Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.04.2023 року у справі №585/2436/21
Постанова КЦС ВП від 26.04.2023 року у справі №585/2436/21

Постанова

Іменем України

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 585/2436/21

провадження № 61-7631св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В., Стрільчука В. А.,

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Роменського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Скиба Ліна Валентинівна,

заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 10 січня 2022 року під головуванням судді Шульги В. О. та постанову Сумського апеляційного суду від 29 червня 2022 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Ткачук С. С. у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Роменського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Скиби Ліни Валентинівни,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог заяви

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця Роменського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Скиби Л. В. (далі - державний виконавець) в якій просила визнати протиправними дії та бездіяльність державного виконавця Скиби Л. В. при винесенні постанов у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, а саме:

- від 23 квітня 2021 року про накладення штрафу у розмірі 1 700 грн;

- від 13 квітня 2021 року про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 269 грн;

- від 28 липня 2021 року про накладення штрафу у розмірі 3 400 грн;

- від 29 липня 2021 року про закінчення виконавчого провадження та скасувати вказані постанови.

Доводи скарги обґрунтовані тим, що виконавчим листом № 585/919/20, виданим 09 квітня 2021 року Роменським міськрайонним судом Сумської області боржника зобов`язано повернути стягувачу ОСОБА_2 будівлі та споруди, загальною площею 3 908,7 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

13 квітня 2021 року державний виконавець Скиба Л. В. відкрила виконавче провадження № НОМЕР_1 та запропоновала боржнику добровільно виконати судове рішення.

Постанову про відкриття виконавчого провадження боржник отримала 17 квітня 2021 року, а тому вважає, що перебіг 10-денного строку для добровільного виконання почався 18 квітня 2021 року та мав закінчитися 27 квітня 2021 року.

23 квітня 2021 року боржник була присутня за місцем виконання судового рішення, проте державний виконавець не з`явилася, натомість державний виконавець склала акт про невиконання судового рішення, згідно з яким понятими залучено працівників державної виконавчої служби ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , тобто зацікавлених осіб. Крім того на боржника накладено 1 700 грн штрафу.

У зв`язку з апеляційним переглядом судового рішення виконавче провадження зупинялось, постановою від 14 липня 2021 року поновлено вчинення виконавчих дій та зобов`язано виконати рішення суду у строк до 27 липня 2021 року.

Дану вимогу боржник отримала 20 липня 2021 року, проте вже 28 липня 2021 року державним виконавцем складено акт про невиконання у добровільному порядку рішення суду.

Боржник заперечує проти передачі майна стягувачу, оскільки у будівлях перебуває сільськогосподарське майно, устаткування та велика рогата худоба, для якої у заявника немає іншого місця.

28 липня 2021 року вдруге накладено штраф у розмірі 3 400 грн.

Вважає, що державний виконавець повинна була описати її майно та передати на відповідальне зберігання, але цього зроблено не було.

29 липня 2021 року виконавче провадження закінчено.

Також зазначає, що документальне підтвердження розміру витрат на виконавче провадження відсутнє, а оскаржені постанови були прийняті не як виконавчі документи через автоматизовану систему шляхом розподілу, а самовільно внесені в реєстр виконавчих проваджень, що свідчить про зацікавленість державного виконавця, є корупційною складовою та свідченням протиправних дій та бездіяльності.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Роменський міськрайонний суд Сумської області ухвалою від 10 січня 2022 року закрив провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій та бездіяльності державного виконавця Скиби Л. В.: при винесенні постанови ВП № НОМЕР_1 від 23 квітня 2021 року про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 1 700 грн та скасування постанови; при винесенні постанови ВП № НОМЕР_1 від 13 квітня 2021 року про стягнення витрат виконавчого провадження з ОСОБА_1 у розмірі 269 грн та скасування постанови; при винесенні постанови ВП № НОМЕР_1 від 28 липня 2021 року про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 3 400 грн та скасування постанови.

У задоволенні скарги в частині визнання протиправними дій та бездіяльності державного виконавця Скиби Л. В. при прийнятті постанови ВП № НОМЕР_1 від 29 липня 2021 року про закінчення виконавчого провадження та скасування постанови відмовив.

Сумський апеляційний суд постановою від 29 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 10 січня 2022 року без змін.

Вирішуючи скаргу в частині вимог про визнання протиправними дій та бездіяльності державного виконавця щодо накладення штрафів на ОСОБА_1 та стягнення з неї витрат виконавчого провадження, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що вказані вимоги підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства, що визначено частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», яка є спеціальною нормою відносно статті 447 ЦПК України і підлягає застосуванню в даному випадку, а тому суд закрив провадження у цій частині.

Щодо вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності державного виконавця Скиби Л. В. при прийнятті постанов у виконавчому провадженні від 29 липня 2021 року № НОМЕР_1 про закінчення виконавчого провадження та скасування цієї постанови суд вказав, що заявником не вказано, які саме дії державного виконавця підлягають визнанню протиправними та яка саме бездіяльність підлягає визнанню протиправною. При цьому заявник оскаржує лише дії та бездіяльність виконавця безпосередньо при прийнятті постанови про закриття виконавчого провадження, а не дії і бездіяльність державного виконавця вцілому, внаслідок яких виконавче провадження було закрито.

Заявником не доведено, яким чином і які саме дії та бездіяльність виконавця порушили права чи свободи ОСОБА_1 , тобто не доведено, що внаслідок закриття виконавчого провадження порушено права чи інтереси сторони виконавчого провадження.

Апеляційний суд також додатково зазначав, що місцевий суд правильно вказав, що боржником не доведено порушення її прав чи свобод як учасниці виконавчого провадження. Судом підтверджено невиконання рішення суду боржником у добровільному порядку впродовж встановлених державним виконавцем строків. При цьому, під час проведення виконавчих дій не встановлено порушення прав боржника державним виконавцем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 10 січня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 29 червня 2022 року в якій просила оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове судове рішення, яким вимоги скарги задовольнити в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

У поданій касаційній скарзі заявник вказує на ту обставину, що державний виконавець, приймаючи постанову про відкриття виконавчого провадження повинна була пересвідчитись коли боржник може отримати постанову про відкриття виконавчого провадження та виконати рішення суду, проте таких дій не здійснила.

Крім того зазначає, що боржник заперечувала проти передачі майна стягувачу та не могла самостійно виконати судове рішення, адже у будівлях перебувало сільськогосподарське майно, устаткування та велика рогата худоба, іншого підходящого місця для якої у неї немає. Про вказане ОСОБА_1 неодноразово повідомляла державному виконавцю. Наразі худоба ходить по селу, решта залишилась у приміщенні, сіно та увесь інвентар також залишився у переданих будівлях. Вважає, що вказане свідчить про бездіяльність та протиправність дій державного виконавця.

Аргументом касаційної скарги також є те, що державний виконавець не дотримався десятиденного строку, встановленого частиною шостою статті 26 та статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», адже у постанові про накладення штрафу від 28 липня 2021 року надавав строк для виконання до 07 серпня 2021 року, а 29 липня 2021 року прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження, яка є результатом неправомірних дій державного виконавця.

Також заявник зазначає, що під час розгляду скарги у суді першої інстанції нею було заявлено клопотання про об`єднання в одне провадження цієї справи разом із справою № 585/2195/21, проте вказане клопотання у судовому засіданні було відхилене, а оскаржена ухвала жодних відомостей про нього не містить.

Доводом касаційної скарги також є те, що державним виконавцем було порушено вимоги законодавства щодо залучення понятих під час проведення виконавчих дій, адже 23 квітня 2021 року під час складання акта державного виконавця, понятими було залучено працівників відділу державної виконавчої служби.

Додатково заявник зазначає, що державний виконавець, встановивши, що боржник відмовляється звільнити приміщення від свого майна, повинна була описати це майно та передати його на відповідальне зберігання, проте таких дій нею вчинено не було.

Крім того ОСОБА_1 також зазначає, що постанови про відкриття виконавчого провадження від 30 липня 2021 року про стягнення штрафів, виконавчого збору та витрат були відкриті не як виконавчі документи через автоматизовану систему шляхом розподілу, а самовільно занесені у реєстр виконавчих проваджень, що свідчить про зацікавленість державного виконавця та є корупційною складовою і свідченням його протиправних дій та бездіяльності.

Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У серпні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому у задоволенні вимог касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Зазначає, що державний виконавець не повинен пересвідчуватись в отриманні боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження, адже копія постанови про відкриття виконавчого провадження надсилається боржнику рекомендованим поштовим відправленням, а боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішення, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Вважає, що державним виконавцем було здійснено всі передбачені заходи для виконання рішення. Рішення виконане, а тому підстави для скасування постанови про закінчення виконавчого провадження відсутні.

У серпні 2022 року державний виконавець Скиба Л. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому у задоволенні вимог касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

У поданому відзиві державний виконавець зазначає, що всі дії при примусовому виконанні рішення нею були вчинені відповідно до норм законодавства.

Боржник була належним чином повідомлена про початок здійснення виконавчих дій. Вважає аргументи касаційної скарги щодо порушень при залученні понятих необґрунтованими, адже Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено заборони залучати інших працівників відділу виконавчої служби в якості понятих, тим більше ці особи не мають особистої заінтересованості у вчиненні виконавчих дій і не пов`язані між собою та учасниками виконавчого провадження родинними зв`язками та не є підлеглими учасників виконавчого провадження.

За наслідком вчинення виконавчих дій рішення виконане у примусовому порядку.

Після закінчення виконавчих дій постанова про стягнення виконавчого збору від 13 квітня 2021 року, постанова про накладення штрафу від 23 квітня 2021 року, постанова про накладення штрафу від 23 квітня 2021 року та постанова про накладення штрафу від 29 липня 2021 року були передані на реєстрацію в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано із Роменського міськрайонного суду Сумської області справу № 585/2436/21.

21 листопада 2022 року справа № 585/2436/21 надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 13 січня 2023 року справу призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Виконавчим листом № 585/919/20, виданим 09 квітня 2021 року Роменським міськрайонним судом Сумської області, ОСОБА_1 зобов`язано повернути ОСОБА_2 будівлі та споруди, загальною площею 3 908, 7 кв. м, що складаються з наступних складових частин: бригадний будинок літ. «А1» площею 103, 1 кв. м, телятник літ. «Б,б» площею 672,3 кв. м, корівник літ. «В, В2, в, в2» площею 2 890, 2 кв. м, молочний блок літ. «В1» площею 179,6 кв. м, приміщення бойні літ. «Д» площею 42,2 кв. м, силососховище за літ. «л», розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 14).

12 квітня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до начальника Роменського МРВ ДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) з заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 квітня 2021 року у справі № 585/919/20 про зобов`язання ОСОБА_1 повернути йому будівлі та споруди, загальною площею 3 908,7 кв. м (а. с. 13).

13 квітня 2021 року державний виконавець Скиба Л. В. відкрила виконавче провадження № НОМЕР_1 та зобов`язала боржника виконати рішення суду до 22 квітня 2021 року. Повідомила, що 23 квітня 2021 року о 14 год. буде здійснено вихід державного виконавця за місцем виконання судового рішення з метою перевірки його виконання. Попередила боржника, що у разі невиконання без поважних причин рішення буде накладено штраф у розмірі 1 700 грн та встановлено новий 10-денний строк на виконання рішення суду, а у разі повторного невиконання - накладено штраф у подвійному розмірі та повідомлено про вчинення кримінального правопорушення (а. с. 15).

Вказана постанова надіслана боржнику 13 квітня 2021 року та вручена 14 квітня 2021 року (а. с. 17).

З акта державного виконавця від 23 квітня 2021 року встановлено, що рішення суду не виконано, стягувачу ОСОБА_2 будівлі та споруди не повернуті. Боржник не була присутня при перевірці виконання рішення, при телефонній розмові повідомила, що повертати будівлі не буде до прийняття рішення Сумським апеляційним судом про перегляд заочного рішення Роменського міськрайонного суду від 26 січня 2021 року у справі № 585/919/20. Понятими залучено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а. с. 18).

Постановою державного виконавця Скиби Л. В. від 23 квітня 2021 року на боржника накладено 1 700 грн штрафу, зобов`язано виконати рішення протягом 10 робочих днів у строк до 11 травня 2021 року та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення (а. с. 19).

Постановою від 11 травня 2021 року виконавче провадження № НОМЕР_1 зупинено (а. с. 20), а постановою від 14 липня 2021 року поновлено виконавче провадження (а. с. 21).

Вимогою державного виконавця від 14 липня 2021 року № 36/18 ОСОБА_1 зобов`язано повернути ОСОБА_2 будівлі та споруди, загальною площею 3 908, 7 кв. м. Вимога була надіслана боржнику 14 липня 2021 року (а. с. 22-23), а отримана 20 липня 2021 року (а. с. 24).

Актом державного виконавця від 28 липня 2021 року встановлено невиконання судового рішення в добровільному порядку. На підставі статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» через повторне невиконання рішення суду може бути виконане без участі боржника. Будівлі та споруди, загальною площею 3 908, 7 кв. м передано стягувачу ОСОБА_2 (а. с. 25).

Постановою від 28 липня 2021 року за повторне невиконання рішення суду накладено штраф у розмірі 3 400 грн, зобов`язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду (а. с. 27).

Постановою від 29 липня 2021 року закінчено виконавче провадження № НОМЕР_1 у зв`язку з виконанням рішення суду (а. с. 27). Дану постанову боржник отримала 06 серпня 2021 року (а. с. 29).

30 липня 2021 року державним виконавцем були відкриті виконавчі провадження, а саме: № 66329031 з виконання постанови № НОМЕР_1 від 13 квітня 2021 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 12 000 грн (а. с. 30); № 66328972 з виконання постанови № НОМЕР_1 від 13 квітня 2021 року про стягнення 1 700 грн штрафу (а. с. 31); № 66329071 з виконання постанови № НОМЕР_1 від 13 квітня 2021 року про стягнення витрат в сумі 269 грн (а. с. 32); № 66328897 з виконання постанови № НОМЕР_1 від 13 квітня 2021 року про стягнення 3 400 грн штрафу (а. с. 33).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства (стаття 1 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що державним виконавцем Марченко Т. М. у постановах про накладення штрафів та постанові про стягнення витрат виконавчого провадження було роз`яснено порядок і строки їх оскарження відповідно до вимог статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Частиною другою статті 74 вказаного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного нормами процесуального законодавства, Закон України «Про виконавче провадження» встановлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Такий правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 906/515/17 (провадження № 12-246гс18), від 16 січня 2019 року у справі № 910/22695/13 (провадження № 12-277гс18), від 07 лютого 2019 року у справі № 927/769/16 (провадження № 12-273гс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 925/138/18 (провадження № 12-74гс19), від 15 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.001073 (провадження № 11-709апп19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), та постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19)

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд дійшов правильного висновку, що скарга боржника в частині визнання протиправними дій та бездіяльності державного виконавця Скиби Л. В. при прийнятті постанов у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 23 квітня 2021 року та від 28 липня 2021 року про накладення штрафів на ОСОБА_1 , від 13 квітня 2021 року про стягнення витрат виконавчого провадження з ОСОБА_1 та скасування цих постанов, не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а належить до компетенції адміністративного суду.

Щодо решти заявлених у скарзі вимог колегія суддів доходить наступних висновків.

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 519/2-5034/11).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі (абзац 1 частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження»).

У постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року № 554/13475/15-ц (провадження № 61-25124св18) міститься висновок про те, що державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, а й встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення суду. У разі з`ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі накладати штраф на боржника за невиконання рішення у визначений у постанові про відкриття виконавчого провадження строк.

Проте, враховуючи ту обставину, що по суті вимоги в частині оспорення постанови про накладення штрафу від 23 квітня 2021 року судами попередніх інстанцій не розглядались через непідсудність справи в цій частині судам цивільної юрисдикції, а вимог щодо правомірності дій державного виконавця при надсиланні постанови про відкриття виконавчого провадження скарга не містила, колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що державний виконавець повинна була пересвідчитись коли боржник може отримати постанову про відкриття виконавчого провадження та виконати рішення суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Враховуючи те, що судове рішення є обов`язковим до виконання, а судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 не довела порушення її прав чи свобод як учасниці виконавчого провадження під час прийняття державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження, судами підтверджено невиконання рішення суду боржником у добровільному порядку впродовж встановлених державним виконавцем строків, а під час проведення виконавчих дій не встановлено порушення прав боржника державним виконавцем, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення скарги в цій частині.

З огляду на вищенаведене колегія суддів також відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що державний виконавець не дотримався десятиденного строку, встановленого частиною шостою статті 26 та статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження».

Доводи касаційної скарги про те, що державним виконавцем було порушено вимоги законодавства щодо залучення понятих під час проведення виконавчих дій, адже 23 квітня 2021 року під час складання акта державного виконавця, понятими було залучено працівників відділу державної виконавчої служби колегія суддів відхиляє з огляду на те, що частиною третьою статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що понятими можуть бути будь-які дієздатні особи, які не мають особистої заінтересованості у вчиненні виконавчих дій і не пов`язані між собою або з учасниками виконавчого провадження родинними зв`язками, а також підлеглі учасників виконавчого провадження. Кількість понятих під час вчинення виконавчих дій не може бути меншою ніж дві особи.

Таким чином, оскільки судами попередніх інстанцій не встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають обмеження, передбачені частиною третьою статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» колегія суддів відхиляє вказаний аргумент касаційної скарги.

Крім того колегія суддів зазначає, що залучення понятих передувало прийняттю державним виконавцем постанови від 23 квітня 2021 року про накладення штрафу, яка була оскаржена заявником окремо та провадження у справі у цій частині було закрито, а тому судами попередніх інстанцій вказаному аргументу оцінка не надавалась.

Верховний Суд також вважає необґрунтованими аргументи касаційної скарги про те, що державний виконавець, встановивши, що боржник відмовляється звільнити приміщення від свого майна, повинна була описати це майно та передати його на відповідальне зберігання, проте таких дій нею вчинено не було, оскільки державним виконавцем проводились виконавчі дії щодо повернення ОСОБА_2 нежитлових приміщень в порядку, передбаченому статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», а тому не вбачає порушень у діях державного виконавця при примусовому виконанні судового рішення.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального та процесуального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржені судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, нема.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 10 січня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 29 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанова складена суддею Грушицьким А. І.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Пророк

В. А. Стрільчук