Постанова

Іменем України

26 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 753/1349/20

провадження № 61-14052 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Гордієнко Тамара Вікторівна,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представник ОСОБА_2 - адвокат Четвертак Костянтин Сергійович,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Четвертака Костянтина Сергійовича, на рішення Дарницького районного суду м. Києва

у складі судді Колесника О. М. від 11 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Журби С. О.,

Писаної Т. О., Приходька К. П. від 22 липня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про стягнення коштів за договором позики.

В обґрунтування позову зазначала, що 20 грудня 2018 року між нею та відповідачами укладено договір позики, за яким вона передала, а відповідачі отримали у власність 5 624 540,00 грн, що еквівалентно на день укладення договору 200 тис доларів США. На підтвердження укладення договору позики та його умов видана розписка від 20 грудня 2018 року на суму

5 624 540,00 грн, якою було підтверджено факт передачі нею солідарно відповідачам вказаної суми. Розписку також підписала ОСОБА_4 , яка на момент укладення договору позики перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

Вказувала, що за оспорюваним договором відповідачі зобов`язалися повернути їй борг до 31 грудня 2019 року, але на її вимогу борг повернуто не було.

Пунктом 6 вказаного договору передбачено, що у випадку неповернення вчасно суми позики на вимогу позикодавця позичальники сплачують суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 120 процентів річних від простроченої суми. Станом на 01 січня 2020 року відповідачі частково сплатили їй суму вказаного боргу в розмірі 14 000 доларів США.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути солідарно

з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на свою користь 4 405 633,20 грн боргу

за договором позики, 5 286 759,80 грн - 120 процентів річних згідно з

пунктом 6 договору позики, а також три проценти річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 ЦК України.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 липня 2021 року за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 4 405 633,20 грн заборгованості за договором позики між фізичними особами від 20 грудня 2018 року; 5 286 759,80 грн - 120% річних, передбачених пунктом 6 договору позики між фізичними особами від 20 грудня 2018 року, а всього 9 692 393,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судові рішення мотивовано тим, що позивач виконала всі умови договору позики від 20 грудня 2018 року, а відповідачі, отримавши вказану суму коштів, не повернули їх у повному розмірі у встановлений строк.

Суди вказали, що оскільки відповідачі не сплатили позивачу суму боргу за договором позики, тому з них солідарно на користь ОСОБА_1 необхідно також стягнути 120 процентів річних, передбачених пунктом 6 договору. При цьому, зазначили, що незаконність чи недійсність умов договору щодо сплати відсотків судом не визнавались. А доводи щодо їх несправедливості з посиланням на Закон України «Про захист прав споживачів» є безпідставними, так як вказаний Закон на ці правовідносини не поширюється.

Суд апеляційної інстанції також указав, що посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо відмови відкласти судове засідання, відмови прийняти зустрічний позов про визнання пункту договору недійсним до розгляду є безпідставними, так як представник ОСОБА_2 не надав до суду доказів, які б вказували на поважні причини для відкладення розгляду справи, а щодо зустрічного позову, то такий позов було подано до суду з порушенням вимог ЦПК України щодо строків (стадій судового розгляду) його подання. При цьому, суд зазначив, що не є належним посилання на встановлені Кабінетом Міністрів України карантинні обмеження, так як не вказано, чим саме такі обмеження вплинули на неможливість надання документів, які він бажав надати, так як суд першої інстанції ухвалив судове рішення 11 березня 2021 року, тобто більше ніж через сім місяців після встановлення карантинних обмежень.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що твердження відповідача щодо надання позивачем в борг коштів, які належали її чоловіку, так і щодо повернення всієї суми позики її чоловіку, а не позивачці, не були належним чином підтверджені відповідними письмовими доказами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Четвертак К. С., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Інші учасники справи судові рішення ні в апеляційному, ні в касаційному порядку не оскаржували.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 753/1349/20 з Дарницького районного суду м. Києва та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката

Четвертака К. С., мотивована тим, що судами попередніх інстанцій помилково нараховано штрафні санкції у розмірі 120 процентів річних, передбачені пунктом 6 договору позики від 20 грудня 2018 року, так як вказаний пункт є несправедливим, недобросовісним та нерозумним, який суперечить принципу сумлінності, що створює дисбаланс договірних прав та обов`язків, погіршує становище особи і є підставою для визнання договору в цій частині недійсним.

Вказує, що судами не враховано правовий висновок Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100 цс 14 щодо непропорційного та несправедливого нарахування процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання, незастосування частини третьої статті 551 ЦК України, а також судову практику Верховного Суду у постановах: від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17, провадження № 61-21701 св 21; від 30 червня 2021 року у справі № 462/2662/20, провадження № 61-2612 св 21.

Крім того, зазначає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, не надано належної оцінки доказам у справі, не взято до уваги порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо заявленого клопотання про відкладення розгляду справи для виклику та допиту свідка ОСОБА_6 , так як всі домовленості щодо передачі коштів, їх суму, строки повернення були обумовлені безпосередньо з ним, оскільки він є власником цих коштів і міг би пояснити суду всі обставини справи; не було долучено до матеріалів цивільної справи зустрічної позовної заяви про визнання пункту договору позики недійсним; не обґрунтовано належним чином відмову суду першої та апеляційної інстанції прийняти заяву ОСОБА_6 про залучення його третьою особою у цій справі, з поданими ним письмовими пояснення разом з відповідними додатками, а саме розписками про отримання ним коштів за оспорюваним договором позики.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив від представника ОСОБА_1 - адвоката Гордієнко Т. В., на касаційну скаргу, в якому зазначається, що касаційна скарга необґрунтована, суди вірно встановили фактичні обставини по справі щодо належного укладення договору позики

і ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення відповідно норм чинного законодавства. Щодо обставин, про які заявляє ОСОБА_6 , то відповідачі відповідних клопотань щодо його допиту чи залученню в якості третьої особи не заявляли, права ОСОБА_6 ухвалених рішенням не порушуються.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено договір позики, за пунктом 1 договору ОСОБА_1 передала,

а ОСОБА_2 , ОСОБА_3 отримали у власність 5 624 540,00 грн,

що еквівалентно на день укладення договору 200 000 доларів США.

Пунктом 2 вказаного договору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зобов`язалися повернути борг ОСОБА_1 до 31 грудня 2019 року.

Пунктом 6 договору позики передбачено, що у випадку неповернення вчасно суми позики на вимогу позикодавця позичальники сплачують суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 120% річних від простроченої суми (а. с. 7, т.1).

На підтвердження укладення договору позики та його умов ОСОБА_1 надала суду розписки від 20 грудня 2018 року, за змістом якої ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 підтверджують, що отримали солідарно 5 624 540,00 грн,

що еквівалентно 200 000 доларів США, від ОСОБА_1 20 грудня 2018 року

(а. с. 8, т.1).

Станом на 01 січня 2020 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 частково повернули ОСОБА_1 борг у розмірі 14 000 доларів США.

Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 станом на 01 січня

2020 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 поивнні повернути 4 405 633,20 грн боргу за договором позики, 5 286 759,80 грн - 120 процентів річних згідно

пункту 6 договору позики, а також три проценти річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 ЦК України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 22 липня 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Четвертак К. С., посилається на те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України. Крім цього, вказує, що судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, а також необґрунтовано відхилено клопотання про виклик та допит свідка, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Четвертака К. С., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою

для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Частиною першою статті 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Статтями 525 526 ЦК України визначено, що зобов`язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів,

а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду

від 23 грудня 2021 року у справі № 501/1243/20, провадження

№ 61-14794 св 21.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення

(статі 76 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Установивши на підставі належним чином оцінених доказів, що між сторонами виникли правовідносини на підставі договору позики, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог, оскільки позивач, надавши договір позики та розписки, виконала всі умови договору позики від 20 грудня 2018 року, а відповідачі, отримавши вказану суму коштів,

не повернули їх у повному розмірі у встановлений строк.

Крім того, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про стягнення

з відповідачів солідарно на користь ОСОБА_1 120 процентів річних, передбачених пунктом 6 договору, оскільки відповідачі не сплатили позивачу суму боргу за договором позики. При цьому, вірно зазначили, що незаконність умов договору щодо сплати відсотків судом недійсними не визнавалися, а тому у силу презумпції правочину (стаття 204 ЦК України) є обов`язковими до виконання.

Зазначені умови договору погоджені сторонами, що узгоджується загальними засадами цивільного законодавства, а саме свободою договору (пункт 3 частини першої статті 3, стаття 627 ЦК України).

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановахВерховного Суду: від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17, провадження № 61-21701 св 21; від 30 червня

2021 року у справі № 462/2662/20, провадження № 61-2612 св 21, є безпідставними, скільки в наведеній постанові та в оскаржуваних судових рішеннях установлені різні фактичні обставини справи, різне доведення позовних вимог.

Крім того, Верховний суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування правового висновку Верховного Суду України від 04 вересня 2014 року у справі № 6-100 цс 14 та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеного в ухвалі

від 13 вересня 2017 року у справі № 727/6829/15-ц щодо непропорційного та несправедливого нарахування процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання, так як зазначені судові справи були вказані в апеляційній скарзі і суд апеляційної інстанції надав їм оцінку, тому твердження про те, що суд не врахував їх є помилковим, направленими на повторне переоцінювання обстави н справи і доказів.

Посилання касаційної скарги на порушення судом першої інстанції норм ЦПК України щодо відмови у клопотанні про залучення третьої особи

ОСОБА_6 та відмови у прийнятті зустрічного позову до розгляду,

є безпідставними, так як зазначені документи надійшли до суду з порушенням вимог ЦПК України.

А, крім того, позовні вимоги стосуються договірних правовідносин, до яких ОСОБА_6 жодного відношення немає.

При цьому, представник ОСОБА_2 не надав до суду докази, які б вказували на поважні причини пропуску для подання зустрічного позову через рік після відкриття провадження у справі, проте з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 отримував ухвалу про відкриття та його представники зверталися до суду із заявами про ознайомлення з матеріалами справи та ознайомлювалися з ними (а. с. 75-77, 122-125).

Посилання касаційної скарги на те, що позика повернута особі, яка є власником цих коштів, не впливає на законність судових рішень, так як позичальником згідно з договором позики є саме ОСОБА_1 , а договір має виконуватися належним чином. У разі доведення передачі коштів іншій осіб, ОСОБА_2 не побавлений права заявити вимоги про їх повернення у порядку, передбаченому нормами ЦК України.

Суди попередніх інстанцій не знайшли підстав для застосування частини третьої статті 551 ЦК України, а в суду касаційної інстанції відсутні повноваження для переоцінки обставин справи та оцінених судами доказів (стаття 400 ЦПК України).

Інші доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм процесуального права є безпідставними, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Четвертака Костянтина Сергійовича, залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець