Історія справи

Постанова

Іменем України

26 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 1522/24977/12

провадження № 61-9115св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представники позивача: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

відповідачі: ОСОБА_7, ОСОБА_8, які діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9,

представник відповідачів - ОСОБА_10,

третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Брандіс АллаБорисівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2015 року в складі судді Суворової О. В. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня

2016 року в складі колегії суддів: Фальчука В. П., Таваркіладзе О. М., Кравця Ю. І.,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_7, ОСОБА_8, які діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Брандіс А. Б., про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що він є сином ОСОБА_12, який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Після смерті останнього йому стало відомо, що 16 вересня 2009 року ОСОБА_12 склав заповіт, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Брандіс А. Б., відповідно до якого останній заповів належну йому квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_9 Позивач посилався на те, що його батько під час складання заповіту знаходився у стані алкогольного сп'яніння та не міг усвідомлювати значення своїх дій.

З урахуванням викладеного, та уточнень позовних вимог, ОСОБА_4, просив суд визнати заповіт ОСОБА_12, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Брандіс А. Б., недійсним.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовано арешт на квартиру АДРЕСА_1, накладений ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2012 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що належних та допустимих доказів про те, що ОСОБА_12 під час складання заповіту не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними суду не надано, а тому немає підстав для визнання заповіту недійсним.

У листопаді 2016 року ОСОБА_4, подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, а висновки не відповідають дійсним обставинам справи.

У січні 2017 року представник ОСОБА_7, ОСОБА_8, які діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9 - ОСОБА_10, подала заперечення на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з частиною першою статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Статтею 1247 ЦК України передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 - 1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин першої та другої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Висновком комплексної судової психолого-психіатричної експертизи

від 14 січня 2016 року № 8, проведеної Українським науково-дослідним інститутом соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров'я встановлено, що ОСОБА_12 на час укладання заповіту не виявляв ознак будь-яких психічних розладів та був здатним усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, враховуючи висновок, проведеної у справі судової психолого-психіатричної експертизи від 14 січня 2016 року, згідно з яким ОСОБА_12 на час укладання оскаржуваного заповіту не виявляв ознак будь-яких психічних розладів та був здатним усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а оскаржуваний заповіт відповідав вимогам статі 1247 ЦК України, дійшов правильного висновку про відсутність, передбачених статтями 225, 1257 ЦК України підстав для визнання складеного ОСОБА_12заповіту недійсним.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

В. П.Курило

М. Є.Червинська