Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.07.2018 року у справі №360/1437/17

Постанова

Іменем України

25 липня 2019 року

м. Київ

справа № 360/1437/17

провадження № 61-36192св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Бородянська районна державна адміністрація Київської області, Шосткинська міська рада Сумської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження

касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Бородянського районного суду Київської області від

08 грудня 2017 року у складі судді Міланіч А. М. та постанову Апеляційного суду Київської області від 11 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Приходька К. П., Іванової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Бородянська районна державна адміністрація Київської області, Шосткинська міська рада Сумської області, про визначення місця проживання дитини.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що у шлюбі з відповідачем у них народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на даний час проживає з відповідачем.

Посилаючись на те, що вона має постійний дохід, власне житло, не має шкідливих звичок, на обліку у нарколога/психіатра не перебуває, та ураховуючи потребу сина в постійній материнській турботі, просила визначити місце проживання

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем її проживання -

АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 08 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з огляду на тяжкі життєві обставини позивача, дитина вже чотири роки проживає разом із батьком, за місцем його проживання відвідує школу, має певне коло друзів і знайомих. Відповідач ОСОБА_2 має власне житло, постійний дохід, характеризується позитивно, створює дитині всі необхідні умови для забезпечення її інтересів та належного виховання, будь-яких обставин, які б перешкоджали проживанню дитини з батьком судом не встановлено.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду Київської області від 11 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Бородянського районного суду Київської області від 08 грудня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду обгрунтована посиланням на те, що позивач не надала доказів на підтвердження обставин, за яких можливо зробити висновок про те, що вилучення дитини із звичного для неї середовища де вона проживає понад чотири роки, буде відповідати її інтересам. Суд першої інстанції належно дослідив зібрані у справі докази, урахував умови та тривалість проживання дитини із батьком, його ставлення до дитини, не перешкоджанню спілкування сина з матір`ю, а відтак ураховуючи найкращі інтереси дитини, які мають першочергове значення, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову позивача.

Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суди не урахувала характеристику класного керівника на її сина, за змістом якої малолітній ОСОБА_4 має проблеми, які обумовлені відсутністю опіки матері. Суди неналежно оцінили покази сина щодо наявності у нього бажання жити з батьком, оскільки в телефонних розмовах дитина виявляє бажання проживати разом з матір`ю, а в судовому засіданні не міг висловити свою думку через хвилювання та знервованість, оскільки на дитину чиниться моральний і фізичний тиск. Поза увагою судів залишились і докази, зокрема позитивно характеризуючі матеріали на позивача, наявність належних умов для проживання сина з нею у м. Шостка.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суді першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами встановлено, що з 25 листопада 2006 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі і мають спільну дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 є інвалідом першої групи та потребує постійного стороннього догляду, на диспансерному обліку у лікаря-нарколога не перебуває.

Місце проживання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровано за місцем проживання його матері ОСОБА_1 за адресою:

АДРЕСА_1 , однак фактично з 2013 року дитина проживає з батьком по АДРЕСА_2 та навчається в Немішаївській загальноосвітній школі № 2, перебуває на його утриманні, який характеризується позитивно.

Відповідно до акта обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_2 від

31 серпня 2017 року, квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 73 кв.м, житловою площею 54 кв.м, складається з двох житлових кімнат, з усіма зручностями, відповідає санітарно-гігієнічним нормам, умебльована, створені всі необхідні умови для проживання. У квартира проживають: ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , які зареєстровані за вказаною адресою, а також ОСОБА_2 , ОСОБА_4 Родина за місцем проживання характеризується позитивно.

З 10 квітня 2006 року ОСОБА_2 зареєстрований як приватний підприємець, має постійний дохід.

Відповідно до акта обстеження умов поживання від 17 жовтня 2017 року,

ОСОБА_1 проживає в приватному будинку, який складається з трьох кімнат, має автономне опалення, колонку та потребує ремонту, санітарно-гігієнічні умови задовільні, для виховання та розвитку дитини створено умови: є своя кімната, ліжко, шафа, стіл для навчання. Син ОСОБА_4 проживає з батьком, але на літніх канікулах був у матері.

Висновки Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначені статтею 7 СК України, відповідно до якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від

20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Частиною третьою статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

За змістом статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) із застосуванням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року

N 475/97-ВР.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.

Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява

№ 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

Вирішуючи спір, суди, повно та всесторонньо дослідили обставини справи, урахували тривалість проживання ОСОБА_4 з батьком, який характеризується позитивно, піклується про його розвиток, виховання, утримує його матеріально, не створює перешкод для спілкування сина з матір`ю, а також думку дитини, яка висловила бажання проживати з батьком. Суди також урахували тривале навчання дитини у школі за місце проживання батька, наявність у неї певного кола друзів, а тому дійшли правильного висновку, що проживання сина з батьком відповідає принципу «найкращих інтересів дитини» та є пріоритетним при вирішенні цієї справи. Відповідач не надала суду переконливих доказів на підтвердження того, що проживання сина разом з матір`ю буде найкраще відповідати інтересам малолітнього ОСОБА_4 .

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували характеристику класного керівника на її сина, за змістом якої малолітній ОСОБА_4 має проблеми, які обумовлені відсутністю опіки матері не заслуговують на увагу, оскільки характеристика не містить таких висновків, як вказала позивач. Посилання на те, що на дитину чиниться моральний і фізичний тиск є неспроможними, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.

Твердження заявника про те, що при вирішенні зазначеного спору суди не урахували позитивну характеристику ОСОБА_1 , що вона не перебуває на обліку у психіатра/нарколога та, що нею створені всі необхідні умови для проживання дитини у м. Шостка є необгрунтованими, оскільки визначальним при вирішенні такої категорії справ є не характеристики кожного із батьків та їх умови проживання, а найкращі інтереси дитини, які превалюють над інтересами батьків.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції

залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 08 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 11 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак