Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.01.2018 року у справі №379/743/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 379/743/15-ц

провадження № 61-1593зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В.О., ПогрібногоС.О., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року, постановленої колегією у складі суддів: Червинської М. Є., Завгородньої І. М., Коротуна В. М., Писаної Т. О., Попович О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулось з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 178 914,16 доларів США.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 24 грудня 2007 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_4 отримала кредит в сумі 160 000 доларів США зі сплатою 12,25% річних з кінцевим терміном повернення 10 грудня 2037 року.

Того ж дня між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_5 укладений договір поруки, за умовам якого ОСОБА_5 взяв на себе зобов'язання відповідати перед банком за виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість в сумі 178 914,16 доларів США, яку банк просив стягнути солідарно з боржника і поручителя.

У грудні 2015 року ОСОБА_5 звернувся із зустрічним позовом до ПАТ «Універсал Банк», в якому просив визнати поруку припиненою.

Посилався на те, що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного не пред'явив вимоги до поручителя.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 6 квітня 2016 року, ухваленим у складі судді Набудович І. О., позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 178 914,16 доларів США.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено.

Визнано припиненою поруку за договором поруки № 061-2900/840-0800-Р від 24 грудня 2007 року, укладеним між ОСОБА_5 та ПАТ «Універсал Банк».

Стягуючи заборгованість за кредитом з боржника, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник не виконував умови кредитного договору щодо своєчасного повернення суми отриманого кредиту та сплати нарахованих за користування кредитними коштами процентів, що є підставою для стягнення з боржника достроково заборгованості за кредитним договором.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з наданими позивачем розрахунками заборгованості останній платіж на погашення кредиту боржник сплатив у січні 2014 року, проте банк звернувся до суду із цим позовом у квітні 2015 року, тобто з пропуском зазначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України шестимісячного строку, тому наявні правові підстави для відмови в позові до ОСОБА_5 у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року, ухваленим колегією у складі суддів: Слободянюк С. В., Левенця Б. Б. і Панченка М.М., рішення Дарницького районного суду м. Києва від 6 квітня 2016 року скасовано з ухваленням нового про задоволення позову ПАТ «Універсал Банк» та відмову у задоволені зустрічного позову.

Стягнено солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 178 914,16 доларів США.

Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову та відмовляючи у задоволенні зустрічного, апеляційний суд виходив з того, що 22 серпня 2014 року банк направив боржнику і поручителю вимогу про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором, яка отримана поручителем 26 серпня 2014 року. Встановивши, що днем настання строку виконання основаного зобов'язання є 61-й календарний день з моменту отримання вимоги, тобто 27 жовтня 2014 року, а позов пред'явлено до Таращанського районного суду Київської області 23 квітня 2015 року, тобто в межах строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України, апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення в солідарному порядку з боржника і поручителя заборгованості за кредитним договором.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року залишено без змін.

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, а саме статей 559, 1050 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права заявники посилаються на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2015 року у справі 6-22599св15, від 4 лютого 2015 року у справі № 6-30643св14, від 10 вересня 2014 року у справі 6-3799св14, від 24 лютого 2016 року у справі 6-7024св15, від 22 травня 2017 року у справі № № 127/18530/16-ц, від 11 червня 2014 року у справі № 6-5493св14, від 11 березня 2015 року у справі № 6-42756св14, від 4 лютого 2015 року у справі № 6-27164св14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-35702 св14 та від 22 квітня 2015 року у справі № 6-6904св15, у яких, на їх думку, суди дійшли протилежних висновків щодо застосування одних і тих самих норм матеріального права.

Ухвалою судді Верховного Суду від 26 січня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано з Дарницького районного суду м. Києва матеріали цивільної справи.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

У лютому 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою судді Верховного Суду від 15 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п?яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах, зокрема, є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах (пункт 1 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання відповідної заяви).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні заяви з огляду на таке.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 грудня 2007 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_4 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_4 отримала кредит в сумі 160 000 доларів США зі сплатою 12,25% річних з кінцевим терміном повернення 10 грудня 2037 року.

Того ж дня між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_5 укладений договір поруки, за умовам якого ОСОБА_5 взяв на себе зобов'язання відповідати перед банком за виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором.

Згідно з пунктом 2.4 договору погашення основної суми кредиту та процентів здійснюється шляхом сплати позичальником щомісячних платежів відповідно до графіку платежів, що є додатком № 2 до кредитного договору.

9 лютого 2009 року між банком та ОСОБА_4 укладено додаткову угоду до кредитного договору, згідно з умовами якої сторони погодили порядок нарахування відсотків за користування кредитними коштами та внесли відповідні зміни до кредитного договору від 24 грудня 2007 року.

Між банком та ОСОБА_5 9 лютого 2009 року укладено додаткову угоду № 1 до договору поруки від 24 грудня 2007 року, відповідно до якої поручитель засвідчив, що йому відомі усі умови основного договору і він з ними погоджується.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_4 умов кредитного договору станом на 26 січня 2015 року утворилась заборгованість в сумі 178 914,16 доларів США, що еквівалентно 2 825 412,41 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 155 443,71 доларів США, що еквівалентно 2 454 767,07 грн, заборгованості за процентами в сумі 23 262,18 доларів США, що еквівалентно 367 356,35 грн, заборгованості за підвищеними процентами в сумі 208,27 доларів США, що еквівалентно 3 289 грн.

Розмір вказаної заборгованості відповідачами не спростовано.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що кредитодавець зобов'язується за кредитним договором надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

За правилами статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або в повному обсязі.

Згідно із статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов?язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення поруки (частина четверта статті 559 ЦК України).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення первісного позову і відмову у задоволенні зустрічного, апеляційний суд, встановивши, що боржник належним чином не виконувала зобов'язання за кредитним договором і банк набув право вимагати дострокового повернення кредиту, а також те, що вимогу про погашення заборгованості поручитель отримав 26 серпня 2014 року, а позов банком подано до суду 23 квітня 2015 року, тобто в межах строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України, дійшов висновку про наявність правових підстав для солідарного стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заборгованості за цим договором і відмову у припиненні поруки.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2015 року у справі № 6-22599св15, наданій заявниками як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, міститься висновок про те, що, відмовляючи у задоволенні позову банку про стягнення кредитної заборгованості, суди попередніх інстанцій виходили з ненадання банком ні оригіналу кредитного договору, ні доказів отримання відповідачем коштів за цим договором, а також не доведено, що копія договору, яка надана суду, виготовлена з оригіналу.

В ухвалі від 4 лютого 2015 року у справі № 6-30643св14 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував рішення апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до апеляційної інстанції, оскільки суд не встановив, з якого часу позичальник перестав виконувати умови кредитного договору і проводити оплату поточних щомісячних платежів із погашення кредиту та процентів за користування ним і коли у кредитора виникло право вимагати дострокового повернення кредиту.

В ухвалі від 10 вересня 2014 року у справі № 6-3799св14 Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ виходив з того, що неповідомлення поручителя про зміни умов кредитних договорів в частині підвищення відсоткової ставки призвели до збільшення обсягу його відповідальності, що в силу положень частини першої статті 559 ЦК України є підставою для припинення поруки.

В ухвалі від 24 лютого 2016 року у справі № 7-7024ск15 суд касаційної інстанції, скасувавши судові рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав на неврахування судами вимоги банку про дострокове повернення кредиту та сплати процентів за користування ним, що є зміною відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання й впливає на обрахування шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 22 травня 2017 року у справі № 6-127/18530/16-ц погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову про визнання поруки припиненою, оскільки судами встановлено, що банк змінив строк виконання основного зобов'язанні і в межах строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України, пред'явив позов до поручителя.

В ухвалі від 11 червня 2014 року у справі № 6-5493св14 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходив з того, що суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки наданим банком доказам на підтвердження отримання особою кредиту за кредитним договором, не вжили заходів для з?ясування фактичних обставин справи та дійшли передчасного висновку про відмову у позові у зв'язку з недоведеністю отримання боржником грошових коштів за кредитним договором, що стало підставою для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

В ухвалі від 11 березня 2015 року у справі № 6-42756св14, у якій суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанцій, оскільки судами не встановлено фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 4 лютого 2015 року у справі № 6-27164св14 скасував судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, вказуючи на те, що відсутність оригіналу кредитного договору не є підставою для відмови у позові за наявності його копії та інших доказів, які свідчать про укладення кредитного договору і часткове його виконання.

В ухвалі від 11 лютого 2015 року у справі № 6-35702св14, у якій суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив з того, що апеляційний суд фактично усунувся від виконання своїх процесуальних повноважень, не зобов'язав позивача надати оригінал договору про відступлення прав вимоги.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 22 квітня 2015 року у справі № 6-6904св15 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог позивача, оскільки позивачем не надано доказів укладення кредитного договору та договору купівлі-продажу кредитного портфелю.

Обґрунтовуючи заяву, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 вказували на те, що ПАТ «Універсал Банк» на підтвердження своїх вимог не надав суду оригінал кредитного договору, тому підстав для задоволення позовних вимог банку не було.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_4 кредитні кошти отримала і цього вона не заперечувала.

Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коди суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог і встановлених судом фактичних обставин, дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих рішень.

Зміст правовідносин у різних рішеннях суду касаційної інстанції з метою з?ясування їх подібності визначається обставинами кожної справи, встановленими судами, перевірку правильності встановлення яких Верховний Суд не здійснює.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у наданих заявниками ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року, про перегляд якої просять заявники, встановлені різні фактичні обставини.

За змістом статті 360-5 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання заяви, Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

З огляду на зазначені судові рішення, на які посилаються заявники, не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, тому обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, у зв'язку з чим відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання заяви, у задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року Верховний Суд відмовляє.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, статтею 360-5 ЦПК України 2004 року, підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО.В. Ступак Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов С.О. Погрібний Г.І. Усик