Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 577/4541/20

провадження № 61-8240св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Конотопський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.

Суми),

третя особа - приватний нотаріус Конотопського міського нотаріального округу Пастушенко Людмила Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 29 січня 2020 року у складі судді Потій Н. В.

та постанову Сумського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Криворотенка В. І., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Конотопського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Суми) (далі - Конотопський МВ ДВС), третя особа - приватний нотаріус Конотопського міського нотаріального округу Пастушенко Л. В., про скасування арешту на нерухоме майно.

Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_2. Після її смерті відкрилася спадщина на нерухоме майно.

Вказував, що він прийняв спадщину після смерті матері та отримав свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно - квартиру

АДРЕСА_1.

Під час звернення до приватного нотаріуса Конотопського міського нотаріального округу Пастушенко Л. В. для оформлення договору купівлі-продажу вказаної квартири йому стало відомо про те, що до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесено записи про арешт всього нерухомого майна, у тому числі і цієї квартири.

Зазначав, що 21 лютого 2008 року Конотопська міська нотаріальна контора зареєструвала обтяження - арешт нерухомого майна на підставі постанови ВДВС м.

Конотоп від 26 січня 2008 року АА № 146206, власник -

ОСОБА_1, реєстраційний номер обтяження 6640244; 05 липня 2010 року Сумська філія державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України зареєструвала обтяження - арешт нерухомого майна на підставі постанови ВДВС Конотопського міськрайонного управління юстиції від 05 липня 2010 року № 20057735, власник -

ОСОБА_1, реєстраційний номер обтяження 10000340; 17 січня 2012 року Сумська філія державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України зареєструвала обтяження - арешт нерухомого майна на підставі постанови ВДВС Конотопського міськрайонного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження від 05 січня 2012 року № 30701137.

Згідно з довідкою Конотопського MB ДВС виконавчі провадження № 20057735 та № 30701137 були завершені і в подальшому знищені, що не дає можливості зняти арешт через органи виконавчої служби.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд зняти арешт, накладений на все належне йому нерухоме майно, реєстраційні номери обтяження

від 21 лютого 2008 року № 6640244, від 05 липня 2010 року № 10000340 та від 17 січня 2012 року № 12066307 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 29 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач обрав неналежний спосіб захисту. Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 обґрунтував свої вимоги тим, що накладення арешту на майно порушує його права як власника, захист якого передбачений статтею 391 ЦК України. Проте, між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, тому заява ОСОБА_1 про зняття арешту повинна розглядається в порядку, передбаченому розділом VIIІ ЦПК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 29 січня 2021 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суду не надано доказів фактичного виконання ОСОБА_1 у повному обсязі рішення суду згідно з виконавчими документами. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених статтею 47 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання. У кожному із зазначених виконавчих проваджень ОСОБА_1

є боржником, а стягувачем - ВАТ КБ "Надра" в особі ВАТ КБ "Надра"

СРУ "Слобожанщина". Зняття арешту з майна боржника безпосередньо стосується прав та обов'язків стягувача у виконавчому провадженні. Однак

ОСОБА_1 з таким позовом до стягувача або його правонаступника не звертався. За таких обставин апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову та зняття арешту з майна боржника.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2021 року справу призначено

до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що він не є стороною виконавчого провадження, а є іншою особою, яка є власником майна, тому вважає, що він правильно, відповідно до частини 1 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження"

у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом.

Вказує, що відповідач не надав доказів існування на час розгляду у суді цього спору виконавчих проваджень, у межах яких він є боржником.

Зазначивши, що у кожному з виконавчих проваджень він є боржником, суди не взяли до уваги того, що згідно з довідкою ВДВС від 16 жовтня 2020 року боргових зобов'язань за ним у Конотопі та Конотопському районі не зареєстровано.

Суди не взяли до уваги, що з позовом про зняття арешту з майна може звернутися не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка

є власником чи претендує на таке майно.

Зазначає, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених статтею 47 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не позбавляє його права повторно пред'являти виконавчий документ до виконання, суд апеляційної інстанції порушив статті 39, 41 Закону України "Про виконавче провадження". Відповідач не надав підтвердження, що за виконавчим провадженням № 30701137 з липня 2013 року винесено будь-яку постанову. Виконавче провадження за реєстраційним номером 6640244 станом

на 08 грудня 2020 року на виконанні у ВДВС не перебуває.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду

від 28 січня 2021 року у справі № 922/5723/14.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2021 року Конотопський МВ ДВС подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому при ухваленні рішення в частині зняття арешту

з майна покладається на розсуд суду.

В задоволенні вимог касаційної скарги ОСОБА_1 щодо стягнення

з Конотопського МВ ДВС судового збору просить відмовити, оскільки дії державного виконавця є правомірними і такими, що відповідали законодавству, чинному на час вчинення відповідних дій.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

від 08 липня 2020 року № 215368170 03 липня 2020 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на квартиру

АДРЕСА_1 на підставі рішення Конотопського міськрайонного суду від 20 січня 2020 року (а. с. 8).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 08 липня 2020 року № 215423575 на все нерухоме майно, належне ОСОБА_1, накладено арешт на підставі постанови ВДВС

м. Конотоп серії АА № 146206 від 26 січня 2008 року, реєстраційний номер обтяження 6640244; постанови ВДВС Конотопського міськрайонного управління юстиції № 200557735 від 05 липня 2010 року, реєстраційний номер обтяження 10000340; постанови про відкриття виконавчого провадження № 30701137 від 05 січня 2012 року, реєстраційний номер обтяження 12066307 (а. с. 10-11).

Відповідно до інформації Конотопського МВ ДВС від 13 липня 2020 року, виконавче провадження № 20057735 з виконання судового наказу 2-н-34, виданого 27 квітня 2010 року Конотопським міськрайонним судом, про стягнення з ОСОБА_1 на користь філії ВАТ КБ "Надра" СРУ "Слобожанщина" 7 334,82 грн завершено 31 грудня 2020 року на підставі пункту 4 частини 1 статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року "Про виконавче провадження". Виконавче провадження № 30701137

з виконання цього ж судового наказу (а. с. 12).

Згідно з довідкою Конотопського МВ ДВС від 16 жовтня 2020 року № 88, згідно з даними автоматизованої системи виконавчого провадження боргових зобов'язань за ОСОБА_1 у м. Конотопі та Конотопському районі не зареєстровано (а. с. 13).

Відповідно до витягів із спецрозділу АСВП щодо виконавчих дій

від 07 грудня 2020 року виконавче провадження № 20057735 - завершено, виконавче провадження № 30701137 закінчено (а. с. 28-31).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження

і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах,

у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише

з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців

у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється

у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття

з нього арешту, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження".

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що ця особа не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом

у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд повинен закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій помилково розглянули справу по суті та не врахували того, що арешт накладено на майно ОСОБА_1, який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, отже, провадження

у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Схожі правові висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882св21), від 08 вересня 2021 року

у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21), від 01 грудня

2021 року у справі № 201/6486/20 (провадження № 61-19066св20), підстав відступити від зазначених висновків суд не встановив.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди не врахували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року

у справі № 922/5723/14, є безпідставними, оскільки у цій справі боржник

у виконавчому провадженні обрав спосіб захисту, який є відмінним від способу захисту у справі, що переглядається.

Інші доводи касаційної скарги Верховний Суд до уваги не бере, оскільки суди повинні були відмовити у відкритті провадження у справі з наведених вище правових підстав, а не розглядати спір по суті.

Верховний Суд зауважує, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині

і закрити провадження у справі чи залишити заяву без розгляду

у відповідній частині.

Відповідно до частини 1 статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених

частини 1 статті 414 ЦПК України.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 414 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 29 січня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 13 квітня 2021 року скасувати.

Провадження у справі № 334/3963/17 за позовом ОСОБА_1 до Конотопського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Суми), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Конотопського міського нотаріального округу Пастушенко Людмила Володимирівна, про скасування арешту майна закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк