Історія справи

Постанова

Іменем України

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 753/6539/17

провадження № 61-20069св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Національний банк України,

відповідачі: ОСОБА_1 , Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

треті особи: Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінгруп фактор»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу Національного банку України на постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року Національний банк України (далі - НБУ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), в якому просив визнати недійсним укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 договір поруки №П 30019775-13 від 28 листопада 2014 року

На обґрунтування позову зазначав, що відповідно до пункту 3 статті 7, пункту 3 статті 25 Закону України «Про Національний банк України» між НБУ та ПАТ «Дельта Банк» укладено низку кредитних договорів, за умовами яких НБУ надав ПАТ «Дельта Банк» кредит для збереження ліквідності, а останнє зобов`язалося повернути кредит в порядку та строки, передбачені умовами договору, а також сплатити проценти за його користування.

З метою забезпечення виконання ПАТ «Дельта Банк» своїх зобов`язань за кредитним договором, між НБУ та ПАТ «Дельта Банк» 01 листопада 2013 року було укладено договір застави майнових прав № 51/64/144/39/86/ЗМП-9, відповідно до умов яких ПАТ «Дельта Банк» передало у заставу НБУ майнові права за договором кредитної лінії № ВКЛ-2022390 від 29 серпня 2013 року, укладеним з ПАТ «Укргазвидобування», а також усіма забезпечувальними зобов`язаннями до нього.

У зв`язку з укладанням та на підставі договору застави майнових прав у Єдиному державному реєстрі обтяжень рухомого майна 05 листопада 2013 року за №13994180 Державним підприємством «Інформаційний центр» було зареєстровано приватне обтяження (застава рухомого майна) за об`єктом: Майнові права за договором кредитної лінії від 29 серпня 2013 року № ВКЛ-2022390, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Укргазвидобування», та оголошено заборону відчуження предмету обтяження. Обтяжувачем згідно даних вказаного запису у Єдиному державному реєстрі обтяжень рухомого майна визначено НБУ, а боржником ПАТ «Дельта Банк».

У подальшому між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 було укладено оспорюваний договір поруки № П 30019775-13 від 28 листопада 2014 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором кредитної лінії від 29 серпня 2013 року № ВКЛ-2022390.

В порушення вимог законодавства та умов договору застави майнових прав, майнові права ПАТ «Дельта Банк» за договором кредитної лінії № ВКЛ-2022390, які перебували у заставі НБУ, фактично були відчужені без його згоди відповідачу ОСОБА_1 .

Крім того, укладенням спірного договору поруки без погодження з НБУ як заставодержателем фактично було внесено зміни до договору кредитної лінії № ВКЛ-2022390, пунктом 1.3 якого було визначено вичерпний перелік забезпечувальних зобов`язань, до яких спірний договір не входив. Внаслідок укладення спірного договору поруки НБУ втратив можливість звернення стягнення чи реалізації свої майнових прав щодо договору застави майнових прав.

На підставі Постанови Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ ПАТ «Дельта Банк» було віднесено до категорії проблемних та запроваджено певні обмеження у його діяльності.

Відповідно до встановлених обмежень погашення заборгованості за кредитним договором мало здійснюватися виключно у грошовій формі для забезпечення зовнішніх надходжень коштів до проблемного банку на погашення кредитів з метою покращення поточної ліквідності банку та недопущення погіршення фінансового стану.

Проте погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором було проведено з поточного рахунку ОСОБА_1 в ПАТ «Дельта Банк» в період неможливості виконання банком своїх зобов`язань перед кредиторами.

Внаслідок проведеної операції ОСОБА_1 отримала право зворотної вимоги (регресу) до ПАТ «Укргазвидобування».

Таким чином, ПАТ «Дельта банк», уклавши спірний Договір поруки після визнання вказаного банку проблемним та прийнявши погашення заборгованості за кредитним договором з рахунку ОСОБА_1 , надав одному з кредиторів банку переваги у вигляді передачі йому права вимоги до ПАТ «Укргазвидобування».

В результаті здійснення вищевказаної операції реального надходження коштів на рахунок банку не відбулось.

Посилаючись на викладене, НБУ просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір поруки № П-30019775 від 28 листопада 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк».

Суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог. Посадові особи ПАТ «Дельта Банк» уклали спірний договір поруки з порушенням обмежень, встановлених нормативно-правовими актами НБУ, зазначений правочин вчинений з перевищенням повноважень, тому наявні підстави для визнання його недійсним на підставі частини другої статті 203, статті 215 ЦК України.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що положення ЦК України не передбачають обов'язкового визначення у основному зобов'язанні видів забезпечення його виконання. Зазначення поруки як виду забезпечення у тексті основного зобов'язання є факультативною умовою, недотримання якої не тягне за собою визнання правочину недійсним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2021 року НБУ звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року і залишити в силі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 грудня 2020 року.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року в справі № 3-43гс15, від 14 вересня 2016 року в справі № 3-705гс16 та у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року в справі № 910/7547/17, від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

Також вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Оспорюваний договір був укладений з метою погашення за рахунок депозитних коштів ОСОБА_1 частини заборгованості ПАТ «Укргазвидобування» перед ПАТ «Дельта Банк» при відсутності коштів в самому банку. В результаті здійснення відповідної операції реального надходження коштів на рахунок банку не відбулося, а було вчинено коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань.

Апеляційний суд у своїй постанові не проаналізував нікчемність договору поруки, порушив норми матеріального права, зокрема, статті 17, 50 Закону України «Про заставу», статті 586 587 ЦК України, не врахував положення договору застави майнових прав та договору кредитної лінії, а також постанов НБУ від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ та від 11 вересня 2015 року № 560/БТ.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду м. Києва.

14 червня 2022 року справа № 753/6539/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 29 серпня 2013 року між ПАТ «Укргазвидобування» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір кредитної лінії № ВКЛ-2022390, відповідно до умов якого ПАТ «Дельта Банк» зобов`язалося надати ПАТ «Укргазвидобування» грошові кошти у розмірі 150 000 000,00 грн зі сплатою 24 % річних та терміном повернення кредитних коштів не пізніше 28 серпня 2014 року.

До договору кредитної лінії № ВКЛ-2022390 від 29 серпня 2013 року було укладено додатковий договір № 1 від 07 серпня 2014 року, додатковий договір № 2 від 31 жовтня 2014 року, додатковий договір № 3 від 20 листопада 2014 року, додатковий договір № 4 від 28 листопада2014 року, додатковий договір № 5 від 01 грудня 2014 року.

01 листопада 2013 року між НБУ та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір застави майнових прав № 51/64/144/39/86/ЗМП-9, відповідно до пункту 1.1.1 якого предметом застави є майнові права за договором кредитної лінії № ВКЛ- 2022390 від 29 серпня 2013 року та додатковими договорами до нього, укладеними між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Укргазвидобування», а також з зобов`язань, що виникають з договору № ВКЛ-2022390/S-1 від 29 серпня 2013 року.

Відповідно до пункту 1.4. договору застави майнових прав № 51/64/144/39/86/ЗМП-9 надана застава забезпечує виконання заставодавцем вимог заставодержателя за кредитами для підтримки ліквідності, наданими згідно з кредитними договорами, що перераховані в цьому пункті.

27 грудня 2013 року між НБУ та ПАТ «Дельта Банк» було укладеного договір про внесення змін та доповнень № 1 до договору застави майнових прав №51/64/144/39/86/ЗМП-9 від 01 листопада 2013 року.

На підставі постанови Правління НБУ від 30 жовтня 2014 № 692/БТ ПАТ «Дельта Банк» було віднесено до категорії проблемних та запроваджено ряд обмежень в діяльності банку, у тому числі: заборонено передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором банку; погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку, мала прийматись тільки в грошовій формі (крім набуття права власності на об`єкти застави за погодженням із куратором банку. Зазначені обмеження мали на меті забезпечення зовнішніх надходжень коштів до проблемного банку на погашення кредитів з метою покращення поточної ліквідності банку та недопущення погіршення фінансового стану банку.

28 листопада 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № П 30019775-13 в забезпечення виконання зобов`язань за договором кредитної лінії № ВКЛ-2022390 від 29 серпня 2013 року.

Пунктом 2.2. договору поруки передбачено, що загальний обсяг відповідальності ОСОБА_1 за цим договором не може перевищувати еквівалент 7 000 000,00 грн за курсом НБУ станом на дату виконання ОСОБА_1 зобов`язання ПАТ «Укргазвидобування» за договором кредитної лінії № ВКЛ-2022390 від 29 серпня 2013 року.

Відповідно пункту 3.4.5. договору застави майнових прав № 51/64/144/39/86/ЗМП-9 від 01 листопада 2013 року, заставодавець ПАТ «Дельта Банк» зобов`язувався не вносити надалі зміни до договорів кредитних ліній від 29 серпня 2013 року № ВКЛ-2022390 та забезпечувальних договорів, що забезпечують їх виконання, без отримання попередньої згоди заставодержателя.

З поточного рахунку ОСОБА_1 в ПАТ «Дельта Банк» було проведено погашення заборгованості за договором кредитної лінії № ВКЛ-2022390 від 29 серпня 2013 року, у зв`язку з чим ОСОБА_1 отримала право зворотної вимоги до ПАТ «Укргазвидобування». При цьому списання коштів відбулося у період, коли ПАТ «Дельта Банк» було визнано проблемним, що встановлено постановою Правління НБУ від 30 жовтня 2014 № 692/БТ, за умов практичної неможливості здійснити переказ коштів з рахунків до інших банків, тобто у період неможливості виконання банком своїх зобов`язань перед кредиторами.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язання та захисту майнових інтересів кредитора на випадок порушення зобов`язання боржником закон передбачає спеціальні заходи - визначає окремі види забезпечення виконання зобов`язання: неустойку, поруку, гарантію, заставу, притримання, завдаток або інші види, встановлені договором або законом (стаття 546 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним (частини 2, 3 статті 556 Цивільного кодексу України).

Таким чином, наслідком виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, є заміна кредитора у зобов`язанні.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Північним апеляційним господарським судом у постанові від 09 вересня 2021 року у справі № 910/14422/15 за позовом ПАТ «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. (правонаступником якого у частині стягнення заборгованості є ТОВ «Інтер Вей Капітал») до ПАТ «Укргазвидобування» про стягнення заборгованості за кредитним договором було встановлено нікчемність оспорюваного договору поруки № П 30019775-13 від 28 листопада 2014 року.

Такого висновку апеляційний суд дійшов з огляду на те, що з 03 березня 2015 року у ПАТ «Дельта Банк» було запроваджено тимчасову адміністрацію, а відтак набуття ОСОБА_1 замість банку прав кредитора за договором кредитної лінії № ВКЛ-2022390 від 29 серпня 2013 року надало їй переваги в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» перед іншими вкладниками банку та фактично порушило черговість задоволення вимог кредиторів, встановлену статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Верховний Суд, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення у справі № 910/14422/15, погодився з висновком апеляційного суду про нікчемність договору поруки № П 30019775-13 від 28 листопада 2014 року та вважав доведеною обставину наявності заборгованості ПАТ «Укргазвидобування» перед ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором № ВКЛ-2022390.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) викладено висновок, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Враховуючи наведене, встановлену обставину нікчемності договору поруки № П 30019775-13 від 28 листопада 2014 року, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову НБУ, проте помилився з мотивами такого висновку, в зв`язку з чим постанова апеляційного суду підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини судового рішення в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду змінити шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національного банку Українизадовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов