Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.11.2019 року у справі №147/1432/18

Постанова

Іменем України

23 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 147/1432/18

провадження № 61-19500св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Орган опіки та піклування Тростянецької районної державної адміністрації Вінницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 16 липня 2019 року у складі головуючого-судді Дудікова А. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року у складі суддів:

Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Орган опіки та піклування тростянецької районної державної адміністрації Вінницької області, про позбавлення батьківських прав.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вони з відповідачем є батьками ОСОБА_4, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1, проте відповідач ухиляється від покладеного на нього судовим рішенням обов'язку зі сплати аліментів на утримання малолітнього сина, у зв'язку з чим за ним рахується заборгованість в розмірі 17
413,27 грн, окрім того не займається питанням виховання та розвитку дитини вже більше ніж три роки, участі у житті сина взагалі не приймає.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 16 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність належного виконання обов'язків по вихованню і утриманню сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Покладено на орган опіки та піклування Тростянецької районної державної адміністрації Вінницької області обов'язок контролювати виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків відносно сина ОСОБА_4.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позбавлення батьківських прав відповідача є крайнім заходом впливу та не відповідає інтересам малолітнього сина сторін. Позивачем не надано належних доказів на підтвердження свідомого та умисного нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, що свідчить про відсутність передбачених частиною 2 статті 164 СК України підстав для позбавлення останнього батьківських прав.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 16 липня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову, за відсутності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої і апеляційної інстанцій не надано належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам на підтвердження того, що відповідач свідомо нехтує своїми обов'язками стосовно участі у вихованні дитини, зокрема не піклується про його фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не надає йому доступу до культурних та інших цінностей, не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не цікавиться його здібностями та навчанням. За відсутності об'єктивних перешкод у спілкуванні з сином, відповідач понад три роки не приймає участі у вихованні сина та спілкується з ним, враховуючи можливості дистанційного спілкування, що свідчить про його свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків. Крім того, судами залишено поза увагою наявність у відповідача заборгованості зі сплати аліментів та безпідставно відхилено висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно їхнього малолітнього сина.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, виданого 03 вересня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби по Тростянецькому районному управлінні юстиції у Вінницькій області.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 03 лютого 2017 року у справі № 147/1382/16-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4, у розмірі ј частини всіх видів доходу (заробітку) щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16 листопада 2016 року і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно наданого Тростянецьким районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області розрахунку від 26 жовтня 2018 року, за ОСОБА_2 рахується заборгованість по сплаті аліментів в розмірі 17 413,27 грн.

Відповідно до інформації Комунального некомерційного підприємства "Тростянецький районний центр первинної медико-санітарної допомоги" ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку у сімейного лікаря з народження, періодично лікується з приводу гострих респіраторних захворювань. Додаткових коштів на лікування на даний час не потребує. На огляд до сімейного лікаря дитини з'являється у супроводі матері або бабусі.

У акті обстеження матеріально-побутових умов, складеному комісією у складі інспекторів Максименюк А. А., Шевчук Н. В., Клименко О. М., зазначено, що у будинку АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 разом з дітьми: ОСОБА_8,2009 року народження та ОСОБА_4,2015 року народження, а також батьками. Будинок складається з п'яти кімнат, коридору, веранди, ванної кімнати. Наявний природний газ та водопостачання. ОСОБА_1, шлюб з батьком ОСОБА_4 розірвала. Колишній чоловік аліменти не сплачує, зі слів матері, у часті у вихованні дитини не приймає.

Сім'я забезпечена продуктами харчування, наявний одяг у дітей, іграшки. ОСОБА_1 створила належні умови для проживання, розвитку та виховання дітей.

Згідно довідки Тростянецького дитячого навчального закладу № 1 ясла-садок загального розвитку, ОСОБА_4 відвідує ясла-садок з 07 серпня 2018 року, батько ОСОБА_4 - ОСОБА_2 у вихованні сина участі не приймає.

12 липня 2019 року Орган опіки та піклування Тростянецької районної державної адміністрації Вінницької області надав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

За змістом пунктів 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57,58).

У рішенні по справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Відповідно до частини 6 статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1, за відсутності умисної винної поведінки відповідача щодо ухилення від виховання сина та свідомого нехтування ним своїми обов'язками, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно не враховано висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, не є підставою для скасування законного й справедливого рішення суду, оскільки в силу частини 6 статті 19 СК України суди попередніх інстанцій правомірно не погодилися з таким висновком і в інтересах дитини вирішили спір.

Доводи ОСОБА_1, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, при їх ухваленні не було допущено норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 16 липня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко