Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.09.2021 року у справі №803/158/20

Постанова

Іменем України

16 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 803/158/20

провадження № 61-15078ав21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,

за участю секретаря судового засідання - Трубникової Ю. О.,

учасники справи:

заявник - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

боржники - фізична особа-підприємець ОСОБА_1, ОСОБА_2,

за участі представника заявника - ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2021 року у складі судді Петешенкової М. Ю. за заявою Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" у складі судді Борисевича М. О. від 30 червня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У грудні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до Дніпровського апеляційного суду із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" у складі судді Борисевича М. О. від 30 червня 2020 року у справі за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Заява обґрунтована тим, що вказаним рішенням третейського суду позов задоволено, але станом на день подання цыєї заяви рішення в добровільному порядку не виконано та не оскаржено в компетентному суді.

Із урахуванням зазначеного, АТ КБ "ПриватБанк" просило видати виконавчі листи на виконання зазначеного рішення третейського суду.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви АТ КБ "ПриватБанк".

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме із наданими заявником до суду першої інстанції умовами та правилами надання банківських послуг був ознайомлений боржник та поручитель і погодилися з ними, зокрема з передачею спорів між сторонами на вирішення третейським судом, підписуючи заяву на відкриття рахунку, в якій міститься положення про згоду з умовами та правилами надання банківських послуг, розміщених на сайті АТ КБ "ПриватБанк", а також того, що на час укладення договорів вказаний документ містив саме ці умови, а не інші, зокрема, й щодо третейського застереження.

Також суд зазначав, що умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті АТ КБ "ПриватБанк", не можуть бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може самостійно вносити відповідні зміни в такі умови та правила споживчого кредитування.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2020 року та постановити нове судове рішення, яким заяву АТ КБ "ПриватБанк" про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" від 30 червня 2020 року у справі № 103/2020 задовольнити у повному обсязі.

АТ КБ "ПриватБанк" зазначає, що суд першої інстанції фактично здійснив оцінку законності і обґрунтованості рішення третейського суду в цілому, чим порушив приписи статті 56 Закону України "Про третейські суди" та статті 486 ЦПК України. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав підстав для відмови у стягненні фактично отриманої суми кредитних коштів у повному обсязі, яка заявлена АТ КБ "ПриватБанк".

Заявник стверджує, що відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про не укладення договору, позаяк суть договору приєднання і полягає у тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Відповідач, підписавши анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Відповідач користувався кредитними коштами, а тому зобов'язаний повернути суму отриманих кредитних коштів та сплатити неустойку у зв'язку із порушенням взятих на себе зобов'язань.

Суд першої інстанції не мав підстав вважати, що банком не дотримано вимоги законодавства щодо узгодження з відповідачем умов кредитування щодо сплати відсотків, оскільки такі висновки суду спростовуються матеріалами справи.

Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.

Надходження апеляційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року задоволено клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про поновлення строку на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2021 року та витребувано із Дніпровського апеляційного суду цивільну справу № 803/158/20.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі закінчено підготовчі дії за апеляційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2021 року.

Призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25 листопада 2021 року о 14:00 год. за адресою: проспект Повітрофлотський, буд. 28, м. Київ, з повідомленням учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що 30 червня 2020 року Постійно діючим Третейським судом при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" було ухвалено рішення у справі № 103/2020 за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, яким задоволено позовні вимоги АТ КБ "Приватбанк".

Стягнено солідарно з ФОП ОСОБА_4, ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за договором від 05 жовтня 2011 року № б/н в розмірі 137 682,10
грн (124 833,48 грн - заборгованість за кредитом; 2 823,81 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 8 152,30 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 872,51 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом та третейського збору за подання позовної заяви у розмірі 4 000,00 грн).

Згідно з матеріалами третейської справи, 05 жовтня 2011 року ФОП ОСОБА_4, було підписано заяву про відкриття поточного рахунку, в якій вказано, що останній погоджується з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, що розміщені в мережі інтернет на сайті http://privatbank. ua, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування, та взяв на себе зобов'язання виконувати умови договору.

16 лютого 2015 року року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № РOR1424092037716, предметом якого є надання поруки ОСОБА_2 за виконання зобов'язань ФОП ОСОБА_4 перед банком.

Заява про відкриття поточного рахунку, згідно з якою ФОП ОСОБА_1 приєднався до Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank. ua, не містить умов погодження між АТ КБ "ПриватБанк" та ФОП ОСОБА_4 третейської угоди.

Наданий суду витяг з Умов та правил надання банківських послуг не підписаний ні позичальником, ні поручителем.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 2 статті 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених частини 2 статті 377 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Поняття "суд, встановлений законом" містить в собі, зокрема, таку складову як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці акцентував увагу на тому, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29 квітня 1988 року у справі "Белілос проти Швейцарії"); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12 жовтня 1978 року у справі "Занд проти Австрії").

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Тобто, перш ніж розглядати справу (заяву) по суті суд має пересвідчитися, що він має компетенцію на вирішення поставленого перед ним питання, тобто є "судом, установленим законом" в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Отже, положеннями статті 432 ЦПК України передбачено територіальну та інстанційну юрисдикцію судів для розгляду заяв про видачу виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Натомість правила предметної юрисдикції визначені у статті 19 ЦПК України, згідно з частиною першою якої суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Перелік категорій справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено в статті 20 ГПК України. За змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

У пункті 11 частини 1 статті 20 ГПК України зазначено, що до юрисдикції господарських судів відносяться також справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року в справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18) зроблено висновок, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. За змістом частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до положень статей 553, 554, 626 ЦК України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто договір поруки укладається кредитором і поручителем для забезпечення виконання боржником основного зобов'язання.

Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, НБУ як кредитор звернувся до господарського суду з позовом до фізичної особи як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи. Тобто між позивачем та відповідачем виник спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України. Відповідно до положень частини 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування. За статтею статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статтею 45 ГПК України, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями.

Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України.

Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18).

Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на те, що положення пункту 1 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України пов'язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не з об'єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов'язанні з вимогами до боржника за основним зобов'язанням, а з тим, що сторонами основного зобов'язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

У справі, що переглядається, АТ КБ "ПриватБанк" просить видати виконавчий лист на примусове виконання рішення третейського суду у справі про стягнення на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором з боржника ФОП ОСОБА_4 та поручителя ОСОБА_2. Тобто сторонами основного зобов'язання є юридична особа та фізична особа - підприємець.

Оскільки питання, пов'язані з примусовим виконанням рішення третейського суду, ухваленого у спорі, передбаченому пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України, в силу пункту 11 частини 1 статті 20 ГПК України відносяться до юрисдикції господарського суду, заява АТ КБ "ПриватБанк" про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або з підстав, передбачених у частини 1 статті 377 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на наведене апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду першої інстанції - скасуванню із закриттям провадження у справі.

На виконання вимог частини 1 статті 256 ЦПК України суд апеляційної інстанції роз'яснює АТ КБ "ПриватБанк" що розгляд справи за його заявою віднесено до юрисдикції господарського суду. Протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови АТ КБ "ПриватБанк" може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 24, 255, 259, 268, 367, 377, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2021 року скасувати.

Провадження у справі за заявою Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Дніпровський Банківський Союз" у складі судді Борисевича М. О. від 30 червня 2020 року, у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості закрити.

Повідомити заявника, що розгляд справи відноситься до юрисдикції господарського суду.

Попередити Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" про те, що в разі неподання ним протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією справу буде повернено до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення складено 17 грудня 2021 року.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

О. С. Ткачук