Історія справи

Постанова

Іменем України

28 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 303/3498/17

провадження № 61-42027св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - заступник начальника Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Венжега М. Р.,

заінтересовані особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 квітня 2018 року у складі судді Куропятник О. М. та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 19 липня 2018 року у складі колегії суддів: Бисаги Т. Ю., Готри Т. Ю., Фазикош Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року заступник начальника Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Венжега М. Р. звернувся до суду із поданням про визначення частки у спільній сумісній власності.

Подання мотивовано тим, що на виконанні в Ужгородському МВ ДВС знаходиться виконавче провадження № 55834371 по виконанню виконавчого листа № 308/3498/17, виданого 11 січня 2018 року Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суми боргу в розмірі 910 000,00 грн та 8 320,00 грн судового збору.

20 лютого 2018 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яку направлено боржнику. З метою виконання рішення суду, відділом ДВС направлено запити про наявність майна, зареєстрованого за боржником. 23 лютого 2018 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у межах суми боргу. Відповідно до відповіді на запит, наданої 23 лютого 2018 року ДПС України, відсутні відомості про наявність у боржника відкритих рахунків. Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції Закарпатської області від 01 березня 2018 року, ДВС повідомлено про наявність актового запису про шлюб від 06 серпня 1977 року № 16 відносно громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_5 Одночасно повідомлено про відсутність актових записів про розірвання шлюбу. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 березня 2018 року, будинок АДРЕСА_1 в місті Мукачево Закарпатської області зареєстрований за ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності від 27 листопада 2003 року.

На підставі статей 60, 63 СК України, частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», статті 443 ЦПК України, державний виконавець просив суд визначити частку боржника ОСОБА_2 у будинку АДРЕСА_1 в місті Мукачево Закарпатської області, у розмірі 1/2 частки.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від

20 квітня 2018 року у задоволенні подання відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що заявником не доведено факту набуття спірного будинку за спільні кошти подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_6

Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 19 липня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 квітня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

06 серпня 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 19 липня 2018 року та направити справу на новий розгляд до суд першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що будинок був подарований у червні

2003 року, введений в експлуатацію у листопаді 2003 році, до моменту подання ДВС пройшло більше 15 років будинок ремонтувався, а тому є обґрунтовані підстави вважати, що такий будинок є спільною сумісною власністю подружжя.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

20 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено, що ОСОБА_6 набула у власність незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_2, на підставі договору дарування від 21 червня 2003 року.

В серпні 1977 року ОСОБА_2 (боржник) та ОСОБА_6 перебувають у юридичному шлюбі. Відомості про його розірвання відсутні.

Завершення будівництва жилого будинку № 30 В по вулиці Набережна в місті Мукачево та його експлуатація здійснювались під час юридичного шлюбу подружжя ОСОБА_6.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що подання приватного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами,не підлягає задоволенню, оскільки з моменту укладання договору дарування ОСОБА_2 не набув право спільної сумісної власності на даний об'єкт нерухомого майна.

Однак, з такими висновками суду погодитись неможливо.

Відповідно до частини шостої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Згідно із статтею 379 ЦПК України 2004 року питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Аналогічна норма міститься у статті 443 ЦПК України.

Відмовляючи в задоволенні подання державного виконавця, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не повно з'ясував обставини, які мають значення для справи, обмежився лише дослідженням договору дарування жилого будинку від 21 червня 2003 року. Відомості про те, хто є власником жилого будинку на час вирішення подання приватного виконавця, як змінився вказаний об'єкт з часу дарування до часу розгляду судом вказаного подання, яка частка власності боржника в цьому будинку суди попередніх інстанцій не досліджували.

В матеріалах справи відсутні відомості на жилий будинок. Технічна документація на будинок також судами не досліджувалася.

За таких умов висновок судів попередніх інстанцій про відсутність у боржника ОСОБА_2 права власності на жилий будинок № 30 по вулиці Набережна в місті Мукачево Закарпатської області є передчасним.

Суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може давати оцінку чи переоцінку наданим учасниками справи доказам, а тому не може ухвалити власне рішення.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу представникаОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 19 липня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані судові рішення втрачаю законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило