Постанова

Іменем України

28 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 642/2521/21

провадження № 61-12502св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Регіональний офіс водних ресурсів у Харківській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 30 листопада 2021 року у складі судді Бородіної О. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П.,Одринської Т. В., Панченка О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтований тим,що він перебував з відповідачем у трудових відносинах,згідно з наказом від 04 жовтня 2016 року № 113-к прийнятий на посаду юрисконсульта 1 категорії до Харківського міжрегіонального управління водного господарства.

01 серпня 2019 року він був переведений на посаду провідного юрисконсульта цього підприємства згідно з наказом від 01 серпня 2019 року № 70-к.

На підставі наказу Державного агентства водних ресурсів України від 03 грудня 2019 року № 739 Харківське міжрегіональне управління водного господарства реорганізоване шляхом приєднання до Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області з 01 квітня 2020 року.

З 01 квітня 2020 року він був зарахований до штатного складу Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області на посаду уповноваженого з антикорупційної діяльності згідно з наказом від 27 березня 2020 року № 20-к.

Наказом від 26 березня 2021 року № 60-к звільнений з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату (чисельності) працівників.

Позивач зазначає, що звільнення є незаконним, оскільки після того,як його попереджено 29 січня 2021 року про наступне вивільнення та запропоновано вакантні посади, серед яких вінпогодився на переведення на посаду провідного інженера з охорони праці із заробітною платою 7 890,00 грн, його згода про переведення на вакансію проігнорована і 31 березня 2021 року він звільнений із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позивач вказує, що жодних зауважень під час його роботи та дисциплінарних стягнень він не мав. Однак на посаду провідного інженера з охорони праці прийнято іншого працівника. На підприємстві були інші вакантні посади, його звільнення відбулось з порушенням статті 49-2 КЗпП України.

Після уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просив визнати протиправним та скасувати наказ від 26 березня 2021 року №60-к щодо його звільнення з посади уповноваженого з антикорупційної діяльності Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області; поновити на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2021 року, залишеним без змін постановоюПолтавського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року, у позові відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення чисельності штату працівників, в тому числі й посади, на якій працював ОСОБА_1 , який своєчасно попереджений про наступне вивільнення та йому були запропоновані вакантні посади. Однак, на посаду, яку він виявив бажання зайняти, міг бути призначений з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду.

Процедура звільнення позивача у зв`язку зі скороченням чисельності або штату робітників за пунктом 1частини першої статті 40 КЗпП України проведена з урахуванням вимог чинного законодавства. Суди не встановили порушення процедури звільнення позивача.

Вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі, в задоволенні яких суд відмовив, тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2022 року ОСОБА_1 направив поштовим зв`язком до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 30 листопада 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року, просить скасувати судові рішення та задовольнити позов.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що скорочення чисельності або штату працівників не має бути підставою для зловживань та незаконного звільнення працівників.

З наказом про попередження про звільнення він не ознайомлений, відповідач таких доказів не надав. Його повідомлено лише про можливе звільнення у зв`язку з відмовою від продовження роботи через зміну істотних умов праці.

На запропоновану йому посаду відповідач прийняв іншого працівника.

Суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14-а, провадження № К/9901/1388/18, від 26 червня 2019 року у справі № 641/5330/16-ц, провадження № 61-19724св18.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції керувався правовими висновками Верховного Суду, викладеними у справі № 641/5330/16-ц.

Позивач не спростовує обставини наявності змін в організації виробництва і праці, скорочення його посади, попередження про вивільнення, пропозиції вакансій та відсутність у нього необхідної кваліфікації для зайняття обраної посади.

Доводи ОСОБА_1 , що з наказом попередженням про звільнення він не ознайомлений, спростовуються таким наказом із підписом позивача та датою проставлення підпису.

Суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

У запереченні на відзив ОСОБА_1 посилається на те, що наказом від 26 березня 2021 року № 60 він звільнений з роботи, а не попереджений про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Безпідставними є твердження про відсутність у нього освіти.

У попередженні вказано про можливе звільнення у зв`язку з відмовою від продовження роботи через зміну істотних умов праці відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставин справи, встановлені судами

ОСОБА_1 згідно з наказом від 04 жовтня 2016 року № 113-к прийнятий на посаду юрисконсульта 1 категорії до Харківського міжрегіонального управління водного господарства.

Відповідно до наказу від 01 серпня 2019 року № 70-к ОСОБА_1 з 01 серпня 2019 року переведений на посаду провідного юрисконсульта Харківського міжрегіонального управління водного господарства.

На підставі наказу Державного агентства водних ресурсів України від 03 грудня 2019 року № 739 Харківське міжрегіональне управління водного господарства реорганізоване шляхом приєднання до Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області з 01 квітня 2020 року.

Із01 квітня 2020 року ОСОБА_1 зарахований до штатного складу Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області на посаду уповноваженого з антикорупційної діяльності згідно з наказом від 27 березня 2020 року№ 20-к.

З 01 квітня 2021 року вводився в дію новий штатний розпис Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області,затверджений Держводагентством України.

Відповідно до наказу від 26 січня 2021 року № 15-к «Про скорочення штату працівників Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області» утворена комісія щодо вивільнення та зміни істотних умов праці працівників.

Згідно з протоколом засідання комісіїщодо вивільнення та зміни істотних умов праці працівників Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області від 26 січня 2021 року у зв`язку з затвердженням штатного розпису Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області Держводагентством України, який вступає в дію 01 квітня 2021 року, виводиться зі штатного розпису посада уповноваженого з антикорупційної діяльності.

На розгляд представлені дві кандидатури - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

У протоколі комісії від 26 січня 2021 року зазначено, що при розгляді кандидатур комісія дійшлависновку, що позивач не має переважного права на залишення на роботі. Переважне право на залишення на роботі має ОСОБА_3 .

Комісія вирішила попередити про вивільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України та за можливості запропонувати переведення на вільні посади працівників, в тому числі ОСОБА_1

ОСОБА_1 29 січня 2021 року був персонально попереджений про наступне вивільнення з 01 квітня 2021 року та йому запропоновано вакансії відповідно до переліку, у якому необхідно було зазначити про бажання займати одну з вакантних посад Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області.

29 січня 2021 року ОСОБА_1 виявив бажання працювати на посаді провідного інженера з охорони праці.

У службовій записці провідного інженера з підготовки кадрів ОСОБА_4 від 17 березня 2021 року зазначено, що ОСОБА_1 не має профільної освіти та допусків з електробезпеки.

Згідно з протоколом від 17 березня 2021 року № 1засідання комісії з проведення перевірки знань на професійну відповідність, метою якої було недопущення в подальшому зриву роботи Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області в частині охорони праці та пожежної безпеки,перевірено знанняна професійну відповідність працівника ОСОБА_1 , який претендує на посаду провідного інженера з охорони праці.

У зв`язку із цим ОСОБА_1 було запрошено для перевірки знань на професійну відповідність працівника, що претендує на посаду провідного інженера з охорони праці, але ОСОБА_1 під час зустрічі відмовився надавати відповіді на поставлені питання в частині охорони праці, мотивуючи тим, що йому невідома технічна частина питання.

Комісія з проведення перевірки знань на професійну відповідність працівника дійшлависновку інформувати керівника про невідповідність обраній посаді та недостатню кваліфікацію ОСОБА_1 для роботи на посаді провідного інженера з охорони паці. За наявності вільних посад запропонувати їх ОСОБА_1 ,з урахування відсутності у нього диплому про вищу освіту, а також отримати від ОСОБА_1 підтвердження його відповідності вакантним посадам та достатній кваліфікації. У разі невідповідності наявним вакантним посадам та відсутності достатньої кваліфікації - провести скорочення згідно з чинним законодавством.

ОСОБА_1 надавдовідку ХЮІ ім. Ф.Е. Дзержинського від 29 квітня 1983 року № 013, що він дійсно навчався у Харківському ордена Трудового червоного знамені юридичному інституті, але державні іспити не складав за станом здоров`я.

Наказом від 26 березня 2021 року № 60-к ОСОБА_1 звільнений з 31 березня 2021 року у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників за пунктом першим 1части7ни першої статті 40 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористану щорічну відпустку та виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку.

З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлений під розпис 26 березня 2021 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено у статті 64 ГК України, згідно з якою підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно з частиною другою статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, провадження № 61-312св17, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, провадження № 61-1214св18, від 30 вересня 2021 року у справі № 462/1930/19, провадження № 61-1981св20, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Верховний Суд зазначає, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України необхідно з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 вказано, що оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18), зроблено висновок, що згідно з частиною першою статті 40, частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 641/5330/16-ц, провадження № 61-19724св18, на яку посилається заяник у касаційній скарзі.

Суди повно та всебічно дослідили обставини щодо наявності на підприємстві вакантних посад для пропозиції вивільнюваному працівнику ОСОБА_1 , перевірили вказані обставини доказами, які оцінили на предмет належності, достатності та достовірності кожен окремо й у взаємозв`язку.

На підставі встановленого та з урахуванням обставин, що на підприємстві відбулись зміни в організації виробництва і праці,суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що при звільненні позивача роботодавець додержався вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

На посаду, яку мав бажання обійняти позивач, він не міг бути призначений, оскільки ОСОБА_1 не має профільної освіти, не має вищої освіти, технічним питанням не володіє, не має допусків з електробезпеки, а його призначення на посаду провідного інженера з охорони праці ставило під загрозу безпеку життя працівників та могло призвести до зриву роботи.

Доказів того, що на підприємстві була вакантна посада чи робота за відповідною професією чи спеціальністю, чи інша вакантна робота, яку ОСОБА_1 міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, суду він не надав.

За таких обставин немає підстав вважати, що роботодавець не дотримався вимог статті 49-2 КЗпП України при вивільненні ОСОБА_1 .

Посилання заявника на те, що він не був повідомлений персонально про наступне вивільнення працівників не пізніше ніж за два місяці до вивільнення, спростовується матеріалами справи, із яких вбачається, що ОСОБА_1 29 січня 2021 року під підпис попереджений про скорочення та йому були запропоновані вакантні посади.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, а не внаслідок відмови працівника від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, тому доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що з наказом попередженням про звільнення він не ознайомлювався, його повідомлено лише про можливе звільнення у зв`язку з відмовою від продовження роботи через зміну істотних умов праці, не змінюють правову кваліфікацію спору.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає також те, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14-а.

За змістом ЦПК України Верховний Суд висловлює правові висновки у певних справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин у кожній конкретній справі. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ та фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами в певних суспільних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року(пункти 43-48) у справі № 147/66/17(провадження № 14-95цс20).

У постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14-а, провадження № К/9901/1388/18, встановлено, що позивач відповідає вимогам, встановленим до претендентів на вакантну посаду, оскільки має належну освіту та стаж роботи за фахом на керівній посаді більше ніж 10 років та безпосередньо обізнаний із завданнями, покладеними на відділ містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та інфраструктури районної державної адміністрації, опанував та володіє всією специфікою роботи відділу; призначення позивача на посаду начальника відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та інфраструктури районної державної адміністрації має відбутись без конкурсного відбору.

У справі № 824/3229/14-а встановлені відмінні від цієї справи обставини щодо відповідності вивільнюваного працівника кваліфікаційним вимогам пропонованої вакансії, тому висновки постанови Верховного Суду від 31 січня 2018 року щодо суті спору незастосовні до спірних правовідносин у цій справі.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі.

Верховний Суд зауважує, що як суд касаційної інстанції, він не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку.

З огляду на викладене, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 30 листопада 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточноюі оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

В. В. Яремко