Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.01.2019 року у справі №755/5454/17

Постанова

Іменем України

27 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 755/5454/17

провадження № 61-25158св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_4,

заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ОСОБА_5,

особа, яка не брала участі у справі, - Асоціація українських банків,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Асоціації українських банківна ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 28 липня 2017 року у складі судді Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 26 листопада 2014 року у справі № 1455/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, заінтересовані особи: ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_5 Обґрунтовуючи вимоги заяви, ОСОБА_4 посилалася на те, що 26 листопада 2014 року Постійно діючим третейським судом при Асоціації українських банків було ухвалено рішення, яким задоволено позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості. На її думку, третейським судом ухвалено рішення у спорі, який йому не підвідомчий з урахуванням положень пункту 14 статті 6 Закону України «Про третейські суди», оскільки відносини, які виникли між сторонами спору, стосуються виконання зобов'язань за договором споживчого кредиту, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_5, що є підставою для скасування рішення третейського суду. Враховуючи наведене, ОСОБА_4 просила скасувати рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 26 листопада 2014 року у справі № 1455/14 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості. Також просила поновити строк для звернення до суду із заявою про скасування рішення третейського суду.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15 червня 2017 року у складі судді Савлук Т. В. заяву ОСОБА_4 задоволено. Скасовано рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 26 листопада 2014 року у справі № 1455/14 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спір виник щодо стягнення заборгованості за споживчим кредитом, тому згідно з пунктом 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» дана справа не підвідомча третейському суду, що є підставою для скасування його рішення відповідно до пункту 1 частини другої статті 389-5 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час постановлення оскаржуваних ухвал (далі - ЦПК України 2004 року). Також суд виходив з того, що скасування рішення третейського суду в частині лише одного із солідарних боржників може призвести до різного обсягу відповідальності (суми боргу) в майбутньому, оскільки може скластися ситуація, коли з основного боржника та поручителя (поручителів) буде стягнута різна сума боргу за одним і тим же кредитним договором за один і той же період.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28 липня 2017 року апеляційну скаргу Асоціації українських банків на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 15 червня 2017 року повернуто заявнику.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Асоціація українських банків не є учасником цієї справи. В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що оскаржуваною ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15 червня 2017 року вирішено питання про права та обов'язки Асоціації українських банків, у зв'язку з чим у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для прийняття її апеляційної скарги.

У серпні 2017 року Асоціація українських банків подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 28 липня 2017 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга Асоціації українських банків мотивована тим, що скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків негативним чином впливає на її ділову репутацію, у зв'язку з чим вона має бути залучена до розгляду цієї справи та має право на апеляційне оскарження ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 15 червня 2017 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

16 травня 2018 року справу № 755/5454/17 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Положенням статті 4 ЦПК України 2004 року визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до статті 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, в разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

Місцевим судом встановлено, що 26 листопада 2014 року Постійно діючий третейський суд при Асоціації українських банків у складі третейського судді Ярошовця В. М. на підставі третейської угоди, що міститься у кредитному договорі від 30 серпня 2007 року № 380/1235/07-А (пункт 6.2.), укладеному між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_5 і договору поруки від 21 січня 2010 року (пункту 5.1. статті 5.), укладеному між ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_5 та ОСОБА_4, ухвалив рішення про задоволення позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_4 та стягнув солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 484 089,41 грн заборгованості за кредитним договором та 5 240,89 грн третейського збору.

ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків, мотивуючи свої вимоги тим, що справа не підвідомча третейському суду.

Згідно з частиною другою статті 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Особливості регулювання відносин між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, механізм їх захисту та основи державної політики у сфері захисту прав споживачів визначені у Законі України «Про захист прав споживачів».

Згідно з положеннями пункту 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, у тому числі й у фінансовій галузі.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється й на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу статті 6 цього Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом від 03 лютого 2011 року № 2983-VI), незважаючи на наявність третейського застереження, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки Законом від 03 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду повноваження з вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин за участю інших суб'єктів здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах. А тому, незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-187цс15.

Оскаржуючи в апеляційному порядку ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 15 червня 2017 року, Асоціація українських банків посилалася на те, що місцевий суд, відмовивши у розгляді заяви про залучення її до участі у справі як третьої особи, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.

У справах про оскарження рішення третейського суду та про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду особами, які беруть участь у справі, є учасники третейського розгляду, особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, треті особи, а також представники цих осіб (частина четверта статті 26 ЦПК України 2004 року).

Згідно з частиною першою статті 35 ЦПК України 2004 року треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 36 ЦПК України 2004 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може сама звернутися з заявою про свою участь у справі. В цьому випадку, якщо особи, які беруть участь у справі, заперечують проти залучення чи допуску третьої особи до участі в справі, це питання вирішується судом залежно від обставин справи З питання залучення або допуску до участі в справі третьої особи суд постановляє ухвалу.

Згідно з частиною сьомою статті 389-4 ЦПК України 2004 року ухвала суду про скасування рішення третейського суду або про відмову в його скасуванні може бути оскаржена у порядку, визначеному цим Кодексом для оскарження рішення суду першої інстанції.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 292 ЦПК України 2004 року).

У пункті 8 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз'яснено, що при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК України 2004 року права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, подання скарги на ухвалу суду, що не підлягає апеляційному оскарженню, суддя-доповідач відповідно до цієї норми та частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги.

Встановивши, що Асоціація українських банків не є учасником справи, яка розглядається, і що судом першої інстанції питання про її права та обов'язки не вирішувалися, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для прийняття апеляційної скарги.

Доводи касаційної скарги щодо необхідності залучення Асоціації українських банків до участі у розгляді цієї справи із наданням права на апеляційне оскарження спростовуються матеріалами справи, змістом рішення третейського суду та заявою ОСОБА_4, а також обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції.

В силу своїх повноважень та компетенції третейський суд, який розглянув справу, не може виступати учасником цивільного процесу при розгляді справ, пов'язаних з оскарженням рішення цього суду. Не може бути таким учасником і юридична особа, при якій створений третейський суд.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків негативним чином впливає на ділову репутацію заявника. Процесуальна можливість оскарження рішення третейського суду та, як ймовірний наслідок - його скасування, передбачена законодавством України, у зв'язку з чим реалізація учасником третейської справи свого права на подання заяви про скасування рішення третейського суду з підстав, визначених законом, не впливає на ділову репутацію Асоціації українських банків.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи та незгоди заявника з ухвалою суду першої інстанції, яка не переглянута в апеляційному порядку, і не може бути предметом касаційного розгляду.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 406, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Асоціації українських банківзалишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 28 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов