Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28травня 2025 року

м. Київ

справа № 750/12323/23

провадження № 61-686св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року у складі колегії суддів:Онищенко О. І., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області, Державної казначейської служби України про визнання факту, стягнення трьох відсотків річних, інфляційного збільшення сум матеріальної шкоди.

Позов мотивований тим, що у судовій справі № 620/3314/19 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 за рахунок виплати з 05 березня 2019 року 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 05 березня 2019 року у розмірі 100% суми підвищення пенсії визначеного станом на 01 березня 2018 року, із врахуванням раніше виплачених сум. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2020 року рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року залишено без змін. На виконання вказаного рішення видано виконавчий лист. Кошти казначейством виплачені 07 грудня 2022 року.

У зв`язку із невиконанням рішень суду у строки, передбачені статтями 46 124 Конституції України, Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і статті 625 Цивільного Кодексу України», він був позбавлений можливості отримати належну йому суму боргу, тому має право на отримання компенсації і інфляційних втрат за порушення встановленого законом строку перерахування коштів.

Просив суд:

визнати, що протиправні дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо зменшення розміру пенсії, розглянуті у справі № 620/3314/19, і тривале невиконання судового рішення призвели до завдання матеріальної шкоди у сумі 7 284,41 грн, що складають 3 % річних у розмірі 1 101,18 грн і інфляційні втрати у розмірі 6 273,23 грн;

стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 7 284,86 грн шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 вересня 2023 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 7 284,86 грн, яка складається з 3 % річних - 1 101,63 грн, інфляційні втрати у розмірі 6 273,23 грн шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 має право на відшкодування 3 % річних та інфляційних втрат через несвоєчасне виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року у справі № 620/3314/19 відповідно до статті 625 ЦК України.

Короткий зміст постанови та додаткової постанови апеляційного суду

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області та Державної казначейської служби України задоволено частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 вересня 2023 року скасовано.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області, Державної казначейської служби України про визнання факту, стягнення трьох відсотків річних, інфляційного збільшення сум матеріальної шкоди закрито.

Повідомлено ОСОБА_1 про віднесення розгляду справи за його позовом до юрисдикції адміністративних судів.

Роз`яснено ОСОБА_1 право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутись до Чернігівського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, враховуючи висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про стягнення передбачених нею грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом внаслідок несвоєчасного виконання зобов`язання, яке виникло з рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року у справі 620/3314/19, прийнятого у порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, цей спір також належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки він стосується донарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії у розмірі 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року (адміністративні правовідносини), яку відповідного суб`єкта владних повноважень було зобов`язано сплатити за постановою адміністративного суду.

Подібні висновки щодо юрисдикції спорів про нарахування 3% річних та інфляційних втрат, застосування положень статті 625 ЦК України, викладено у пунктах 7.42-7.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18.

Висновків про закриття провадження у справі в аналогічних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 200/6986/17, у постанові від 09 лютого 2022 року у справі № 751/1938/20.

За таких обставин спір у цій справі є адміністративним і підлягає вирішенню за правилами КАС України.

Додатковою постановою Чернігівського апеляційного суду від 16 січня 2024 року заяву Державної казначейської служби України задоволено. Компенсовано Державній казначейській службі України за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 610,40 грн. Компенсовано Головному управлінню Пенсійного фонду України у Чернігівській області за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 610,40 грн.

Аргументи учасників справи

У січні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом порушено принцип обов`язкового застосування останньої правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 і неправильно визначено юрисдикцію спору у справі про нарахування 3% річних та інфляційних втрат у порядку адміністративного судочинства і створено інший відмінний порядок правозастосовчої практики.

Висновки суду не відповідають статтям 3 5 8 9 55 124 129 129-1 Конституції України із посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 910/4590/19, яка не є подібною.

Суд вказав правову позицію про розгляд подібних правовідносин у порядку цивільного провадження у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), але протиправно відступив від згаданої судової практики без наведення відповідних обґрунтувань.

Суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання про визнання зловживання процесуальними правами представника Державної казначейської служби України в порядку статті 262 ЦПК України із посиланням на судову практику Верховного Суду і обставини, які мають значення для правильного вирішення справи (а. с. 173-178). Представник Казначейства подавав заперечення на клопотання (а. с. 190-192). Дві процесуальні заяви судом залишено без розгляду без наведення причин відмови.

Суд встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, вказавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 лютого 2022 року у справі № 751/1938/20, від 03 березня 2021 року у справі № 200/6986/17, які не є подібними до обставин, викладених у цій справі. Також судом порушено принцип ієрархії висновків Верховного Суду: коли існують відмінності щодо вирішення певного питання у висновках колегії, об`єднаної палати або Великої Палати, то суд застосовує висновок Великої Палати Верховного Суду, про що прямо вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21.

У лютому 2024 року Державна казначейська служба України подала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржене судове рішення - без змін.

Зазначає, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21, яку, як вважає скаржник, не застосував апеляційний суд, судом не вирішувалося питання щодо юрисдикції спору, оскільки спір виник внаслідок несвоєчасної сплати державою стягнутих на підставі рішення суду грошових коштів. Такий спір розглядається в порядку цивільного судочинства, а не в адміністративному судочинстві. В указаній постанові Великої Палати Верховного Суду вирішувалося питання тільки щодо застосування статті 625 ЦК України до спірних правовідносин.

Також в касаційній скарзі помилкове посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, оскільки у ній суд дійшов висновку, що спір виник внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем стягнутих на підставі рішення суду грошових коштів на відшкодування моральної шкоди, а отже, повинен розглядатися в цивільному судочинстві.

Крім того, ОСОБА_1 посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 915/533/15 та від 10 квітня 2018 року № 910/10156/17, однак спір у цих справах виник внаслідок звернення прокурора до господарського суду.

Скаржник також посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, в якій позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за несвоєчасне виконання вироку Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 червня 2009 року в частині стягнення з відповідача (фізичної особи) на її користь 770 000,00 грн матеріальних збитків та 10 000,00 грн відшкодування моральної шкоди. Отже, спір винник між двома фізичними особами та розглядається в порядку цивільного судочинства.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року у справі 620/3314/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2020, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 за рахунок виплати з 05 березня 2019 року 75% суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01 березня 2018 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 05 березня 2019 року у розмірі 100% суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01 березня 2018 року, із врахуванням раніше виплачених сум (а. с. 26-28).

09 червня 2020 року державним виконавцем відкрито ВП 62282879 з виконання виконавчого листа 620/3314/19, виданого 27 травня 2020 року Чернігівським окружним адміністративним судом щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 05 березня 2019 року у розмірі 100% суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01 березня 2018 року, із врахуванням раніше виплачених сум (а. с. 13).

На виконання судового рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області було проведено перерахунок пенсії та нараховано доплати за березень-грудень 2019 року в розмірі 14 565,90 грн, які виплачені 07 грудня 2022 року (а. с. 14-16,18).

Позивачем здійснено розрахунок за прострочення виконання зобов`язання за рішенням суду від 14 грудня 2019 року у справі № 620/3314/19 на загальну суму 7 284,86 грн, в тому числі: 1 011,63 грн - 3 % річних за період з 15 серпня 2020 рокупо 07 грудня 2022; 6 273,23 грн - інфляційні втрати (а. с. 7).

Позиція Верховного Суду

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

За змістом статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 травня 2022 року в справі № 761/28949/17 (провадження № 14-148цс21) вказано, що «Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов`язковим. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 викладено загальні висновки щодо принципів визначення юрисдикції судового спору в цілому. Зокрема, міститься висновок про те, що, ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених цією нормою грошових сум з огляду на їх похідний характер від основного спору підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за якою слід розглядати основний спір. Також у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17 зроблено висновок про те, що вимоги про стягнення з Фонду інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення грошового зобов`язання за період після виплати Фондом відшкодування за вкладами стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов`язаних з виплатою вкладнику відшкодування за вкладами, тому підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства».

Такий висновок підтверджений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2023 року у справа № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21) (див. пункти 51 - 59).

Відповідно до частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо зменшення розміру пенсії, розглянуті у справі № 620/3314/19, та стягнути на свою користь 3 % річних та інфляційні втрати, нараховані відповідно до статті 625 ЦК України, у зв`язку з невиконанням рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року у справі № 620/3314/19;

зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних, передбачене положеннями статті 625 ЦК України, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги, а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим. Ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір;

оскільки цей спір у справі виник у зв`язку з невиконанням рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року у справі № 620/3314/19 щодо визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та зобов`язання провести перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 , то він підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги про підсудність цього спору суду загальної юрисдикції зводяться до помилкового тлумачення відповідних висновків Верховного Суду.Практика Верховного Суду щодо визначення юрисдикції, на яку посилається позивач, не є подібною, оскільки в наведених справах вимоги, зокрема щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних, не були пов`язані з виконанням основного зобов`язання за рішенням суду в адміністративній справі.

Доводи касаційної скарги щодо невирішення судом апеляційної інстанції клопотання позивача про визнання зловживання процесуальними правами представника Державної казначейської служби України, заперечення представника казначейства на це клопотання, не впливають на правильність висновків апеляційного суду щодо юрисдикції цього спору та не є підставою для скасування судового рішення за наслідком його касаційного перегляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржене судове рішення ? без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

Д. А. Гудима

П. І. Пархоменко