Постанова

Іменем України

14 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 754/2961/17

провадження № 61-15005св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С.

Ф.,

учасники справи:

заявник (стягувач) - ОСОБА_1,

суб'єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Мілоцький Олег Леонідович,

заінтересовані особи: публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", державне підприємство "СЕТАМ", ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького Олега Леонідовича, в інтересах якого діє адвокат Гуримський Олег Віталійович, та акціонерного товариства "УкрСиббанк" на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 11 лютого 2020 року у складі судді Зотько Т. А. та постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Желепи О. В., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького О. Л., заінтересовані особи: публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк", банк), державне підприємство "СЕТАМ" (далі - ДП "СЕТАМ"), ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5, служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, щодо передання на реалізацію квартири без дозволу органу опіки та піклування.

Скаргу мотивовано тим, що у провадженні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького О. Л. перебуває виконавче провадження № 57790895 з примусового виконання виконавчого листа № 754/2961/17, виданого 23 липня 2018 року Деснянським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАТ "УкрСибБанк" заборгованості за кредитним договором у розмірі 916 435,37 грн.

10 грудня 2018 року приватним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна боржника, зокрема на квартиру АДРЕСА_1, що належить боржнику ОСОБА_6

12 лютого 2019 року приватним виконавцем здійснено запит до Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації щодо надання згоди на реалізацію вказаної квартири без дозволу органів опіки та піклування або відповідного рішення суду, право на користування якою має малолітня ОСОБА_7,2018 року народження, на що 05 квітня 2019 року була надана відповідь про те, що дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, надається органом опіки та піклування лише у разі гарантування збереження охоронюваних законом інтересів дітей.

Незважаючи на відсутність дозволу органу опіки та піклування на реалізацію спірного майна, 23 вересня 2019 року приватний виконавець Мілоцький О. Л. звернувся до філії ДП "Сетам" у місті Києві та Київській області із заявкою на реалізацію арештованого майна.

Посилаючись на вищевикладене, заявник просила визнати дії приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Мілоцького О. Л. щодо передачі на реалізацію без дозволу органів опіки та піклування або відповідного рішення суду квартири АДРЕСА_1 неправомірними, визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця, що полягала у незазначенні у заявці на реалізацію арештованого майна інформації про наявність зареєстрованих у вказаній квартирі осіб, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, малолітньої дитини ОСОБА_7,2018 року народження, та визнати недійсною заявку на реалізацію арештованого майна.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 11 лютого 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького О. Л. щодо передачі на реалізацію без дозволу органів опіки та піклування або відповідного рішення суду квартири АДРЕСА_2, право на користування якою має малолітня ОСОБА_7,2018 року народження, неправомірними.

Визнано неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького О. Л., що полягала у незазначені у заявці № 57790895 на реалізацію арештованого майна квартири АДРЕСА_2, інформації про наявність зареєстрованих у вказаній квартирі осіб, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, малолітньої дитини ОСОБА_7,2018 року народження.

В задоволенні інших вимог скарги відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що передача на реалізацію спірної квартири, право користування якою має малолітня дитина, без попередньої згоди органу опіки та піклування, а також незазначення у заявці усіх осіб, які зареєстровані у квартирі, суперечить вимогам чинного законодавства, а тому такі дії та бездіяльність приватного виконавця слід визнати неправомірними.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

У касаційній скарзі приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Мілоцький О. Л., в інтересах якого діє адвокат Гуримський О. В., просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі АТ "УкрСиббанк" просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги мотивовані тим, що згода органу опіки та піклування на продаж житла у якому зареєстрована дитина, але яке не належить її батькам, не потрібна.

Власником квартири, в якій зареєстрована дитина, є її баба ОСОБА_6, яка є боржником у виконавчому провадженні. Вважають, що дозвіл органу опіки та піклування для реалізації предмета іпотеки на електронних торгах не потрібен, оскільки такий повинен бути наданий лише при укладенні договору іпотеки.

Вказують, що заявник пропустила десятиденний строк оскарження дій приватного виконавця.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 15 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 755/12052/19.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року поновлено провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 02 листопада 2017 року (справа № 754/2961/17) стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованості за кредитним договором від 16 лютого 2016 року № 11478793000 у розмірі 916 435,37 грн.

У провадженні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького О.

Л. перебуває виконавче провадження № 57790895 з примусового виконання виконавчого листа № 754/2961/17, виданого

23 липня 2018 року Деснянським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАТ "УкрСибБанк" заборгованості за кредитним договором у розмірі 916
435,37 грн.

10 грудня 2018 року приватним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна боржника, зокрема на квартиру АДРЕСА_1, що належить боржнику ОСОБА_6.

Вказана квартира є предметом іпотеки за договором іпотеки від 16 лютого 2016 року, укладеним між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 на забезпечення належного виконання кредитного договору від 16 лютого

2016 року № 11478793000.

Станом на 14 грудня 2018 року у вказаній квартирі зареєстровано місце проживання малолітньої онуки боржника ОСОБА_6 - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 23-28).

Реєстрація місця проживання дитини відбулась 03 травня 2018 року (а. с. 23, т. 1).

12 лютого 2019 року приватним виконавцем здійснено запит до Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації щодо надання згоди на реалізацію вказаної квартири, право на користування якою має малолітня ОСОБА_7,2018 року народження, на що 05 квітня 2019 року була надана відповідь про те, що дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, призведе до звуження житлових прав дитини та надається органом опіки та піклування лише у разі гарантування збереження охоронюваних законом інтересів дітей (а. с. 24, т. 1).

Незважаючи на відсутність дозволу органу опіки та піклування на реалізацію спірного майна, 23 вересня 2019 року приватний виконавець Мілоцький О. Л. звернувся до філії ДП "Сетам" у місті Києві та Київській області із заявкою на реалізацію арештованого майна № 57790895, в якій відсутня інформація щодо зареєстрованих у вказаній квартирі осіб, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, малолітньої дитини ОСОБА_7,2018 року народження.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах

2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 447 ЦПК Українисторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважать, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Аналогічне положення міститься й у статті 74 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частин 2 , 3 статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

У пункті 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Суд визначає в межах, встановлених ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина 1 статті 11 ЦПК України).

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина 1 статті 18 ЦПК України).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню (частина 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження").

Виконавець зобов'язаний вживати передбачених частина 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431 (далі - Порядку реалізації майна) у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).

Згідно із абзацом першим пункту 2 розділу VII Порядку реалізації майна реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до вимог цього Порядку з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом та Законом про іпотеку.

У разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (пункт 28 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень). Це кореспондує пункту 3 розділу ІІ цієї Інструкції.

Вимога про отримання дозволу державним виконавцем від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить малолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17 та 18 Закону України "Про охорону дитинства", статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" від можливого порушення.

Захист відповідних прав дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зауважував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у державі, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (наприклад, справа "Жовнер проти України" від 29 червня 2004 року, заява № 56848/00, § 33). Право на звернення до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби правова система держав-учасниць Конвенції допускала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов'язковим для виконання, залишалося би невиконаним по відношенню до однієї зі сторін всупереч її інтересам. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) дійшла висновку, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов'язань, отримання держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов'язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування. Зазначене стосується також і дій приватних виконавців.

Отже, на думку Великої Палати Верховного Суду, державний чи приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.

У той же час, фізична особа може мати кілька місць проживання (частина 6 статті 29 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 підтримала правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 504/294/14-ц (провадження № 6-2940ц15). Цей висновок зводиться зокрема до того, що сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Пункт 1 частини 5 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що боржник зобов'язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Враховуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що у разі звернення особи, яка вважає, що її права порушено діями або бездіяльністю органом державної виконавчої служби, оцінку діям посадової особи щодо виконання судового рішення із урахуванням прав малолітніх осіб (якщо такі права порушуються) надає саме суд, враховуючи конкретні обставини справи, а також доводи сторін спору.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тлумачачи закон під час його застосування до конкретних правовідносин і вирішуючи спір, суд повинен керуватися як завданням судочинства так і загальними засадами цивільного законодавства, серед яких, зокрема, визначені справедливість, добросовісність та розумність.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що на час ухвалення рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 листопада 2017 року у вказаній квартирі не було зареєстровано місце проживання дитини.

Реєстрація місця проживання ОСОБА_7 відбулася лише

03 травня 2018 року.

Також апеляційний суд не звернув уваги на зміст пункту 2.4.6 договору іпотеки, відповідно до якого іпотекодавець зобов'язаний не реєструвати та не надавати дозвіл на реєстрацію в житлових приміщеннях, що складають предмет іпотеки, фізичних та юридичних осіб без попередньої письмової згоди іпотекодержателя.

Верховний Суд зауважує, що однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризуються чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Суд апеляційної інстанції не перевірив, чи не свідчить вказане про недобросовісність дій боржника та намагання ускладнити виконання судового рішення, не звернув уваги на те, що ОСОБА_6 знала, що спірне майно передано в іпотеку за іпотечним договором від 16 лютого

2016 року, укладеним на забезпечення виконання кредитного договору від 16 лютого 2016 року, та мала усвідомлювати можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, не встановив, чи надавав банк згоду на реєстрацію місця проживання дитини, тобто чи не порушила ОСОБА_6 умови договору іпотеки щодо заборони без згоди банку реєструвати осіб у спірному майні.

Верховний Суд зазначає, що за змістом статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах це обов'язок батьків, а додаткові засоби контролю з боку держави, передбачені статями 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", покликані забезпечити належне виконання саме батьками своїх обов'язків.

Тобто, виключно на батьків як законних представників дитини покладено обовязок діяти в її інтересах та вживати необхідних заходів з метою максимального забезпечення прав та інтересів дитини, тоді як такий обовязок не може перекладатися на інших осіб, зокрема у цій конкретній справі - на кредитора шляхом обмеження його можливості задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, який передано в іпотеку до набуття малолітньою ОСОБА_7 права користування цим майном.

Згідно зі свідоцтвом про народження ОСОБА_7 її батьками є

ОСОБА_9 та ОСОБА_5 (а. с. 27, т. 1).

Апеляційний суд не перевірив чи має мати/батько дитини у власності нерухоме майно, відмінне від предмету іпотеки, власником якого є баба дитини, тобто чи мають батьки дитини можливість забезпечити місце проживання для своєї дитини за іншою адресою.

Верховний Суд вважає, що тільки після встановлення вказаних обставин можливо дійти висновку про порушення чи не порушення відповідних прав малолітньої дитини.

Відповідно до пункту 1 частини 3 , частини 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін

Від представника приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О.

Л. - Гуримського О. В. надійшло вищезазначене клопотання.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга цієї статті).

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Абзац другий частини першої даної статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Верховний Суд створив учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

З огляду на вказане, а також ураховуючи те, що учасники справи вже надали аргументи щодо поданої касаційної скарги, остання розглядається без повідомлення та виклику учасників справи.

Отже, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю сторін у справі є непереконливими, тому відсутня необхідність у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, у зв'язку із чим у задоволенні клопотання приватного виконавця

Мілоцького О. Л., поданого його адвокатом Гуримським О. В., слід відмовити.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького Олега Леонідовича, в інтересах якого діє адвокат Гуримський Олег Віталійович, та акціонерного товариства "УкрСиббанк" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта