Постанова

Іменем України

28 липня 2022 року

м. Київ

справа № 520/21162/18

провадження № 61-1027св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Одеська міська рада,

третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Лічман Інна Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Губського Анатолія Валерійовича на постанову Одеського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дришлюка І. А., Громіка Р. Д.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Лічман Інна Миколаївна, про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у грудні 2018 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:

- встановити факт постійного проживання її однією сім`єю з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 у період з 2010 року до ІНФОРМАЦІЯ_1;

- визнати за нею право власності на 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за вищевказаною адресою в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначений позов ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що з 2010 року вона проживала разом з ОСОБА_3 та її сином ОСОБА_2 у будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 без реєстрації, разом вели домашнє господарство, у них був спільний бюджет, взаємні права та обов`язки. Вона готувала їм їжу, прибирала в будинку, несла витрати по придбанню ліків, продуктів харчування та предметів побуту, тобто всі витрати по їх утриманню взяла на себе.

Після смерті ОСОБА_3 вона успадкувала за заповітом 1/2 частки зазначеного житлового будинку.

У подальшому вона та ОСОБА_2 продовжували проживати однією сім`єю, вона піклувалася та доглядала за ним, купувала ліки, оскільки після смерті матері у нього погіршилося здоров`я.

Після смерті матері ОСОБА_2 прийняв спадщину, однак не отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частки житлового будинку, у зв`язку із хворобою, але продовжував проживати у вказаному будинку та фактично вступив у володіння спадковим майном після смерті матері.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Усі необхідні документи та витрати, пов`язані з похованням, сплачувала вона.

У межах встановленого законом строку звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Лічман І. М. із заявою про прийняття спадщини, інших спадкоємців у померлого немає, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва в порядку спадкування за законом, оскільки документально не підтверджено родинні відносини зі спадкодавцем.

Крім того, у неї відсутній правовстановлюючий документ на спадкове майно, що також перешкоджає оформленню спадкових прав в нотаріальному порядку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Київський районний суд міста Одеси рішенням від 04 грудня 2019 року позов задовольнив.

Встановив факт постійного проживання ОСОБА_1 однією сім`ю з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 у період з 2010 року до 22 червня 2017 року.

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 43,7 кв. м, житловою площею 22,2 кв. м, душу літера «Д», сараю літера «Е», сараю літера «С», вбиральні літера «Т», навісу літера «Н», огорожі №4-5 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1314679351101) в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення місцевий суд мотивував тим, що позивач є спадкоємцем за законом четвертої черги щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , оскільки в судовому засіданні знайшов факт підтвердження проживання однією сім`єю ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 у період з 2010 року до 22 червня 2017 року, тому позивач фактично прийняла спадщину. Окрім того позивач звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, не відмовилася від неї, тобто юридично також прийняла спадщину, інших спадкоємців судом не встановлено.

Одеський апеляційний суд постановою від 01 грудня 2021 року апеляційну скаргу Одеської міської ради задовольнив частково. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 грудня 2019 року скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що позивачем не надано суду належних, достовірних та достатніх доказів, які підтверджують проживання однією сім`єю з спадкодавцем ОСОБА_2 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Представник ОСОБА_1 - адвокат Губський А. В. у січні 2022 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, висловлених у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 522/892/16 (провадження № 61-29329св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 522/18290/16 (провадження № 61-29903св18).

Також суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів, про допит позивача та дослідження звукозапису судових засідань, на яких було допитано свідків.

Фактично апеляційний суд позбавив її права власності на майно, яке вона могла отримати від свого спадкодавця, який був її хоч і не рідним, але братом, з яким вони проживали однією сім`єю, яка його утримувала, доглядала за ним.

У паспорті громадянина Республіки Молдова, виданому 06 лютого 2007 року, відсутні відмітки про перетинання нею кордону України у 2015, 2016 роках, оскільки наявні відмітки про перетинання кордону України починаючи з 2017 року.

Невідомо яким чином суд встановив, що її діти мешкають у Республіці Молдова, оскільки паспорт таких відомостей не містить, такі обставини під час розгляду справи не встановлювалися.

Встановивши, що вона зареєстрована в іншій країні, однак перебувала на території України, апеляційний суд не встановити де саме вона проживала на території України.

Суд апеляційної інстанції повинен був повернути апеляційну скаргу представника Одеської міської ради Поповської І. П., оскільки документи, які б підтверджували те, що Одеська міська рада подає апеляційну скаргу через ОСОБА_4 , як особу уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), посадової інструкції матеріали справи не містять, таких документів не було додано і до апеляційної скарги.

Відзив на касаційні скарги іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 24 лютого 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Київського районного суду міста Одеси.

Справа № 520/21162/18 надійшла до Верховного Суду 16 травня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Із матеріалів спадкової справи № 16/2016, заведеної після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , судами встановлено, що останньою було складено заповіт, посвідчений 29 червня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юшиним А. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 1367, згідно з яким вона заповіла все своє майно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , кожному у рівних частинах.

Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 матеріали спадкової справи не містять та судом не встановлено.

Приватним нотаріусом Сегеченко І. М. 31 липня 2017 року видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яке зареєстровано в реєстрі за № 1131, на 1/2 частку житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною прощею 43,7 кв. м, житловою площею 22,2 кв. м, душу літера «Д», сараю літера «Е», сараю літера «С», вбиральні літера «Т», навісу літера «Н», огорожі № 4-5, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1314679351101 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку вищевказаного майна на ім`я ОСОБА_2 не видавалося.

Із виписки з домової книги про склад сім`ї № 1179 від 03 листопада 2017 року, виданої ОСНК «Чубаївка», встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до дня смерті проживали та були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Всі необхідні документи та витрати, пов`язані з похованням оформлювала та сплачувала позивач, що підтверджується наявними у матеріалах справи лікарським свідоцтвом про смерть, довідкою про причину смерті, договором - замовленням від 24 червня 2017 року, розрахунком-фактурою від 24 червня 2017 року та квитанцією за надання ритуальних послуг від 24 червня 2017 року.

ОСОБА_1 у межах встановленого законом строку звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Лічман І. М. із заявою про прийняття спадщини. Інших спадкоємців у померлого ОСОБА_2 не має.

Після смерті ОСОБА_2 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І. М. відкрито спадкову справу, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 49798407 від 09 листопада 2017 року.

ОСОБА_1 08 листопада 2017 року отримала від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Лічман І. М. відповідь на звернення № 723/01-16 про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке залишилось після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , оскільки не підтверджено документально родинні відносини із спадкодавцем. Нотаріусом роз`яснено, що позивач має право звернутися до суду за захистом її прав.

Апеляційним судом також встановлено, що згідно з Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І. М. 31 липня 2017 року, зареєстрованим у реєстрі за № 1131, ОСОБА_2 у 1/2 частці, та громадянка Республіки Молдова ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 частці є спадкоємцями житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з випискою із домової книги про склад сім`ї від 03 листопада 2017 року № 1179, виданою ОСНК «Чубаївка» для пред`явлення у нотаріальну контору, у будинку АДРЕСА_1 проживали та були зареєстровані по день смерті ОСОБА_3 (дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та її син ОСОБА_2 (дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а також проживала без реєстрації (дата не зазначена) ОСОБА_1 , яка є піднаймачем.

Апеляційним судом також встановлено, що у паспорті громадянки Республіки Молдова ОСОБА_1 , серія НОМЕР_1 , виданому 06 лютого 2007 року, містяться відмітки про короткочасні перетинання позивачем кордону України у 2015, 2016 роках, а також відмітка про двох її дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , які мешкають у Республіці Молдова.

У заяві ОСОБА_1 про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , адресованій до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І. М. 31 липня 2017 року за № 35, зазначено, що ОСОБА_1 є громадянкою Республіки Молдова та проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 28 серпня 2018 року, яке набрало законної сили 02 жовтня 2018 року, у справі № 520/1360/18 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 понад п`ять років до часу відкриття спадщини.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтями 1216 1217 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом статей 1220 1221 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (стаття 1222 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

У статтях 1268 1269 ЦК України зазначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

У відповідності до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Тобто, для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно із частинами другою, четвертою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, тягар доказування обґрунтованості заявлених позовних вимог покладено на позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 не довела факт проживання із спадкодавцем однією сім`єю, наявність спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, висловлених у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 522/892/16 (провадження № 61-29329св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 522/18290/16 (провадження № 61-29903св18), не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Враховуючи викладене, висновки апеляційного суду не суперечать практиці Верховного Суду, висловленій у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Посилання у касаційній скарзі про те, що апеляційний суд неправильно встановив наявні у справі докази стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції повинен був повернути апеляційну скаргу представника Одеської міської ради Поповської І. П., оскільки документи, які б підтверджували те, що Одеська міська рада подає апеляційну скаргу через ОСОБА_4 , як особу уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), посадової інструкції матеріали справи не містять, таких документів не було додано і до апеляційної скарги також не заслуговують на увагу, оскільки директор юридичного департаменту Одеської міської ради Поповська І. П. на підставі розпорядження Одеської міської ради від 18 травня 2020 року № 421 «Про забезпечення самопредставництва у судах», яке загальнодоступне на сайті Одеської міської ради, є представником Одеської міської ради.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Губського Анатолія Валерійовича залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров