Постанова

Іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа №539/2170/17

провадження № 61-3006св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - територіальна громада в особі Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області,

треті особи: державний нотаріус Першої Лубенської державної нотаріальної контори ІщенкоГанна Костянтинівна, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 жовтня 2017 року у складі судді Гудкова С. В. та на ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року у складі суддів: Лобова О. А., Гальонкіна С. А., Триголов В. М.,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до територіальної громади в особі Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області, треті особи: державний нотаріус Першої Лубенської державної нотаріальної контори Іщенко Г. К., ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабуся ОСОБА_9 Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається, зокрема, із земельної ділянки площею 4,9677 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Войнихівської сільської ради Лубенського району Полтавської області та належала спадкодавцю на праві власності згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 05 грудня 2008 року. За життя ОСОБА_9 склала заповіт, яким усе належне їй майно заповіла своїй доньці та його матері ОСОБА_10, яка ІНФОРМАЦІЯ_2 померла.

Вважає, що він є спадкоємцем майна ОСОБА_9 за правом представлення. Посилаючись на те, що нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно, просив суд визнати за ним право власності в порядку спадкування на земельну ділянку площею 4,9677 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Войнихівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, що належала на праві власності ОСОБА_9 на підставі державного акту на право власності від 05 грудня 2008 року.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 жовтня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю передбачених законом підстав для визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за правом представлення, оскільки спадкодавець залишила заповіт.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 жовтня 2017 рокузалишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

У січні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 жовтня 2017 року та на ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року. Просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Суди дійшли помилкового висновку про те, що позивач не може спадкувати за правом представлення, оскільки спадкодавець склала заповіт.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2018 року відкрито провадження у даній справі та витребувано з Лубенського міськрайонного суду Полтавської області зазначену справу.

20 березня 2018 року вказана справа надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

На час розгляду колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційної скарги ОСОБА_4 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 жовтня 2017 року та на ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року відзиви не надходили.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_4 та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Суди встановили, щоОСОБА_9 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 05 грудня 2008 року була власником земельної ділянки площею 4,9677 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Войнихівської сільської ради Лубенського району Полтавської області.

За життя ОСОБА_9 склала заповіт, яким усе належне їй майно заповіла своїй доньці ОСОБА_10

Позивач є сином ОСОБА_10 та онуком ОСОБА_9

Мати позивача ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 - раніше ніж бабуся ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

До Першої Лубенської нотаріальної контори звернулися із заявами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (рідні сестри ОСОБА_9.) про прийняття спадщини.

Постановою від 23 травня 2017 року державний нотаріус Першої Лубенської нотаріальної контори Іщенко Г. К. відмовив ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку площею 4,9677 га, що знаходиться на території Войнихівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що відповідно до статті 1266 ЦК України він як онук має право на спадкування за правом представлення, оскільки бабуся склала заповіт, згідно якого єдиним спадкоємцем була її дочка та його мати, яка померла раніше бабусі.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_9 за життя склала заповіт на доньку, яка померла раніше, дійшов висновку про відсутність передбачених статтею 1266 ЦК України підстав спадкування позивачем за правом представлення.

Висновок судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до частини першої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Частиною другою статті 1223 ЦК України визначено, що в разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Оскільки ОСОБА_9 склала заповіт в інтересах тільки своєї доньки, і після її смерті не визначила інших спадкоємців за заповітом, відповідно до частини другої статті 1223 ЦК України право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1261 ЦК України діти спадкодавця у першу чергу мають право на спадкування.

Згідно з частиною першою статті 1266 ЦК України ту частину спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, якби вони були живими на час відкриття спадщини, спадкують внуки, правнуки спадкодавця.

По своїй суті спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, який не є окремою підставою або видом спадкування і за яким суб'єктами спадкування стають певні спадкоємці за законом.

ОСОБА_10 була донькою спадкодавця і спадкоємцем першої черги за законом (стаття 1261 ЦК України), а рідні сестри спадкодавця (ОСОБА_7 та ОСОБА_8) є спадкоємцями другої черги.

Виходячи із вищенаведених положень закону та встановлених судами фактичних обставин, ОСОБА_4 має право спадкування після смерті ОСОБА_9 за правом представлення своєї матері ОСОБА_10, яка померла до відкриття спадщини, тобто є спадкоємцем за законом першої черги за правом представлення.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про відсутність передбачених статтею 1266 ЦК України підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за правом представлення.

В порушення норм процесуального права суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, не перевірили та не з'ясували, яка саме земельна ділянка є предметом спору у даній справі, яку вона має площу та на якій території вона розташована, оскільки у позовній заяві позивач заявляв вимоги щодо земельної ділянки площею 4,9677 га, розташованої на території Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області, проте відповідно до матеріалів справи спадкодавцю на праві власності належали дві земельні ділянки: площею 4,970 га на території Войнихівської сільської ради Лубенського району Полтавської області та площею 4,3900 га на території Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, є підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. І. Крат