Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.05.2025 року у справі №462/7187/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2025 року

м. Київ

справа № 462/7187/24

провадження № 61-1114св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 26 вересня 2024 року у складі судді Бориславського Ю. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 13 січня 2025 року у складі колегії суддів: Цяцяк Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2024 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із АТ «Укрзалізниця» та, згідно з наказом від 30 жовтня 2012 року № 382/ос, був призначений на посаду заступника начальника депо (з експлуатації) у Виробничому структурному підрозділі «Локомотивне депо Львів-Захід».

Положенням про Виробничий структурний підрозділ «Локомотивне депо Львів-Захід», затвердженим наказом Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 21 лютого 2019 року № 133/од (далі - Положення про Виробничий структурний підрозділ «Локомотивне депо Львів-Захід»), передбачено, що відповідач несе відповідальність за неналежну організацію бухгалтерського контролю, фіксування всіх господарських операцій у первинних документах. Аналогічні положення містяться і в посадовій інструкції відповідача.

За результатами планової виїзної ревізії Державна аудиторська служба України встановила, що до актів приймання нафтопродуктів за кількістю за формою № 5-НП, які затверджував ОСОБА_1, були внесені викривлені відомості, що спричинило приймання на складський облік та оприбуткування нафтопродуктів у меншій кількості ніж фактично надходило залізничним транспортом згідно з перевізними документами.

Посилаючись на викладені обставини, АТ «Укрзалізниця» просило стягнути з відповідача на свою користь 164 912,69 грн на відшкодування матеріальної шкоди (збитків) у вигляді вартості неоприбуткованого дизельного пального.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 26 вересня 2024 року у відкритті провадження у справі за позовною заявою АТ «Українська залізниця» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків, відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спір у цій справі стосується відшкодування майнової шкоди, завданої АТ «Укрзалізниця» у період перебування сторін у трудових відносинах та дій відповідача ОСОБА_1 під час здійснення ним своїх повноважень як посадової особи - керівника. Таким чином, за змістом спірних правовідносин, суб`єктним складом сторін спору, законодавством, що застосовується до цих правовідносин, заявлені вимоги мають вирішуватись за правилами господарського судочинства.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, АТ «Укрзалізниця» звернулось до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 13 січня 2025 року ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 26 вересня 2024 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам права, а передбачених законом підстав для скасування оскарженої ухвали місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

24 січня 2025 року АТ «Укрзалізниця» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 26 вересня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 січня 2025 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати вказані судові рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували фактичні обставини справи, безпідставно кваліфікували спір як господарський та помилково відмовили у відкритті провадження у справі, посилаючись на те, що позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

11 лютого 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Так, у пункті 12 частини першої цієї статті передбачено, що господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.

Згідно з частиною першою статті 89 ГК України управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства. Особливості управління господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, визначаються законами України.

Відповідно до частини другої статті 89 ГК України (в редакції, чинній на час виконання відповідачем посадових обов`язків на зазначеній посаді) посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції, такий спір виник між господарським товариством та його посадовою особою, стосується рішень, дій чи бездіяльності цієї посадової особи на виконання нею своїх повноважень з управління товариством, організацією діяльності товариства.

Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 638/15118/19 (провадження № 14-329цс19).

АТ «Укрзалізниця» має організаційно-правову форму приватного акціонерного товариства.

Згідно з частиною першою статті 80 ГК України до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Відповідно до частини другої статті 152 ЦК України особливості діяльності акціонерних товариств встановлюються Законом України «Про акціонерні товариства».

Згідно з пунктом 23 частини першої статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» посадові особи органів акціонерного товариства - фізичні особи - голова та члени наглядової ради або ради директорів, виконавчого органу, керівник підрозділу внутрішнього аудиту (внутрішній аудитор), керівник відділу бюджету або іншого підрозділу, до компетенції якого належить питання бюджетування акціонерного товариства, корпоративний секретар акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу акціонерного товариства (крім консультативного), якщо утворення такого органу передбачено законом або статутом акціонерного товариства.

У пунктах 13, 51-53 Статуту АТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 735 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2023 року № 1338), передбачено, що товариство є юридичною особою приватного права. Товариство має дворівневу структуру управління. Для забезпечення функціонування товариства утворюються органи товариства. Органами товариства є: 1) загальні збори; 2) наглядова рада; 3) правління. Посадові особи органів товариства - фізичні особи: голова та члени наглядової ради, правління, корпоративний секретар. Вимоги до посадових осіб товариства, обов`язки та їх відповідальність визначені законом.

Відповідно до Положення про Виробничий структурний підрозділ «Локомотивне депо Львів-Захід» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» керівництво підрозділом здійснює начальник підрозділу.

Згідно з пунктом 14 цього Положення начальник підрозділу, зокрема: діє за довіреністю від імені Товариства, представляє Товариство, Залізницю та підрозділ в усіх установах та організаціях; розпоряджається за погодженням із Залізницею коштами та майном відповідно до чинного законодавства; укладає за довіреністю договори, угоди, видає доручення; несе повну відповідальність за фінансово-господарську діяльність Підрозділу; несе персональну відповідальність за ефективність використання державних коштів; призначає на посаду та звільняє з посади працівників Підрозділу згідно із затвердженою номенклатурою посад та штатним розписом.

У пунктах 1.2, 1.4 Посадової інструкції заступника начальника депо (з експлуатації) Виробничого структурного підрозділу «Локомотивне депо Львів-Захід» передбачено, що посада «заступник начальника депо (з експлуатації)» належить до розділу класифікації професій «Керівники». На час відсутності заступника начальника депо (з експлуатації) його обов`язки виконує особа, призначена у встановленому порядку. Ця особа набуває відповідних прав і відповідає за належне виконання покладених на неї обов`язків.

Ураховуючи те, що ОСОБА_1 не був членом наглядової ради чи правління АТ «Укрзалізниця», а працював на посаді заступника начальника депо (з експлуатації) Виробничого структурного підрозділу «Локомотивне депо Львів-Захід» Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», яка не є самостійною юридичною особою, то відповідач не є посадовою особою у розумінні Закону України «Про акціонерні товариства», отже не належить до кола суб`єктів, на яких поширюється дія пункту 12 частини першої статті 20 ГПК України.

Таким чином, оскільки правовідносини, які виникли між АТ «Укрзалізниця» в особі його Регіональної філії «Львівська залізниця» та ОСОБА_1 щодо відшкодування матеріальної шкоди, не стосуються дій відповідача під час здійснення ним своїх повноважень саме як посадової особи господарського товариства, то суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків, що спір підпадає під юрисдикцію господарського суду.

Такі правові висновки узгоджуються з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 19 березня 2025 року у справі № 562/2758/24 (провадження № 61-1580св25), від 07 травня 2025 року у справі № 569/14960/24 (провадження № 61-76св25), від 14 травня 2025 року у справі № 159/5391/24 (провадження № 61-15428св24), у яких розглядалося питання юрисдикції аналогічних спорів.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з доводами касаційної скарги про те, що суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі з тих підстав, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, порушив норми процесуального права, оскільки за своїм суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У частині четвертій статті 406 та частині шостій статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи, що суд касаційної інстанції не уповноважений ухвалювати судове рішення про відкриття провадження у справі замість суду першої інстанції, касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття провадження у справі.

Керуючись статтями 402 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.

Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 26 вересня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 січня 2025 року скасувати,справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття провадження у справі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов