Історія справи

Постанова КЦС ВП від 27.11.2024 року у справі №947/24794/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 947/24794/19

провадження № 61-3788св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Яковлєва Ольга Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Белан Микола Вікторович, та ОСОБА_3 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Копцюх Богдан Іванович, на постанову Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Яковлєва О. М., в якому, уточнивши в подальшому позовні вимоги, просила:

- встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу з квітня 2000 року по день смерті ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , та квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , на частину квартири АДРЕСА_2 та на частину заощаджень, які знаходяться на рахунках ОСОБА_5 в АТ «Ощадбанку» та банку ПАТ АБ «Південний», як спільне майно подружжя;

- включити її в круг спадкоємців 1-ї черги нарівні з дітьми спадкодавця;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину всього спадкового майна: житлового будинку АДРЕСА_1 , квартири АДРЕСА_2 та заощаджень, які знаходяться на рахунках ОСОБА_5 в АТ «Ощадбанку» та банку ПАТ АБ «Південний», в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов ОСОБА_1 мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , з яким вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з квітня 2000 року по день його смерті, вела спільне господарство та побут, мала спільний сімейний бюджет та витрати.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на 1/3 частину житлового будинку під АДРЕСА_1 . Вказана частина будинку належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 30 червня 2005 року та зареєстрованого в реєстрі за № 2-2067.

Вказана частина будинку на час набуття її ОСОБА_5 у власність складалась із одної житлової кімнати, площею 16,1 кв. м, та комори. В 2007 році вони разом з ОСОБА_5 зробили прибудову до будинку у вигляді житлової кімнати, площею 8,7 кв. м, нової кухні, площею 7,1 кв. м, ванної та туалету, площею 4,2 кв. м, коридору, площею 9,1 кв. м. Внаслідок прибудови зазначена частина будинку збільшилась на 29,1 кв. м. Відповідно до звіту про незалежну оцінку майна станом на 19 червня 2019 року оціночна вартість 1/3 частини житлового будинку становить 96 111,00 грн, тобто вартість частини будинку збільшилась вдвічі.

Зазначає, що на будівництво прибудови вона віддала всі матеріальні кошти, які заробляла на той час, та свої особисті грошові заощадження у розмірі 2 500 доларів США.

Документи на прибудовану частину будинку вони не оформили через матеріальні труднощі, оскільки таке оформлення потребує значних коштів.

В цьому ж житловому будинку на правах власників 1/3 частини будинку проживають сестра та брат померлого ОСОБА_5 : ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Також, після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 40,80 кв.м. Вказана квартира була придбана позивачкою та ОСОБА_5 за спільні кошти 08 лютого 2007 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу.

Крім того, відкрилася спадщина на заощадження, які знаходяться на рахунках ОСОБА_5 в АТ «Ощадбанку» та банку ПАТ АБ «Південний».

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 є дві доньки ОСОБА_5 : ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які своєчасно звернулися у нотаріальну контору з заявами про прийняття спадщини.

Позивачка зазначає, що, прийнявши спадщину у встановлений законом строк, вона не може отримати частку спадщини після смерті ОСОБА_5 , оскільки шлюб зі спадкодавцем не було зареєстровано, заповіт на її ім`я не складено, тому вона змушена звернутися до суду з вказаним позовом.

Також, посилаючись на безпорадний стан спадкодавця і необхідність догляду за ним, вважала що має право на зміну черговості спадкування.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

РішеннямКиївського районного суду м. Одеси від 18 травня 2021 року узадоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що обґрунтовують вимоги позовної заяви.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Островська Л. Л. оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Островської Л.Л. задоволено частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 травня 2021 року скасовано.

Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по день смерті ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , та квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_2 , право власності на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , та право власності на грошових коштів, які знаходились на рахунках ОСОБА_5 ( НОМЕР_1 ) в банках «Південний», «Ощадбанк».

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Апеляційний суд дійшов висновку про можливість встановлення факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу з квітня 01 січня 2004 року по день смерті ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , який доведеного належними доказами.

Оцінюючи вимоги позивачки щодо суттєвого покращення майна, яке належало ОСОБА_5 на праві приватної власності, а саме 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачкою надано суду звіт про незалежну оцінку майна, зробленого ТОВ «Експерт капітал», з якого вбачається, що станом на 19 червня 2019 року вартість 1/3 частини спірного будинку становить 96 111,00 грн, тобто вартість вказаного об`єкта нерухомого майна, що знаходився в користуванні позивачки та спадкодавця, збільшилась вдвічі. На доданому відеозапису вбачається проведення робіт щодо благоустрою спірного будинку спадкодавцем (проведення труб), що також опосередковано свідчить про покращення техніко-технічних характеристик спірного будинку. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог в частині визнання 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та в частині визнання за позивачкою права власності на 1/6 частину вказаного житлового будинку.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання квартири АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та визнання за позивачкою права власності на частину цієї квартири, апеляційний суд виходив з встановленого факту спільного проживання вказаних осіб однією сім`єю на час придбання вказаного житлового приміщення та презумпції, встановленої статтею 74 Сімейного кодексу України, яка відповідачами не спростована.

Також, виходячи з неспростованої презумпції спільної власності на спірне майно, яке набувалось під час спільного проживання чоловіком та жінкою (стаття 74 Сімейного кодексу України), суд задовольнив позовні вимоги щодо грошових коштів ОСОБА_5 , які знаходяться у відповідних банківських установах.

Разом із тим, апеляційний суд зазначив, що будь-які докази безпорадності стану спадкодавця в матеріалах справи відсутні, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зміни черговості спадкування та визнання за позивачкою права власності в порядку спадкування за законом задоволенню не підлягають.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

14 березня 2024 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Белана М.В. в системі «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року та залишити в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 травня 2021 року.

14 березня 2024 року ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Копцюха Б. І. через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року та залишити в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 травня 2021 року.

Касаційні скарги мотивовані тим, що оскаржувана постанова ухвалена судом апеляційної інстанціїз порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 17 червня 2024 року представник позивачки - адвокат Островська Л. Л. просить суд касаційну скаргуОСОБА_2 , подану адвокатом Беланом М. В., залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Белан М. В., на постанову Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року та витребувано матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Копцюх Б. І., на постанову Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року.

06 травня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 червня 2005 року ОСОБА_5 на праві приватної власності належала 1/3 частина житлового будинку АДРЕСА_1 .

Так, 30 червня 2005 року державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Тюменцевою Л. І. посвідчено свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого, на підставі статті 1261 Цивільного кодексу України спадкоємцем майна ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його син ОСОБА_5 , який мешкає у АДРЕСА_3 , на 1/3 частину спадкового майна. Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_3 , та в цілому складається з кам`яної житлової будівлі, загальна житлова площа якої становить 59,5 кв.м, та надвірних споруд: «Е» вбиральня, «Б» літня кухня, 1-4 огорожа, І цистерна, ІІ шахта, ІV теплиця, V мостіння, розташованих на земельній ділянці площею 1 158 кв.м., що належить померлому на підставі свідоцтва про право особистої власності, виданого Житлово-комунальним відділом Виконкому Київської районної ради депутатів трудящих м. Одеси 13 січня 1971 року, зареєстрованого у Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості в книзі 126-124, номер запису 390. Оцінка спадкового майна - сорок три тисячі двадцять сім гривень. На самовільно побудовані споруди: прибудова літ. «а1», котельня літ. «Д», душ літ. «Ж», гаражі літ. «З», «Л», сараї літ. «И», «К», льох з шийкою літ. «Н» - свідоцтво про право на спадщину не видавалося.

Крім ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частину спадкового майна Третьою Одеською державною нотаріальною конторою 30 червня 2005 року також були видані іншим спадкоємцям ОСОБА_8 : ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 08 лютого 2007 року ОСОБА_5 набув у власність 2-кімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 40,8 кв.м.

Згідно відповіді ПАТ АБ «Південний» № 233-001-27045БТ-2019 від 09 липня 2019 року в ПАТ АБ «Південний» на ім`я ОСОБА_5 відкрито поточні рахунки № НОМЕР_2 (залишок складає 0,12 грн) та № НОМЕР_3 (залишок складає 173,23 грн). Аналогічна відповідь № 233-001-41762БТ-2020 надана банком 18 листопада 2020 року.

Відповідно до відповіді АТ «Державний ощадний банк України» (АТ «Ощадбанк») № 46/12-05/15767БТ від 13 серпня 2019 року в АТ «Ощадбанк» на ім`я ОСОБА_5 відкрито поточний рахунок № НОМЕР_4 (залишок складає 1470,50 грн).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , актовий запис № 4590.

До нотаріуса у встановлений законом строк із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулися його доньки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також позивачка ОСОБА_1 , яка вказувала, що вона є спадкоємцем за законом четвертої черги згідно зі статтею 1264 Цивільного кодексу України.

Відповідно до довідки (виписка з домової книги про склад сім`ї та прописку) № 256 від 25 травня 2019 року, виданої органом самоорганізації населення Комітету мікрорайону «Золотий берег» в м. Одесі, за адресою: АДРЕСА_3 проживають та зареєстровані : ОСОБА_7 (співвласник), ОСОБА_5 (співвласник), ОСОБА_6 (співвласник). Також зазначено, що з 2000 року за вказаною адресою проживає цивільна дружина ОСОБА_5 - ОСОБА_1 .

Згідно довідки № 256-1, виданої 25 травня 2019 року органом самоорганізації населення Комітету мікрорайону «Золотий берег» в м. Одесі, ОСОБА_5 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 з 01 вересня 1980 року до дня смерті.

Згідно акту від 25 травня 2019 року р. № 260, складеного зі слів сусідів та підписаного ними, який завірено органом самоорганізації населення Комітету мікрорайону «Золотий берег» в м. Одесі, разом з ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_3 з 2000 року по момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала ОСОБА_1 , з якою вони вели спільне господарство.

Відповідно до декларації № 0001-81Р5-3Р00 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

В матеріалах справи містяться фототаблиці, на яких зображена ОСОБА_1 разом з ОСОБА_5 в різних життєвих ситуаціях (в побутових умовах, на відпочинку, при святкуванні).

Також в матеріалах справи містяться поштові конверти, адресовані на ім`я ОСОБА_1 за адресою проживання: АДРЕСА_3 .

Згідно довідки ПП «Варіант» від 12 червня 2019 року № 089 інвентаризацією від 11 червня 2019 року встановлено, що у фактичному користуванні ОСОБА_1 знаходиться в житловому будинку - літ. «А» приміщення: коридор 1-1, площею 2,4 кв.м; санвузол 1-2, площею 4,2 кв.м; коридор 1-3, площею 9,1 кв.м; комора 1-4, площею 2,2 кв.м; жилова 1-5, площею 16,1 кв.м; житлова 1-6, площею 8,7 кв.м; кухня 1-7, площею 7,1 кв.м; гараж - літ. «З», сарай літ. «К», за адресою: АДРЕСА_3 .

З технічного паспорту, складеного ПП «Варіант» 11 червня 2019 року, вбачається, що приміщення: коридор 1-1, площею 2,4 кв.м; санвузол 1-2, площею 4,2 кв.м; коридор 1-3, площею 9,1 кв.м; житлова 1-6, площею 8,7 кв.м, кухня 1-7, площею 7,1 кв.м, які знаходяться у прибудовах під літ. «а1», «а2» побудовані без надання дозвільних документів. Вказані приміщення знаходились у фактичному користуванні ОСОБА_5 , як власника 1/3 частини будинку АДРЕСА_1 , однак в експлуатацію не були прийняті.

Згідно звіту про незалежну оцінку нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , виконаного ТОВ «Експерт Капітал», оціночна (ринкова) власність будинку, загальною площею 109,3 кв.м, станом на 19 червня 2019 року становить 288 333,00 грн, оціночна (ринкова) вартість 1/3 частини складає 96 111,00 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Із змісту касаційних скарг вбачається, що постанова Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , а тому, в силу вимог статті 400 ЦПК України, в частині відмовлених позовних вимог ОСОБА_1 вказане судове рішення не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається із матеріалів справи, рішення суду першої інстанції повністю скасовано постановою суду апеляційної інстанції з ухваленням нового судового рішення у справі по суті позовних вимог, тому не є предметом перегляду в суді касаційної інстанції.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідає не у повному обсязі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року №5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Разом із тим, нормою статті 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

За змістом статей 12 13 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин.

Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №244/4801/13-ц, від 23 вересня 2019 року у справі №279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №748/897/18, від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі №490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року №757/8786/15-ц.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі № 524/10054/16.

Надаючи оцінку сукупності доказів, які містяться у матеріалах справи, апеляційний суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 01 січня 2004 року по день смерті ОСОБА_5 - 22 квітня 2019 року перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, під час яких вони проживали разом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, придбали нерухомість в інтересах сім`ї. При цьому в будь-якому іншому шлюбі вказані особи не перебували.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18)).

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту спільного проживання сторін як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до 22 квітня 2019 року.

Наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.

Як зазначалось вище, згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

У статті 60 СК України (яка міститься у главі 8 цього Кодексу)закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно із статею 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої-третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , проживаючи однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до 22 квітня 2019 року, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 08 лютого 2007 року придбали квартиру АДРЕСА_2 .

При таких обставинах, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що указане нерухоме майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , а їх частки у цьому майні є рівними, оскільки презумпція спільності права власності подружжя на набуте майно належними та допустимими доказами відповідачами не спростована.

З аналогічних підстав правильним є висновок апеляційного суду про визнання за ОСОБА_1 права власності на грошових коштів, які знаходились на рахунках ОСОБА_5 ( НОМЕР_1 ) на час його смерті в АТ «Державний ощадний банк України» (АТ «Ощадбанк») та в АБ «Південний».

Разом з тим, визнаючи 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , та визнаючи за позивачкою право власності на 1/6 частину вказаного житлового будинку, поза належною увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що 1/3 частина спірного житлового будинку була набута ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 червня 2005 року після смерті його батька ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому в силу положень пункту 2 частини першої статті 57 СК України є особистою приватною власністю чоловіка.

При цьому посилання апеляційного суду на наявність суттєвих покращень вказаного нерухомого майна, яке стало можливим внаслідок сумісного проведення робіт щодо реконструкції будинку, є припущенням, оскільки збільшення вартості майна не завжди може бути пов`язане виключно зі зміною техніко-технічних характеристик спірного будинку.

Судові будівельно-технічні експертизи у справі не проводились.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Крім того, зтехнічного паспорту, складеного ПП «Варіант» 11 червня 2019 року, вбачається, що приміщення: коридор 1-1, площею 2,4 кв.м; санвузол 1-2, площею 4,2 кв.м; коридор 1-3, площею 9,1 кв.м; житлова 1-6, площею 8,7 кв.м, кухня 1-7, площею 7,1 кв.м, які знаходяться у прибудовах під літ. «а1», «а2» побудовані без надання дозвільних документів. Вказані приміщення знаходились у фактичному користуванні ОСОБА_5 , як власника 1/3 частини будинку АДРЕСА_1 , однак в експлуатацію не були прийняті.

Відтак право власності на відповідне нерухоме майно не набуто.

Водночас слід звернути увагу, що у свідоцтві про право на спадщину за законом від 30 червня 2005 року, на підставі якого ОСОБА_5 набув право власності на 1/3 частину житлового будинку після смерті батька, вже була зафіксована наявність самовільно побудованих споруд, на які свідоцтво про право на спадщину не видавалося.

З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , та визнання за позивачкою права власності на 1/6 частину вказаного житлового будинку.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд на вказане належної уваги не звернув та скасував в указаній частині законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та визнання за позивачкою права власності на 1/6 частину вказаного житлового будинку необхідно скасувати, а рішення суду першої інстанції в указаній частині вимог - залишити в силі.

В іншій оскаржуваній частині постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання постанови Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року, було зупинено ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року до закінчення касаційного провадження у справі, у зв`язку із частковим залишенням вказаної постанови без змін наявні підстави для поновлення виконання постанови суду апеляційної інстанції у незміненій при касаційному перегляді частині.

Керуючись статтями 400 410 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Белан Микола Вікторович, та ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник - адвокат Копцюх Богдан Іванович, задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року в частині визнання 1/3 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , скасувати.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 травня 2021 року в частині відмови у визнанні 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , та в частині відмови у визнанні за ОСОБА_1 права власності на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , залишити в силі.

В іншій оскаржуваній частині постанову Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Одеського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року у незміненій при касаційному перегляді частині.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов