Постанова

Іменем України

27 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 567/147/16-ц

провадження № 61-8500св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Острозького районного суду Рівненської області, у складі судді Венгерчук А. О., від 24 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області, у складі колегії суддів: Шеремет А. М., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., від 19 вересня 2017 року.

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про поділ спільного майна подружжя.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона з 03 травня 1995 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_4, який був зареєстрований Межиріцькою сільською радою Острозького району Рівненської області. Від шлюбу у них народилась донька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 01 жовтня 2010 року у справі № 2?508/10 шлюб між ними розірваний. Послалась на те, що 15 грудня 1997 року рішенням Острозької міської ради № 504 її чоловіку ОСОБА_4 було надано земельну ділянку площею 600 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд по АДРЕСА_1. Ними спільно було розпочато будівництво житлового будинку за вказаною адресою. На момент звернення позивача до суду із цим позовом спірне будинковолодіння не введено в експлуатацію та на нього не зареєстровано право власності як на об'єкт нерухомого майна.

Із урахуванням зазначеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просила позов задовольнити, визнати за нею право приватної власності на 1/2 незавершеного будівництвом житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відсоток готовності якого згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи становить 89 %. Також позивач просила вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 24 березня 2017 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та обладнання, з яких складається незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1, відсоток готовності якого складає 89 %. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який збудовано за час перебування сторін спору у шлюбі. Враховуючи рівність часток подружжя у спільному майні, суд дійшов висновку про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та обладнання, з яких складається незавершений будівництвом спірний житловий будинок. Сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 19 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, а рішення Острозького районного суду Рівненської області від 24 березня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував обставини, що мають значення для справи та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Рішення суду ухвалене без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильного висновку районного суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Острозького районного суду Рівненської області від 24 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 19 вересня 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем було пропущено трирічний строк позовної давності на звернення до суду із цим позовом, наслідки спливу якої безпідставно не застосовано судом першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд. Перебіг строку на захист порушеного права позивача слід рахувати з 01 жовтня 2010 року, з моменту розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем. При вирішені заявлених вимог позивача районний суд вийшов за межі позовних вимог. Судами не надано належної оцінки наявним у справі доказам, які свідчать про те, що частину будівельних матеріалів було придбано вже після розірвання шлюбу, за його власні кошти. Окрім того, за час перебування сторін спору у шлюбі, позивач мала невеликий та нестабільний дохід. Сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Дослідивши неналежним чином наявні у справі докази, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку, що будівельні матеріали, використанні для будівництва житлового будинку, є спільною сумісною власністю сторін спору.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без руху та надано строк для усунення недоліку касаційної скарги в частині сплати судового збору.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2019 року справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про поділ спільного майна подружжя призначено до судового розгляду.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 посилається на те, що враховуючи встановлені обставини у справі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. Судами правильно застосовано до спірних правовідносин норми СК України та ЦК України. Доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків судів попередніх інстанцій. Позивач посилається на те, що сам по собі факт припинення шлюбних відносин не свідчить про порушення права власності одного із подружжя на набуте у шлюбі майно.

У поданому відзиві на касаційну скаргу треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посилаються на неправильне застосування судами положення статті 72 СК України, статей 256, 257, 261 ЦК України, оскільки позивач пропустила трирічний строк звернення до суду із цим позовом, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Вважають, що позивачем не доведено належними доказами обґрунтованість заявлених позовних вимог, а суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про їх задоволення. Вказали, що подана касаційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 03 травня 1995 року.

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 01 жовтня 2010 року шлюб між сторонами розірвано.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області № 469 від 18 листопада 1997 року ОСОБА_4 надано дозвіл на складання проекту відводу земельної ділянки у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку на площу 600 кв. м по АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 10).

Рішенням виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області № 504 від 15 грудня 1997 року ОСОБА_4 надано у приватну власність земельну ділянку площею 600 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд по АДРЕСА_1 (т.1 а. с. 11).

Згідно повідомлення Рівненського обласного бюро технічної інвентаризації № 1307 від 04 грудня 2015 року житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 не зареєстрований (т. 1 а. с. 12).

Згідно із повідомленням управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області станом на 23 грудня 2015 року у єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей чи повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів не міститься інформації щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. (т. 1 а. с. 15).

Згідно накладних № 76 від 30 березня 2002 року, № 125 від 15 травня 1998 року, № 125 від 15 травня 1998 року, № 132 від 27 червня 2014 року ОСОБА_3 придбано будівельні матеріали на суму 1 046, 00 грн, 1 320, 00 грн та замовлено товарів та послуг на суму 3 200 грн (т. 1 а. с. 61-64).

Відповідно до висновку експерта № 161101/2-ФМ судової будівельно-технічної експертизи, складеного 03 листопада 2016 року, відсоток готовності незавершеного будівництвом житлового будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 становить 89 %. (т. 1 а. с. 180-186).

Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_3 у період часу з 1993 року по 2011 рік була працевлаштована та працювала на різних роботах, також перебувала на обліку в Острозькому районному центрі зайнятості та отримувала допомогу по безробіттю (т. 1 а. с. 219-222).

Висновком експертного дослідження судової будівельно-технічної експертизи № 161130/2-ФМ, складеним 30 листопада 2016 року, підтверджено, що під час будівництва незавершеного будівництвом житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, використовувались такі будівельні матеріали: десять кубічних метрів каміння, цегла в кількості 25 200 штук, два кубічних метри будівельного лісу (виготовлено балки та крокви) (т. 1 а. с. 229-246).

Згідно накладних № 17 від 14 червня 2002 року, від 04 липня 2002 року та № 232 від 01 вересня 2000 року ОСОБА_5 придбано цегли на загальну суму 760 грн та 768 грн, ОСОБА_6 придбано цегли на суму 300 грн (т. 2 а. с. 1-2).

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набутеподружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).

Згідно зі статтею 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно підлягає поділу, оскільки спірний незавершений будівництвом житловий будинок було зведено за час перебування сторін спору у шлюбі. Відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на спірне нерухоме майно, не надано належних доказів на підтвердження своїх доводів про те, що майно, яке є предметом спору, було побудовано за його особисті кошти.

Судами враховано наявні у матеріалах справи докази, які підтверджують придбання будівельних матеріалів, а також ту обставину, що позивач за час перебування із відповідачем у шлюбі була працевлаштована та працювала на різних роботах, а також перебувала на обліку в Острозькому районному центрі зайнятості та отримувала допомогу по безробіттю.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об'єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину об'єкта незавершеного будівництва за кожною із сторін.

Вказаного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 07 вересня 2016 року по справі № 6-47цс16.

Враховуючи те, що спірний об'єкт незавершеного будівництва, який було зведено подружжям за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток у рівних частинах, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та обладнання, з яких складається незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1, відсоток готовності якого складає 89 %. Інша 1/2 частина будівельних матеріалів та обладнання, з яких складається зазначений незавершений будівництвом житловий будинок, належить ОСОБА_4

Не знайшли свого підтвердження доводи відповідача про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу трирічного строку позовної давності, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ спільного майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення (порушення) права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин сторін норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 24 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 19 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк