Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.06.2019 року у справі №302/575/17

Постанова

Іменем України

18 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 302/575/17

провадження № 61-10478св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Кривцової Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (у ході розгляду справи змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк"),

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рішка Сергія Івановича, на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 20 листопада 2018 року у складі судді Гайдур А. Ю. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк (далі - ПАТ КБ) "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що за умовами укладеного кредитного договору від 09 січня 2013 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 50 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www. privatbank. ua складає договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 05 червня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 111 979,48 грн, з яких: тіло кредиту - 20 447,82 грн; проценти за користування кредитом - 26 398,25 грн; 59 324,86 грн - пеня; штраф (фіксована складова) - 500 грн; штраф (процентна складова) - 5 308,55 грн.

Ураховуючи наведене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь вказану заборгованість за кредитним договором.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 20 листопада 2018 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 90
295,82 грн за кредитним договором № б/н від 09 січня 2013 року, а саме:

20 447,82 грн - тіло кредиту;

26 398,25 грн - нараховані відсотки за користуванням кредитом;

37 641,20 грн - нарахованої пені;

500 грн - штраф (фіксована частина);

5 308,55 грн - штраф (процентна складова).

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач належно не виконав свої зобов'язання за кредитним договором від 09 січня 2013 року, внаслідок чого виникла заявлена банком заборгованість.

При цьому, врахувавши, що Умови та правила, надані банком до позовної заяви, не місять підпису ОСОБА_1 про ознайомлення з ними, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача пені лише за один календарний рік перед зверненням до суду, а саме з 07 липня 2016 на суму 37 641,20 грн.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 20 листопада 2018 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції вірно з'ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а його висновки підтверджуються наданими доказами. Розмір кредитної заборгованості відповідає вимогам закону та умовам договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Рішко С. І., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову банку.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що доводи та надані банком докази є суперечливими. Вважає, що банк не довів укладення з ним кредитного договору. Зазначає, що анкета-заява про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг не містить жодних даних про отримання ним будь яких кредитних коштів чи кредитної картки.

Зазначає, що банком не надано доказів відкриття йому банківського рахунку.

Надана банком виписка за, нібито, його рахунком містить неправдиві дані, а розрахунок заборгованості сам по собі не є належним і допустимим доказом наявності кредитної заборгованості.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника відповідача, в якому вказує, що його доводи є безпідставними, тому просить залишити скаргу без задоволення, законні та обґрунтовані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 січня 2013 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 був укладений договір, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у сумі 50 000 грн на картковий рахунок, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами згідно умов кредитного договору.

ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами Банку складає між ним та банком договір, що підтверджується його підписом у заяві.

Зміст договору від 09 січня 2013 року було зафіксовано у декількох документах, а саме: у заяві позичальника, Умовах та правилах надання банківських послуг і Тарифах Банку.

За розрахунком банку у ОСОБА_1 станом на 05 червня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 111 979,48 грн, з яких: тіло кредиту - 20 447,82 грн; проценти за користування кредитом - 26 398,25 грн; 59 324,86 грн - пеня; штраф (фіксована складова) - 500 грн; штраф (процентна складова) - 5 308,55 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Рішка С. І., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частини 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку ПАТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до Частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути відсотки, пеню та штрафи.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 09 січня 2013 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/ як невід'ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" та витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умоврозумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www. privatbank. ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (09 січня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (липень 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.

Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 09 січня 2013 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1 , 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - ~law35~).

Згідно з ~law36~ споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ "ПриватБанк" дотрималося вимог, передбачених ~law38~, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, судові рішення з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, необхідно скасувати в частині стягнення: 26 398,25 грн - нарахованих відсотків за користуванням кредитом; 37 641,20 грн - нарахованої пені; 500 грн - штрафу (фіксована частина); 5 308,55 грн - штрафу (процентна складова), відмовивши у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Також колегія суддів зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 09 січня 2013 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку ПАТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначали про наявність правових підстав для стягнення у примусовому порядку з ОСОБА_1 суми заборгованості по тілу кредиту у розмірі 20 447,82 грн.

Щодо судових витрат

Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України).

Враховуючи, що колегія суддів залишає судові рішення судів попередніх інстанцій у частині позовних вимог банку у розмірі 20 447,82 грн, тобто 18,2 % ціни позову, то з відповідача на користь банку має бути сплачено 305,7 грн судового збору, що є 18,2 % ставки, яка була сплачена позивачем при зверненні до суду з позовом. Тому, рішення суду першої інстанції у частині розподілу судових витрат має бути залишене без змін лише у вказаній сумі.

Згідно з підпунктом "б" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 було сплачено 2 708,66 грн, тому пропорційно до задоволення касаційної скарги (77,4 %) з банку на його користь підлягає стягненню 2 096,5 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рішка Сергія Івановича - задовольнити частково.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 20 листопада 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором від 09 січня 2013 року у розмірі: 26 398,25 грн - нарахованих відсотків за користуванням кредитом; 37 641,20 грн - нарахованої пені; 500 грн - штрафу (фіксована частина); 5 308,55 грн - штрафу (процентна складова), а також судового збору у розмірі 1 373,99 грн скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк".

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 20 листопада 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором від 09 січня 2013 року, а саме за тілом кредиту у розмірі 20 447,82 грн, а також судового збору у розмірі 305,7 грн, залишити без змін.

Стягнути із Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 2 096 (дві тисячі дев'яносто шість) гривень 50 (п'ятдесят) копійок.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Кривцова Р. А. Лідовець Ю.

В. Черняк