Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.02.2018 року у справі №2-5811/07

Постанова

Іменем України

28 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 2-5811/07

провадження № 61-67 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Лемма»,

представники відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

третя особа, позивач - виконавчий комітет Одеської міської ради,

представник третьої особи, позивача - Болдін Максим Якович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6, від імені якого діє ОСОБА_7, на ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 жовтня 2015 року у складі судді Фальчука В. П.,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лемма» (далі - ТОВ «Лемма»), третя особа - виконавчий комітет Одеської міської ради, про визнання права власності на нерухоме майно.

У вересні 2007 року виконавчий комітет Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ТОВ «Лемма» про зобов'язання знести самочинно побудований житловий будинок.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2007 року у складі судді Жуковського О. Г. позов ОСОБА_1 задоволено, у задоволенні позовних вимог виконавчого комітету Одеської міської ради відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 жовтня 2015 року ОСОБА_6 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2007 року.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2007 року не вирішувалось питання про права та обов'язки ОСОБА_6, а тому у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою слід відмовити.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2015 року, ОСОБА_6, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційним судом у порушення вимог частини четвертої статті 297 ЦПК України йому було відмовлено у відкритті апеляційного провадження. Апеляційну скаргу було оформлено відповідно до вимог статті 295 ЦПК України і у суду апеляційної інстанції не було передбачених цим Кодексом підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження. Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи апеляційної скарги, зокрема те, що ОСОБА_6 має частку у статутному капіталі ТОВ «Лемма» в розмірі 14 %, (складає 805 тис. грн.), що підтверджується витягом із державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а тому оскаржуваним рішенням суд першої інстанції вирішив питання про його майнові права.

Ухвалою від 23 листопада 2015 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому 27 січня 2016 року, ТОВ «Лемма» вважає ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 жовтня 2015 року законною та обґрунтованою. Вказує, що оскільки ОСОБА_6 не є директором ТОВ «Лемма», не має довіреності на представництво інтересів товариства, а тому апеляційний суд дійшов правильного висновку, що належність ОСОБА_6 частки у статутному капіталі ТОВ «Лемма» не дає йому права оскаржувати судові рішення у справах за участю ТОВ «Лемма». Крім того, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2007 року не вирішувалось питання про права та обов'язки ОСОБА_6

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-7111 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 частини першої Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

02 січня 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Лемма», третя особа - виконавчий комітет Одеської міської ради, про визнання права власності на нерухоме майно, за позовом виконавчого комітету Одеської міської ради до ТОВ «Лемма» про зобов'язання знести самочинно побудований житловий будинок призначено до судового розгляду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з вимогами частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.

У статті 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11‑рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини та громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано положеннями глав 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15.

Крім того, статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, для того щоб скористатися захистом статті 1 Протоколу № 1 особа повинна мати хоч якесь право, передбачене національним законодавством, яке може вважатися правом власності з точки зору Конвенції.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_6 вказував на те, що він має частку у статутному капіталі ТОВ «Лемма» в розмірі 14 %, що складає 805 тис. грн.

Однак, у зв'язку із ухваленням Київським районним судом м. Одеси рішення від 04 жовтня 2017 року, за позивачем ОСОБА_1 було визнано право власності на багатокімнатний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1, у той час як усі проектні та дозвільні документи на його будівництво отримувало ТОВ «Лемма», частка у статутному капіталі якого належить ОСОБА_6

Обґрунтовуючи своє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ОСОБА_6 зазначив, що вказане рішення суду першої інстанції безпосередньо порушує на його майнові права.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про відмову у відкритті апеляційного провадження, з підстав, зазначених в оскаржуваній ухвалі, належної оцінки доводам апеляційної скарги ОСОБА_6 щодо законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції не надав.

Зважаючи на те, що при вирішенні питання про прийняття апеляційної скарги суддя-доповідач не вправі вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість скарги, у прийнятті апеляційної скарги не може бути відмовлено у зв'язку із тим, що вона не порушує прав та інтересів особи, яка не брала участі у справі, але подала скаргу.

Таким чином, для правильного вирішення цієї справи, з урахуванням зазначених обставин, слід дати належну оцінку доводам апеляційної скарги ОСОБА_6 щодо законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Разом з цим ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК України права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, подання скарги на ухвалу суду, що не підлягає апеляційному оскарженню, суддя-доповідач відповідно до цієї норми та частини третьої статті 297 ЦПК України постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

Зазначені ухвали можуть бути оскаржені в касаційному порядку.

Частиною четвертою статті 297 ЦПК України 2004 року визначено вичерпний перелік підстав, відповідно до яких суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, зокрема: у випадку, якщо справа не підлягає апеляційному розгляду у порядку цивільного судочинства; є ухвала про закриття апеляційного провадження у зв'язку з відмовою особи від апеляційної скарги; є ухвала про відмову у задоволенні апеляційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження на рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не врахував, що відсутність права на апеляційне оскарження є підставою для відмови у прийнятті апеляційної скарги, а не підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження.

Із матеріалів справи та змісту оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції вбачається, що судом при розгляді справи допущено неправильне застосування норм процесуального права.

Частинами 3, 4 статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_6, від імені якого діє ОСОБА_7, задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 жовтня 2015 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк