Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 724/261/19

провадження № 61-14787св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 25 квітня 2019 року у складі судді Гураль Л. Л., та постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 липня 2019 року у складі суддів: Половінкіної Н. Ю., Височанської Н. К., Литвинюк І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позов мотивований тим, що він є власником будинку АДРЕСА_1 .

Зазначав, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані, але не проживають у будинку АДРЕСА_1 з 2013 року.

Посилаючись на те, що не має можливості розпоряджатися своїм майном, просив визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування будинком АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 25 квітня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні передбачені законом підстави для захисту права ОСОБА_1 шляхом визнання членів сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 11 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 25 квітня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази не проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у будинку АДРЕСА_1 понад один рік без поважних причин. Сам по собі акт про не проживання осіб від 01 лютого 2019 року, складений фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 за відсутності інших доказів не дає підстав для висновку про не проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у будинку АДРЕСА_1 понад один рік без поважних причин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 25 квітня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 липня 2019 року та задовольнити позовні вимоги.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими вимоги апеляційної скарги та встановив, що належним є доказ того, що ОСОБА_1 є одноосібним власником будинковолодіння та будинку за адресою АДРЕСА_2 та помилково відмовив в задоволенні апеляційної скарги визнавши неналежним інший доказ - акт від 01 лютого 2019 року, який ніким не оспорювався.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції:

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі, витребувана цивільна справа із суду першої інстанції.

У вересні 2019 року матеріали цивільної справи № 724/261/19 надійшли до Верховного Суду та 10 вересня 2019 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником домогосподарства за адресою: АДРЕСА_3 .

У довідках від 21 грудня 2018 року № № 3307, 3307-1 виданих виконкомом Клішковецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області зазначено склад сім`ї: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , колишня дружина та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочка.

В акті від 01 лютого 2019 року про не проживання осіб складеному позивачем ОСОБА_1 та свідками ОСОБА_4 , ОСОБА_6 зазначено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , але за вказаною адресою не проживають з 2013 року.

За змістом статей 264, 265 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; у мотивувальній частині рішення, зокрема , зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що «суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 686/18993/17-ц (провадження № 61 -48870св18) зроблено висновок про те, що суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Відповідачі як члени сім`ї (дружина власника та донька) набули право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Разом з цим, при перегляді рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вказане не врахував, усупереч нормам процесуального права не встановив усіх фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, не визначився з характером спірних правовідносин, не з`ясував чи є підстави для припинення сервітуту та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального права. Це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 липня 2019 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук