Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.04.2023 року у справі №754/2882/19
Постанова КЦС ВП від 26.04.2023 року у справі №754/2882/19

Постанова

Іменем України

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 754/2882/19

провадження № 61-18290св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи за первісним позовом:

позивач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», яке змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,- Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації,

учасники справи за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -Акціонерне товариство «Альфа-Банк», яке змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, Комунальне підприємство «Світоч»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк», яке змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк», на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2021 року у складі судді Зотько Т. А. та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В., у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк», яке змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про виселення та зняття з реєстраційного обліку, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», яке змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, Комунальне підприємство «Світоч», про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про виселення та зняття з реєстраційного обліку.

Позов обґрунтовано тим, що 10 жовтня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № 40.29-48/480 та іпотечний договір № 013/583-1, за умовами якого іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира), (заставна вартість - 616 100,00 грн).

13 грудня 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства «Світоч» м. Києва Урупою А. Ф. вчинено реєстраційний запис № 29490583 про реєстрацію права власності АТ «Укрсоцбанк» на зазначену квартиру на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Згідно з довідкою про склад сім`ї у спірному житловому приміщенні зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що за відсутності будь-яких правових підстав для проживання у спірній квартирі відповідачі продовжують користуватися нею та відмовляються добровільно виселитися, позивач просив зняти їх з реєстраційного обліку в зазначеному житловому приміщенні та зобов`язати їх звільнити спірну квартиру від особистих речей та виселити їх у примусовому порядку.

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А. від 31 жовтня 2017 року № 24191, яким звернено стягнення на спірну квартиру.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначав, що сума заборгованості не є безспірною, а банк не надав доказів надіслання письмової вимоги іпотекодержателя іпотекодавцеві, що є порушенням умов вчинення виконавчого напису нотаріуса згідно з положеннями статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та підпунктів 2.1-2.3 пункту 2, підпунктів 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій. Посилався на неможливість виселення з квартири без надання іншого житла відповідно до статті 109 ЖК України та статті 40 Закону України «Про іпотеку».

Ухвалою судді, постановленою шляхом внесення до протоколу судового засідання 11 червня 2019 року, було прийнято до спільного розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Також залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Службу у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А.

Ухвалою судді, постановленою шляхом внесення до протоколу судового засідання 19 травня 2020 року, було замінено позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом АТ «Укрсоцбанк» на Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), яке змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс-Банк»).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Деснянський районний суд міста Києва рішенням від 13 травня 2021 року позов АТ «Альфа-Банк» залишив без задоволення, зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 31 жовтня 2017 року № 24191, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., про звернення стягнення на спірну квартиру.

Вирішив питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не отримав від банку копії письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, яка повинна була бути надіслана боржнику. Таким чином, у порушення статті 88 Закону України «Про нотаріат» приватний нотаріус Чуловський В. А. не пересвідчився у безспірності та наявності підстав вимагати суму заборгованості.

Відмовляючи в задоволенні позову АТ «Альфа-Банк» про виселення, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі вимоги є похідними від позовних вимог зустрічного позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Не погоджуючись із рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2021 року в частині відмови у задоволенні первісного позову АТ «Альфа Банк» про виселення, банк подав апеляційну скаргу.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2021 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 в апеляційному порядку не оскаржувалося, а отже, судом апеляційної інстанції не переглядалося.

Київський апеляційний суд постановою від 07 жовтня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» залишив без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що набуваючи у порядку звернення стягнення на предмет іпотеки право власності на іпотечне майно, іпотекодержатель як потенційний новий власник спірного житлового приміщення мав об`єктивну можливість знати про наявність у відповідачів права користування спірною квартирою, а отже, мав можливість виявити ризики, пов`язані з набуттям права власності на спірне нерухоме майно. Тим більше, частина друга статті 109 ЖК України на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадках, якщо квартира придбана не за рахунок кредитних коштів. Також апеляційний суд не прийняв до уваги доводи банку про те, що районний суд відмовив у задоволенні первісного позову банку лише з підстав задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 , оскільки суд першої інстанції, розглядаючи справу, надав оцінку доводам банку та правильно застосував положення статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України, про що зазначив у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ «Альфа-Банк», яке змінило назву на АТ «Сенс Банк», на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року, у якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог банку та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення первісного позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 січня 2021 року в справі № 754/14503/16-ц, від 09 червня 2021 року в справі № 347/1073/19, від 23 червня 2021 року в справі № 279/2993/19.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відмовляючи в задоволенні позову АТ «Альфа-Банк», суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовували свої висновки посиланням на частину другу статті 109 ЖК України, яка не могла бути застосована до спірних правовідносин, оскільки в цьому випадку звернення стягнення на іпотечне майно відбулося у позасудовому порядку. Суди не урахували, що відповідно до частин першої, другої статті 40 Закону України «Про іпотеку», частини третьої статті 109 ЖК України звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, та не надали належної оцінки тому факту, що на виконання зазначених вище норм 23 січня 2019 року АТ «Альфа-Банк» направило на адресу відповідача письмову вимогу про добровільне виселення та зняття з реєстраційного обліку з квартири, яка належить на праві власності АТ «Альфа-Банк» як правонаступнику АТ «Укрсоцбанк».

Дії відповідачів, які за відсутності правових підстав проживають у спірному житловому приміщенні, створюють перешкоди позивачу у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватися та розпоряджатися нерухомим майном.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні касаційної скарги АТ «Альфа-Банк» та залишити без змін рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу з Деснянського районного суду міста Києва.

Матеріали справи надійшли до Верховного Суду у січні 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 361/4481/19 (провадження № 61-14943сво21) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» до ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський банк розвитку», про виселення.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року поновлено провадження у цій справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 10 жовтня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», яке змінило назву на АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 40.29-48/480, з урахуванням додаткових угод від 24 червня 2009 року № 1, від 20 грудня 2010 року та від 27 листопада 2014 року, відповідно до якого позичальник отримав 69 099,99 швейцарських франків, зі сплатою 10 % річних, а також комісій, у розмірі та порядку, визначених цим договором, з терміном повернення заборгованості не пізніше 10 жовтня 2027 року (т. 1 а. с. 134-139, 143-146).

На забезпечення виконання зобов`язання 10 жовтня 2007 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 013/583-1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І. С. та зареєстрований за № 5307, згідно з умовами якого іпотекодавець передав у якості забезпечення виконання зобов`язань перед іпотекодержателем спірну квартиру, заставна вартість якої 616 100,00 грн (пункт 1.3 кредитного договору) (т. 1 а. с. 6, 7, 134-139).

Згідно з Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 150165359 від 19 грудня 2018 року, державним реєстратором Комунального підприємства «Світоч» м. Києва Урупою А. Ф. 13 грудня 2018 року вчинено реєстраційний запис № 29490583, за яким зареєстровано право власності на спірну квартиру за АТ «Укрсоцбанк» (т. 1 а. с. 6, 7).

Підставою виникнення і реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» на квартиру зазначені: рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 10 липня 2018 року; повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки від 26 червня 2018 року № 6201-14; виконавчий напис 31 жовтня 2017 року № 24191; виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А.; кредитний договір від 10 жовтня 2007 року № 40.29-48/480; іпотечний договір від 10 жовтня 2007 року № 5307, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І. С. (т. 1 а. с. 21).

23 січня 2019 року позивачем АТ «Укрсоцбанк» була підготовлена претензія відповідачам із вимогою протягом тридцяти днів з моменту її отримання добровільно звільнити спірну квартиру із одночасним зняттям всіх мешканців житла з реєстраційного обліку (т. 1 а. с. 8).

Як встановлено судами, вимоги банку щодо звільнення відповідачами житла, зняття з реєстраційного обліку в добровільному порядку задоволені не були.

З реєстраційної справи, наданої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., на підставі яких вчинявся виконавчий напис від 31 жовтня 2017 року, зареєстрований у реєстрі № 24191, письмової вимоги щодо усунення порушення виконання зобов`язань з доказами її відправлення та відповідно отримання відповідачем ОСОБА_1 у матеріалах справи не міститься.

Таким чином, під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1 не отримував вимоги про усунення порушення кредитних зобов`язань.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом заявленого первісного позову банком є усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відповідачів із належної позивачу квартири.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У справі, що розглядається, позивач АТ «Альфа-Банк», яке змінило назву на АТ «Сенс Банк», як новий власник, який зареєстрував право власності на підставі виконавчого напису нотаріуса та застереження в іпотечному договорі, не може користуватися своєю власністю, оскільки попередній власник, який втратив право власності на житло, відмовляється виселятися з нього.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Належним правилом, яке встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є положення статті 109 ЖК України, в частині першій якої передбачені підстави виселення.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.

Отже, частиною другою статті 109 ЖК України встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Отже, у разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке придбане не за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і частини другої статті 109 ЖК України.

Зазначені висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22), вирішуючи питання щодо виселення з іпотечного майна при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, зазначила таке.

Аналізуючи статтю 109 ЖК України, можна зробити висновок, що частина третя цієї статті деталізує порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК України відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.

Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно, - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.

Суди встановили, що спірна квартира набута відповідачем у власність не за рахунок кредитних коштів. Також суди встановили, що відповідачі зареєстровані та проживають у спірній квартирі, іншого житла не мають. Банк не надав доказів на спростування зазначених обставин.

Банк, ініціювавши питання про виселення відповідачів із спірної квартири, не вказав у позовній заяві іншого постійного житлового приміщення, яке відповідно до вимог частини другої статті 109 ЖК України має бути надане особам одночасно з їх виселенням.

З урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову банку.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2023 року в справі № 205/2278/20 (провадження № 61-20602св21).

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 754/14503/16, від 09 червня 2021 року в справі № 347/1073/19, від 23 червня 2021 року в справі № 279/2993/19.

У справах № 754/14503/16, № 347/1073/19, № 279/2993/19 Верховний Суд зазначив, що загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, застосовується в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку. При зверненні стягнення на іпотечне майно шляхом позасудового врегулювання на підставі договору виселення мешканців з відповідного об`єкта відбувається за умови дотримання передбаченої у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині третій статті 109 ЖК України процедури.

Верховний Суд відхиляє посилання на зазначені висновки, оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22), яка набрала законної сили після прийняття вказаних заявником постанов Верховного Суду, зазначено, що в разі якщо іпотечне майно було набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частин першої-третьої статті 109 ЖК України, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.

Аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником у його позовній заяві та апеляційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки судами, яким суди дали належну оцінку та їх спростували з посиланням на зібрані у справі докази та сформулювали обґрунтовані висновки, з якими у повній мірі погоджується Верховний Суд.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк», яке змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк», залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про виселення та зняття з реєстраційного обліку залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. А. Стрільчук