Постанова

Іменем України

18 січня 2021 року

м. Київ

справа № 761/37888/15-ц

провадження № 61-4413св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач 1 - ОСОБА_1,

відповідачі 1:публічне акціонерне товариство науково-технічний комплекс "Електроприлад", Святошинська районна у місті Києві державна адміністрація, Київська міська державна адміністрація, Київська міська рада, державне підприємство "Антонов", Голова Київської міської державної адміністрації Кличко Віталій Володимирович, Перший заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 8, керівник Київської місцевої прокуратури № 10, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, приватний нотаріус Іванов Павло Юрійович,

третя особа 1 - ОСОБА_2,

позивач 2 - ОСОБА_2,

відповідачі 2:публічне акціонерне товариство науково-технічний комплекс "Електроприлад", Святошинська районна у місті Києві державна адміністрація, Київська міська державна адміністрація, Київська міська рада, державне підприємство "Антонов", Голова Київської міської державної адміністрації Кличко Віталій Володимирович, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, приватний нотаріус Іванов Павло Юрійович, ОСОБА_3, Перший заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 8, Керівник Київської місцевої прокуратури № 10, Прем'єр-міністр України, публічне акціонерне товариство "Київгаз", Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради, Департамент охорони здоров'я Київської міської державної адміністрації.

треті особи 2: ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 липня 2018 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду

від 04 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Болотова Є.

В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства Науково-технічний комплекс "Електроприлад" (далі - ПАТ
НТК "Електроприлад"), Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, третя особа - ОСОБА_2, згідно з яким просив визнати спільне рішення адміністрації ПАТ НТК "Електроприлад" і відповідно профспілкового комітету від 28 січня 1988 року про зняття з квартирної черги ОСОБА_2 у зв'язку з поліпшенням житлових умов незаконною та скасувати його; зобов'язати Святошинську районну у місті Києві державну адміністрацію прийняти його на квартирний облік у зв'язку з ліквідацією квартирного обліку за місцем роботи із збереженням попереднього часу перебування на квартирному обліку - тобто з 05 січня 1978 року; визнати причини пропуску строку позовної давності поважною та захистити його порушені права.

У подальшому, ОСОБА_1 неодноразово уточнював свої позовні вимоги та, з урахуванням остаточних позовних вимог, викладених у заяві від 13 квітня

2018 року, просив: визнати за ОСОБА_2 та за ОСОБА_1 як членом родини, право на отримання ізольованої житлової площі - квартири згідно рішення 1978 року по НТК "Електроприлад" про зарахування на пільгову квартчергу за хронічним захворюванням; встановити та визнати факт наявності квартчерговика по пільговій категорії - його матері ОСОБА_2 по квартирній черзі 1978 року, згідно рішення 1978 року по НТК "Елекроприлад" Радянського райвиконкому на підприємстві НТК "Елеткронприлад" на даний час, згідно книги № 1 підприємства і запису в ній про зарахування на квартоблік під № 82 з 1978 року; зобов'язати НТК "Електроприлад", КМДА, СРДА міста Києва забезпечити ОСОБА_1 та його матір ОСОБА_2 житловою площею по нормі 23,65 кв. м з урахуванням наявної в них, згідно забезпеченості всіх пільгових категорій черговиків 1978 та 1979 років та згідно з тим, що їх черга вже пройшла; накласти заборону на винесення будь-яких рішень НТК "Електронприлад" стосовно особи його матері - ОСОБА_2; визнати запис у книзі № 1 квартчерговиків НТК "Енектронприлад" про зняття ОСОБА_2 з квартобліку на підприємстві у 1988 році недійсним, сфальсифікованим та скасувати його.

Позовні вимоги, з урахуванням уточнень до позовної заяви, обґрунтовано тим, що незаконне зняття ОСОБА_2 з квартобліку на НТК "Електронприлад" у

1988 році порушило право позивача, який є її сином та інвалідом з дитинства, на належне забезпечення житловою площею та позбавило останнього можливості покращення житлових умов, гарантування яких, в свою чергу, закріплено в Конституції України.

У судовому засіданні, яке відбулося 11 листопада 2016 року, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 позов третьої особи ОСОБА_2 до НТК "Електронприлад", ДП "Антонов", КМДА, Голови КМДА Кличка В. В., Київради, Святошинської РДА у місті Києві, Екс-голови Святошинської РДА ОСОБА_6, приватного нотаріуса Іванова П. Ю., ОСОБА_3, Міністерства атомної енергетики України, треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, згідно з яким ОСОБА_2 просила: зобов'язати відповідачів сплатити її родині - їй вартість 1-кімнатної ізольованої квартири по індексованій вартості; зобов'язати відповідачів довічно сплачувати їй індексований прожитковий мінімум, лікування, санаторне лікування 2 рази на рік, а в разі її смерті, все теж саме її дітям - інвалідам, що отримують пенсію по втраті годувальника; зобов'язати КМДА та Київраду погодити з лісовим господарством міста Києва виділення її родині та їй ділянки під забудову по АДРЕСА_1 площею 0,006 га, присвоїти їй адресу та виділити її родині - їй під забудову житловим будинком; зобов'язати ОСОБА_3, ОСОБА_6, нотаріуса ОСОБА_7 сплатити її родині - їй гроші у сумі 200
000,00 грн на проведення необхідного ремонту в їх квартирі в місцях загального користування.

У подальшому, ОСОБА_2 неодноразово уточнювала зміст свого позову, та з урахуванням остаточної заяви про уточнення змісту позовних вимог від 13 квітня 2018 року, просила: задовольнити позов про нанесення їй відповідачами моральної та матеріальної шкоди та моральних та фізичних страждань у повному обсязі на суму 3 000 000,00 грн; за матеріальну шкоду по представленим нею документами по сплаті за медичні послуги на суму приблизно 130 000,00 грн; за ненадання їм ізольованої квартири суму у розмірі 27 000,00 доларів США - вартість однокімнатної квартири; за відібрану у її родини земельну ділянку під житлову забудову по АДРЕСА_2 і неможливість побудуватись на ній - суму у розмірі 434
000,00 грн - вартість її за оцінкою; за ненадану їх родині кімнату 13,3 кв. м по АДРЕСА_9 у 1989 році вартість 30/100 частки, яка становить 246 000,00 грн за оцінкою; за ненадані їй путівки до санаторіїв на протязі 5 років на оздоровлення 2 рази на рік згідно різних її захворювань суму у розмірі 60 000,00 грн; за спричинену її родині і їй моральну шкоду, моральні та фізичні страждання зазначені вище суми сплатити їм у 3-кратному розмірі; визнати її спадкоємицею на фундамент ОСОБА_8, побудованого ним за адресою: АДРЕСА_2; визнати за нею право на відновлення зазначеного фундаменту за адресою: АДРЕСА_2, та його забудову на цій ділянці з повним правовим та документальним забезпеченням забудови під фундамент; поновити пропущений строк на прийняття нею спадщини після померлого ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11.

Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовано тим, що протиправні дії відповідачів щодо не надання їй квартири, та, як наслідок, проживання в тяжких умовах комунальної квартири, заподіяло їй значних моральних, душевних та фізичних страждань, що, в свою чергу, призвело до отримання інвалідності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 31 липня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували викладені ними у позовних заявах обставин в обґрунтування своїх заявлених позовних вимог. Суд зробив висновок про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог за їх безпідставністю та їх недоведеністю.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 липня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

04 березня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просять скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції; задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 з дня свого народження протиправно позбавлений права на квартирну чергу шляхом не внесення своєю матір'ю - ОСОБА_2 відомостей щодо зміни свого місця проживання у квартирну справу № 82, що і стало підставою для зняття родини ОСОБА_1 з квартирної черги. Судами не було досліджено квартирна справа № 13654. Судами не досліджено питання про фальсифікацію запису зняття з квартирного обліку хворої особи з 1975 року - ОСОБА_2, яка мала отримати медичний висновок з ПНД у 1977 році. Судами не встановлено, хто саме за квартирною чергою заявників отримав квартиру. Заявники вказують на неповідомлення належним чином та не виклик у судове засідання всіх учасників справи, що є обов'язковою підставою для скасування судових рішень за пунктом 5 частиною 1 статті 411 ЦПК України. Заявники вказують, що у зв'язку з нездійсненням належного ремонту у їх квартирі, сім'я Лазарєвих отримала ряд захворювань, які і призвели до набуття ними інвалідності, за що вони мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Висновки судів є необґрунтованими. Заявники вважають, що судами першої та апеляційної інстанцій не повно з'ясовані обставини справи, та мають місце встановленні обставини з посиланням на неіснуючі документи

Доводи інших учасників справи

11 квітня 2019 року ПАТ "Науково-технічний комплекс "Електронприлад" через засоби поштового зв'язку подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, так як в процесі розгляду цивільної справи суди не припустились порушень ні норм матеріального права ні норм процесуального права. Судами повно з? ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції повністю відповідають обставинам справи. Рішення суду апеляційної інстанції також є обґрунтованим та законним, прийнятим з дотриманням норм матеріального права та норм матеріального права. Судом повно та всебічно встановлено всі обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, докази перевірені.

Касаційна скарга не містить обґрунтування щодо неправильного застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права, що мають наслідком скасування судових рішень відповідно до пункту 5 частини 1 статті 411 ЦПК України, заявники вважають те, що не всі особи, вказані у позовних заявах залучались до участі у справі. Проте, пунктом 5 частини 1 статті 411 ЦПК України передбачено обов'язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

За наведених вище підстав, ПАТ "Науково-технічний комплекс "Електронприлад" вважає, що доводи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Шевченківського районного суду міста Києва.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Шевченківського районного суду міста Києва.

У квітні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_11 - баба позивача, працювала на державному підприємстві АНТК імені О. К. Антонова з 01 серпня

1956 року по 25 березня 1974 року на посаді інженера.

ОСОБА_11 12 серпня 1966 року був виданий ордер № НОМЕР_1 на житлове приміщення на сім'ю з двох осіб на право зайняття однієї кімнати, площею

18,6 кв. м у квартирі АДРЕСА_3 на підставі рішення Жовтневої ради від 01 серпня 1966 року № 2339.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Ленінградської районної ради депутатів трудящих від 25 серпня 1975 року № 2045 за ОСОБА_11 закріплено другу кімнату, площею 14,7 кв. м у трикімнатній комунальній квартирі

АДРЕСА_3 відповідно до "Положення про порядок надання житлової площі в Українській РСР" від 20 грудня 1974 року № 562.

Враховуючи, що з приєднанням другої кімнати житлова площа склала 33,2 кв. м на 4 зареєстрованих осіб, відповідно на одну особу площа становила 8,3 кв. м, ОСОБА_11 було знято з квартирного обліку згідно із законодавством на той час.

Наказом від 26 березня 1974 року № 190к ОСОБА_11 була звільнена за власним бажанням.

Надалі, ОСОБА_11 з 29 березня 1974 року по 13 червня 1978 року працювала в ПАТ
"НТК "Елекронприлад" інженером-конструктором 3 категорії. При прийнятті на роботу у заяві ОСОБА_11 власноручно вказувала, що житлом забезпечена.

Рішенням від 14 листопада 1977 року про поділ особових рахунків на дві кімнати площею 18,5 кв. м і 14,7 кв. м у комунальній трикімнатній квартирі АДРЕСА_3: на кімнату, площею 18,5 кв. м на громадянку

ОСОБА_11, сім'я з двох осіб (вона, дочка) та на кімнату 14,7 кв. м на

ОСОБА_14 сім'я з двох осіб (він, син).

На підставі висновку психіатричного диспансеру від 09 вересня 1977 року № 159/8 в родині ОСОБА_11 з'явилась особа, яка за станом здоров'я відповідно до чинного законодавства потребувала поліпшення житлових умов, а саме окремої ізольованої житлової площі.

На підставі вищевказаного висновку психіатричного диспансеру на квартирний облік стала ОСОБА_11 разом із її дочкою ОСОБА_2 (протокол від 05 січня 1978 року № 21) на підставі пункту 26 "в" Положення про порядок надання жилої площі в Українській РСР від 20 грудня 1974 року за № 562 за місцем роботи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_11 померла, знята з обліку у зв'язку із припиненням трудових відносин з підприємством.

У подальшому, знята з квартирного обліку у зв'язку з покращенням житлових умов, відпала потреба в окремій кімнаті.

Отже, у зв'язку зі смертю ОСОБА_11 відпала потреба в одного з членів родини окремої кімнати, оскільки після смерті ОСОБА_11 на одну ОСОБА_2 залишилось 18,5 кв. м у вигляді окремої кімнати.

ОСОБА_2 з 20 квітня 1972 року по 23 квітня 1981 рік проживала за адресою: АДРЕСА_4 у кімнаті, площею 18,4 кв. м., а з 21 грудня 1978 року після смерті матері разом з бабою ОСОБА_10,1913 року народження.

Відповідно до довідки ЖКУ, 23 квітня 1981 року по обмінному ордеру

ОСОБА_2 разом з бабою ОСОБА_10 були зняті з колишнього місця проживання та зареєструвались у будинку АДРЕСА_5.

ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла.

Відповідно до довідки від 27 січня 2016 року № 91, виданої Святошинською районною в м. Києві державною адміністрацією на квартирному обліку

з 27 березня 1989 року у складі сім'ї з 4 осіб, а саме ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 перебуває ОСОБА_1 на праві самостійного перебування на вказаному обліку у зв'язку із повноліттям та за категорією: багатодітні сім'ї.

Таке право виникло після народження третьої дитини, а саме сестри позивача ОСОБА_5.

Відповідно до довідки МСЕК серія КИО-1 № 0401959, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, присвоєно довічно з 01 квітня 2014 року третю групу інвалідності, причина - особа з інвалідністю з дитинства.

Так само, відповідно до довідки МСЕК серія АВ № 0198133, ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_4, присвоєно довічно з 21 червня 2016 року другу групу інвалідності, причина інвалідності - особа з інвалідністю з дитинства.

Отже, правильними є висновки судів про те, що доводи ОСОБА_2 про те, що вона має право на ізольовану квартиру з 1978 року як особа з інвалідністю з дитинства, не заслуговують на увагу, оскільки з вищевказаних довідок ОСОБА_1 1986 року народження встановлено третю групу інвалідності з 01 квітня 2014 року, а ОСОБА_2 - другу групу інвалідності з 21 червня 2016 року, а закон зворотної сили не має.

За вказаних підстав, суди зробили правильний висновок про відсутність підстав переведення або відновлення ОСОБА_1 у черзі квартирного обліку 1978 року.

Відповідно до відповіді виконавчого органу Київської міської ради Департаменту будівництва та житлового забезпечення від 16 серпня 2016 року ОСОБА_2 було повідомлено, що станом на 08 серпня 2016 року номер їх черги 112, за категорією - 24 серед першочергових.

Як було раніше встановлено, в комунальній квартирі, в якій проживає сім'я ОСОБА_1, крім виділених їм 2-х кімнат є і третя, площею 13,3 кв. м.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Ленінградської районної ради народних депутатів м. Києва від 28 серпня 1989 року № 498, було виділено одну кімнату, площею 13,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_6 на сім'ю з 2 осіб ОСОБА_15 1959 року народження та її дочці 1987 року народження.

На момент отримання вказаного ордеру кімната була вільна.

ОСОБА_16 разом з дочкою ОСОБА_17 проживали та були зареєстровані за вказаною вище адресою.

Також, ОСОБА_3 був зареєстрований по АДРЕСА_6

з 26 квітня 1990 року по 03 вересня 1998 рік.

Суди попередніх інстанцій правильно вважали, що ОСОБА_16 як особа, яка законним шляхом набула права розпорядження, користування житловим приміщенням перед сім'єю ОСОБА_1 зобов'язань не несе.

Відповідно до договору дарування частини квартири від 03 липня 1998 року, ОСОБА_3 подарував ОСОБА_19 30/100 частини квартири АДРЕСА_6.

На основі договору міни від 06 жовтня 1994 року № 12 № 2у-4258 ОСОБА_20 та ОСОБА_19 отримали квартиру АДРЕСА_7.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 03 липня 1998 року ОСОБА_20, а також в інтересах своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_19 продали свою квартиру АДРЕСА_7.

Згідно з відповіддю Першої Київської державної нотаріальної контори свідоцтво про право на спадщину за законом на частину земельної ділянки АДРЕСА_8, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_11, яка була спадкоємицею після смерті батька ОСОБА_9 неможливо, оскільки відсутнє місце відкриття спадщини після смерті ОСОБА_9, пропущений шестимісячний строк прийняття спадщини ОСОБА_11 та відсутні правовстановлюючі документи про належність земельної ділянки саме ОСОБА_9, а саме Державний акт про право власності на земельну ділянку.

Крім того, відповідно до довідки Головного управління земельних ресурсів, вказана земельна ділянка знаходиться у власності іншої фізичної особи на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, державного акту про право власності на землю від 2007 року.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 12 ЦПК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених статті 81 ЦПК України.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Уважно та всебічно оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, а також врахувавши те, що, як вже зазначалось вище, як позивачем, так і третьою особою з самостійними вимогами, не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували викладені ними у позовних заяві обставин в обґрунтування заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробив обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовів.

Аргументи заявників про наявність підстав для обов'язкового скасування оскаржуваних судових рішень з підстав, передбачених пунктом 5 частини 1 статті 411 ЦПК України, оскільки інших учасників справи не було належним чином повідомлено про час, дату та місце розгляду справи є безпідставними, оскільки аналіз пункту 5 частини 1 статті 411 ЦПК України дає підстави зробити висновок, що судові рішення підлягають обов'язкову скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності учасника справи, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, якщо саме цей учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29,30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня

1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня

2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська