Постанова

Іменем України

27 липня 2020 року

м. Київ

справа № 279/2851/16

провадження № 61-37776св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - ОСОБА_2 ;

відповідач - ОСОБА_3 ;

представник відповідача - ОСОБА_4 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 грудня 2017 року у складі судді Коваленко В. П. та постанову апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Коломієць О. С., Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та вселення.

Позовна заява мотивована тим, що вона із відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 15 серпня 2009 року по 08 вересня 2016 року .

За час шлюбу ними була придбана квартира АДРЕСА_1 , яка є їх спільною сумісною власністю. Шляхом обману у неї забрали ключі від квартири, вона не може туди вселитися, а отримане від страхового випадку відшкодування відповідач витратив на власні потреби.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, вселити її в спірну квартиру та стягнути з відповідача 1/2 частину отриманого ним в період шлюбу страхового відшкодування в сумі 15 400 грн.

У вересні 2016 року ОСОБА_3 пред`явив зустрічний позов до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що він із ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з 15 серпня 2009 року по 08 вересня 2016 року .

Зазначав, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за кошти його матері - ОСОБА_5 , отримані ним у позику, а тому вважав її особистою власністю.

Вказував, що за час шлюбу ними було придбано меблі та побутова техніка, які ОСОБА_1 без його згоди вивезла з квартири.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просив суд визнати спільною сумісною власністю: кухонну стінку, вартістю 9 тис. грн; стіл кухонний вартістю 500 грн; 4 м`які стільці вартістю 1 420 грн; електричний чайник «Браун» вартістю 850 грн; праску «Браун» вартістю 1 286 грн; блендер «Кенвуд» вартістю 786 грн; маршрутизатор «TP-LINK» вартістю 539 грн; ноутбук «Леново» вартістю 9 665 грн; телевізор «Тошиба» вартістю 4 299 грн; пральну машину «Електролюкс» вартістю 9 590 грн; холодильник «ВЕКО» вартістю 5 834 грн; ніж «Ле шеф» вартістю 333 грн; жаровню «Ле шеф» вартістю 124 грн; сковороду «Тефаль» вартістю 416 грн; мікрохвильову піч «Самсунг» вартістю 2 тис. грн; стіл-книжку вартістю 500 грн; комод вартістю 1 500 грн; килим розміром 2х3 м, вартістю 500 грн; пилосос «Рейнфорд» вартістю 1 тис. грн; кухонний посуд (5 кастрюль вартістю по 200 грн кожна; чайний набір вартістю 200 грн; набір фужерів вартістю180 грн; набір склянок вартістю 120 грн; набір чарок вартістю 80 грн); 3 ковдри вартістю по 250 грн кожна; 5 подушок вартістю по 120 грн кожна; 4 комплекти постільної білизни, вартістю по 300 грн кожний; металевий гараж вартістю 9 тис. грн; карниз вартістю 800 грн; страховий платіж «Мастер сервіс» на суму 599 грн; чоловічу золоту каблучку вартістю 1 200 грн; електром`ясорубку «Кенвуд» вартістю 2 500 грн; ялинку штучну вартістю 1 500 грн; цифровий фотоапарат «Нікон» вартістю 1 800 грн; всього на загальну суму 70 410 грн. Також просив поділити вказане майно, виділивши його у власність ОСОБА_1 , та стягнути з неї на його користь 35 410 грн 50 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 вересня 2016 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_3 об`єднано в одне провадження.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Вирішено вселити ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано спільним майном, набутим за час шлюбу: пральну машину «Електролюкс» вартістю 9 590 грн; холодильник «ВЕКО» вартістю 5 834 грн; ніж «Ле шеф» вартістю 333 грн; жаровню «Ле шеф» вартістю 124 грн; сковороду «Тефаль» вартістю 416 грн та 4 м`які стільці вартістю 1 420 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію в сумі 8 858 грн 50 коп. У задоволенні решти зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне нерухоме та рухоме майно набуто сторонами за час зареєстрованого шлюбу, а тому є спільним сумісним майном подружжя й належить їм у рівних частках. Презумпцію спільності майна подружжя ОСОБА_3 не спростовано. Зміст договору позики, укладеного між ОСОБА_3 та його матір`ю, свідчить про те, що кошти надавались у позику в інтересах сім`ї. Отже, спірна квартира була придбана за рахунок коштів сім`ї. Вирішуючи питання про поділ побутової техніки та речей домашнього вжитку, суд виходив із того, що у товарних чеках відсутня інформація про особу покупця, не надано доказів наявності вказаного майна.

В частині вселення ОСОБА_1 до спірної квартири суд керувався тим, що ОСОБА_3 заперечує її право на користування цим житлом, а тому її вимоги про вселення до квартири є обґрунтованими.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 грудня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що спірне нерухоме та рухоме майно набуто сторонами за час зареєстрованого шлюбу, а тому є спільним сумісним майном подружжя й належить їм у рівних частках. Презумпцію спільності майна подружжя ОСОБА_3 не спростовано. Зміст договору позики, укладеного між ОСОБА_3 та його матір`ю, свідчить про те, що кошти надавались у позику в інтересах сім`ї. Отже, спірна квартира була придбана за рахунок коштів сім`ї. Вирішуючи питання про поділ побутової техніки та речей домашнього вжитку, суд виходив із того, що у товарних чеках відсутня інформація про особу покупця, не надано доказів наявності вказаного майна.

В частині вселення ОСОБА_1 до спірної квартири апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 заперечує її право на користування цим житлом, а тому її вимоги про вселення до квартири є обґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу 279/2851/16 з Коростенського міськрайонного суду Житомирської області.

У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ним було надано достатньо доказів на підтвердження факту придбання спірної квартири за кошти, позичені у його матері - ОСОБА_5 , проте суд не взяв їх до уваги. Крім того, судом не взято до уваги його розписку, видану ОСОБА_5 , яка є належним та допустимим доказом про отримання ним коштів для придбання квартири у позику. Судом не надано оцінку долученим до матеріалів справи копіям товарних чеків, які є підтвердженням наявності спірного рухомого майна, придбаного ними за час шлюбу, а також містять інформацію щодо його вартості.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 серпня 2009 року.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 08 вересня 2016 року шлюб між ними розірвано.

Згідно з договором купівлі-продажу від 28 квітня 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Житомирської області Івчук С. С., ОСОБА_3 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору позики, укладеного 27 квітня 2015 року, кошти у розмірі 186 432 грн були надані ОСОБА_3 його матір`ю - ОСОБА_5 , для придбання квартири АДРЕСА_1 . Пунктом 1.1 договору передбачено, що зазначене житло набувається у власність для проживання позичальника та його дружини. На підтвердження факту передачі коштів ОСОБА_3 видано розписку від 27 квітня 2015 року.

Згідно з видатковою накладною від 29 квітня 2015 року убачається, що ОСОБА_1 придбала холодильник «Века», ніж LE CHEF R441 tag1 CR-013, жаровню LE CHEF R441 /37х28.9х5,5 см с решіткою, сковороду TEFAL 04082110с/кр 26см JUST на загальну суму 8 100 грн та м`які стільці на суму 1 420 грн 44 коп. (а.с. 93-94, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з положеннями частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи.

Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України).

У постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-3037цс15 вказано, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

У подружжя, крім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержане за рахунок останніх майно, унаслідок укладення кредитних договорів, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.

Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірне рухоме і нерухоме майно було придбано за час зареєстрованого між сторонами шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя й підлягає поділу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у рівних частках.

Верховний Суд погоджується з висновком судів про те, що презумпцію спільності майна подружжя ОСОБА_3 не спростовано. Зміст договору позики, укладеного між ОСОБА_3 та його матір`ю свідчить про те, що кошти надавались у позику в інтересах сім`ї. Отже, спірна квартира була придбана за рахунок коштів сім`ї.

В частині вселення ОСОБА_1 до спірної квартири колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що ОСОБА_3 заперечує право ОСОБА_1 на користування цим житлом, а тому її вимоги про вселення до квартири є обґрунтованими.

Посилання касаційної скарги на те, що придбання спірної квартири відбулося за кошти, позичені у його матері, вищевказаних висновків судів у спорі про поділ майна подружжя не спростовують, а питання щодо компенсації частини позики, у випадку її погашення ОСОБА_3 , слід вирішувати в іншому спорі, так як у цій справі таких вимог заявлено не було.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара