Постанова

Іменем України

23 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 161/9118/15-ц

провадження № 61-1045св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником - ОСОБА_3, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Олексюка А. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Матвійчука Л. В., Федонюк С. Ю., Карпук А.

К.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 651631 йому на праві власності належить земельна ділянка площею 0,12 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: 0722884800:03:001:0252.

Зазначав, що з його земельною ділянкою межує земельна ділянка відповідача, який знаючи про наявність спору щодо меж між спірними земельними ділянками, 13 вересня 2012 року самовільно почав встановлювати огорожу, чим самовільно переніс межу його земельної ділянки, зменшивши її площу на 0,0040 га.

З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд усунути перешкоди у користуванні його земельною ділянкою, шляхом перенесення встановлених відповідачем стовпів огорожі зі сторони належної ОСОБА_2 земельної ділянки на праві власності на підставі державного акта серія ВП № 016512, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 0722884800:03:001:2003, та межує з його земельною ділянкою - у відповідності до встановленої на місцевості зовнішньої межі земельної ділянки ОСОБА_1 зі сторони ОСОБА_2 відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 12 лютого 2018 року № 8829.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто перешкоди у користуванні земельною ділянкою, власником якої є ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯА № 651631, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: 0722884800:03:001:0252, шляхом перенесення встановлених ОСОБА_2 стовпів огорожі зі сторони належної йому земельної ділянки на праві власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ВП № 016512, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер: 0722884800:03:001:2003, та межує з ділянкою ОСОБА_1, - у відповідності до встановленої на місцевості зовнішньої межі земельної ділянки ОСОБА_1 зі сторони ОСОБА_2 відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи за матеріалами цивільної справи № 161/9118/15-ц від 12 лютого 2018 року № 8829.

Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги щодо порушення відповідачем меж земельної ділянки, яка належить позивачу, є доведеними належними та достатніми доказами, наданими позивачем, а тому, як вважав суд першої інстанції, підлягають до задоволення. Відповідач не надав доказів, які б спростували висновок експерта про накладення земельної ділянки, яка належить відповідачу, на земельну ділянку, яка належить позивачу, площа накладення становить 0,0040 га.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 серпня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, й норми процесуального права та дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач довів факт порушення відповідачем його прав на користування належною йому земельною ділянкою, оскільки встановлені відповідачем стовпи огорожі знаходяться на земельній ділянці, належній позивачу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Луцького міськрайонного суду Волинської області.

У травні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 вважала, що судами попередніх інстанцій незаконно прийнято висновок судової земельно-технічної експертизи № 8829, як доказу, оскільки його зроблено з численними порушеннями ЦПК України, Закону України "Про експертизу" та Інструкції "Про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень".

Зазначала, що задоволення позовних вимог стосується та впливає на інтереси третіх осіб, зокрема суміжних землекористувачів, і ухвалення рішення суду тягне за собою порушення їх прав.

Відзивів на касаційну скаргу не надходило

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 18 травня 2006 року серії ЯА № 651631 ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,12 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: undefined (а. с. 4).

Згідно технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у с. Струмівка Луцького району Волинської області, зокрема: акта погодження меж із сусідніми землекористувачами (землевласниками) від 16 травня 2006 року, межі земельної ділянки ОСОБА_1 погоджені всіма сусідніми землекористувачами, у тому числі і ОСОБА_2, при погодженні меж земельної ділянки непорозумінь не виникало (а. с. 13).

ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,12 га, що розташована у с. Струмівка Луцького району Волинської області, кадастровий номер: 0722884800:03:001:2003, що підтверджується державним актом про право власності на земельну ділянку від 25 січня 2005 року серії ВЛ № 016512 (а. с. 5).

З метою встановлення твердих меж ОСОБА_1 звертався до сусідніх землекористувачів, зокрема ОСОБА_2, з питанням встановлення на місцевості та погодження зовнішніх меж земельної ділянки відповідно до схеми встановлення меж земельної ділянки, проте ОСОБА_2, будучи присутнім під час виконання цих робіт, відмовився від підписання такого акта (а. с. 7).

Згідно листа Державної інспекції сільського господарства відповідно до топографо-геодезичної зйомки частини кварталу с. Струмівка Підгайцівської сільської рали Луцького району, виконаної товариством з обмеженою відповідальністю "Горизонт", існувала невідповідність існуючого стану земель з проектом плану території (а. с. 9-10).

Як ОСОБА_1 у 2006 році, так і ОСОБА_2 у 2004 році було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки. Технічна документація відповідає правовстановлюючим документам на право власності на земельні ділянки (а. с. 11-15,122-132).

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 12 лютого 2018 року № 8829, земельні ділянки, які належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2, не відповідають фактичним розмірам (по площі) згідно державних актів. Площа земельної ділянки ОСОБА_2 складає 0,1210 га (згідно державного акта 0,1200 га), площа земельної ділянки ОСОБА_1 складає 0,1175 га (згідно державного акта 0,1200 га). Лінійні проміри цих земельних ділянок не відповідають даним державних актів. Фактичне землекористування ОСОБА_2 не відповідає правовстановлюючим документам, а саме: наявне накладання на земельну ділянку ОСОБА_1. Площа накладання складає 40,0 кв. м, ширина накладання - від 0,38 м зі сторони вулиці до 1,24 м у глиб ділянки (а. с. 154-156).

23 червня 2017 року на замовлення ОСОБА_1 судовим експертом Серединським О. М. було проведено експертне дослідження, яким було встановлено накладення земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1, площа накладання становить 0,0040 га (висновок експертного дослідження від 23 червня 2017 року № О-66) (а. с. 136-142).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2, подана представником - ОСОБА_3, задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 317 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Частиною 1 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 2 статті 90 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню у порядку, встановленому законом.

Власники земельних ділянок зобов'язані, зокрема не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів (пункт "г" частини 1 статті 91 ЗК України).

Згідно частини 1 статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Відповідно до частин 1 -2 , пункту "д" частини 3 статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 55 Закону України "Про землеустрій" (чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач довів, що відповідач порушує його право на користування належною йому земельною ділянкою.

Судами попередніх інстанцій надано належну оцінку наявним у справі доказам, зокрема: висновку експерта за результатами проведення судової земельної-технічної експертизи від 12 лютого 2018 року № 8829, яким підтверджено порушення меж суміжної земельної ділянки з боку відповідача. Відповідачем не надано доказів, які б спростовували висновки судового експерта про те, що частина земельної ділянки, що належить відповідачу, накладається на частину земельної ділянки, що належить позивачу, а також висновки суду про наявність підстав для захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання відповідача перенести стовпи огорожі зі сторони належної йому на праві власності земельної ділянки на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ВП № 016512, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 0722884800:03:001:2003, та межує з ділянкою позивача, - у відповідності до встановленої на місцевості зовнішньої межі земельної ділянки позивача зі сторони відповідача.

Доводи касаційної скарги щодо незаконного прийняття висновку судової земельно-технічної експертизи № 8829, як доказу, є необґрунтованими виходячи з наступного.

У відповідності до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Згідно частин 1 , 7 статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, постановлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Висновок судової земельно-технічної експертизи № 8829 був предметом судового дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, якому надано належну правову оцінку.

Разом із тим, під час розгляду цієї справи судом першої інстанції був допитаний експерт ОСОБА_4, який пояснював те, що прийняті ним до уваги результати виконання топографо-геодезичних робіт відповідали правовстановлюючим документам.

Експертизу було ним проведено з дотриманням вимог глави 6 розділу ІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5.

Також є необґрунтованими посилання у касаційній скарзі на те, що задоволення позовних вимог впливає на інтереси суміжних землекористувачів і порушення їхніх прав, оскільки предметом позову ОСОБА_1 є виключно межа між його земельною ділянкою та земельною ділянкою, що належить на праві власності ОСОБА_2, і не стосується меж земельної ділянки ОСОБА_1 з іншими землекористувачами, а тому оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій, якими зобов'язано ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що належить останньому на праві власності, не впливають на права чи законні інтереси третіх осіб.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 серпня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович