Постанова

Іменем України

26 вересня2018 року

м. Київ

справа № 750/12850/16-ц

провадження № 61-11107св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «ТехНова»,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 15 березня 2017 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Губар В. С., Кузюри Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «ТехНова» (далі - ТОВ «Фірма «ТехНова», Товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що відповідачі проживають у АДРЕСА_1 і є споживачами послуг з теплопостачання, які надає Товариство. У зв'язку з невиконанням відповідачами обов'язку щодо оплати комунальних послуг з опалення місць загального користування у них за період з 01 листопада 2010 року по 01 грудня 2016 року виникла заборгованість перед ТОВ «Фірма «ТехНова» у розмірі 1 495 грн 01 коп. Враховуючи викладене, Товариство просило стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 вказану заборгованість на понесені судові витрати.

Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 03 лютого 2017 року у складі судді Коверзнева В. О. у задоволенні позову ТОВ «Фірма «ТехНова» відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що Товариство не надало доказів на підтвердження того, що протягом спірного періоду воно пропонувало відповідачам укласти договір про надання послуг з опалення місць загального користування або надавало для ознайомлення проект такого договору. У позивача відсутні правові підстави вимагати від відповідачів здійснення оплати за послуги, надання яких не врегульовано у встановлений законодавством спосіб - шляхом укладення цивільно-правової угоди. Примусове надання послуг з опалення місць загального користування без укладення відповідних договорів із споживачами прямо заборонено статтею 10 Закону України «Про природні монополії».

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 15 березня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Фірма «ТехНова» задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 03 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фірма «ТехНова» заборгованість за отримані послуги з опалення місць загального користування в сумі 1 448 грн 78 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що відсутність письмового договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплачувати послуги, які він фактично отримав. Оскільки Товариство пропустило позовну давність щодо пред'явлених вимог за листопад та грудень 2010 року, то наявні підстави для часткового задоволення позову та стягнення заборгованості за послуги з опалення місць загального користування за період з 01 січня 2011 року по 01 грудня 2016 року в сумі 1 448 грн 78 коп.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подалидо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 15 березня 2017 року, а рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 03 лютого 2017 рокузалишити в силі рішення.

Касаційна скарга заявників мотивована тим, що оплата послуг з теплопостачання здійснюється лише за фактично отриману теплову енергію. Апеляційний суд не дослідив та не дав оцінки наявному в матеріалах справи акту від 23 січня 2017 року, яким підтверджується, що в під'їзді № 1 по вулиці Коцюбинського, 83 в місті Чернігові радіатор опалення не працює з 2009 року. Вказане свідчить про те, що Товариством не надавалися комунальні послуги з опалення місць загального користування у спірний період, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Розрахунок заборгованості не може підтверджувати сам факт надання послуг.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, а ухвалою від 18 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

27 лютого 2018 року справу № 750/12850/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що згідно з особовим рахунком № НОМЕР_1 з 09 квітня 1993 року ОСОБА_1 був власником квартири № АДРЕСА_1, а з 28 листопада 2014 року на підставі договору дарування власником цієї квартири став ОСОБА_2

Посилаючись на несплату за опалення місць загального користування - під'їзду № 1 у вищевказаному будинку, ТОВ «Фірма «ТехНова» просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у сумі 1 495 грн 01 коп., яка виникла за період з 01 листопада 2010 року по 01 грудня 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», чинного на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1875-ІV), залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Хоч у частині першій статті 19 Закону № 1875-ІV й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону № 1875-ІVобов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.

За змістом статті 20 Закону № 1875-ІV та пунктів 28, 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, оплачують послуги з центрального опалення місць загального користування будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Товариство належним чином виконувало взяті на себе зобов'язання, а відповідачі користувалися наданими їм послугами, проте не здійснювали їх оплату.

Згідно з частиною першою статті 304 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу V цього Кодексу.

Відповідно до статті 213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення у повній мірі не відповідає.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що відсутність укладеного договору з ТОВ «Фірма «ТехНова» не звільняє відповідачів від обов'язку оплачувати надані їм послуги.

Поряд з цим вказаний обов'язок виникає лише у разі отримання споживачем певних послуг.

Отже, питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі та має істотне значення для її правильного вирішення.

Відповідачі заперечували проти позову ТОВ «Фірма «ТехНова», посилаючись на те, що в під'їзді № 1 будинку по вулиці Коцюбинського, 83 в місті Чернігові радіатор опалення не працює з 2009 року, та на підтвердження своїх доводів надали акт від 23 січня 2017 року, складений мешканцями будинку.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України 2004 року суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо БегеерБ.В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд має сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, сприяти особам, які беруть участь у справі, здійсненню їхніх прав. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Вказані вимоги закону апеляційним судом не виконані.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року).

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Апеляційний суд порушив вищенаведені норми процесуального права та не дослідив належним чином та не дав оцінку зібраним у справі доказам, зокрема наданому відповідачами акту від 23 січня 2017 року, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме - факт отримання чи неотримання відповідачами комунальних послуг з опалення місць загального користування.

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановлювати обставини, що не були встановлені в оскаржуваному рішенні та оцінити докази, які апеляційним судом не досліджувалися. Тому ухвалене у справі рішення апеляційного суду необхідно скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати їм відповідну правову оцінку та вирішити спір на підставі вимог закону і повно та всебічно з'ясованих обставин справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 15 березня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.А.Стрільчук Судді:С.О.Карпенко В.О.Кузнєцов О.В.Ступак Г.І.Усик