Постанова

Іменем України

25 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 206/3425/18

провадження № 61-9122св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3,

треті особи: Служба у справах дітей Самарської районної у м. Дніпрі ради, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур, ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2018 року у складі судді Кушнірчука Р.

О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П.,

Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3, треті особи: Служба у справах дітей Самарської районної у

м. Дніпрі ради, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур, ОСОБА_4, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

На обгрунтування позовних вимог зазначив, що він є власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_1. Відповідно до довідки від 10 квітня 2018 року № 2567 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, ОСОБА_2 зареєстрований у зазначеній квартирі з 27 травня 1999 року, з 17 грудня

2009 року зареєстрований його малолітній син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідачі у спірній квартирі не проживають, комунальні послуги не сплачують.

Посилаючись на те, що відповідачі не є членами його родини, не проживають у спірній квартирі, а їх реєстрація за вказаною адресою порушує його права, як власника житла, просив визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_2 з припиненням його права власності на частину спірної квартири не втратив право користування нею, оскільки перебуває у родинних відносинах із іншим співвласником квартири - ОСОБА_4, який надав згоду на проживання його у цій квартирі. Відповідно до частини 4 статті 29 ЦК України місце проживання малолітнього ОСОБА_3 нерозривно пов'язано з місцем проживання його батька (відповідача ОСОБА_2), а тому, ураховуючи, що ОСОБА_2 правомірно вселився до спірної квартири і не втратив право користування нею, його малолітній син має таке ж право на проживання та користування зазначеним житловим приміщенням. Суд зазначив, що відповідач ОСОБА_2 вселився до спірної квартири у 1999 році, не будучи ще її співвласником, право спільної часткової власності на неї набув у 2004 році. Суд не прийняв до уваги, як допустимий доказ, наданий позивачем рапорт працівника поліції ОСОБА_6 на підтвердження факту не проживання відповідачів у спірному житловому приміщення, посилаючись на те, що він не містить дати його складання, а його зміст стосується лише одиничного випадку відсутності відповідачів у спірній квартирі.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Самарського районного суду м.

Дніпропетровська від 27 листопада 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5, у якій заявник просив скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року, і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій порушили положення статей 10 12 76 77 78 263 ЦПК України, зокрема необгрунтовано відхилили як неналежний доказ рапорт працівника поліції, який підтверджував відсутність відповідачів у спірній квартирі, та неправильно застосували норми матеріального права, зокрема статтю 369, частину 4 статті 29, частини 1 та 2 статті 319 391 ЦК України, та статтю 150 ЖК України. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суди виходили з того, що факт проживання відповідача у спірній квартирі підтверджується наявністю укладеного 01 березня 2018 року між ним та його братом, ОСОБА_4 договору позички нерухомого майна (безоплатного користування), проте, судами не надано належної оцінки тому, що договір позички у порушення вимог цивільного законодавства укладений без згоди іншого співвласника квартири - позивача. Також суди, відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, зазначали, що місце проживання малолітньої дитини нерозривно пов'язано з місцем проживання його батька (відповідача ОСОБА_2), однак залишили поза увагою, що під час розгляду справи відповідач та третя особа підтвердили факт тривалої відсутності ОСОБА_3 у спірній квартирі, оскільки останній проживає разом із своєю матір'ю на території Автономної Республіки Крим, що, в свою чергу, є підставою для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням, та є ефективним способом захисту порушеного права позивача і не призведе до порушення житлових прав малолітньої дитини. Відповідачі протягом тривалого часу у спірній квартирі не проживають, їхніх особистих речей у квартирі немає, вони вибули на інше постійне місце проживання і не є власниками майна, реєстрація їх за зазначеною адресою має для позивача негативні наслідки, оскільки він вимушений нести додаткові витрати по сплаті комунальних послуг, що суттєво погіршує його майновий стан, а тому суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1

Відзив на касаційну скаргу подано не було.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 11 червня 2019 року.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами установлено, що позивач ОСОБА_1 є власником Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2017 року, укладеного між арбітражним керуючим Потупало Н. І. - ліквідатором фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та ОСОБА_1. Придбання позивачем спірної квартири відбулося на підставі протоколу, складеного 09 серпня 2017 року ТОВ "Професіонал" № 214АЕТ - лот № 2814 про проведення другого повторного аукціону у формі електронних торгів та визначення переможця та акта приймання-передачі від 10 серпня 2017 року.

Відчужувана Ѕ частина квартири

АДРЕСА_1 належала ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право на спадщину, посвідченого 25 листопада 2004 року державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Литвиненко І. В., за реєстровим № 1-2585.

Інша Ѕ частина квартири АДРЕСА_1 належить третій особі ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право на спадщину, посвідченого 25 листопада 2004 року державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Литвиненко І. В., за реєстровим № 1-2585.

Відповідно до довідки від 10 квітня 2018 року № 2567 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_2 - з

27 травня 1999 року, а його малолітній син ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1 - з 17 грудня 2009 року.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 -

ОСОБА_5 не підлягає задоволенню з таких підстав.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Звертаючись до суду з позовом про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, ОСОБА_1 зазначав, що право відповідачів на користування спірним житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2, припинилося з припиненням права власності ОСОБА_2 на це житло. Вони не є членами його родини та не проживають у спірній квартирі, а тому не мають правових підстав для користування ним, їх реєстрація за вказаною адресою порушує його права, як власника. На обгрунтування правових підстав вказував статті 317 319 321 383 391 ЦК України.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частина 1 та 2 статті 319 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб (частина 1 статті 383 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Ця норма права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Відповідач ОСОБА_2 вселився до спірної квартири у 1999 році, право на Ѕ частку зазначеного нерухомого майна набув у 2004 році, з грудня 2009 року у зазначеній квартирі зареєстрований його син ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивач придбав Ѕ частину належної ОСОБА_7 спірної квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2017 року, укладеного з арбітражним керуючим Потупало Н. І. - ліквідатором фізичної особи-підприємця ОСОБА_2.

Установивши, що ОСОБА_2 перебуває у родинних відносинах із іншим співвласником квартири - ОСОБА_4, який надав згоду на його проживання у цій квартирі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку, що припинення права власності на Ѕ частину спірної квартири за встановлених судами обставин, не є правовою підставою для визнання його таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням. Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, позивачеві при придбанні спірної квартири було достовірно відомо, що у ній зареєстровані та проживають відповідачі, а також брат відповідача - ОСОБА_4, який є співвласником спірної квартири.

Відповідно до частини 4 , 6 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Посилання заявника на те, що під час розгляду справи відповідач та третя особа підтвердили факт тривалої відсутності ОСОБА_3 у спірній квартирі, оскільки останній проживає разом із своєю матір'ю на території Автономної Республіки Крим, що, на його думку, є підставою для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням є необгрунтованими з огляду на таке.

За змістом частини 2 статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, а тому факт її не проживання у спірному житлі не є безумовною підставою для позбавлення її права користування ним. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише при досягненні повноліття, оскільки в силу свого віку малолітня дитина не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання.

Суди обгрунтовано не взяли до уваги, як допустимий доказ рапорт працівника поліції ОСОБА_6 на підтвердження не проживання відповідачів у спірній квартирі, оскільки він не містить необхідних реквізитів, зокрема дати його складання, що ставить під сумнів його достовірність, як доказу.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником у його позовній заяві та апеляційній скарзі, були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, яким була надана належна оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер правовідносин, застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 400 401 409 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня

2019 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак