Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.06.2023 року у справі №691/1559/18
Постанова КЦС ВП від 28.06.2023 року у справі №691/1559/18

Постанова

Іменем України

28 червня 2023 року

м. Київ

справа № 691/1559/18

провадження № 61-1917св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Черкаська районна державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 06 жовтня 2021 року в складі судді Синиці Л. П. та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 січня 2023 року в складі колегії суддів Василенко Л. І., Карпенко О. В., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі також - відповідач), третя особа - Черкаська районна державна нотаріальна контора, про зміну черговості спадкування та надання права на спадкування разом зі спадкоємцем другої черги.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її двоюрідна тітка ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).Заповіту після смерті вона не залишила. Позивач є її спадкоємцем п`ятої черги за законом. 14 листопада 2016 року позивач звернулась до Черкаської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. У нотаріальній конторі була заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_3 за № 696/2016. Також в установлений шестимісячний строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернувся брат померлої - ОСОБА_2 , який є спадкоємець другої черги за законом.

ОСОБА_3 декілька років до своєї смерті тяжко хворіла і потребувала сторонньої допомоги. Підтвердженням цього є виписка з історії хвороби за 2010-2011 роки, довідка амбулаторії загальної практики сімейної медицини від 23 листопада 2018 року. Крім того, 03 жовтня 2011 року ОСОБА_3 була встановлена третя група інвалідності.

Протягом всього цього часу догляд і піклування за тіткою здійснювала позивач. Відповідач не надавав своїй сестрі жодної допомоги, навіть ніколи її не відвідував. Після її смерті ОСОБА_2 відмовився здійснити поховання своєї сестри. Позивач за власний рахунок здійснила поховання ОСОБА_3 , підтвердженням чого є чеки та квитанції. ОСОБА_3 була в безпорадному стані, викликаному тяжкими хворобами і була неспроможна забезпечувати всі свої потреби самостійно. Такий стан спадкодавця існував тривалий час і весь цей час саме позивач надавала їй допомогу. Позивач здійснювала прибирання, приготування їжі, обробку городу, опалювання будинку, надавала допомогу в лікуванні і матеріально забезпечувала ОСОБА_3 . Весь цей час ОСОБА_3 спілкувалася з позивачем як з найріднішою людиною. Підтвердженням цьому є акт від 22 листопада 2018 року, а також заява мешканців села від 23 листопада 2018 року.

Відповідач відмовляється укласти договір на зміну черговості спадкування за законом згідно статті 1259 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), тому позивач змушена звернутися до суду.Вважає, що відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України як спадкоємець п`ятої черги за законом може одержати право на спадкування майна покійної ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із спадкоємцем другої черги за законом ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 06 жовтня 2021 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із їх недоведеності. Оцінивши надані суду докази, як на підтвердження позовних вимог, так і в їх заперечення, суд дійшов висновку, що позивач не довела наявності всіх обставин, що визначені в частині другій статті 1259 ЦК України для зміни черговості спадкування, а саме, безпорадний стан спадкодавця ОСОБА_3 та тривалий час здійснення дій по її догляду саме ОСОБА_1 .Суд відхилив доводи позивача про те, що вона понесла витрати на поховання, лікування та утримання спадкодавця, оскільки це не є підставою для зміни черговості спадкування та зазначив, що вона може заявити відповідний позов про відшкодування цих витрат до іншого спадкоємця (відповідача) в порядку статті 1232 ЦК України.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 18 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено бе задоволення, а рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 06 жовтня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог за їх недоведеністю.

ОСОБА_3 дійсно мала тяжку хворобу (цироз печінки), проте матеріали не містять та позивачем не надано належних, допустимих доказів (медичну довідку тощо) на підтвердження перебування спадкодавця саме у безпорадному стані та потребі в опікунстві. При цьому, ОСОБА_3 надавав допомогу уповноважений соціальний працівник. Будь-яких договорів довічного утримання, опіки тощо між позивачем та ОСОБА_3 оформлено не було. Щодо поховання ОСОБА_3 , то відповідач не заперечував даного факту, однак позивачем не ставилось питання щодо компенсації ОСОБА_2 вказаних витрат.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши наявні докази, дійшов обґрунтованого висновку про те, що крім показів свідків, у справі відсутні інші належні докази, які б підтверджували безпорадний стан ОСОБА_3 та здійснення саме позивачем догляду за нею, надання її допомоги. Як наслідок - місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 за їх недоведеністю. Аргументи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

03 лютого 2023 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 06 жовтня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 січня 2023 року.

У касаційній скарзі позивач просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 20 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 06 жовтня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 січня

2023 року, та витребував справу з суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 06 жовтня 2021 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 18 січня 2023 року позивач вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 18 лютого 2019 року у справі № 569/18047/17, від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 552/8452/17, від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18, від 01 червня 2020 року у справі № 431/5445/19, від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц, від 27 серпня 2020 року у справі № 266/2391/16, від 17 вересня 2020 року у справі № 755/14155/16-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 592/1045/18, від 01 березня 2021 року у справі № 233/5990/18, від 17 березня 2021 року у справі № 200/12980/14-ц, від 22 квітня 2021 року у справі № 331/6453/18.

Підставами касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 59 років померла ОСОБА_3 , у звязку із чим було вчинено актовий запис про смерть № 128 від 14 листопада 2016 року.

У довідці Білозірської сільської ради від 14 листопада 2016 року № 508 зазначено, що за ОСОБА_3 (померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ) рахується квартира АДРЕСА_1 . В цій квартирі вона була постійно зареєстрована та проживала на день смерті. На день її смерті та на день видачі цієї довідки в квартирі ніхто не зареєстрований і не проживає.

Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 15 листопада 2016 року, заповіту покійна ОСОБА_3 не залишила.

Згідно з витягом із спадкової справи від 15 листопада 2016 року, в Черкаській районній державній нотаріальній конторі заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_3 за № 696/2016 15 листопада 2016 року.

Після смерті ОСОБА_3 із заявами про прийняття спадщини звернулись: ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 як двоюрідна племінниця померлої та ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_2 як брат померлої.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 26 жовтня 2017 року ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки відмовлено у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документу.

Згідно із заявою ОСОБА_4 (матері позивача), двоюрідної сестри спадкодавця, від 26 жовтня 2017 року адресованої Черкаській районній державній нотаріальній конторі, остання повідомила нотаріуса, що оригінал Державного акта на право власності на земельну ділянку, який виданий покійній, знаходиться у неї. Брат покійної ОСОБА_2 до неї не звертався за документами, проте заявляє, що не знайшов його та вважає його утраченим. Також наголосила, що він не здійснив поховання сестри і не доглядав за нею.

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 05 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 21 серпня 2018 року, в справі № 691/91/18 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом.

За інформаційною довідкою Черкаської районної державної нотаріальної контори від 08 квітня 2021 року у зв`язку із існуванням спору щодо спадкування після смерті ОСОБА_3 , свідоцтва про право на спадщину за законом після її смерті на належне їй майно (квартиру АДРЕСА_1 та земельні ділянки, площею 0,08 га, 0,98 га, які розташовані в межах Мліївської сільської ради, Городищенського району, Черкаської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) не видавалися.

Згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серія 10 ААА № 920112 від 03 жовтня 2011 року ОСОБА_3 встановлено третю групу інвалідності безтерміново.

За даними виписки із історії хвороби № 4528 стаціонарного хворого ОСОБА_3 остання проходила лікування з 04 серпня 2011 року до 18 серпня 2011 року в терапевтичному відділенні Черкаської центральної районної лікарні МОЗ України. Діагноз: цироз печінки, змішаної етиології, стадія судинної та паренхіматозної декомпенсації, клас В по Чайльду П`ю , печінково клітинна недостатність ІІ. Портальна гіпертензія. Асцит. Рекомендовано, зокрема, обмеження фізичних навантажень, нагляд за місцем проживання.

У довідці від 23 листопада 2018 амбулаторії загальної практики-сімейної медицини с. Білозір`я, Черкаського району, Черкаська область зазначено, що ОСОБА_3 , 1957 року народження, останні роки хворіла і потребувала лікування, а також сторонньої допомоги, про що також засвідчують виписки і записи в медичній картці амбулаторного хворого.

Відповідно до відповіді комунального закладу «Центр надання соціальних послуг Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області» від 27 жовтня 2019 року за № 06/01-10, в період з 04 травня 2016 року до 10 листопада 2016 року (дня смерті) ОСОБА_3 перебувала на обслуговуванні у відділенні соціальної допомоги вдома за наказом № 6 від 04 травня 2016 року «Про прийняття підопічних на обслуговування у відділення соціальної допомоги вдома на безоплатній основі». Підстава видачі цього наказу - заява ОСОБА_3 від 29 квітня 2016 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини - дня смерті спадкодавця (, частина друга статті 1220, частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За статтею 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа (частина перша статті 1265 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).

Тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як одержання права на спадкування наступною чергою (частина друга статті 1258 ЦК України) та зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом.

Одержання права на спадкування наступною чергою стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом в межах певної черги, впливають такі юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом, стосується спадкоємців першої-п`ятої черги.

Стаття 1259 ЦК України передбачає можливість зміни черговості одержання права на спадкування, у тому числі і за рішенням суду.

За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року в справі № 592/1045/18- ц (провадження № 61-820св20), від 27 серпня 2020 року в справі № 266/2391/16(провадження № 61-1300св20), від 01 березня 2021 року в справі № 233/5990/18 (провадження № 61-19232св19), від 17 березня 2021 року у справі №200/12980/14 (провадження №61-14159св19), від 25 березня 2021 року в справі №195/707/19-ц (провадження № 61-16935св20), від 22 квітня 2021 року в справі № 331/6453/18 (провадження № 61-380св21), від 21 жовтня 2021 року в справі № 401/2614/17 (провадження № 61-14759св20).

Під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений віком, тяжкою хворою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів (постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі № 401/2614/17 (провадження № 61-14759св20)).

За статтями 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суди, встановивши, що ОСОБА_1 не довела належними і допустимими доказами наявність вище перелічених юридичних фактів у їх сукупності, за наявності яких у неї могло виникнути право на зміну черговості спадкування з підстав, передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України, зокрема перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані, неможливість останньої здійснювати догляд за собою, а також перебування спадкодавця на її матеріальному забезпеченні, догляду позивачем за нею (надання допомоги в побуті), дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про зміну черговості одержання права на спадкування після смерті ОСОБА_3 разом із спадкоємцем другої черги (відповідачем).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи наведене Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність належних та обґрунтованих підстав для задоволення заявлених позовних ОСОБА_1 , тому суди правильно відмовили у їх задоволенні за недоведеністю.

Щодо відхилення доводів касаційної скарги.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 18 лютого 2019 року у справі № 569/18047/17, від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 552/8452/17, від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18, від 01 червня 2020 року у справі № 431/5445/19, від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц, від 27 серпня 2020 року у справі № 266/2391/16, від 17 вересня 2020 року у справі № 755/14155/16-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 592/1045/18, від 01 березня 2021 року у справі № 233/5990/18, від 17 березня 2021 року у справі № 200/12980/14-ц, від 22 квітня 2021 року у справі № 331/6453/18, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 569/18047/17 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного суду (про відмову у задоволенні позову про зміну черговості спадкування), вказав, зокрема, таке. Встановлено, що спадкодавець і позивач отримували пенсію. Різниця між розміром їх пенсії була незначеною. Доводи позивача про те, що вона тривалий час опікувалась спадкодавцем та надавала допомогу, не може бути достатньою обставиною для зміни черговості спадкування в розумінні частини другої статті 1259 ЦК України. Таким чином, вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 89 263 264 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясував обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, оскільки належні та допустимі докази про надання матеріальної допомоги ОСОБА_6 за рахунок власних коштів у матеріалах справи відсутні. Отже, висновки апеляційного суду про відсутність підстав для зміни черговості одержання права на спадщину відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, наданим суду доказам дана належна правова оцінка.

У справі № 521/6358/17 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення, погодився із судами, зазначивши таке. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_5 з 2006 року до дня смерті перебував у безпорадному стані, зумовленому тяжкою хворобою, не міг забезпечити умови свого життя, потребував стороннього догляду та піклування, які отримував від своїх сестер ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та брата спадкодавця ОСОБА_3, які матеріально його забезпечували, а також надавали іншу допомогу, яку він потребував, правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 1259 ЦК України і обґрунтовано визнав за позивачами за первісним позовом право на спадкування разом зі спадкоємцем першої черги. Наявним у матеріалах справи доказам, які надані сторонами, показанням свідків, суди дали належну оцінку.

У справі № 552/8452/17 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення (про відмову в позову в частині вимоги про зміну черговості спадкування), вказав, зокрема, таке. У цій справі встановлено, що спадкодавець отримував пенсію по інвалідності, а позивач не довела факту надання нею матеріальної допомоги спадкодавцю протягом тривалого часу. Факт надання позивачем матеріальної допомоги спадкодавцю обґрунтовувався лише показами свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, яким стала відома інформація про надання матеріальної допомоги ОСОБА_4 зі слів самої позивачки. Під час перевірки рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, обґрунтовано не прийняв до уваги подані на стадії апеляційного розгляду справи світлокопії довідок про доходи (заробітну плату) позивача, оскільки зазначені докази не досліджувалися судом першої інстанції, а позивачем не наведено обґрунтованих доводів про наявність причин (обставин), які об`єктивно перешкоджали їй надати ці докази суду першої інстанції. Доводи касаційної скарги позивача про те, що вона тривалий час опікувалась спадкодавцем та надавала допомогу, не може бути достатньою обставиною для зміни черговості спадкування в розумінні частини другої статті 1259 ЦК України, без установлення сукупності усіх юридичних фактів, обумовлених даною нормою. Під час розгляду справи позивачем не надано належних доказів, які б давали їй право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги за законом та не доведено відповідними засобами доказування наявність вказаних у статті 1259 ЦК України юридичних фактів у їх сукупності для зміни черговості одержання права на спадкування.

У справі № 755/8930/18 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного суду (про задоволення позову про зміну черговості спадкування), вказав таке. Із досліджених апеляційним судом матеріалів справи № 755/6483/16-ц убачається, що ОСОБА_6 була особою похилого віку, починаючи з 2001 року тяжко хворіла, у зв`язку з чим перебувала на лікуванні у лікарнях, у тому числі стаціонарному. Стан здоров`я ОСОБА_6 за життя не покращувався, а з роками - погіршувався. ОСОБА_6 потребувала постійного стороннього догляду, а з 24 січня 2015 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 знаходилася у комі. Догляд за нею, медикаментозне забезпечення, зондове харчування здійснювала ОСОБА_1. Вказані факти встановлено, зокрема, на підставі показів свідків, які підтвердили факт постійного догляду ОСОБА_1 за хворою ОСОБА_6, померлою у віці 85 років (старечий вік), похованням якої також займалася ОСОБА_1. Також суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про перебування спадкодавця у безпорадному стані протягом березня 2014 року-березня 2015 року, що підтверджується медичною документацією. Встановивши, що ОСОБА_1 з 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 проживала однією сім`єю з ОСОБА_6, всі ці роки забезпечувала її доглядом і піклуванням, а особливо останні роки у зв`язку із погіршенням стану здоров`я ОСОБА_6, яка мала хворобу з тяжким перебігом, потребувала сторонньої допомоги, яку тривалий час надавала їй ОСОБА_1 (матеріальну, нематеріальну та іншу допомогу), апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 1259 ЦК Українищодо надання позивачу права на спадкування після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із спадкоємцями другої черги, змінивши черговість одержання права на спадкування.

У справі № 431/5445/19 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного суду вказав, зокрема, таке. Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо зміни черговості одержання права на спадкування, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності перелічених у частині другій статті 1259 ЦК України обставин у їх сукупності, за наявності яких у позивача могло виникнути право на зміну черговості спадкування. Апеляційний судом встановлено, що позивачем не доведено перебування спадкодавця ОСОБА_3 у безпорадному стані і наявності у нього потреби у матеріальній чи іншій допомозі. Наявність у ОСОБА_3 хронічних захворювань не може безумовно свідчити про те, що він протягом тривалого часу перебував у безпорадному стані. Записи у медичних документах, наданих позивачем, не підтверджують перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані.

У справі № 565/1046/16-ц Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення (про задоволення позову в частині зміни черговості спадкування), погодився із наступними їх висновками. ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 1259 ЦК України має право за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкування, оскільки вона, проживаючи з ОСОБА_8 однією сім`єю не менш як п`ять років до дня смерті останнього, забезпечувала його доглядом і піклуванням, а особливо в останні роки у зв`язку із погіршенням стану його здоров`я. Спадкодавець мав хворобу з тяжким перебігом, потребував сторонньої допомоги, яку тривалий час надавала саме позивач (матеріальну, нематеріальну та іншу допомогу).

У справі № 266/2391/16 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного суду (про відмову в задоволенні позову в частині зміни черговості спадкування), вказав, зокрема, таке У цій справі встановлено, що спадкодавець ОСОБА_3 з 18 січня 2012 року по 11 березня 2015 року обслуговувалась відділенням надання благодійної допомоги та реалізації міських соціальних програм територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Приморського району м. Маріуполя. У 2014 році отримала матеріальну допомогу за рахунок коштів державного бюджету у розмірі 475 грн. ОСОБА_3 отримувала пенсію, яка була рівнозначною з пенсією ОСОБА_1. Самостійно забезпечувала умови свого життя, не потребувала стороннього догляду, допомоги та піклування. Факт надання позивачем матеріальної допомоги спадкодавцю обґрунтовувався лише показами свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11. Під час розгляду справи позивачем не надано належних доказів, які б давали йому право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги за законом та не доведено відповідними засобами доказування наявність вказаних у статті 1259 ЦК Україниюридичних фактів у їх сукупності для зміни черговості одержання права на спадкування.

У справі № 755/14155/16-ц Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного суду (про відмову в задоволенні первісного позову про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та зміну черговості спадкування) погодився із його наступними висновками. Наявність обставин (фактів), про які стверджує ОСОБА_1, не підтверджуються належними і допустимими доказами. Покази свідків ОСОБА_2, ОСОБА_16, ОСОБА_17 не є достатніми для того, щоб дійти висновку про наявність обставин проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 однією сім`єю, оскільки вказані покази мають загальний характер, з яких не можна встановити характер відносин указаних осіб. Будь-яких інших достатніх письмових доказів, які б вказували на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини проживали однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, матеріали справи не містять. ОСОБА_6 була працездатною особою до серпня 2011 року, з серпня 2011 року отримувала пенсію, була опікуном онуки ОСОБА_2, а після смерті сина ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_4), 20 вересня 2013 року переоформила на своє ім`я взятий ним кредит у ПАТ КБ «ПриватБанк», про що свідчать матеріали спадкових справ ОСОБА_8 та ОСОБА_6 та визнається ОСОБА_1. Будь-яких даних про те, які ж права та обов`язки мав ОСОБА_1, зазначаючи про проживання з ОСОБА_6 однією сім`єю, матеріали справи не містять. ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами наявність юридичних фактів у їх сукупності, за наявності яких у позивача могло виникнути право на зміну черговості спадкування з підстав, передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України.

У справі № 592/1045/18 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення (про відмову в задоволенні позову про зміну черговості спадкування), погодився із судами, що позивачами не доведено тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог, зокрема, що ОСОБА_1 самостійно, будучи особою похилого віку, протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві. ОСОБА_1, будучи особою похилого віку, якій на день смерті ОСОБА_4 виповнилось 87 років, не могла самостійно протягом тривалого часу опікуватися та матеріально забезпечувати, надавати іншу допомогу спадкодавцеві. Спадкодавець отримував пенсію за віком, а доказів того, що пенсійне забезпечення ОСОБА_1 дозволяло їй надавати ще й матеріальну допомогу братові суду не надано. Проявлена нею турбота відносно свого брата, а саме систематичні телефонні розмови, пригощання коли брат знаходився в неї, придбання окремих предметів одягу, суд розцінив як звичайне родинне піклування.

У справі № 233/5990/18 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного суду (про відмову в задоволенні позову про встановлення факту спільного проживання та зміну черговості спадкування), вказав таке. Вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 89 263 264 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясував обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, оскільки належні та допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 перебувала у безпорадному стані та потребувала піклування протягом довгого часу матеріали справи не містять. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни черговості спадкування ОСОБА_1 за законом, правильним є висновок суду про відсутність підстав для встановлення факту проживання однією сім`єю.

У справі № 200/12980/14-ц Верховний Суд, скасовуючи заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зміну черговості спадкування з четвертої черги спадкоємців на першу чергу та приймаючи в цій частині нову постанову про відмову в їх задоволенні виходив із такого. Під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений віком, тяжкою хворою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів. Підставою для задоволення позову в частині зміни черговості спадкування за законом є в тому числі і знаходження спадкодавця в безпорадному стані. Натомість у позовній заяві позивач сама посилалася як на підставу позову в цій частині на ту обставину, що спадкодавець знаходився майже у безпорадному стані. Апеляційний суд залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про зміну черговості спадкування за законом виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю, вона опікувалася спадкодавцем, якому через тяжку хворобу був необхідний постійний догляд, однак не встановив, що спадкодавець перебував у безпорадному стані, тому неправильно застосував частини другу статті 1259 ЦК України, а висновок суду першої інстанції про безпорадний стан ґрунтується на припущеннях.

У справі № 331/6453/18 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного суду (про відмову в задоволенні позову про зміну черговості спадкування та визнання права власності в порядку спадкування за законом), погодився із його висновками. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що при фактичних обставинах цієї справи позивач ОСОБА_1, як спадкоємець четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , має право на зміну черговості одержання права на спадкування, оскільки матеріали справи не містять належних, допустимих письмових доказів (медичного висновку тощо), що померлий спадкодавець ОСОБА_3 під час проживання однією сім`єю із позивачем ОСОБА_1 в період з 2004 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував у безпорадному стані, тобто мав такий стан, під час якого неспроможний був самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний тяжкою хворобою. Установивши відсутність підстав для задоволення позовних вимог про зміну черговості спадкування позивачем ОСОБА_1 після смерті спадкодавця ОСОБА_3, передбачених статтею 1259 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що похідні від них позовні вимоги про визнання за нею права власності на Ѕ частину спадкового майна у вигляді квартири в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_3 за наявності спадкоємця першої черги за законом (дочки спадкодавця ОСОБА_2), також не підлягають задоволенню.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що апеляційний суд у справі, що переглядається, не врахував висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у наведеній як приклад постанові касаційного суду, оскільки у цій постанові, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та встановили всі обставини у справі на підставі недостатніх доказів, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за їх межі судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначили норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 06 жовтня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук