Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 01.03.2020 року у справі №756/15896/18 Ухвала КЦС ВП від 01.03.2020 року у справі №756/15...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

Іменем України

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 756/15896/18

провадження № 61-3359св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Трубінська Олександра Олександрівна,

третя особа - Святошинський районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в місті Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тененіки Тетяни Андріївни на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2019 року у складі судді Майбоженко А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Шкоріної О. І., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзивів на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Трубінська О. О. (далі - ПН КМНО Трубінська О. О.), Святошинський районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в місті Києві (далі - Святошинський РВ ДВС ГТУЮ в місті Києві), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на те, що 07 липня 2016 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого відповідач зобов'язався передати йому у власність грошові кошти в розмірі 317 400 доларів США зі строком повернення до 08 жовтня 2029 року. 24 травня 2018 року ПН КМНО Трубінська О. О. вчинила виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 953, яким запропоновано стягнути з нього на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 6 884 281,88
грн
за вказаним договором позики. Зазначений виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню, оскільки він не отримував від ОСОБА_2 жодних листів чи повідомлень про наявність заборгованості, а сума, яка зазначена у виконавчому написі, не є безспірною і містить нарахування одночасно пені та штрафу, що суперечить вимогам частини 1 статті 61 Конституції України та частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), так як свідчить про застосування до нього подвійної цивільно-правової відповідальності одного й того ж виду за одне й те саме порушення договірного зобов'язання. Крім того, зміст оспорюваного виконавчого напису не відповідає вимогам статті 89 Закону України "Про нотаріат", оскільки в ньому не зазначено місце роботи боржника. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати вищевказаний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.

За клопотанням представника ОСОБА_1 - адвоката Тененіки Т. А. ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 26 березня 2019 року, внесеною до протоколу судового засідання, було змінено процесуальний статус третьої особи - ПН КМНО Трубінської О. О. на співвідповідача.

У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_2 - адвокат Отрощенко Ю. М. заперечила проти позову та просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що з 07 серпня 2017 року до 02 листопада 2017 року позивач не виконував своїх зобов'язань за договором позики і не здійснював платежів за графіком. 02 листопада 2017 року ОСОБА_1 повернув ОСОБА_2 кошти в сумі 62 118 доларів США та в цей день між сторонами було укладено договір про внесення змін до договору позики від 07 липня 2016 року, за умовами якого ОСОБА_1 зобов'язався повернути ОСОБА_2 позику в Національній валюті України - гривні, що на момент повернення буде становити еквівалент 317 400 доларів США за міжбанківським валютним курсом продажу долара США, визначеним на ресурсі http://minfin. com. ua/currency/mb, але не менше 24,85 грн за 1 долар США, до 31 липня 2018 року. Також сторони змінили графік, розмір та періодичність повернення позики. Позивачу неодноразово направлялися вимоги про виконання зобов'язань за договором позики, які залишилися без задоволення. Для вчинення виконавчого напису нотаріусу були надані всі необхідні документи, в тому числі ті, які підтверджували безспірність суми заборгованості. Тому вимоги позивача є безпідставними.

ПН КМНО Трубінська О. О. також подала відзив на позовну заяву, в якому заперечила проти позову та просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що оскаржуваний виконавчий напис вчинено нею відповідно до вимог чинного законодавства, позикодавцем були надані всі документи, які підтверджували безспірність заборгованості за договором позики, а тому підстав для відмови у вчиненні виконавчого напису не було.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем порушено умови взятого на себе зобов'язання щодо повернення позики з 30 листопада 2017 року і не надано доказів повернення боргу (повністю чи частково) після цієї дати. Саме невиконання боржником своїх зобов'язань призвело до звернення позивача до приватного нотаріуса для захисту своїх прав шляхом вчинення виконавчого напису.

Застосування при розрахунку суми боргу міжбанківського валютного курсу на іншу дату, ніж визначено заборгованість, не вказує на спірність самої суми боргу, оскільки в даному випадку вона виражена в доларах США і не оспорюється позивачем в цій справі. При укладенні договору позики від 07 липня 2016 року сторонами погоджено стягнення пені за несвоєчасне повернення позики, а договором від 02 листопада 2017 року при внесенні змін до договору позики сторони встановили додаткову відповідальність за несвоєчасне повернення позики у виді штрафу в розмірі 1 % від суми заборгованості за кожен місяць прострочення. Отже, стягнення пені та штрафу передбачено умовами укладених між сторонами договорів, які подані нотаріусу для вчинення виконавчого напису. При цьому аналіз чинного законодавства щодо можливості одночасного застосування двох стягнень за одне і те саме порушення не є компетенцією нотаріуса. Крім того, посилання позивача на відсутність у виконавчому написі відомостей про місце його роботи є безпідставним, оскільки такі відомості зазначаються в разі, якщо вони відомі нотаріусу. Натомість, як вбачається з договору про внесення змін до договору позики, ОСОБА_1 не працював станом на дату його укладення (02 листопада 2017 року). Доказів повідомлення позивачем відповідачів про зміну своїх реквізитів, в тому числі місця роботи, матеріали справи не містять. Наведені в позовній заяві доводи про те, що виконавчий напис було вчинено до спливу 30-денного строку з дня направлення боржнику письмової вимоги про усунення порушень, чим порушено вимоги підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій), суд не взяв до уваги, оскільки положення цього підпункту поширюються на випадки, коли вчинення виконавчого напису здійснюється нотаріусом на іпотечному договорі, тоді як в цій справі виконавчий напис вчинено на договорі позики, який передбачає сплату грошових коштів.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 січня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тененіки Т. А. залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

21 лютого 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тененіка Т. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України та мотивована тим, що суди не врахували правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 746/45737/17 (провадження № 61-46127св18), в якій зазначено, що вчинення нотаріусом виконавчого напису без дотримання 30-денного строку, встановленого підпунктом
2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, є порушенням прав боржника щодо можливості спростування розміру заборгованості, а отже, заявлена банком до стягнення кредитна заборгованість не могла вважатися безспірною на момент вчинення виконавчого напису. Також суди не врахували правових висновків Верховного Суду України, наведених в постановах від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15, від 11 жовтня 2017 року у справі № 347/1910/15-ц, в яких підтверджено неможливість притягнення позичальника до подвійної цивільної відповідальності за порушення грошового зобов'язання у виді стягнення пені та штрафу одночасно. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 13 березня 2019 року у справі № 300/470/17 (провадження № 61-37934св18), про те, що боржник може оспорювати в судовому порядку вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Крім того, за правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" в такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

У березні 2020 року ПН КМНО Трубінська О. О. та представник ОСОБА_2 - адвокат Отрощенко Ю. М. подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. При вчиненні виконавчого напису нотаріус не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів. Відповідач надав нотаріусу всі необхідні документи, які підтверджували безспірність заборгованості. При цьому позивач не надав до судів першої та апеляційної інстанцій доказів, які б свідчили про іншу суму заборгованості, пені і штрафу, відмінну від наведеної ОСОБА_2. Посилання позивача на те, що виконавчий напис було вчинено до спливу 30-денного строку з дня направлення боржнику письмової вимоги про усунення порушень, чим порушено вимоги підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій, є безпідставним, оскільки положення цього підпункту поширюються на випадки, коли вчинення виконавчого напису здійснюється нотаріусом на іпотечному договорі, тоді як в цій справі виконавчий напис вчинено на договорі позики, який передбачає сплату грошових коштів. Крім того, виконавчий напис вчинено після направлення ОСОБА_1 третьої письмової вимоги. Доводи позивача про неможливість нарахування одночасно пені та штрафу не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки стягнення пені та штрафу передбачено умовами укладених між сторонами договорів. При розгляді справи суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися правових висновків Верховного Суду та не обмежилися лише перевіркою дотримання нотаріусом формальних процедур і наданих ОСОБА_2 документів, а повно та всебічно з'ясували факт існування заборгованості на час вчинення оспорюваного виконавчого напису, докази її безспірності, про що детально та мотивовано зазначили в оскаржуваних судових рішеннях.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Оболонського районного суду міста Києва.

06 травня 2020 року справа № 756/15896/18надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Згідно з частинами 1 , 3 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частинами 1 , 3 статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частин 1 -5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному частин 1 -5 статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною 1 статті 367, частиною 1 статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 509 ЦК України. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України відповідно до частиною 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частиною 1 статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Отже, письмова форма договору позики, з огляду на його реальний характер, є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Судами встановлено, що 07 липня 2016 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 317 400 доларів США.

Згідно з пунктом 5.1 договору позики позичальник зобов'язався повернути позикодавцю позику в національній валюті України - гривні, що на день повернення позики буде становити еквівалент 317 400 доларів США за міжбанківським валютним курсом продажу долара США, визначеним на ресурсі http://minfin. com. ua/currency/mb, але не менше ніж 24,85 грн за 1 долар США до 08 жовтня 2029 року.

Договором позики сторони також погодили розмір та періодичність повернення позики за визначеним графіком.

В пункті 6.5 договору позики сторони узгодили, що у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором (в тому числі в разі порушення строків повернення позики, несплати чергового платежу за договором) позикодавець має право звернутися до органів нотаріату за вчиненням виконавчого напису про звернення стягнення на грошові кошти незалежно від того, яка сума позики вже повернута.

Відповідно до пункту 6.6 договору позики за несвоєчасне повернення позики позичальник сплачує на користь позикодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.

Згідно з пунктом 6.7 договору позики сторони домовилися, що підтвердженням невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором є направлення листа на адресу позичальника, вказану в цьому договорі, письмової вимоги про виконання порушеного зобов'язання.

02 листопада 2017 року сторони уклали договір про внесення змін до договору позики від 07 липня 2016 року, за умовами якого дійшли згоди викласти пункт 5.1 договору позики в новій редакції. Цим договором сторони змінили строк повернення позики до 31 липня 2018 року та погодили новий графік, який передбачає розмір та періодичність повернення позики.

Крім того, договором про внесення змін до договору позики сторони визначили, що за несвоєчасне повернення позики позичальник сплачує штраф на користь позикодавця в розмірі 1 % від суми заборгованості за кожний місяць прострочення.

Договір позики та договір про внесення змін до нього укладені в письмовій формі, підписані сторонами та посвідчені нотаріально.

09 січня 2018 року ОСОБА_3 від імені ОСОБА_2 звернулася до ПН КМНО Трубінської О. О. із заявою, в якій просила передати ОСОБА_1 вимогу про виконання зобов'язань за договором позики та попередження про звернення стягнення на майно.

В цей же день ПН КМНО Трубінська О. О. направила ОСОБА_1 заяву ОСОБА_3 від імені ОСОБА_2 з вимогою про виконання зобов'язань за договором позики та попередження про звернення стягнення на майно. Аналогічну заяву ПН КМНО Трубінська О. О. направила позивачу також 19 березня 2018 року.

07 травня 2018 року ПН КМНО Трубінська О. О. втретє направила ОСОБА_1 заяву ОСОБА_3 від імені ОСОБА_2 з вимогою про виконання зобов'язань за договором позики та попередження про звернення стягнення на майно. За змістом вказаної заяви ОСОБА_1 повідомлено про необхідність повернути ОСОБА_2 до 20 травня 2018 року суму позики в розмірі 6 460 728,67 грн, що є еквівалентом 245 282,03
доларів США
, а також сплатити передбачені договорами штраф в сумі 106 800,80 грн та пеню в розмірі 308 752,41 грн.

24 травня 2018 року ПН КМНО Трубінська О. О. вчинила виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 953, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 невиплачені в строк на підставі договору позики від 07 липня 2016 року грошові кошти в розмірі 6 460 728,67 грн, 1 % штрафу в Національній валюті України - гривні, що складає 106 800,80 грн, пеню в розмірі 308 752,41
грн
та витрати за вчинення виконавчого напису в сумі 8 000 грн, а всього 6 884
281,88 грн.
Строк, за який провадиться стягнення, - з 30 листопада 2017 року по 07 травня 2018 року.

Вищевказаний виконавчий напис нотаріуса перебуває на примусовому виконанні у Святошинському РВ ДВС ГТУЮ в місті Києві, про що свідчить постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 56532444.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 посилався на те, що він не отримував від ОСОБА_2 жодних листів чи повідомлень про наявність заборгованості, а сума, яка зазначена у виконавчому написі, не є безспірною, містить нарахування одночасно пені та штрафу, що суперечить вимогам частини 1 статті 61 Конституції України та частини 3 статті 509 ЦК України, так як свідчить про застосування до нього подвійної цивільно-правової відповідальності одного й того ж виду за одне й те саме порушення договірного зобов'язання. Крім того, зміст оспорюваного виконавчого напису не відповідає вимогам статті 89 Закону України "Про нотаріат", оскільки в ньому не зазначено місце роботи боржника.

Згідно з частиною 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (стаття 15 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 18 ЦК України передбачено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 39 Закону України "Про нотаріат" порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється частиною 1 статті 39 Закону України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України.

Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 частини 1 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава14 Закону України "Про нотаріат" та Глава16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1,3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Крім того, підпунктами 3.2,3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України "Про нотаріат").

Згідно зі статтею 89 Закону України "Про нотаріат" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред'явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

При вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі.

Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеними в постановах від 11 березня 2015 року у справі № 6-141цс14, від 20 травня 2015 року у справі № 6-158цс15, від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 та в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

В постанові Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 746/45737/17 (провадження № 61-46127св18), на яку послався заявник в касаційній скарзі, викладено правовий висновок про те, що вчинення нотаріусом виконавчого напису без дотримання 30-денного строку, встановленого підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, є порушенням прав боржника щодо можливості спростування розміру заборгованості, а отже, заявлена банком до стягнення кредитна заборгованість не могла вважатися безспірною на момент вчинення виконавчого напису.

З огляду на те, що у справі, яка переглядається, судами встановлено, що вимоги про виконання зобов'язань за договором позики направлялися позичальнику, зокрема 09 січня 2018 року та 19 березня 2018 року, тобто більш ніж за 30 днів до вчинення нотаріусом виконавчого напису від 24 травня 2018 року, то посилання заявника на вищенаведений висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 746/45737/17 (провадження № 61-46127св18), є необґрунтованим.

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позичальник надав нотаріусу всі необхідні документи, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, спір з приводу розміру заборгованості на момент вчинення напису відсутній, а тому дійшли висновку, що зазначена банком у розрахунку заборгованість є безспірною.

Наведені висновки судів ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом України в постановах від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, від 11 жовтня 2017 року у справі № 347/1910/15-ц.

В заяві від 07 травня 2018 року, направленій ПН КМНО Трубінською О. О. ОСОБА_1, а також в оспорюваному виконавчому написі нотаріуса, крім основної заборгованості за договором позики, зазначено про необхідність сплатити передбачені договорами штраф та пеню, тобто застосовано подвійну цивільно-правову відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань, що є винними діями, які підлягають доведенню належними та допустимими доказами, в тому числі з урахуванням вимог статті 61 Конституції України. За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що заборгованість за договором позики є безспірною.

При цьому посилання судів попередніх інстанцій на те, що стягнення пені та штрафу передбачено умовами укладених між сторонами договорів, є необґрунтованим та суперечить вищенаведеним правовим висновкам, викладеним Верховним Судом України в постановах від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, від 11 жовтня 2017 року у справі № 347/1910/15-ц, на які посилався заявник в касаційній скарзі.

Отже, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суди не врахували правових висновків Верховного Суду України, наведених в постановах від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15, від 11 жовтня 2017 року у справі № 347/1910/15-ц, та не звернули увагу на порушення вимог чинного законодавства при вчиненні виконавчого напису, що є підставою для скасування судових рішень та задоволення позовних вимог про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку апеляційний суд послався на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17, постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 207/1587/16, постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 308/11193/16-ц та постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 201/11696/16-ц, в яких зазначено, що з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50,87,88 Закону "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника. Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87,88 Закону "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Вищенаведені висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 300/470/17 (провадження № 61-37934св18), та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), на які посилався заявник в касаційній скарзі, однак були неправильно застосовані апеляційним судом в цій справі, так як в оспорюваному виконавчому написі нотаріуса, крім основної заборгованості за договором позики, зазначено про необхідність сплатити передбачені договорами штраф та пеню, тобто апеляційний суд не перевірив належним чином доводів заявника про неправомірність вимог стягувача до боржника в частині розміру заборгованості та дійшов помилкового висновку про безспірність цієї заборгованості за договором позики в сумі 6 884
281,88 грн.


Крім того, відмовивши в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПН КМНО Трубінської О. О. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що нотаріус не може бути відповідачем в такій категорії справ.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року в справі № 474/106/18 (провадження № 61-13847св19) зазначено, що відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.

Спори за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства. Тобто нотаріус не може бути відповідачем у цій категорії справ, оскільки предметом позову є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі. Виходячи з норм Закону України "Про нотаріат", у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов'язків стосовно позивача. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов'язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями. Справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів. Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача.

Тобто цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом.

Сам же нотаріус може залучатися судами як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Отже, в задоволенні позову до ПН КМНО Трубінської О. О. необхідно відмовити з тих підстав, що нотаріус не є належним відповідачем у справі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, тобто з інших правових підстав, ніж це зробили суди попередніх інстанцій.

Згідно з частиною 1 статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПН КМНО Трубінської О.

О. з наведених вище підстав.

Щодо розподілу судових витрат.

Частинами 1 , 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг ОСОБА_1 сплатив судовий збір в загальному розмірі 3 457,80 грн (768,40 грн + 1 152,60 грн + 1
536,80 грн
), які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на його корить.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тененіки Тетяни Андріївни задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Святошинський районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в місті Києві, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 24 травня 2018 poку приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубінською Олександрою Олександрівною, зареєстрований в реєстрі за № 953, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 07 липня 2016 року.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Трубінської Олександри Олександрівни, третя особа - Святошинський районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в місті Києві, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 457 (три тисячі чотириста п'ятдесят сім)
грн
80 коп. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В.

А. Стрільчук
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст