 березня 2012 року.

25 травня 2015 року в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження № 42015100100000132 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 190 КК України з приводу заволодіння невстановленими особами шляхом обману майном, а саме нежитловими приміщеннями що розташовані на території Шевченківського району м. Києва та перебувають у власності територіальної громади міста Києва.

Вказане кримінальне провадження було розпочате на підставі звернення заступника голови Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації.

Постановою слідчого СВ Шевченківського УП ГУНП в м. Києві Пристанскова Р. В. від 17 листопада 2016 року закрито кримінальне провадження у зв'язку з встановленням відсутності складу кримінального правопорушення.

Постановою заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 10 від 25 квітня 2017 року скасовано постанову слідчого СВ Шевченківського УП ГУНП в м.

Києві Пристанскова Р. В. від 17 листопада 2016 року та матеріали досудового розслідування направлено слідчому для подальшого розслідування.

Суди також установили, що 03 грудня 2012 року Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві розпочато кримінальне провадження № 12012110100000530 за фактом заволодіння в період з грудня 2011 року по лютий 2012 року невстановленими особами на підставі та з використанням підроблених рішень Гребінківського районного суду Полтавської області нежилих приміщень, в тому числі і по АДРЕСА_2. Вказане кримінальне провадження розпочате на підставі рапорту старшого оперуповноваженого ВТСР УБОЗ ГУ МВС України в місті Києві Катурги І. А. від 28 листопада 2012 року.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У статті 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. За таких обставин, застосування наслідків спливу строку позовної давності можливе за умови наявності порушеного права позивача, тобто обґрунтованості позовних вимог

У справі, що переглядається, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд установили, що обставини, на які посилається позивач як на підставу задоволення позовних вимог, а саме: вибуття нерухомого майна з комунальної власності поза волею територіальної громади на підставі підробленого судового рішення, є обґрунтованими та підтверджуються належними й допустимими доказами.

Відмову в задоволенні позову про витребування майна з чужого незаконного володіння суд першої інстанції мотивував пропуском позовної давності.

Апеляційний суд уважав, що про порушення свого права позивач дізнався у травні 2015 року, а тому позовна давність не є пропущеною.

У касаційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_6, не заперечуючи проти обґрунтованості та доведеності позовних вимог, посилаються на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права при визначенні моменту початку перебігу позовної давності для прокуратури та Київської міської ради та порушення судом норм процесуального права при вирішенні заяви ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу позовної давності, поданої ним в суді першої інстанції, що полягає в неналежній оцінці доказів, які були надані відповідачем.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року в справі № 369/4959/20-ц (провадження № 61-10618св21) зазначено, що "позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів. [..] На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб'єктів порівняно з іншими суб'єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів. Задовольняючи позов прокурора, суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріалами справи доведено незаконність оспорюваних рішень органу місцевого самоврядування й наявність правових підстав для витребування спірних земельних ділянок із чужого незаконного володіння. При цьому матеріали справи не містять будь-яких відомостей щодо одержання раніше органами прокуратури інформації про порушення рішеннями Крюківщинської сільської ради прав та законних інтересів територіальної громади у порядку здійснення нагляду за додержанням та застосуванням законів до моменту виявлення у листопаді 2017 році цього порушення прокурором. Проте, апеляційним судом у порушення наведених вище норм права не встановлено початку перебігу позовної давності для територіальної громади с.

Крюківщина, а також того, що державі, в особі управління Держгеокадастру у Київській області, було, чи могло бути відомо про порушення права, як і про особу, яка його порушила, до моменту звернення прокурора з цим позовом до суду".

У справі, що переглядається, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави, є Київська міська рада як власник спірного нерухомого майна, яке вибуло з комунальної власності.

За таких обставин висновок апеляційного суду про те, що прокуратура дізналася про порушення прав та інтересів держави в травні 2015 року, не має правового значення для визначення моменту початку відліку позовної давності за умови, що територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради не доведе, що не могла довідатися про вибуття нерухомого майна з комунальної власності раніше, ніж прокурор.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18), на яку містяться посилання в касаційних скаргах, вказано, що "можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше".

Відхиляючи заяву ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу позовної давності, апеляційний суд обмежився посиланням на те, що матеріалами справи не підтверджується факт обізнаності Київської міської ради про своє порушене право до моменту пред'явлення прокурором цього позову, а також поклав увесь тягар доказування часу, з якого Київській міській раді стало відомо про вибуття нерухомого майна з комунальної власності, на відповідача.

Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача про те, що КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" ще 01 квітня 2012 року уклало з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір № Е1054-733 про відшкодування власником (орендарем) витрат по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна, в якому було зазначено, що вказані фізичні особи набули у власність спірні нежитлові приміщення 21 березня 2012 року. При цьому відповідач посилався на те, що комунальне підприємство як юридична особа, за якою нерухоме майно закріплено на праві господарського відання, згідно Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва зобов'язане було звітувати перед ГУ комунальної власності міста Києва ВО Київської міської ради (КМДА) про стан нерухомого майна, факт перебування його в оренді, наявність заборгованості зі сплати орендної плати тощо.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що згідно частини 2 статті 136 ГК України власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган.

З урахуванням викладеного апеляційний суд не визначився з моментом, з якого Київська міська рада могла довідатися про порушення свого права як власника нерухомого майна, у зв'язку з чим зробив передчасний висновок про дотримання позивачем позовної давності та наявність підстав для задоволення позову в частині вимог про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

В силу положень частини 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частини 1 статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина 3 статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що оскаржена постанова прийнята без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18). З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року в справі № 369/4959/20-ц (провадження № 61-10618св21), колегія суддів уважає, що касаційну скаргу ОСОБА_6 необхідно задовольнити; касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково; постанову апеляційного суду в оскарженій частині - скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року в частині задоволення позову першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва, правонаступником якого є керівник Київської місцевої прокуратури № 10, в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 рокув скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук