Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 761/8980/16-ц

провадження № 61-29257св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Краснощокова Є. В., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна виконавча служба Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві, Державна казначейська служба України,

третя особа - державний виконавець відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції Мороз Леся Євгенівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року у складі судді Макаренко І. О., додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 серпня 2017 року у складі судді Макаренко І. О. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 25 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Лапчевської О. Ф., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві, Державної казначейської служби України, третя

особа - державний виконавець відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції Мороз Л. Є., про визнання незаконною бездіяльності державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції

Мороз Л. Є., відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 11 листопада 2011 року цивільний позов позивача був задоволений повністю та стягнуто із засудженого ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2 205,00 грн матеріальної шкоди та 4 000,00 грн моральної шкоди.

Після отримання виконавчих листів, позивач подав їх до ВДВС Шевченківського району міста Києва. Державний виконавець Мороз Л. Є. відмовила у прийнятті та винесла постанови від 23 січня 2013 року про відмову у відкритті виконавчого провадження, які потім були скасовані постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 04 квітня

2014 року.

05 серпня 2015 року позивач при ознайомлені з матеріалами виконавчого провадження дізнався, що жодних дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), державним виконавцем не було вчинено, що призвело до неможливості в строки виконати судове рішення. Державний виконавець Мороз Л. Є. не виконала своїх обов`язків, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

ОСОБА_1 просив визнати незаконною бездіяльність державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції та відшкодувати шкоду, завдану працівником відділу державної виконавчої служби - Мороз Л. Є. ; стягнути з Державної казначейської служби України матеріальну шкоду в розмірі 12 917,31 грн, за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання в безспірному порядку на користь позивача з єдиного казначейського рахунку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва

від 27 квітня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до Державної виконавчої служби Шевченківського РУЮ у місті Києві, Державної казначейської служби України, третя особа - державний виконавець відділу державної виконавчої служби Шевчеківського районного управління юстиції Мороз Л. Є., про відшкодування юридичною особою шкоди, завданої їхнім працівником відмовлено.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва

від 23 серпня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби Шевченківського РУЮ у місті Києві, Державної казначейської служби України, третя особа - державний виконавець відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління Мороз Л. Є., про визнання бездіяльності державного виконавця незаконною та відшкодування юридичною особою шкоди, завданої їхнім працівником - відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 місцевий суд виходив із того, що державним виконавцем вживалися заходи щодо розшуку майна та рахунків боржника, а позивачем не доведено неправомірності дій державного виконавця.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 серпня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

06 листопада 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 25 жовтня 2017 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд не надав належної правової оцінки тому, що державний виконавець порушив положення статті 30 Закону України «Про виконавче провадження», а саме за період з 19 травня 2014 року по 05 серпня 2015 року не вчинив жодних дій по виконанню судового рішення.

Державний виконавець Мороз Л. Є. є працівником відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві і виконує службові обов`язки відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» та Закону України «Про виконавче провадження» до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення статті 1166 ЦК України.

Висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність неправомірності дій державного виконавця не відповідає встановленим у справі обставинам.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Шевченківського районного суду міста Києва.

У листопаді 2017 року матеріали справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами справи передано до Верховного Суду.

Розпорядженням від 13 червня 2019 року № 688/0/226-19 за касаційним провадженням № 61-29257св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 13 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 квітня

2017 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва

від 25 жовтня 2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що Шевченківським районним суду міста Києва 18 січня 2012 року видано виконавчі листи на виконання вироку суду, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 2 205,00 грн та моральну шкоду у розмірі 4 000,00 грн.

Державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у місті Києві

Мороз Л. Є. були винесені постанови про відкриття виконавчого провадження від 19 травня 2014 року ВП № 43350318 та ВП № 43350247.

В межах виконавчих проваджень № 43350318, № 43350247 державним виконавцем Мороз Л. Є. було винесено постанову від 07 травня 2015 року по ВП № 43350318 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Згідно відповіді УДАІ міста Києва - транспортних засобів за боржником не зареєстровано.

22 жовтня 2015 року державним виконавцем Мороз Л. Є. було складено акт, що дії по виявленню майна боржника за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 , виявились безрезультатними. У зв`язку з відсутністю у матеріалах виконавчого провадження та в самих виконавчих листах ідентифікаційного коду боржника, направив запити до ПФУ, ДПС з метою виявлення рахунків та встановлення місця роботи боржника не виявилось можливим.

Відповідно до листа Державної пенітенціарної служби України

№ 2/3/1-5328/25-15 від 21 вересня 2015 року засуджений ОСОБА_2 відбуває покарання у Житомирській установі виконання покарань управління ДПтС України в Житомирській області (№ 8), яка розташована за адресою: місто Житомир, вулиця Ватутіна, 172. У зв`язку з чим, була винесена постанова від 27 жовтня 2015 року про закінчення виконавчого провадження. Копії постанов разом з оригіналами виконавчих листів були направлені до Головного територіального управління юстиції у Житомирській області для виконання.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що державним виконавцем вживалися заходи, щодо розшуку майна та рахунків боржника, а позивачем не доведено неправомірності дій державного виконавця.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Предметом позову у цій справі є вимога позивача ОСОБА_1 визнання незаконною бездіяльності державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ Мороз Л. Є. та відшкодування шкоди матеріальної та моральної, завданої позивачу працівником органу державної влади - ВДВС Шевченківського РУЮ у місті Києві тривалим невиконанням вироку суду в частині задоволення цивільного позову про стягнення із засудженого матеріальної та моральної шкоди.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі

№ 724/689/16-а (провадження № 11-128ас18) не відступаючи від правового висновку, викладеного, зокрема, у постановах Верховного Суду України

від 07 червня 2016 року та 22 лютого 2017 року (у справах № № 815/1554/15 та 755/5626/16-ц відповідно), вказала, що «…інститут цивільного позову у кримінальному провадженні є суміжним з позовним провадженням, врегульованим ЦПК. Згідно з порядком оскарження рішення державного виконавця у ході виконання виконавчого документа, виданого на виконання судового рішення, ухваленого за правилами статей 383, 384 ЦПК, з огляду на закріплене у статті 181 КАС правило, справа щодо оскарження рішень державного виконавця у виконавчому провадженні з виконання вироку в частині цивільних позовних вимог підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства».

У пункті 43 постанови від 27 листопада 2019 року Великої Палати Верховного Суду, повний текст якої складено 06 лютого 2020 року, не відступаючи від висновку Верховного Суду України, який міститься у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 761/13921/15-ц (провадження № 6-99цс17), зроблено висновок про те, що «… належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав …».

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є: заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Підставою цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Збитками, відповідно до частини другої статті 22 ЦК України, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Підставою позову позивач зазначив неналежне здійснення державним виконавцем ВДВС Шевченківського району у місті Києві своїх обов`язків щодо здійснення виконавчих дій за виконавчим листом, виданими Шевченківським районним судом міста Києва № 1-278/11 від 18 січня 2012 року.

Верховний Суд виходить з того, що для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статей 1173, 1174 ЦК України необхідно встановити не лише протиправну поведінку (протиправну бездіяльність), але й шкоду та причинний зв`язок між протиправною поведінкою (протиправною бездіяльністю) та шкодою.

Згідно зі статтею 32 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Згідно частин першої, п?ятої статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

У разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з`ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу.

За правилами пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.

Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів встановили, що державний виконавець виконував дії, передбачені статтею 32 Закону України «Про виконавче провадження», а виявивши те, що боржник відбуває покарання в місті Житомирі, правомірно направив виконавче провадження за місцем перебування боржника для подальшого його виконання.

Таким чином, є правильним висновок судів попередніх інстанції про відсутність передбачених законом підстав для стягнення заявленої позивачем шкоди у розмірі 12 917,31 грн, оскільки факт тривалого невиконання рішення суду, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою. Крім того, державним виконавцем вчинялись дії, передбачені статтею 32 закону України «Про виконавче провадження» щодо виконання рішення суду.

З огляду на викладене, Верховний Суд зауважує, що висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з недоведеністю позивачем завдання шкоди, її розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, з урахуванням підстав позову та змісту позовних вимог, відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права.

Доводи заявника щодо неповідомлення його про дату, час та місце розгляду справи є безпідставними, оскільки на аркуші справи № 189 міститься зворотнє рекомендоване повідомлення, яке було адресовано

ОСОБА_1 з судовою повісткою-повідомленням про те, що розгляд справи відбудеться 25 жовтня 2017 року о 16 год. 00 хв. у приміщенні Апеляційного суду міста Києва. На вказаному повідомленні міститься особистий підпис ОСОБА_1 про отримання повідомлення 30 вересня 2017 року.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 25 жовтня 2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва

від 25 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко Є. В. Краснощоков В. П. Курило