Постанова

Іменем України

23 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 501/1243/20

провадження № 61-14794св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 грудня 2020 року у складі судді

Петрюченко М. І., постанову Одеського апеляційного суду від 29 липня 2021 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Комлевої О. С., та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

15 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позов мотивовано тим, що 26 березня 2018 року між ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого позичальник позичив, а позикодавець передав 30 000,00 доларів США, що на момент укладання договору становило еквівалент 787 800,00 грн.

Позивач стверджував, що на підтвердження факту укладення договору та передання грошей було видано позикодавцю ОСОБА_1 розписку від 26 березня 2018 року, яка посвідчує факт отримання ОСОБА_2 у борг грошових коштів у розмірі 30 000,00
доларів США із зобов'язанням повернути позику в строк до

30 березня 2020 року.

Станом на 31 березня 2020 року ОСОБА_2 своїх зобов'язань належним чином не виконав, вказану суму позики позикодавцю у визначений договором строк не повернув.

Також, позивач зазначав, що у зв'язку із неповерненням відповідачем суми позики своєчасно, його борг складає 841 845,00 грн за офіційним курсом, встановленим Національним банком України станом на 31 березня 2020 року (за 1 долар США - 28,0615 грн) та три проценти річних від простроченої суми за 15 днів - 1 035,06
грн.

ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики від 26 березня 2018 року в розмірі 842 880,06 грн, з яких:

841 845,00 грн - сума позики, 1 035,06 грн - 3 % річних.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 22 грудня 2020 року повні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 26 березня 2018 року в розмірі 842 880,06 грн, з яких 841 845,00 грн - сума позики, 1 035,06 грн - 3 % річних, судові витрати у розмірі 8 428,81 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у строк обумовлений договором свої зобов'язання не виконав та не повернув позивачу позичені ним кошти.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних, суд першої інстанції виходив з приписів статті 625 ЦК України.

Постановою Одеського апеляційного суду від 29 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 грудня 2020 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Боярського В. С. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 19 500,00 грн.

Ухвалюючи у справі додаткову постанову, апеляційний суд виходив із правил статті 270 ЦПК України та наявністю фактично підтверджених витрат, понесених ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

01 вересня 2021 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 грудня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 липня 2021 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга, мотивована тим, що судами не було встановлено справжню природу розписки. Позивачем не доведено наявності у нього коштів у сумі 30 000,00
доларів США. За показами свідків, грошові кошти в сумі

30 000,00 доларів США позивачем відповідачу не передавалися. Судами помилково було встановлено про наявність між сторонами договірних відносин.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року в справі № 524/4946/16-ц, постанові Верховного Суду від 02 березня 2020 року в справі № 355/1301/18 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

04 листопада 2021 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 30, вересня 2021 року та постановити нове рішення, яким заяву представника позивача про стягнення судових витрат залишити без задоволення.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не в повній мірі дослідив докази понесені позивачем на надання професійної правничої допомоги.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року в справі № 9901/350/18, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року в справі № 9901/350/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 908/299/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від

27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 550/936/18, постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року в справі № 379/1418/18, постанові Верховного Суду від

25 червня 2020 року в справі № 709/547/17, постанові Верховного Суду від

20 травня 2020 року в справі № 154/1435/18-ц, постанові Верховного Суду

від 14 квітня 2021 року в справі № 645/9227/15-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

06 грудня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив, у кому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 грудня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 липня 2021 року залишити без змін.

Рух касаційних скарг та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 грудня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 липня 2021 року у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Іллічівського міського суду Одеської області.

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року у даній справі.

02 грудня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2021 року зупинено виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 грудня 2020 року до закінчення касаційного провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційних скарг, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Згідно з розписки від 26 березня 2018 року, ОСОБА_2 отримав в борг 30 000,00
доларів США у ОСОБА_1 на будівництво багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 в присутності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 строком на два роки з зобов'язанням повернути вищевказану суму або готівкою, або квартирами 60 кв. м. № АДРЕСА_2 загальною площею 63,42 кв. м відповідній сумі боргу по ціні продажу на момент повернення в побудованому будинку, але не пізніше 30 березня 2020 року.

Зазначені кошти відповідачем у строк, визначений у розписці, повернуто не було.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

Згідно із статтею 539 ЦК України альтернативним є зобов'язання, в якому боржник зобов'язаний вчинити одну з двох або кількох дій. Боржник має право вибору предмета зобов'язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Установлено, що у розписці від 26 березня 2018 року, ОСОБА_2 визначив альтернативним повернення коштів в розмірі 30 000,00 доларів США, а саме повернути вищевказану суму готівкою, або квартирами 60 кв. м. № АДРЕСА_2 загальною площею 63,42 кв. м відповідній сумі боргу по ціні продажу на момент повернення в побудованому будинку, але не пізніше 30 березня 2020 року.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною 2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Положеннями частини 1 статті 1051 ЦК України передбачено право позичальника оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 12 ЦПК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених статті 81 ЦПК України.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Установивши на підставі належним чином оцінених доказів, що між сторонами виникли правовідносини на підставі договору позики, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог, оскільки за своїм змістом розписка укладена між сторонами є борговим документом, що свідчить про факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора грошової суми у розмірі 30 000,00 доларів США, а від так містить умови зобов'язального характеру для відповідача щодо повернення грошових коштів в розумінні статей 1046, 1047, 1049 ЦК України. Крім того, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача на користь позивача у порядку статті 625 ЦК України 3 % річних, розрахованих за період з 31 березня 2020 року по 14 квітня 2020 року у межах заявлених позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року в справі № 524/4946/16-ц, постанові Верховного Суду від 02 березня 2020 року є безпідставними, оскільки зроблені Верховним Судом в них висновки є аналогічні тим, до яких дійшли суди у справі, яка переглядається.

Щодо касаційного оскарження додаткової постанови Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року

Статтею 270 ЦПК України встановлено порядок ухвалення судом додаткового рішення у цивільній справі, відповідно до якого суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених Статтею 270 ЦПК України.

Тобто, процесуальним законом визначено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення, однією з яких є невирішення питання про судові витрати разом з ухваленням судового рішення у справі.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено (частина 3 , 5 статті 270 ЦПК України).

Аналізуючи вимоги статті 270 ЦПК України, слід дійти висновку, що додаткове рішення може бути ухвалене лише у випадках і за умов, передбачених частиною 1 статті 270 ЦПК України; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до частин 1 , 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1 -6 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Тож, законодавцем визначено процесуальний наслідок не заявлення до закінчення судових дебатів вимоги на відшкодування судових витрат на правничу допомогу або подання доказів таких витрат із пропуском п'ятиденного строку з момент у винесення рішення у справі. В такому випадку суд залишає заяву сторони про винесення додаткового судового рішення без розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19) та у постанові Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі № 520/8309/18.

У відзиві на апеляційну скаргу представником позивача було заявлено вимогу щодо вирішення питання щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Встановивши, що стороною позивача було заявлено вимогу щодо вирішення питання щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу до судових дебатів, надавши оцінку доказам щодо фактично понесеним витратам позивача на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення заяви про ухвалення у справі додаткового рішення та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 19 500,00 грн судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу.

Інші доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційні скарги без задоволення, а рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 грудня 2020 року, постанову Одеського апеляційного суду від 29 липня 2021 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 грудня 2020 року, постанову Одеського апеляційного суду від 29 липня 2021 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Іллічівського міського суду Одеської області від

22 грудня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська