Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.07.2019 року у справі №202/5415/18

Постанова

Іменем України

23 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 202/5415/18

провадження № 61-13352св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.

Дніпропетровська, у складі судді Руденко В. В., від 16 січня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Куценко Т.

Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О., від 06 червня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Індустріального районного суду м.

Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на утримання дитини.

Позов обґрунтовувала тим, що вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітню дитину - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2014 року з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в сумі 1 000 грн, яка підлягає індексації відповідно до закону, щомісячно, починаючи стягнення із 07 жовтня

2014 року і до досягнення дитиною повноліття.

Оскільки їй стало відомо про зміну фінансового стану відповідача та погіршення стану здоров'я дитини, просила суд змінити розмір стягнутих аліментів на утримання малолітнього сина та стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 5 000 грн, щомісячно, починаючи стягнення у новому розмірі з моменту подання позовної заяви до суду і до повноліття дитини.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 04 вересня 2018 року на підставі пункту 1 частини першої

статті 31 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справу № 202/5415/18 передано на розгляд Амур-Нижньодніпровського районного суду м.

Дніпропетровська за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала доказів наявності обставин, з якими законодавець пов'язує можливість збільшення розміру аліментів, зокрема не довела належними та допустимими доказами зміну матеріального стану сторін. Крім того судом враховано, що визначений попереднім рішенням суду розмір аліментів підлягає індексації.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення

Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська

від 16 січня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами, та вірно застосовано норми матеріального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до Індустріального районного суду

м. Дніпропетровська.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду

м. Дніпропетровська від 16 січня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 червня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 202/5414/18 та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У серпні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що вона має право на отримання значно більшої суми аліментів на утримання сина.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням правил територіальної юрисдикції, оскільки передача справи з Індустріального районного суду м. Дніпропетровська до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.

Дніпропетровська була безпідставною.

Крім того, суд першої інстанції необґрунтовано відхилив її клопотання про витребування доказів щодо надання інформації про перетин відповідачем державного кордону України та роботи в Польщі.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому він, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень судів попередніх інстанцій, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Наголошував на недоведеності позовних вимог ОСОБА_1 Просив врахувати, що ані позивачем, ані її представником протягом розгляду справи клопотання про передачу справи на розгляду іншому суду не заявлялось.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітню дитину - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає разом із позивачем.

На підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 14 листопада 2014 року з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в сумі 1 000 грн, яка підлягає індексації відповідно до закону, щомісячно, починаючи стягнення з 07 жовтня 2014 року і до досягнення дитиною повноліття.

Позивачу продовжено строк відпустки по догляду за дитиною до 05 грудня 2018 року, у зв'язку із перебуванням ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на диспансерному обліку в комунальному закладі "Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 8" із діагнозом - часті довготривалі простудні захворювання.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно до статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована державою Україною 27 лютого 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здатностей та фінансових можливостей.

Згідно з частиною 2 статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За умовами частин 1 та 2 статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Положення частини 1 статті 192 Сімейного кодексу України передбачають, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення стану здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених частини 1 статті 192 Сімейного кодексу України.

Відповідно до пункту 23 Постанови №3 від 15 травня 2006 року Пленуму Верховного суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", розмір аліментів, визначений судовим рішенням, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.

Обов'язок доказування наявності обставин передбачених статтею 192 СК України покладається на позивача у відповідності до статті 81 ЦПК України.

Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовано вважали, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а позивачем не надано доказів на підтвердження наявності обставин з якими закон (стаття 192 СК України) пов'язує можливість зміни розміру аліментів визначеного за рішенням суду.

Твердження позивача про те, що відповідач має щомісячний дохід в розмірі 20 000
грн, суди оцінили як припущення.

При цьому, суд першої інстанції вірно зазначив, що питання про стягнення додаткових витрат на дитину викликаних її хворобою, може бути вирішено в порядку, передбаченому Сімейним кодексом України.

Розмір аліментів, визначений рішенням Індустріального районного суду

м. Дніпропетровська від 14 листопада 2014 року на час розгляду справи № 202/5415/18, перевищує мінімально гарантований їх розмір, встановлений частиною 1 статті 182 СК України, та передбачає індексацію.

Доводи касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано відхилили клопотання позивача про витребування доказів з приводу роботи відповідача закордоном (у Польщі) підлягають відхиленню, оскільки вказане клопотання вирішено судом першої інстанції, а крім того відповідач самостійно надав суду копію свого паспорту для виїзду закордон (а. с. 149) та у відзиві на апеляційну скаргу не заперечував, що перебуваючи закордоном виконував тимчасові роботи, однак стверджував, що за ці роботи роботодавець не розрахувався із ним у повному обсязі.

Доводи касаційної скарги щодо наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції, як ухваленого із порушенням правил територіальної юрисдикції, не знайшли свого підтвердження.

Так, згідно пункту 6 частини 1 статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.

Судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи (частина друга

статті 411 ЦПК України).

ОСОБА_1 подала позов про збільшення розміру аліментів до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 04 вересня 2018 року справу № 202/5415/18 передано на розгляд

Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.

При цьому, вказану ухвалу Індустріального районного суду

м. Дніпропетровська від 04 вересня 2018 року ОСОБА_1 в апеляційному порядку не оскаржувала та під час розгляду справи в суді першої інстанції, а також в апеляційній скарзі ОСОБА_1 або її представник - адвокат Василець М. С., про непідсудність справи

Амур-Нижньодніпровському районному суду м. Дніпропетровська не заявляли.

За таких обставин відповідно до частини 2 статті 411 ЦПК України судові рішення з підстав, передбачених пунктом 6 частини першої

статті 411 ЦПК України, скасуванню не підлягають.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення, - без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 06 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта