Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 16.12.2020 року у справі №756/6374/17 Ухвала КЦС ВП від 16.12.2020 року у справі №756/63...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

Іменем України

22 березня 2021 року

м. Київ

справа № 756/6374/17

провадження № 61-18455св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Оболонський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.

Київ), Державне підприємство "Сетам", ОСОБА_3,

третя особа - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 та Державного підприємства "Сетам" на постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державного підприємства "Сетам" (далі - ДП "Сетам"), ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 1/2 частини квартири, визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів, визнання недійсним акта про проведення електронних торгів, визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування запису про право власності.

Позов обґрунтовано тим, що 02 липня 1990 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, в якому вони перебувають до цього часу. 21 вересня 2001 року між ОСОБА_2 і Відкритим акціонерним товариством Трест "Київміськбуд-1" (далі - ВАТ Трест "Київміськбуд-1") укладено договір доручення про інвестування у житлове будівництво № 24/4-2.18 жовтня 2001 року між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору доручення від 21 вересня 2001 року № 24/4-2, згідно пункту 1.3 якої ОСОБА_2 проінвестував будівництво житла загальною площею 167,83 кв. м, що складає 100 % загальної проектної площі, у зв'язку з чим, за ним закріплено конкретну чотирьох-кімнатну квартиру по АДРЕСА_1. Після зведення будинку 15 травня 2002 року між ОСОБА_2 та ВАТ Трест "Київміськбуд-1" підписано акт прийому-передачі квартири АДРЕСА_2 та засвідчено факт повного розрахунку між сторонами. 23 травня 2002 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2. Позивач зазначала, що 01 травня 2017 року до квартири прийшло двоє хлопців спортивної статури та повідомили про те, що один з них є власником квартири ОСОБА_3, а інший є його юристом і надали 10 днів на звільнення квартири разом з відповідачем ОСОБА_2 та спільною дочкою. Після звернення відповідача ОСОБА_2 до адвоката та його ознайомлення 05 травня 2017 року з матеріалами виконавчого провадження № 50988278, відкритого на виконання виконавчого листа Оболонського районного суду м. Києва від 18 березня 2015 року № 2/756/238/15, з'ясувалося, що на підставі акту опису й арешту майна від 18 серпня 2016 року, правомірність якого наразі є предметом розгляду Оболонським районним судом м. Києва, Оболонський районний відділ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві 01 грудня 2016 року направив на адресу ДП "Сетам" заявку № 738/10 на реалізацію на електронних торгах арештованого нерухомого майна у вигляді спірної квартири АДРЕСА_2. Результати електронних торгів оформлено протоколом від 05 квітня 2017 року № 9247900, відповідно до якого відповідач ОСОБА_3 придбав за 3 418 207,80
грн
спірну квартиру, що є її спільною сумісною власністю з відповідачем ОСОБА_2. Актом про проведені електронні торги, складеним 21 квітня 2017 року головним державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Поліщук В. В. та затвердженим начальником відділу Попович Я. В., засвідчено факт реалізації з електронних торгів квартири та факт внесення грошових коштів. 28 квітня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М. С. видано свідоцтво, яким засвідчено, що ОСОБА_3 є новим власником спірної квартири.

Позивач вважала, що реалізація на електронних торгах спірної квартири, яка є її спільною сумісною власністю подружжя із відповідачем ОСОБА_2, проведена з порушенням вимог закону та її прав, оскільки у виконавчому провадженні № 50988278 вона не має ніяких боргових зобов'язань перед стягувачем ОСОБА_4, а існуючий перед ним борг чоловіка не є їх спільним боргом подружжя, а тому продаж квартири з прилюдних торгів грубо порушує її право власності на 1/2 частини спірної квартири, що є неприпустимим, оскільки не будучи боржником вона втратила право власності на належне їй нерухоме майно з порушенням закону. Згоди на відчуження спірної квартири вона не давала. При цьому Оболонський районний відділ державної виконавчої служби м. Київ достеменно знав про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки ще в серпні 2016 року вона звернулася до державного виконавця Поліщук В. В. з офіційним листом та пакетом документів у якому просила звернутися до суду з поданням про визначення частки боржника та зазначала, що нікому не винна грошей і що борг чоловіка перед третьою особою не є спільним боргом подружжя. За наведених обставин, відчуження квартири на електронних торгах без її згоди порушує її права як власника нерухомого майна.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Куксовою М. С. 28 квітня 2017 року зроблено запис про право власності № 202122942, згідно якого за відповідачем ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2. Відновлення становища має відбуватися шляхом скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру.

З урахуванням зазначеного, позивач просила суд визнати квартиру АДРЕСА_2 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1; визнати за нею право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2; визнати недійсним протокол проведення електронних торгів від 05 квітня 2017 року № 247900, відповідно до якого ОСОБА_3 придбав за 3 148 207,80 грн квартиру АДРЕСА_2; визнати недійсним акт про проведені електронні торги від 21 квітня 2017 року, складений головним державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м.

Києві (далі - Оболонського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві) Поліщук В. В. та затверджений начальником Попович Я. В., яким засвідчено факт реалізації з електронних торгів квартири та факти внесення грошових коштів покупцем ОСОБА_3; визнати недійсним свідоцтво від 28 квітня 2017 року, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М. С., згідно якого ОСОБА_3 є новим власником квартири АДРЕСА_2; скасувати запис про право власності від 28 квітня 2017 року № 202122942, згідно з яким за відповідачем ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 червня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що пред'явивши вимогу до ОСОБА_2 лише щодо квартири АДРЕСА_2, позивач не відобразила увесь обсяг нажитого майна подружжя ОСОБА_2, за яким у них би існував спір, крім реалізованої на торгах квартири, що свідчить про відсутність спору між подружжям ОСОБА_2 щодо спірної квартири; адвокат Медвідь О. П. у виконавчому провадженні приймав участь одночасно і зі сторони боржника і зі сторони його дружини.

Також суд врахував, що подружжям ОСОБА_2 в період шлюбу придбана не лише спірна квартира, так і те, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем і квартира ним придбана в порядку, встановленому для виконання судового рішення.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 червня 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсними протокол проведення електронних торгів від 05 квітня 2017 року № 247900, відповідно до якого ОСОБА_3 придбав за 3 148 207,80 грн квартиру АДРЕСА_2; визнано недійсним акт про проведені електронні торги від 21 квітня 2017 року, складений головним державним виконавцем Оболонського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Поліщук В. В. та затверджений начальником Попович Я. В., яким засвідчено факт реалізації з електронних торгів квартири та факти внесення грошових коштів покупцем ОСОБА_3; визнано недійсним свідоцтво від 28 квітня 2017 року, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М. С., згідно якого ОСОБА_3 є новим власником квартири АДРЕСА_2 та скасовано запис про право власності № 202122942, внесений приватним нотаріусом Куксовою М. С. 28 квітня 2017 року, згідно якого за відповідачем ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2. В решті позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, суд першої інстанції неправильно визначився із предметом спору; не проаналізував та не дав правової оцінки вимогам позивача про визнання правочину недійсним та наведеним у позові аргументам про те, що вона не є боржником у виконавчому провадженні, згоди на відчуження квартири не надавала, а тому реалізація квартири порушує її права як співвласника, що у свою чергу є порушенням норм цивільного процесуального закону щодо питань, які має вирішувати суд при ухваленні рішення та щодо його змісту (статей 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України) та свідчить про незаконність і необґрунтованість судового рішення.

Ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині вимог про визнання недійсними: протоколу проведення електронних торгів від 05 квітня 2017 року № 247900, акта про проведені електронні торги від 21 квітня 2017 року, свідоцтва від 28 квітня 2017 року, запису про право власності від 28 квітня 2017 року № 202122942, апеляційний суд виходив з того, що спірна квартира АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1, як така, що придбана ними у період шлюбу, а відчуження належної позивачу частки у квартирі на електронних торгах без її згоди є порушенням прав позивача як співвласника вказаного майна, передбачених статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та статей 321, 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), наявні передбачені законом підстави для визнання недійсним укладеного на електронних торгах договору купівлі-продажу нерухомого майна та похідних від нього документів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання квартири АДРЕСА_2 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання за позивачем права власності на 1/2 частини спірної квартири, апеляційний суд виходив із того, що спірна квартира, яка набута в шлюбі, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 в силу закону (статті 60 СК України) і не потребує підтвердження цього факту в судовому порядку; позивач посилається у позові на статтю 392 ЦК України, яка не регулює спірних правовідносин у даній справі і застосуванню не підлягає; після прийняття судом рішення про скасування запису про право власності ОСОБА_3 на спірне майно запис про право власності ОСОБА_2, як попереднього власника спірної квартири автоматично буде поновлено і права позивача, як співвласника вказаного нерухомого майна, також будуть поновлені.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг та позиція інших учасників справи

У грудні 2020 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- не врахував, що дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження і не можуть бути підставою для визнання протоколу торгів недійсними;

- не звернув увагу на те, що в законодавстві не передбачено обов'язку державного виконавця на отримання згоди одного із подружжя боржника у виконавчому провадженні на направлення заявки на реалізацію арештованого нерухомого майна;

- не надав оцінки тому, що наразі між подружжям ОСОБА_2 відсутній судовий спір про поділ майна подружжя;

- не врахував, що позивач у своєму позові та апеляційній скарзі не посилався на порушення організатором торгів норм Порядку реалізації арештованого майна, а обґрунтовує свої вимоги протиправністю дій державного виконавця;

- проігнорували те, що з боку державного виконавця під час вчинення виконавчих дій не було допущено порушень діючого законодавства, а прилюдні торги проведені з дотриманням чинного законодавства;

- не врахували висновків щодо застосування статей 203, 215 ЦК України та положень Закону України "Про виконавче провадження" у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 02 травня 2018 року у справі № 910/10136/17, від 14 лютого 2018 року у справі № 490/5475/15 та постановах Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12; від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15; від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15.

Також у касаційній скарзі заявник виклав клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку. Клопотання обґрунтовано тим, що незупинення виконання оскаржуваної постанови може призвести до незворотних наслідків, а саме втрати ним прав на об'єкт нерухомого майна.

15 грудня 2020 року представником ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подано до Верховного Суду доповнення до клопотання про зупинення виконання оскаржуваної постанови, в якому заявник зазначив, що оскільки оскаржувана постанова не передбачає примусового виконання, просить зупинити дію постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку, які обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова допускає негайне виконання в частині вимог про скасування запису про право власності і як наслідок позивач може через органи реєстрації речових прав на нерухоме майно скасувати запис про право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру та відновити запис про власність ОСОБА_2

24 грудня 2020 року до Верховного Суду надійшло потворне клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку. Клопотання обґрунтовано тим, що заявнику стало відомо, що позивач у справі вчиняє дії щодо розпорядження спірним майном, що підтверджується оголошенням про оренду 4-кімнатної квартири, загальною площею 165,00 кв. м у будинку АДРЕСА_1 на вебсайті: www. address. ua. На переконання заявника, незупинення дії оскаржуваного судового рішення призведе до порушення права користування та володіння майном, що є його єдиним житлом.

У січні 2021 року ДП "Сетам" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга, мотивована тим, що апеляційний суд:

- не звернув увагу на те, що організатор торгів не здійснює перевірки змісту заявки на реалізацію майна на відповідність вимогам законодавства, а за достовірність інформації несе відповідальність державна виконавча служба;

- не дослідив за чиї кошти було набуте спірне майно боржником ОСОБА_2, а тому дійшов передчасного висновку про те, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя;

- проігнорував, що дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження і не можуть бути підставою для визнання протоколу торгів недійсними;

- не звернув увагу на те, що позивач не скористалась своїм правом та не звернулася до суду з позовом про визнання права власності на частку у спірному нерухомому майні подружжя до його реалізації на прилюдних торгах, що може свідчити про намагання уникнути повернення боргу за договором стягувачу;

- не звернув уваги на те, що визнання електронних торгів недійсними можливе виключно у випадку встановлення порушення Порядку реалізації арештованого майна;

- не врахував, висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, від 10 травня 2018 року у справах № 925/529/17 і № 755/21826/15-ц, від 14 березня 2018 року у справі № 910/1454/17, від 08 вересня 2020 року у справі № 910/8130/19.

У січні 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшли доповнення до касаційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5, в яких зазначено, що:

- ОСОБА_3 є добросовісним набувачем квартири, придбаної з електронних торгів, а отже набув це майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб на це майно;

- поведінка ОСОБА_1 щодо ніби то захисту її права власності у спільному сумісному майні не може вважатися добросовісною по відношенню до ОСОБА_3 в розумінні положень закону;

- визнання прилюдних торгів недійсними з підстав порушення Закону України "Про виконавче провадження" є неправомірним;

- добросовісний набувач не може відповідати за бездіяльність влади в рамках різних процедур при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

Касаційні скарги ОСОБА_3 - ОСОБА_5 та ДП "Сетам" не містять жодних доводів щодо оскарження постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, а тому Верховним Судом в цій частині не перевіряються.

Станом на дату розгляду справи відзивів на касаційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 та ДП "Сетам" на адресу Верховного Суду не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

11 грудня 2020 року касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали, зокрема запропоновано заявнику, доплатити судовий збір у розмірі 100,00 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи № 756/6374/17 із Оболонського районного суду міста Києва, відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року задоволено клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 та зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

18 січня 2021 року касаційну скаргу ДП "Сетам" на постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

19 січня 2021 року матеріали справи № 756/6374/17 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2021 року касаційну скаргу ДП "Сетам" залишено без руху, з наданням строку для усунення недоліків, зокрема запропоновано заявнику сплатити судовий збір у розмірі 5 120,00 грн та надати копії касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2021 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ДП "Сетам" на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК Українита надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її винесено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із 02 липня 1990 року перебувають у зареєстрованому шлюбі.

В період шлюбу на ім'я ОСОБА_2 в порядку інвестування житлового будівництва була придбана квартира АДРЕСА_2, яка зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 23 травня 2002 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації.

Постановою головного державного виконавця Поліщук В. В. Оболонського РВ ДВС м.

Київ ГТУЮ у м. Києві від 29 квітня 2016 року відкрито виконавче провадження № 509882278 з виконання виконавчого листа № 2/756/238/15, виданого 18 березня 2015 року Оболонським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованості, яка виникла на підставі розписки від 07 липня 2011 року, а саме: основний борг в розмірі 41 500,00 доларів США, що в гривневому еквіваленті по курсу Національного банку України на момент ухвалення рішення становить 661 925,00 грн, проценти за користування позикою в розмірі 123 085,85
грн
, пеню в розмірі 240 000,00 грн та три проценти річних в розмірі 45 937,98
грн.


29 квітня 2016 року головним державним виконавцем Поліщук В. В. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Державним виконавцем витребувано інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, з яких вбачається, що квартира АДРЕСА_2 зареєстрована за ОСОБА_2

22 червня 2016 року головним державним виконавцем винесено постанову про призначення експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.

08 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до головного державного виконавця Поліщук В. В. Оболонського РВ ДВС м. Київ із заявою в якій просила звернутися до суду з поданням про визначення частки боржника ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_2, якою він володіє спільно з нею по 1/2 частини за кожним та надала свідоцтво про шлюб та інші документи, які підтверджують, що квартира є спільною власністю її та боржника.

18 серпня 2016 року головним державним виконавцем Поліщук В. В. складено акт опису й арешту майна, відповідно до якого описано і арештовано спірну квартиру АДРЕСА_2.

16 вересня 2016 року державний виконавець виніс постанову про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання у виконавчому провадженні.

20 вересня 2016 року суб'єктом оціночної діяльності виготовлено звіт про оцінку квартири АДРЕСА_2.

01 грудня 2016 року начальником Оболонського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Попович Я. В. підготовлено та направлено ДП "Сетам" заявку № 738/10 на реалізацію на електронних торгах арештованого майна у вигляді квартири АДРЕСА_2 за виконавчим листом № 2/756/238/15, виданим 18 березня 2015 року Оболонським районним судом міста Києва.

За результатами проведення електронних торгів складено протокол № 9247900 від 05 квітня 2017 року, відповідно до якого переможцем торгів є відповідач ОСОБА_3, який придбав спірну квартиру за 3 418 207,80 грн.

Актом про проведені електронні торги від 21 квітня 2017 року, який складений головним державним виконавцем Поліщук В. В. Оболонського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві та затверджений начальником відділу Попович Я. В., засвідчено факт реалізації з електронних торгів спірної квартири та внесення переможцем грошових коштів.

Постановою державного виконавця Поліщук В. В. від 27 квітня 2017 року виконавче провадження № 50988278 закрите.

28 квітня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М. С. видане свідоцтво, яким засвідчено, що відповідач ОСОБА_3 є новим власником квартири АДРЕСА_2, що придбана ним за 3 418 207,80 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач просила визнати недійсними торги щодо продажу спірної квартири та обґрунтовувала свої вимоги тим, що спірна квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя її та відповідача ОСОБА_2, а тому при реалізації даної квартири на торгах порушені її права як співвласника, оскільки вона не є боржником у виконавчому провадженні і згоди на відчуження квартири не надавала.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право мирно володіти своїм майном та неможливість позбавлення особи свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права закріплені у статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Власник майна володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Аналіз змісту наведених норм свідчить що право власності має абсолютний характер, власник самостійно користується, володіє та розпоряджається майном, при цьому забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Володіння та розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини 1 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічні положення містить і частина 3 статті 368 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 підтверджено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, яка є чинною допоки не спростована у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Із матеріалів цієї справи вбачається та встановлено судом, що позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 02 липня 1990 року, в період якого у 2002 році на ім'я ОСОБА_2 придбана квартира АДРЕСА_2, яка є їх спільною сумісною власністю подружжя.

29 квітня 2016 року державним виконавцем відділу ДВС Оболонського РУЮ в м. Києві відкрито виконавче провадження № 509882278 з виконання виконавчого листа № 2/756/238/15, виданого 18 березня 2015 року Оболонським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 боргу за договором позики, а саме: основний борг в розмірі 41 500,00 дол. США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на момент ухвалення рішення становить 661 925,00 грн, проценти за користування позикою в розмірі 123 085,85 грн, пеня в розмірі 240 000,00 грн і три проценти річних в сумі 45 937,98 грн.

З позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики ОСОБА_4 до суду не звертався. Докази укладення ОСОБА_2 позики в інтересах сім'ї та використання грошових коштів на придбання спірної квартири відсутні, крім того квартира придбана за 10 років до вчинення позики.

У межах виконавчого провадження державним виконавцем здійснено опис і арешт спірної квартири АДРЕСА_2, яка була зареєстрована на ім'я боржника ОСОБА_2, та в подальшому реалізована на електронних торгах відповідачу ОСОБА_3.

Відповідно до частини 6 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно з частиною 3 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Отже, за змістом наведених норм виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з'ясувати питання, чи не володіє він даним нерухомим майном спільно з іншими особами, а у випадку підтвердження цього факту має вирішити питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18.

Апеляційним судом у цій справі встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження № 509882278 державний виконавець лише пересвідчився в тому, що спірна квартира зареєстрована на ім'я боржника ОСОБА_2, однак не з'ясував його сімейний стан та не встановив, чи придбана квартира в період шлюбу.

За положеннями частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частини 1 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені статтею 215 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до приписів частини 1 статті 650, частини 1 статті 655 та частини 4 статті 656 ЦК України процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу та врегульована Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок реалізації арештованого майна).

Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення електронних торгів, що передбачено пунктом 8 розділу X Порядку реалізації арештованого майна, та вказано, що акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Тобто, вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а відтак є договором (пункт 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Таким чином, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд, правильно виходив із того, що оскільки спірна квартира АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1, як така, що придбана ними у період шлюбу, а відчуження належної позивачу частки у квартирі на електронних торгах без її згоди є порушенням прав позивача як співвласника вказаного майна, то наявні передбачені законом підстави для визнання недійсним укладеного на електронних торгах договору купівлі-продажу нерухомого майна та похідних від нього документів.

Доводи касаційних скарг представника представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 та ДП "Сетам" про те, що дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження і не можуть бути підставою для визнання протоколу торгів недійсними, Верховний Суд відхиляє, оскільки позивач у цій справі обґрунтовує свої позовні вимоги порушенням закону та її прав як співвласника спірної квартири, що реалізована на електронних торгах без її згоди, у межах виконавчого провадження, де вона не є боржником, а не протиправністю дій державного виконавця, як помилково вважають заявники.

Посилання у касаційній скарзі ДП "Сетам" на те, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що позивач не скористалась своїм правом та не звернулася до суду з позовом про визнання права власності на частку у спірному нерухомому майні подружжя до його реалізації на прилюдних торгах, що може свідчити про намагання уникнути повернення боргу за договором стягувачу, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1 , 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених Частинами 1 , 6 статті 81 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тобто позивач, як фізична особа, наділена правом на звернення до суду з позовом за захистом своїх порушених прав, а не таким обов'язком.

Аргументи ДП "Сетам" про те, що дії позивача щодо подання цього позову можуть свідчити про намагання уникнути повернення ОСОБА_2 боргу за договором стягувачу є лише припущенням заявника, які у супереч положенням статті 81 ЦПК України жодним чином не підтверджені.

Крім того, Верховний Суд враховує, що будучи обізнаною про наявність виконавчого провадження № 509882278, позивач ОСОБА_1 08 серпня 2016 року подала державному виконавцю Поліщук В. В. Оболонського районного відділу ДВС м. Київ заяву в якій просила звернутися до суду з поданням про визначення частки боржника ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_2, якою він володіє спільно з нею по 1/2 за кожним та надала свідоцтво про шлюб та інші документи, які підтверджують, що квартира є спільною власністю її та боржника. Заява з документами зареєстрована 08 серпня 2016 року.

Такі дії позивача відповідають загальним засадам цивільного законодавства (статті 3 ЦК України) і поза всяким сумнівом є розумними та добросовісними.

Натомість державний виконавець, будучи обізнаним про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2, проігнорував заяву позивачки та положення статті 48, 50 Закону України "Про виконавче провадження", не вжив заходів для виділення частки майна боржника у спільному майні, яким боржник володіє разом із позивачкою, та передав квартиру для реалізації на електронних торгах.

Аргументи касаційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про те апеляційний суд проігнорував те, що з боку державного виконавця під час вчинення виконавчих дій не було допущено порушень діючого законодавства, а прилюдні торги проведені з дотриманням чинного законодавства, є безпідставними, оскільки спростовуються встановленими у справі обставинами та наявними у справі доказами.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про те, що в законодавстві не передбачено обов'язку державного виконавця отримання згоди одного із подружжя боржника у виконавчому провадженні на направлення заявки на реалізацію арештованого нерухомого майна, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться до суб'єктивного тлумачення заявником норм чинного законодавства України.

Посилання ДП "Сетам" у касаційній скарзі на те, що визнання електронних торгів недійсними можливе виключно у випадку встановлення порушення Порядку реалізації арештованого майна, були предметом розгляду апеляційного суду та їм надана належна правова оцінка.

Зокрема апеляційний суд дійшов висновку про те, що такі послання не ґрунтуються на законі та зазначив таке.

Основним нормативним актом, який регулює спірні правовідносини щодо визнання правочинів недійсними, є ЦК України, згідно статті 215 ЦК України якого підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені статті 215 ЦК України, зокрема вимог про те, що зміст правочину не може суперечити статті 215 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Аналіз змісту даної норми дає підстави для висновку, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення вимог, які встановлені як безпосередньо ЦК України, так і іншими численними актами цивільного законодавства України, до яких належать закони та підзаконні акти, в тому числі і Порядок реалізації арештованого майна.

При цьому намагання відповідача ДП "Сетам" звузити підстави визнання недійсним правочину, укладеного на електронних торгах, виключно до порушення процедури реалізації майна, суперечать приписам статті 203, 215 ЦК України, оскільки при проведенні торгів можуть бути допущені порушення інших нормативних актів та прав осіб, які не є учасниками торгів.

Доводи касаційних скарг про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду: від 14 лютого 2018 року у справі № 490/5475/15, від 14 березня 2018 року у справі № 910/1454/17, від 02 травня 2018 року у справі № 910/10136/17, від 10 травня 2018 року у справах № 925/529/17 і № 755/21826/15-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, від 08 вересня 2020 року у справі № 910/8130/19, та постановах Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12; від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15; від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, є безпідставними з урахуванням того, що у наведених заявником постановах судів касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях встановлено різні фактичні обставини справ.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Інші наведені у касаційних скаргах доводи зводяться незгоди з висновками суду апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, що їх обґрунтовано спростував, та не можуть бути підставами для скасування вказаного судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00).

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", заява № 49684/99).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції- без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо поновлення дії оскаржуваного судового рішення

Згідно з частиною 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки дію постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року, то вона підлягає поновленню з огляду на закінчення розгляду цієї справи касаційним судом.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 та Державного підприємства "Сетам" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст