Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.06.2025 року у справі №753/6615/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2025 року

м. Київ

справа № 753/6615/23

провадження № 61-8583св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А, Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_12, на постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2024 року в складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Гуля В. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 10:50 год на вебсайті «ЦЕНЗОР.НЕТ» (https://censor.net/) опубліковано інформаційну статтю авторства ОСОБА_2 з назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_8», що розміщена за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У вказаній статті розміщено, серед іншого, інформацію наступного змісту:

«

Гучні скандали через нечесну гру частини учасників супроводжують закупівлі медичної техніки майже з моменту здобуття незалежності. Не припинились вони навіть під час війни, коли кожна копійка, витрачена не за призначенням, - це злочин проти України.

50 % чистого «навару»

Один з яскравих прикладів - державна закупівля комп`ютерного томографа виробництва німецької компанії Сіменс для Національного Інституту раку. Вона відбулась у 2022 році, а сума становила рекордні 45 млн. Переможцем стала молода, і як заведено, маловідома компанія «АРТЕК МЕДІКАЛ ГРУП».

Під дахом ОСОБА_1

Чому ж так щастить Артеку ? Не тільки тому, що має «щасливу» назву на честь представника компанії Сіменс Медицина Україна.

Підприємство тісно пов`язане з братами ОСОБА_1 - ОСОБА_1 і ОСОБА_5, а ті, своєю чергою, із колишнім заступником голови Офісу Президента України ОСОБА_13. Наприкінці 2020 року ОСОБА_1 завдяки підтримці «згори» взяв під контроль ринок медичних закупівель у країні.

Підприємець став більш відомий у 2021 році, коли Національна поліція провела обшуки в його компанії «Автоспецпром».

Підприємство тоді виграло тендери на поставку автомобілів швидкої на більш ніж 1,3 млрд грн. Але виконувати замовлення компанія не поспішала, терміни поставок були зірвані, деякі контракти розірвані. Гроші ділки повернули, точніше, «провернули» у банках, а держава так і не отримала ані швидкі, ані пеню за протримані на рахунках гроші.

Сьогодні ОСОБА_1 ( ОСОБА_5 декілька років тому не стало) проводить «диверсійну» роботу на медичному ринку, завдаючи максимальної шкоди сфері медичних закупівель, а отже, здоров`ю і життю українців. В тому числі й тих, хто зараз на війні захищає країну від ординської навали.

Імперії руйнуються

«Імперія ОСОБА_1» обплела, як спрут, тендерні торги в країні, об`єднавши велику світову компанію із дрібним криміналом, і таким чином, виростивши монстра. Лише по торгівлі обладнанням Сіменс вона захопила майже відсотків 90 ринку. А взагалі по продажу важкої медичної техніки їхню долю можна приблизно оцінити як 70%. Хоча, звичайно, це не весь ринок медичних закупівель.

ОСОБА_2 , Цензор. НЕТ».

Вказана стаття містить неодноразове та пряме згадування його імені. Наведена інформація є недостовірною та носить негативний характер щодо нього, а також не є припущенням, адже викладена у вигляді фактичних тверджень.

Зміст вказаної інформації формує негативний образ у необмеженого кола осіб (читачів інформаційної статті, що оприлюднена у публічному доступі) щодо ОСОБА_1 , створює негативне враження в очах громадськості як про нього особисто, так і про його професійну діяльність, паплюжить його ділову репутацію як підприємця, а отже має бути спростована.

Враховуючи викладене, позивач просив:

визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та порочить ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 о 10 год 50 хв на вебсайті «ЦЕНЗОР.НЕТ» (https://censor.net/) в інформаційній статті ОСОБА_2 за назвою «ІНФОРМАЦІЯ_8» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 (коротке посилання) / ІНФОРМАЦІЯ_9 (повне посилання), у частині наступних тверджень:

- «Підприємство тісно пов`язане з братами ОСОБА_1 - ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , а ті своєю чергою, із колишнім заступником голови Офісу Президента України ОСОБА_13»;

- «Наприкінці 2020 року ОСОБА_1 завдяки підтримці «згори» взяв під контроль ринок медичних закупівель у країні»;

- «Підприємець став більш відомий у 2021 році, коли Національна поліція провела обшуки в його компанії «Автоспецпром». Підприємство тоді виграло тендери на поставку автомобілів швидкої на більш ніж 1,3 млрд грн. Але виконувати замовлення компанія не поспішала, терміни поставок були зірвані, деякі контракти розірвані. Гроші ділки повернули, точніше, «провернули» у банках, а держава так і не отримала ані швидкі, ані пеню за протримані на рахунках гроші»;

- «Сьогодні ОСОБА_1 ( ОСОБА_5 декілька років тому не стало) проводить «диверсійну» роботу на медичному ринку, завдаючи максимальної шкоди сфері медичних закупівель, а отже, здоров`ю і життю українців. В тому числі й тих, хто зараз на війні захищає країну від ординської навали»;

- «Імперія ОСОБА_1» обплела, як спрут, тендерні торги в країні, об`єднавши велику світову компанію із дрібним криміналом, і таким чином, виростивши монстра. Лише по торгівлі обладнанням Сіменс вона захопила майже відсотків 90 ринку. А взагалі по продажу важкої медичної техніки їхню долю можна приблизно оцінити як 70 %. Хоча, звичайно, це не весь ринок медичних закупівель»;

зобов`язати ОСОБА_2 протягом одного місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням спростувати недостовірну інформацію щодо ОСОБА_1 , поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 о 10 год 50 хв на вебсайті «ЦЕНЗОР.НЕТ» ( https://censor.net/) в інформаційній статті ОСОБА_2 за назвою «ІНФОРМАЦІЯ_8 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3(коротке посилання) ІНФОРМАЦІЯ_10 (повне посилання), шляхом видалення (вилучення з публічного доступу) такої недостовірної інформації та розміщення на веб-сайті «ЦЕНЗОР.НЕТ» ( https://censor.net/) спростування зазначеної інформації, а саме оприлюднення резолютивної частини рішення суду у цій справі з назвою «СПРОСТУВАННЯ НЕДОСТОВІРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ОСОБА_1» у частині зазначених тверджень;

стягнути з ОСОБА_2 на його користь судові витрати, пов`язані із розглядом справи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 жовтня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що:

інформація, викладена у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_8» є власними висновками відповідача як журналіста та є її оціночними судженнями, які ґрунтуються на особистому трактуванні подій та отриманої нею інформації щодо позивача як публічної фігури, його діяльності, що становить суспільний інтерес;

наведені висловлювання у публікації відповідача є оціночними судженнями, висловленими емоційно із використанням гіпербол, алегорій, метафори, мовностилістичних прийомів, які містять критику, оцінку позивача і його публічної діяльності;

відповідачем не зазначено жодного конкретного факту у відношенні позивача щодо скоєння протиправних дій, вказана стаття відповідача не містить жодної вказівки на процесуальний статус особи позивача, який може бути в учасника кримінального провадження.

Враховуючи норми матеріального права, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, посилаючись на прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд зазначив, що свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Нормами законодавства України встановлено, що журналіст має право не розкривати джерело інформації або інформацію, яка дозволяє встановити джерела інформації. Оскільки відповідач є журналістом, вона користується правом журналіста на таємницю джерел інформації. У мережі Інтернет досить багато поширено інформації щодо позивача, на доказ чого відповідачем у відзиві на позов наведено декілька прикладів назв таких публікацій.

Позивач підміняє процесуальний обов`язок доведення позовних вимог матеріальними нормами статті 277 ЦК України про спростування недостовірної інформації. При цьому він, не врахувавши чинної редакції статті, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на постанову Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи». Суд першої інстанції зазначив, що для позивача діє загальний тягар доведення позову: 1) факту поширення недостовірної інформації; 2) недостовірності цієї інформації.

Крім того, матеріали справи свідчать, що позивач має відношення до публічних закупівель медичного обладнання, укладаючи контракти про закупівлю медичного обладнання за результатами проведення процедури закупівлі, користується/користувався державними коштами; публічний статус позивача та те, що поширена інформація мала суспільний інтерес свідчить про те, що він повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 жовтня 2023 року скасовано та постановлено у справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та порочить ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 о 10 год 50 хв на вебсайті «ЦЕНЗОР.НЕТ» (https://censor.net/) в інформаційній статті ОСОБА_2 за назвою «ІНФОРМАЦІЯ_8 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 (коротке посилання)/ ІНФОРМАЦІЯ_6 (повне посилання), у частині зазначених тверджень.

Зобов`язано ОСОБА_2 протягом одного місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням, спростувати недостовірну інформацію щодо ОСОБА_1 , поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 о 10 год 50 хв на вебсайті «ЦЕНЗОР.НЕТ» (https://censor.net/) в інформаційній статті ОСОБА_2 за назвою «ІНФОРМАЦІЯ_8 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 (коротке посилання) ІНФОРМАЦІЯ_11 (повне посилання), шляхом видалення (вилучення з публічного доступу) такої недостовірної інформації та розміщення на вебсайті «ЦЕНЗОР.НЕТ» (https://censor.net/) спростування зазначеної інформації, а саме оприлюднення резолютивної частини рішення суду у цій справі з назвою «Спростування недостовірної інформації про ОСОБА_1 » у частині зазначених тверджень.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним у справі судові витрати у вигляді сплаченого за подачу позову та апеляційної скарги судового збору на загальну суму 5 368,00 грн.

Апеляційний суд виходив з того, що при вирішенні справи про захист честі, гідності та ділової репутації суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

Матеріали справи свідчать про доведеність факту поширення ОСОБА_2 інформації, тобто доведення цієї інформації до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб, і про те, що ця інформація стосується безпосередньо позивача ОСОБА_1 . Дану обставину не заперечувала і представник відповідача у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.

При цьому суд апеляційної інстанції вважав помилковими висновки суду першої інстанції про те, що поширена ОСОБА_2 інформація є оціночними судженнями, а не фактичними твердженнями. З аналізу змісту поширеної про позивача інформації вбачається, що її фрагменти містять ствердний характер та не містять мовностилістичних прийомів, які б давали підстави вважати їх оціночними судженнями. Поширена відповідачем про позивача інформація містить у собі факти (явища об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини), які можуть бути перевірені та спростовані, зокрема, інформація про тісний зв`язок підприємства з братами ОСОБА_1, а їх зв`язок із колишнім заступником голови Офісу Президента України ОСОБА_13; інформація про взяття ОСОБА_1 під контроль ринку медичних закупівель наприкінці 2020 року; інформація про обшуки у 2021 році у компанії позивача «Автоспецпром», коли підприємство виграло тендери на поставку автомобілів швидкої на більш ніж 1,3 млрд. грн; інформація про розірвання контрактів та неодержання державою ні швидких, ні пені за протримані на рахунках гроші; інформація про завдання ОСОБА_1 шкоди сфері медичних закупівель, а отже, життю і здоров`ю українців; інформація про захоплення «Імперією ОСОБА_1» 90 відсотків ринку торгівлі обладнанням Сіменс.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах у аналогічних справах зазначав, що для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, адже твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів.

Так, звертаючись до суду з позовом, позивач заперечив інформацію, поширену про нього відповідачем. Зокрема, зазначив, що відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що директором ТОВ «Артек Медікал Груп» є ОСОБА_8 , засновниками - ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , що свідчить про те, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Артек Медікал Груп» не існує жодних тісних зв`язків.

Щодо наявності зв`язків між ОСОБА_1 та колишнім заступником Офісу Президента України ОСОБА_13, то правдивість даного твердження відповідачем не доведена, тому це твердження є недостовірним.

Інформація про взяття ОСОБА_1 під контроль наприкінці 2020 року ринку медичних закупівель, також є недостовірною, оскільки позивач у позові зазначав, що не має жодного відношення до органів та установ, які здійснюють контроль у сфері публічних закупівель, якими є Верховна Рада України, Комітет з питань охорони здоров`я, Міністерство охорони здоров`я України, ДП «Медичні закупівлі України», профільні управління місцевих органів влади, правоохоронні органи тощо, а відповідач достовірність цієї інформації під час розгляду справи у суді не довів.

З приводу твердження про те, що ОСОБА_1 став більш відомий у 2021 році, коли Національна поліція провела обшуки в його компанії «Автоспецпром»; підприємство тоді виграло тендери на поставку автомобілів швидкої на більш ніж 1,3 млрд. грн. Але виконувати замовлення компанія не поспішала, терміни поставок були зірвані, деякі контракти розірвані; гроші ділки повернули, точніше «провернули» у банках, а держава так і не отримала ані швидкі, ані пеню за протримані на рахунках гроші, то позивач зазначав, що, дійсно, він є засновником ТОВ «Автоспецпром», але у ситуації, висвітленій відповідачем, відмова ТОВ «Автоспецпром» від виконання частини контрактів була пов`язана виключно із початком на території України повномасштабної збройної (військової) агресії російської федерації проти України. При цьому ТОВ «Автоспецпром» частково виконало наявні контракти на постачання автомобілів швидкої медичної допомоги, попри активні бойові дії на території України, а грошові кошти, отримані товариством у межах виконання контракту, зберігалися на спеціальному банківському рахунку, який не передбачає нарахування відсотків за розміщення таких коштів або інше нецільове використання. Доказів на підтвердження достовірності наведеної інформації відповідачем також надано не було.

Щодо твердження про проведення ОСОБА_1 «диверсійної роботи» на медичному ринку, що завдає максимальної шкоди сфері медичних закупівель, а отже життю і здоров`ю українців, в тому числі і тих, хто зараз на війні захищає країну від ординської навали, то достовірність факту завдання шкоди сфері медичних закупівель позивачем могла бути підтверджена доказами, що вона це не зробила.

При цьому матеріали справи не містять і доказів твердженням про те, що «Імперія ОСОБА_1» на торгівлі обладнанням Сіменс захопила майже 90 відсотків ринку, а взагалі на продажу важкої медичної техніки їхню долю можна приблизно оцінити у 70 відсотків, оскільки відповідачем не надано суду жодного судового рішення, яке набрало б законної сили, про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні будь-яких адміністративних або кримінальних правопорушень (злочинів).

Тягар доведеності достовірності інформації, поширеної про іншу особу, лежить на тому, хто поширив таку інформацію, позивач лише доводить сам факт її поширення. Оскільки відповідач не надала жодного доказу, який би підтверджував правдивість інформації, поширеної нею стосовно позивача, апеляційний суд дійшов висновку, що поширена інформація є недостовірною.

При цьому поширена відповідачем інформація є негативною, оскільки у ній стверджується про причетність позивача до тих чи інших обставин та про порушення позивачем норм чинного законодавства, що не відповідає дійсності, та створює вкрай негативне враження про позивача у очах оточуючих, руйнує оцінку його людських, ділових і професійних якостей, а також негативно впливає на суспільну оцінку якостей позивача в очах оточення.

Отже, оскільки за характером висловлювань і вжитих словосполучень поширена відповідачем негативна інформація про позивача є фактичними твердженнями, містить посилання на обставини, як такі, що реально існували, проте правдивість такої інформації не знайшла свого підтвердження, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки така інформація принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, права позивача підлягають захисту шляхом її спростування.

Вирішуючи питання про спосіб спростування інформації, яка підлягає визнанню недостовірною, апеляційний суд погодився із обраним позивачем способом спростування поширеної відповідачем недостовірної інформації, адже способом, який сприятиме найбільш повному відновленню порушеного немайнового права позивача, якраз і є зобов`язання ОСОБА_2 протягом одного місяця з дня набрання законної сили рішенням суду у цій справі спростувати недостовірну інформацію щодо ОСОБА_1 шляхом видалення такої недостовірної інформації та розміщення на вебсайті «ЦЕНЗОР.НЕТ» резолютивної частини рішення із спростуванням цієї інформації.

Розглянувши справу в межах заявлених позивачем вимог і на підставі поданих ним доказів, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем обов`язок по доведенню його позовних вимог виконано повністю та у встановлений законом спосіб, натомість відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростували докази, надані суду позивачем. Зважаючи на те, що позивачем суду надано належні, допустимі та достовірні докази на підтвердження обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог, колегія суддів вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, шляхом визнання поширеної про нього негативної інформації недостовірною та її спростування у спосіб, визначений у позовній заяві.

При цьому суд апеляційної інстанції акцентував увагу на помилковості висновків суду першої інстанції про розширені межі критики стосовно позивача, який, як зазначено у рішенні, є публічною особою, адже жодних належних, допустимих та достовірних доказів даній обставині матеріали справи не містять, відтак ці висновки суду є припущенням.

Позивач ОСОБА_1 є особою, що займається приватним бізнесом на території України, не є державним службовцем, не є посадовою чи службовою особою органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, або юридичних осіб публічного права, та не наділений публічними функціями. Крім того, він не є відомою (публічною) особою у загальному розумінні, зважаючи на відсутність у нього публічних виступів, інтерв`ю чи коментарів для ЗМІ, соціальних мереж тощо.

Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість. Зважаючи на те, що позивач ОСОБА_1 не є політичним діячем чи іншою публічною особою, до спірних правовідносин не застосовується вищевказане правило значно ширшої межі допустимої критики, порівняно з іншими пересічними особами, а висновок суду в цій частині про застосування вказаного правила є необґрунтованим.

Апеляційний суд, з огляду на результат апеляційного перегляду справи, вважав за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним у справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 5 368,00 грн.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У червні 2024 року ОСОБА_2 через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_12. Просила постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

інформація, викладена у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_8» є вираженням суб`єктивної думки відповідача, фактично аналізом подій, отриманої інформації про діяльність позивача, тобто є оцінкою подій, інформації та власними висновками щодо цієї інформації, яка, при цьому становить суспільний інтерес. Наведені у позовній заяві цитати із статті відповідача не можуть бути ані спростовані, ані підтверджені, вони не порушують прав позивача, а тому не можуть бути предметом спору у цій справі. Апеляційний суд не врахував розуміння відомостей фактичного характеру, які не відповідають дійсності та порочать особу, та не розмежував такі відомості від думок, критичних висловлювань, ідей, оціночних суджень, висловлених відповідачем у порядку реалізації конституційного права на свободу вираження думки і слова щодо питань, що становлять суспільний інтерес;

суд першої інстанції правильно послався на те, що інформація у статті відповідача викладена у формі оціночних суджень з урахуванням стилістики такої інформації, застосованих мовних оборотів, суспільного інтересу до такої інформації та відсутністю посилань на конкретні факти;

апеляційний суд при розгляді справи цього не врахував, оцінку використаним у статті відповідача мовностилістичним засобам не надав, а позивач ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції наведене не спростував;

неправильним застосуванням апеляційним судом статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 30 Закон України «Про інформацію» без врахування відповідних висновків Верховного Суду, порушено баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію. Водночас інформація у публікації відповідача містить відомості про події, що мають суспільне значення та викликають суспільний резонанс, адже стосуються питань державних закупівель. Тому суспільство має право бути обізнаним та ознайомленим з такою інформацією. Крім того, на суспільний інтерес до інформації, висловленої у статті відповідача про державні закупівлі, про діяльність позивача у сфері публічних закупівель медичного обладнання вказують інші публікації у мережі Інтернет. Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції викладеного не врахував та помилково вважав, що поширена відповідачем інформація викладена у формі істинних фактів, у зв`язку з чим дійшов необґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову;

суд апеляційної інстанції, ухвалюючи у справі нове судове рішення, яким зобов`язав відповідача спростувати недостовірну інформацію шляхом видалення (вилучення з публічного доступу) такої недостовірної інформації та розміщення на вебсайті «ЦЕНЗОР.НЕТ» спростування зазначеної інформації не врахував, що позивач власника веб-сайту не встановив та не зазначив в позовній заяві; дані про власника вебсайта не витребував відповідно до норм ЦПК України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Крім того, суд не з`ясував, чи може відповідач виконати судове рішення в цій частині, адже матеріали справи не містять жодного доказу, що ОСОБА_2 є власником вебсайта;

помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про «доведеність факту поширення ОСОБА_10 інформації», оскільки у матеріалах справи немає відомостей про власника вебсайту. Тому в справі не встановлена особа, що поширила інформацію, про спростовання якої просить позивач та яка згідно з частиною четвертою статті 277 ЦК України зобов`язана була б спростовувати інформацію, що є предметом судового розгляду;

поза увагою апеляційного суду залишилось те, що чинне законодавство з квітня 2014 року не містить презумпції добропорядності і відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації. Тому висновки апеляційного суду про те, що позивач лише доводить сам факт поширення оспорюваної інформації, а відповідач повинен доводити достовірність оспорюваної інформації і, як наслідок, висновок про задоволення позовних вимог, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У липні 2024 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, який підписаний його представником ОСОБА_11 . Просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду; у разі встановлення судом касаційної інстанції відсутності підстав для закриття касаційного провадження постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані із розглядом справи (судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу за результатами розгляду окремої заяви).

Відзив обґрунтований тим, що:

у касаційній скарзі відсутнє будь-яке належне обґрунтування щодо того, у чому ж саме полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права. Тому за відсутності будь-яких обґрунтувань / висновків / аргументів / пояснень / мотивів скаржника в цьому контексті об`єктивно не є зрозумілим, як саме суд апеляційної інстанції неправильно застосувати відповідні норми;

посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах № 757/22307/17-ц, № 569/5269/16-ц, № 758/14324/15-ц, № 127/9786/20, є нерелевантними, адже висновки, на які посилається відповідач, зроблені у правовідносинах, які не є подібними. Зазначені обставини є підставою для закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження по суті не знайшла свого підтвердження;

наведення в касаційній скарзі скаржником окремих позаконтекстних фрагментів у вигляді словосполучень і 2-5 слів зі спірної статті, які (словосполучення) навіть якщо і містять суб`єктивний / іронічний / метафоричний підтекст, не може свідчити, що повністю уся спірна стаття також є такою. Суд повинен урахувати, оцінити зміст й направленість всієї публікації (її контекст), а тому не слід одне речення «виривати» із контексту всієї публікації при його спростуванні. Аналіз повного змісту (контексту) спірної статті дають підстави для висновку, що вона містить інформацію негативного характеру щодо особи ОСОБА_1 , що полягає у висловлюванні ОСОБА_2 стверджувальних речень, які не дають підстав вважати їх оціночними судженнями. При цьому специфічні мовні обороти, які застосовує автор спірної статті, намагаючись завуальовано прикрити інформацію нібито оціночними судженнями, навпаки лише підсилюють увагу читача до того негативу, який висловлює автор по відношенню до позивача. Отже, така інформація у спірній статті викладена як факт, а не як особиста суб`єктивна думка автора;

станом на сьогодні відсутні будь-які встановлені відповідно до законодавства юридичні факти про заподіяння ОСОБА_1 або ж юридичними особами (у яких він є засновником / учасником або керівником) будь-якої шкоди державі, а тим більше життю та здоров`ю громадян, зокрема й тих, хто захищає нашу країну.

Окремо зазначено, що витрати, які очікує понести ОСОБА_1 у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції, складаються із витрат на професійну правничу допомогу, що попередньо (орієнтовно) становитимуть 65 000,00 грн.

Короткий зміст інших заяв учасників справи

У вересні 2024 року від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення, які підписані його представником ОСОБА_11 .

У поясненнях зазначено, що:

у випадку, коли щодо особи публічно висловлено заяву, яка містить пряме або опосередковане звинувачення у вчиненні злочину, що не підтверджено перевіреними фактами, це тягне за собою порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

ОСОБА_2 публічно висловила заяву, яка містить пряме або опосередковане звинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, що не підтверджено перевіреними фактам.

У вересні 2024 року від ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_12 .

У відповіді на відзив вказано, що:

у спірних правовідносинах підлягають застосуванню висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі № 757/22307/17-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 761/7795/17, від 15 червня 2023 року у справі № 127/9786/20, від 20 березня 2019 року у справі № 758/14324/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 569/5269/16-ц, в яких поширена інформація також становила суспільний інтерес;

мовностилістичні засоби підтверджують, що відповідні речення / висловлювання у публікації відповідача є оціночними судженнями, висловленими емоційно із використанням гіпербол, алегорій, метафори, мовностилістичних прийомів, які містять критику, оцінку позивача і його публічної діяльності; відповідачем не зазначено жодного конкретного факту у відношенні позивача щодо скоєння протиправних дій, вказана стаття відповідача не містить жодної вказівки на процесуальний статус особи позивача, який може бути в учасника кримінального провадження;

у відзиві на касаційну скаргу представник позивача зазначав щодо мовностилістичних засобів з посиланням на висновки у постанові Верховного Суду від 15 травня 2024 року в справі № 757/17241/21-ц: «навіть якщо і містять суб`єктивний / іронічний / метафоричний підтекст, не може свідчити, що повністю уся спірна стаття також є такою». Між тим, предметом розгляду у цій справі є визначена саме позивачем у позовних вимогах конкретна інформація, а не «уся спірна стаття». Крім того, у вказаній постанові суд звертав увагу на те, що позовні вимоги сформульовані таким чином, що інформація, яку просить спростувати позивач, є «вирваною» з контексту;

інформація у публікації відповідача містить відомості про події, що мають важливе суспільне значення та викликають суспільний резонанс, оскільки стосуються питань державних закупівель;

наведені у позовній заяві речення/висловлювання із статті відповідача не можуть бути ані спростовані, ані підтверджені, вони не порушують прав позивача, а тому не можуть бути предметом спору в цій справі. Інформацію, про спростування якої просить позивач не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, адже вона є вираженням суб`єктивної думки відповідача, аналізом подій, отриманої інформації про діяльність позивача, тобто є оцінкою подій, інформації та власними висновками щодо цієї інформації, яка, при цьому становить суспільний інтерес і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями;

у жодних заявах по суті, починаючи із суду першої інстанції, позивач не посилався на порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Про такі порушення він вказав лише в додаткових поясненнях до касаційної скарги;

тези представника позивача про те, що нібито « ОСОБА_2 публічно висловила заяву, яка містить пряме або опосередковане звинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину»безпідставні, оскільки у статті відповідача, зокрема, в частині інформації, яку позивач просить спростувати, відсутнє звинувачення ОСОБА_1 у вчиненні будь-якого злочину, відсутні твердження щодо його причетності до вчинення будь-яких кримінальних правопорушень, відсутня й заява, яка містила б пряме або опосередковане звинувачення. Тому позивач й не зазначає / не може зазначати у вчиненні якого саме кримінального правопорушення його звинувачував відповідач.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 753/6615/23 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 16 травня 2024 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2024 року заяву ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови апеляційного суду задоволено частково; зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 16 травня 2024 року в частині зобов`язання вчинити дії та судових витрат до закінчення її перегляду у касаційному порядку; зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 16 травня 2024 року в частині визнання недостовірною інформації до закінчення її перегляду у касаційному порядку.

У липні 2024 року матеріали справи № 753/6615/23 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2025 року у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд касаційної скарги за її участі відмовлено, справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 21 червня 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 569/5269/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 758/14324/15-ц, від 15 червня 2023 року у справі № 127/9786/20, від 04 липня 2018 року у справі № 761/7795/17, від 17 липня 2019 року у справі №757/49189/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 165/2559/15-ц; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактично обставини справи

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 10:50 год на вебсайті «ЦЕНЗОР.НЕТ» (https://censor.net/) опубліковано інформаційну статтю авторства ОСОБА_2 за назвою «ІНФОРМАЦІЯ_8», що розміщена за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У вказаній статті розміщено, серед іншого, інформацію наступного змісту:

«

Гучні скандали через нечесну гру частини учасників супроводжують закупівлі медичної техніки майже з моменту здобуття незалежності. Не припинились вони навіть під час війни, коли кожна копійка, витрачена не за призначенням, - це злочин проти України.

50 % чистого «навару».

Один з яскравих прикладів - державна закупівля комп`ютерного томографа виробництва німецької компанії Сіменс для Національного Інституту раку. Вона відбулась у 2022 році, а сума становила рекордні 45 млн. Переможцем стала молода, і як заведено, маловідома компанія «АРТЕК МЕДІКАЛ ГРУП».

Під дахом ОСОБА_1

Чому ж так щастить Артеку? Не тільки тому, що має «щасливу» назву на честь представника компанії Сіменс Медицина Україна.

Підприємство тісно пов`язане з братами ОСОБА_1 - ОСОБА_1 і ОСОБА_5, а ті, своєю чергою, із колишнім заступником голови Офісу Президента України ОСОБА_13. Наприкінці 2020 року ОСОБА_1 завдяки підтримці «згори» взяв під контроль ринок медичних закупівель у країні.

Підприємець став більш відомий у 2021 році, коли Національна поліція провела обшуки в його компанії «Автоспецпром».

Підприємство тоді виграло тендери на поставку автомобілів швидкої на більш ніж 1,3 млрд грн. Але виконувати замовлення компанія не поспішала, терміни поставок були зірвані, деякі контракти розірвані. Гроші ділки повернули, точніше, «провернули» у банках, а держава так і не отримала ані швидкі, ані пеню за протримані на рахунках гроші.

Сьогодні ОСОБА_1 ( ОСОБА_5 декілька років тому не стало) проводить «диверсійну» роботу на медичному ринку, завдаючи максимальної шкоди сфері медичних закупівель, а отже, здоров`ю і життю українців. В тому числі й тих, хто зараз на війні захищає країну від ординської навали.

Імперії руйнуються

«Імперія ОСОБА_1» обплела, як спрут, тендерні торги в країні, об`єднавши велику світову компанію із дрібним криміналом, і таким чином, виростивши монстра. Лише по торгівлі обладнанням Сіменс вона захопила майже відсотків 90 ринку. А взагалі по продажу важкої медичної техніки їхню долю можна приблизно оцінити як 70 %. Хоча, звичайно, це не весь ринок медичних закупівель.

ОСОБА_2, Цензор. НЕТ».

Зазначена інформація поширена серед невизначеного кола осіб, адже сайт https://inforesist.org знаходиться у відкритому доступі.

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) зазначено, що:

«належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власник вебсайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту. За відсутності доказів іншого власником вебсайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту, і (або) отримувач послуг хостингу.

Відповідно до частини одинадцятої статті 52-1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власники вебсайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, зобов`язані розміщувати у вільному доступі на власних вебсайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе: а) повне ім`я або найменування власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; б) повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; в) контактну інформацію власника вебсайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв`язатися. Фізичні особи, які не є суб`єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на вебсайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника вебсайту, передбачену пунктом «в» цієї частини».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц (провадження № 61-5189св18) вказано, що:

«належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року у справі № 742/1159/18 (провадження № 61-48133св18) зазначено:

«Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що принижує честь, гідність чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів суди мають керуватися нормами, які регулюють діяльність засобів масової інформації».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 742/286/17 (провадження № 61-14303св19) вказано, що: «відповідачами у справі про захист честі, гідності чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що принижує честь, гідність чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів суди мають керуватися нормами, які регулюють діяльність засобів масової інформації. Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 року (справа № 439/1469/15-ц, провадження № 61-5189св18). Ураховуючи наведене, відповідачами у справі мають бути автор та власник веб-сайта відповідного інформаційного матеріалу. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року у справі № 707/2462/17 (провадження № 61-252св23) зазначено, що: «у разі пред`явлення позову не до всіх належних відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і щодо тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову. Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи».

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У разі, якщо питання про залучення усіх належних відповідачів у справі про захист честі та гідності фізичної особи судом першої інстанції не вирішено суд відмовляє у позові з цих підстав. При цьому достовірність поширеної інформації, спростування якої є предметом позову, судом не перевіряється (див. постанови Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі № 742/1159/18 та від 18 грудня 2019 року в справі № 742/286/17).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації ОСОБА_1 посилався на те, що спірна стаття містить неодноразове та пряме згадування його імені. Наведена у статті інформація є недостовірною та носить негативний характер щодо нього, а також не є припущенням, адже викладена у вигляді фактичних тверджень. Тому просив визнати недостовірною інформацію та зобов`язати спростувати її у частині певних тверджень;

відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зробив висновки, що: інформація є власними висновками відповідача як журналіста та є її оціночними судженнями, які ґрунтуються на її особистому трактуванні подій та отриманої нею інформації щодо позивача як публічної фігури, його діяльності, що становить суспільний інтерес; спірні висловлювання у публікації відповідача є оціночними судженнями, висловленими емоційно із використанням гіпербол, алегорій, метафори, мовностилістичних прийомів, які містять критику, оцінку позивача і його публічної діяльності; відповідачем не зазначено жодного конкретного факту у відношенні позивача щодо скоєння протиправних дій, вказана стаття відповідача не містить жодної вказівки на процесуальний статус особи позивача, який може бути в учасника кримінального провадження;

апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що матеріали справи свідчать про доведеність факту поширення інформації, фрагменти якої містять ствердний характер та не містять мовностилістичних прийомів, які б давали підстави вважати їх оціночними судженнями. Поширена відповідачем про позивача інформація містить у собі факти (явища об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини), які можуть бути перевірені та спростовані. Тягар доведеності достовірності інформації, поширеної про іншу особу, лежить на тому, хто поширив таку інформацію, позивач лише доводить сам факт її поширення. Оскільки відповідач не надала жодного доказу, який би підтверджував правдивість інформації, поширеної нею стосовно позивача, апеляційний суд дійшов висновку, що поширена інформація є недостовірною. При цьому поширена відповідачем інформація є негативною, позивач не є політичним діячем чи іншою публічною особою, до спірних правовідносин не застосовується правило значно ширшої межі допустимої критики, порівняно з іншими пересічними особами, а висновок суду в цій частині про застосування вказаного правила є необґрунтованим;

таким чином, суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 10:50 год на вебсайті «ЦЕНЗОР.НЕТ» (https://censor.net/) опубліковано інформаційну статтю авторства ОСОБА_2 з назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_8», що розміщена за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 , автором якої є ОСОБА_2

проте суди не врахували, що у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет належним відповідачем у справі є власник вебсайту та автор відповідного інформаційного матеріалу, тобто особа, яка безпосередньо розмістила інформаційний матеріал на відповідному вебсайті;

аналіз матеріалів позовної заяви свідчить про те, що вимоги про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації пред`явлені лише до ОСОБА_2 - автора статті. Власник вебсайту «ЦЕНЗОР.НЕТ» до участі у справі не залучений. При цьому клопотань про заміну відповідача чи залучення співвідповідачів позивач не заявляв;

у позовній заяві представник ОСОБА_1 стверджував, що він намагався встановити власників (реєстрантів) вебсайта з доменним іменем censor.net. Проте в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) така інформація прихована, а реєстратором даного доменного імені є іноземна компанія «Domains By Proxy, LLC (США). Відповідь на адвокатський запит до вказаної компанії станом на час подання позову не надійшла;

учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом (частина перша статті 84 ЦПК України);

отже зазначене твердження не спростовує того факту, що власник вебсайту не залучений у справі у якості співвідповідача. Таким чином, у задоволенні позову належало відмовити саме з цієї підстави.

За таких обставин апеляційний суд зробив помилковий висновок про задоволення позову в цій справі, а суд першої інстанції правильно відмовив у його задоволенні, але помилився щодо мотивів такої відмови. Тому постанову суду апеляційної інстанції належить скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити в резолютивній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити; оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити в резолютивній частині.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 викладено клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2024 року.

Вказане клопотання мотивоване тим, що у касаційній скарзі відсутнє будь-яке належне обґрунтування щодо того, у чому ж саме полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права. Тому за відсутності будь-яких обґрунтувань / висновків / аргументів / пояснень / мотивів скаржника в цьому контексті об`єктивно не є зрозумілим, як саме суд апеляційної інстанції неправильно застосувати відповідні норми. Крім того, посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах № 757/22307/17-ц, № 569/5269/16-ц, № 758/14324/15-ц, № 127/9786/20, є нерелевантними, адже висновки, на які посилається відповідач, зроблені у правовідносинах, які не є подібними. Ці обставини є підставою для закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

З урахуванням висновки щодо суті касаційної скарги у задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження належить відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

При зверненні до суду з касаційною скаргою ОСОБА_2 сплатила судовий збір у розмірі 3 435,52 грн. Тому, враховуючи результат касаційного оскарження, із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 належить стягнути судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, в указаному розмірі.

Крім того, ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2024 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 16 травня 2024 року в частині зобов`язання вчинити дії та судових витрат до закінчення її перегляду у касаційному порядку; зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 16 травня 2024 року в частині визнання недостовірною інформації до закінчення її перегляду у касаційному порядку. Оскільки за результатами касаційного перегляду вказану постанову скасовано, то відповідно до статті 436 ЦПК України підстав для поновлення її дії немає.

Керуючись статтями 400 409 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , яке подане його представником ОСОБА_11 , про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2024 року відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_12, задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2024 року скасувати.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 жовтня 2023 року змінити, виклавши його резолютивну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 3 435,52 грн.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 16 травня 2024 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко