Історія справи

Постанова

Іменем України

26 грудня 2018 року

місто Київ

справа № 456/1458/17

провадження № 61-30284св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ПогрібногоС.О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_4,

суб'єкт оскарження - державний виконавець Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Лесько Віта Анатоліївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 21 серпня 2017 року у складі судді Приколота Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду зі скаргою на постанову державного виконавця Стрийського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області ЛеськоВ.А. про відкриття виконавчого провадження від 11 травня 2017 року.

Вимоги скарги обґрунтовувались тим, що на момент відкриття виконавчого провадження закінчився строк пред'явлення до виконання виконавчого листа.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 26 травня 2017 року у задоволенні скарги відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції обґрунтовувалась тим, що підставою для відкриття виконавчого провадження була ухвала Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29 березня 2017 року, якою стягувачу поновлено пропущений строк для пред'явлення виконавчого документу до виконання.

ОСОБА_4, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 26 травня 2017 року скасувати, постановити нову ухвалу.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без руху у зв'язку із несплатою судового збору та надано строк для усунення цих недоліків протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

04 липня 2017 року заявник подав клопотання про звільнення його від сплати судового збору, посилаючись на скрутне матеріальне становище.

За результатами розгляду клопотання заявника про звільнення від сплати судового збору суд відмовив у його задоволенні, оскільки ним не надано доказів на підтвердження наявності такого майнового стану, який унеможливлює сплату судового збору.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 07 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 повторно залишено без руху, надано строк для сплати судового збору протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

27 липня 2017 року ОСОБА_4 подав повторно клопотання про звільнення від сплати судового збору, а також заяву про відвід судді.

Заява про відвід залишена судом без розгляду, оскільки апеляційне провадження не відкривалось, а обов'язковою умовою для вирішення питання про відвід судді є перегляд справи в апеляційному порядку.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 визнано неподаною та повернуто, у зв'язку із невиконанням заявником вимог ухвали суду щодо сплати судового збору.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просив скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що в силу норм частини першої статті 27 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року) та статті 8 Закону України «Про судовий збір» особа має право заявити клопотання про звільнення від сплати судового збору, що підлягає вирішенню ухвалою суду. На переконання заявника, особа, яка бере участь у справі не обмежена у праві повторно заявити клопотання, яке також має вирішуватись ухвалою суду. Проте апеляційний суд не вирішив подане повторно клопотання про звільнення від сплати судового збору та повернув апеляційну скаргу.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд в оцінці доводів касаційної скарги врахував, що ухвалою апеляційного суду від 12 червня 2017 року апеляційну скаргу залишено без руху з підстав несплати судового збору, ухвалою апеляційного суду

від 07 липня 2017 року відмовлено у задоволенні поданої заяви про звільнення від сплати судового збору та апеляційну скаргу знову залишено без руху з цих же підстав.

Щодо сплати судового збору

Верховний Суд врахував, що провадження з виконання судових рішень є завершальною й невід'ємною частиною (стадією) судового провадження в конкретній справі, у якій провадження за скаргою не відкривається. За подання позовної заяви позивачем сплачено відповідний судовий збір. У розділі VII ЦПК України та в Законі України «Про судовий збір» не передбачено необхідності сплати судового збору за подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби (далі - ДВС).

Разом з тим, частина друга статті 3 Закону України «Про судовий збір» не передбачає звільнення від сплати судового збору за звернення з апеляційною чи касаційною скаргою на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду судом першої інстанції скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, такий об'єкт справляння судового збору у зазначеній нормі відсутній.

Крім того, у статті 5 Закону України «Про судовий збір», яка передбачає пільги зі справляння судового збору для певних осіб за визначеними категоріями справ чи процесуальних дій, відсутні пільги щодо сплати судового збору за подання апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

З урахуванням визначення стадії виконання судового рішення як завершальної стадії судового провадження, суд за результатами розгляду скарги постановляє ухвалу. Відповідно до підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду юридичною особою або фізичною особою-підприємцем судовий збір становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а в разі подання таких скарг фізичною особою судовий збір становить 0, 2 розміру розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, за подання до суду апеляційної та касаційної скарги на ухвалу суду, заяви про приєднання до такої скарги особою, яка не належить до категорії осіб, які звільнені від сплати судового збору або стосовно яких законодавцем встановлені пільги щодо сплати судового збору, судовий збір сплачується у розмірі, передбаченому підпунктом 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, що була чинною на час подання відповідної скарги.

Такі висновки викладені й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18), від 29 травня 2018 року у справі № 915/955/15 (провадження № 12-66гс18), у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі №752/7347/16-ц (провадження

№ 61-10168сво18).

Щодо залишення апеляційної скарги без руху

Відповідно до статей 121, 297 ЦПК України 2004 року суддя, встановивши, що апеляційну скаргу подано без додержання вимог статті 295 ЦПК України, а також у разі несплати суми судового збору постановляє ухвалу про залишення її без руху, про що повідомляє відповідну особу і надає строк для виправлення недоліків. Якщо особа, яка подала скаргу у встановлений строк, виправить недоліки, скарга вважається поданою в день первісного її подання до суду.

Положення статті 121 ЦПК України 2004 року щодо повернення заяви (апеляційної скарги) застосовуються в тому випадку, коли особа в установлений строк не виконає вимоги ухвали про усунення недоліків.

За змістом наведених норм закону, повернення заяви (в тому числі й апеляційної скарги) з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише в тому випадку, коли особа отримала копію відповідної ухвали суду, але ухилилась від виконання вимог, зазначених у ній.

Заявник у касаційній скарзі не заперечує факту отримання копії ухвали апеляційного суду від 07 липня 2017 року про повторне залишення апеляційної скарги без руху, а в матеріалах справи міститься поштове повідомлення про вручення відправлення, згідно з яким ОСОБА_4 отримав особисто цю ухвалу 19 липня 2017 року (а. с. 30).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про судовий збір» суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Верховний Суд дійшов переконання, що суд апеляційної інстанції, не отримавши документів, що підтверджують сплату судового збору, був позбавлений можливості вжити заходів щодо перевірки зарахування грошових коштів до спеціального фонду Державного бюджету України, оскільки не мав відповідних відомостей сплати заявником судового збору, зокрема назви платіжного документа, дати сплати, розміру судового збору, призначення платежу тощо.

Посилання заявника на те, що апеляційний суд не вирішив подане повторно клопотання про звільнення від сплати судового збору, чим порушив норми процесуального права, не ґрунтуються на вимогах закону з огляду на таке.

За змістом частини другої статті 79 ЦПК України 2004 року розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі (частина перша статті 82 ЦПК України 2004 року).

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

За приписами статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 10 ЦПК України 2004 року повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

ОСОБА_4, користуючись правом, наданим йому законом, після залишення ухвалою апеляційного суду від 12 червня 2017 року апеляційної скарги без руху, подав клопотання про звільнення від сплати судового збору, посилаючись на те, що його майновий стан не дозволяє сплатити судовий збір в сумі, яка перевищує різницю між розміром пенсії і прожитковим мінімумом.

Це клопотання судом розглянуто, за результатом чого ухвалою апеляційного суду від 07 липня 2017 року апеляційну скаргу повторно залишено без руху для сплати судового збору.

Оцінюючи доводи заявника про те, що апеляційний суд, у випадку відхилення його повторної заяви про звільнення від сплати судового збору, повинен був постановити відповідну ухвалу, Верховний Суд враховує те, що в такій заяві не містилось нового обґрунтування, не надано нові докази, відмінні від наданих попередньо, яким надавалась оцінка апеляційним судом. Доводи повторної заяви про звільнення від сплати судового збору фактично зводились до незгоди заявника з мотивами ухвали апеляційного суду від 07 липня 2017 року.

Верховний Суд бере до уваги те, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується із обов'язком цієї особи добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати передбачені процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (§ 35 рішення ЄСПЛ у справі «Alimentaria Sanders S. A. v. Spain» від 07 липня 1989 року №11681/85).

Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі № 36655/02 «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27 квітня 2000 року у справі № 30979/96 «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France)). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України»).

Доказів, які б свідчили про добросовісну реалізацію заявником своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов'язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, заявник не надав.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03).

Враховуючи встановлені обставини щодо відсутності наданих заявником доказів, які б свідчили про добросовісне здійснення ним своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на своєчасне виконання судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, є безпідставними.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону та узгоджуються з нормами права, які судом правильно застосовані. Помилка заявника у розумінні права та його застосуванні не може слугувати для нього виправдальною обставиною.

З огляду на наведене, Верховний Суд визнає касаційну скаргу необґрунтованою, оскільки правильне застосовування норми права є беззаперечним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

У частині першій статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 21 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О.В.Ступак

Г.І.Усик