Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.01.2019 року у справі №161/6403/18

Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 161/6403/18 (4-с/161/68/18)

провадження № 61-46087св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

скаржник - ОСОБА_1,

суб'єкт оскарження - старший державний виконавець Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Шпірук Валентин Юрійович,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Волинської області від 17 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Русинчука М. М., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Шпірука В. Ю. (далі - Другий ВДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області).

Скарга мотивована тим, що на виконанні у Другому ВДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області перебувало виконавче провадження № 53668687, відкрите на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області за виконавчим листом № 2-2310/2010 від 23 грудня 2010 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк") заборгованості за кредитним договором.

07 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Другого ВДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області, в якій просив закінчити виконавче провадження № 53668687 на підставі пункту 5 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

Також 27 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Другого ВДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області, в якій просив зняти арешт з майна у зв'язку зі скасуванням заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2010 року.

23 квітня 2018 року ОСОБА_1 отримав відповідь на свою заяву

від 27 березня 2018 року, з якої вбачається, що 23 лютого 2018 року виконавче провадження № 53668687 закінчено на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до заяви стягувача у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення. Крім того, 23 лютого 2018 року винесено постанови про стягнення витрат виконавчого провадження в сумі 2 450 грн та стягнення виконавчого збору в сумі 104 813,03 грн.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1, з урахуванням уточнених вимог скарги, просив суд визнати протиправними та скасувати постанови старшого державного виконавця Другого ВДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області Шпірука В. Ю. від 23 лютого 2018 року: про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження"; про стягнення виконавчого збору; про стягнення витрат виконавчого провадження; зобов'язати старшого державного виконавця Другого ВДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області Шпірука В. Ю. закрити виконавче провадження № 53668687 на підставі пункту 5 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 червня 2018 року (у складі судді Гриня О. М. ) скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Другого ВДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області

Шпірука В. Ю. від 23 лютого 2018 року № 53668687 про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Другого ВДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області

Шпірука В. Ю. від 23 лютого 2018 року у виконавчому провадженні № 53668687 про стягнення виконавчого збору.

Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця Другого ВДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області

Шпірука В. Ю. від 23 лютого 2018 року у виконавчому провадженні № 53668687 про стягнення витрат виконавчого провадження.

У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника грошових коштів є здійснення державним виконавцем дій щодо фактичного стягнення з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, а виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум. Оскільки підставою для подання заяви державному виконавцю про закінчення виконавчого провадження була сплата коштів ОСОБА_1 на виконання умов угоди про врегулювання боргу від 21 лютого 2018 року № 1, то суд першої інстанції вважав, що підстав для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" у суб'єкта оскарження не було. З урахуванням вказаного суд дійшов висновку, що відсутні й підстави для стягнення з боржника витрат виконавчого провадження та виконавчого збору.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 17 вересня 2018 року ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 червня

2018 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що державним виконавцем в межах даного виконавчого провадження здійснювалися виконавчі дії з примусового виконання рішення суду, у зв'язку з чим такі витрати є витратами виконавчого провадження, які підлягають стягненню з боржника, а тому постанова державного виконавця від 23 лютого 2018 року про стягнення цих витрат в розмірі 2 450 грн з боржника ОСОБА_1 є правомірною та винесена з додержанням вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Крім того, апеляційний суд зазначив, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, оскільки державним виконавцем виконавче провадження було закінчено саме у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом на підставі

пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

Разом з тим, державний виконавець, отримавши від стягувача в порядку, передбаченому частиною 4 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), заяву про самостійне фактичне виконання боржником згаданого рішення суду в повному обсязі згідно з виконавчим документом мав повне право закінчити виконавче провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження",

і винести постанови про стягнення виконавчого збору і витрат виконавчого провадження. При пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" України "Про виконавче провадження" не зобов'язує державного виконавця перевіряти зазначену заяву стягувача щодо розміру одержаних останнім коштів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків від суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу. Отже, обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: фактичне виконання судового рішення; вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Крім того, виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми; розмір виконавчого збору вираховується також з фактично стягнутої суми.

Таким чином, виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

При ухваленні судового рішення апеляційний суд порушив норми матеріального права, повно та всебічно не дослідив обставини справи, чим порушив основні завдання цивільного судочинства про справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільної справи з метою захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свобод чи інтересів ОСОБА_1.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу.

Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили що заочним рішенням Луцького міськрайонного суду

від 20 травня 2010 року у справі № 2-2310/2010 позов ПАТ "ОТП Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ОТП Банк"

1 046 430,35 грн заборгованості за кредитними договорами. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ОТП Банк" 1 700 грн витрат з оплати судового збору, 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Луцьким міськрайонним судом Волинської області від 23 грудня 2010 року видано виконавчий лист № 2-2310/2010 щодо примусового виконання рішення суду, який 30 березня 2017 року було пред'явлено до Другого ВДВС Луцького МУЮ у Волинській області, на підставі якого відкрито виконавче провадження № 53668687.

23 травня 2017 року старшим державним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника ОСОБА_1

21 лютого 2018 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 було укладено угоду про врегулювання боргу № 1 до кредитного договору від 06 грудня 2007 року, на виконання якої ОСОБА_1 сплатив кошти на рахунок

ТОВ "ОТП Факторинг Україна" у розмірі 140 000 грн та 52 000 грн.

22 лютого 2018 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося до Другого ВДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області з листом, в якому просило закінчити виконавче провадження у зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом.

23 лютого 2018 року за заявою стягувача ПАТ "ОТП Банк" виконавче провадження завершено на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з фактичним виконанням рішення.

23 лютого 2018 року старшим державним виконавцем Другого ВДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області Шпіруком В. Ю. винесено постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 104 813,03 грн.

23 лютого 2018 року старшим державним виконавцем Другого ВДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області Шпіруком В. Ю. винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 2 450 грн.

Постановами старшого державного виконавця Другого ВДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області Шпірука В. Ю. від 27 лютого 2018 року відкрито виконавчі провадження щодо виконання вказаних вище постанов державного виконавця про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 104 813,03 грн та витрат виконавчого провадження - 2 450 грн.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 березня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у справі задоволено. Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2010 року скасовано.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Враховуючи вказану норму права та встановлені обставини справи,

ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося із заявою про закінчення виконавчого провадження саме після фактичного виконання заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2010 року та сплати 1 046
430,35 грн заборгованості за кредитним договором, а також те, що скасування заочного рішення суду першої інстанції від 20 травня 2010 року відбулося після сплати ОСОБА_1 вказаних коштів, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні скарги в частині оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов'язання державного виконавця закрити виконавче провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

З огляду на зазначене, судове рішення апеляційного суду в цій частині необхідно залишити без змін.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про розгляд справи в частині оскарження постанови старшого державного виконавця про стягнення виконавчого збору та виконавчих витрат у порядку цивільного судочинства з огляду на таке.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та 29465/04) Європейський суд з прав людини закріпив поняття "суд, встановлений законом", яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.

Фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх віЧастиною 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"одавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Звертаючись до суду зі скаргою на рішення старшого державного виконавця, ОСОБА_1 просив, зокрема, визнати протиправними та скасувати постанови від 23 лютого 2018 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 104 813,03 грн та стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 2 450 грн.

Отже, на спірні правовідносини поширюється саме Закон України "Про виконавче провадження".

Згідно з частинами 1 , 2 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що відповідно до Пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Відповідно до частини 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, імперативною нормою - частиною 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду

у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 381/2126/18 (провадження № 14-324цс19), від 11 вересня 2019 року у справі № 925/138/18 (провадження № 12-74гс19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 753/22823/18-ц (провадження № 14-425цс18) та від 16 жовтня 2019 року

у справі № 1940/1957/18 (провадження № 11-608апп19).

Таким чином, у справі, що переглядається, ОСОБА_1 заявив вимогу про визнання протиправними та скасування постанов про стягнення виконавчого збору та стягнення витрат виконавчого провадження. Однак, такі вимоги повинні були розглядатися в адміністративному судочинстві.

Тому, судові рішення в цій частині необхідно скасувати, а провадження у справі в цій частині необхідно закрити, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного, а має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених частини 1 статті 414 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина 1 статті 256 ЦПК України).

Отже, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання протиправними та скасування постанов старшого державного виконавця Другого ВДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області

Шпірука В. Ю. від 23 лютого 2018 року про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження підлягають скасуванню з закриттям провадження у справі.

У частині оскарження постанови старшого державного виконавця Другого ВДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області Шпірука В. Ю. від 23 лютого 2018 року про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" та зобов'язання старшого державного виконавця Другого ВДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області Шпірука В. Ю. закрити виконавче провадження № 53668687 на підставі пункту 5 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" постанову суду апеляційної інстанції необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 255 256 400 409 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 червня

2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 17 вересня 2018 року в частині оскарження постанов старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Шпірука Валентина Юрійовича від 23 лютого 2018 року про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадженняскасувати.

Провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Шпірука Валентина Юрійовича в частині визнання протиправними та скасування постанов старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Шпірука Валентина Юрійовича від 23 лютого 2018 року про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадженнязакрити.

Повідомити ОСОБА_1, що розгляд його справи в частині оскарження постанови старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Шпірука Валентина Юрійовича від 23 лютого 2018 року про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадженнявіднесений до юрисдикції адміністративного суду.

З моменту прийняття постанови ухвала Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 червня 2018 року та постанова Апеляційного суду Волинської області від 17 вересня 2018 року в частині вимог про визнання протиправними та скасування постанов старшого державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Шпірука Валентина Юрійовича від 23 лютого 2018 року про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження втрачають законну силу.

У решті постанову Апеляційного суду Волинської області від 17 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська