Постанова

Іменем України

25 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 344/3868/16-ц

провадження № 61-4193св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, міський голова м. Івано-Франківська Марцінків Руслан Романович,

третя особа - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 січня 2017 року у складі судді Домбровської Г. В. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 березня 2017 року у складі колегії суддів: Васильковського В. М., Горейко М. Д., Ясеновенко Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (далі - ВК Івано-Франківської міськради), міського голови м. Івано-Франківська Марцінківа Р. Р., третя особа - ОСОБА_5, про скасування розпоряджень про звільнення з роботи та призначення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та інших виплат, відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що його призначено директором комунальної організації «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка» за трудовим контрактом строком до 04 серпня 2012 року з продовженням його дії до 04 серпня 2015 року, а в подальшому цей контракт був продовжений на невизначений строк, оскільки він фактично виконував трудові функції без заперечень роботодавця. Його трудові відносини з відповідачем були продовжені на умовах раніше укладеного контракту. Однак 29 лютого 2016 року розпорядженням міського голови його звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці та відмовою міського голови укладати контракт, хоча істотні зміни в умовах його праці відсутні, що вказує на незаконність звільнення. Посилається на те, що чинним законодавством не передбачено такої підстави звільнення працівника, як відмова власника від укладення контракту. Умови попередження про звільнення - не менш ніж за два місяці не дотримано, так як у розпорядженні від 18 грудня 2015 року вказувалося лише на необхідність підписання контракту. У день звільнення 29 лютого 2016 року він був на лікарняному. Розпорядження про зміну дати його звільнення прийняте 23 березня 2016 року, а сама дата звільнення змінена на 21 березня 2016 року, що вказує на звільнення заднім числом. Оскільки профспілковий комітет не надав згоди на його звільнення, то неврахування судом такого рішення можливе лише у випадку його необґрунтованості. Крім того, його як керівника позбавлено премії до дня комунальника, а пов'язані з виробничими завданнями премії входять до заробітної плати і повинні виплачуватися в повному обсязі. Відповідач, позбавивши його права на працю, завдав йому моральної шкоди.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 остаточно просив визнати незаконним розпорядження міського голови Івано-Франківської міської ради від 18 грудня 2015 року № 191-1 «Про зміну істотних умов праці ОСОБА_3», скасувати розпорядження міського голови від 29 лютого 2016 року № 25/1-с «Про звільнення з роботи ОСОБА_3» та розпорядження від 01 березня 2016 року № 28/1-с«Про призначення на посаду ОСОБА_5»; скасувати розпорядження від 23 березня 2016 року № 44/1-с «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 29 лютого 2016 року № 25/1-с; визнати дискримінацією в трудових відносинах протиправні дії Марцінківа Р. Р. (невиплата премії); стягнути премію в сумі 3 500 грн до дня комунальника; стягнути з відповідачів 4 025 грн невиплаченої премії за січень-лютий 2016 року; поновити його на роботі та скасувати запис у трудовій книжці, надавши рівноцінну посаду з оплатою, не нижче попередньої; стягнути на його користь із відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 21 березня 2016 року по день ухвалення рішення, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 112 368 грн 88 коп., на відшкодування моральної шкоди - 90 000 грн, а також стягнути судові витрати.

Представник відповідача ВК Івано-Франківської міськради заперечив проти задоволення позову, посилаючись на те, що при звільненні позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України відповідачем дотримано всіх вимог чинного трудового законодавства України. У зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці на підставі відповідного розпорядження та відмовою міського голови від укладення контракту з позивачем, останнього законно звільнено з роботи. Крім того, оскільки на момент прийняття розпорядження міського голови від 29 лютого 2016 року про звільнення позивача було відомо, що той перебуває на лікарняному, то після отримання від нього листка непрацездатності міський голова з метою відновлення законності своїм розпорядженням вніс зміни до розпорядження від 29 лютого 2016 року про звільнення позивача в частині дати звільнення, вказавши 21 березня 2016 року, тобто перший робочий день після виходу позивача з лікарняного. Стосовно відмови профспілкового органу у наданні згоди на звільнення позивача, то вона була невмотивованою, що відповідно до вимог закону надавало відповідачу право звільнити позивача без згоди профспілкового органу. Також послався на те, що премія не є обов'язковою виплатою, і такі виплати здійснюються за наявності передбачених законом обставин, тому позовні вимоги в цій частині вважає безпідставними. Крім того, вважає необґрунтованими позовні вимоги про визнання незаконним розпорядження відповідача від 01 березня 2016 року про призначення ОСОБА_5 на посаду директора комунальної організації, оскільки таке розпорядження не порушує жодних прав позивача, враховуючи законність його звільнення.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 січня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що згідно з рішенням Івано-Франківської міської ради від 17 березня 2011 року № 107-VІІІ призначення на посади керівників підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківська, здійснюється тільки шляхом укладення з ними контракту у випадках, передбачених законами України. Також суд виходив із того, що відповідач виконав вимогу щодо повідомлення позивача про зміну істотних умов праці не пізніше ніж за два місяці до зміни таких умов, а з'ясувавши, що на момент звільнення позивач був відсутній на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, правомірно змінив дату звільнення останнього. У рішенні профспілкового комітету від 12 лютого 2016 року немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачем. Посилаючись на викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для скасування розпоряджень про звільнення з роботи позивача та призначення іншої особи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та інших виплат, відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Виключено з мотивувальної частини рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 січня 2017 року вказівку на те, що робота позивача у період із 05 серпня 2015 року і до часу звільнення відноситься до роботи на загальних умовах безстрокового трудового договору.

В іншій частині рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 січня 2017 року залишено без змін.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зокрема, апеляційний суд виходив із того, що оспорювані позивачем розпорядження міського голови щодо повідомлення позивача про зміну істотних умов праці та про його звільнення прийняті з дотриманням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач як власник комунального підприємства мав право на визначення форми та умов договору з керівником цього підприємства, у тому числі шляхом укладення контракту як особливої форми трудового договору, в якому установлюються строк його дії, права і обов'язки сторін та організація праці працівника, а також умови розірвання договору. Також апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду про те, що станом на 02 березня 2016 року посада директора КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка» була вакантною, і міський голова на підставі пункту 10 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» розпорядженням від 01 березня 2016 року № 28/1-с правомірно призначив ОСОБА_5 керівником цього комунального закладу згідно з укладеним контрактом. При цьому апеляційний суд виходив із того, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду про відмову в задоволенні позову. Разом із тим апеляційний суд дійшов висновку, що з урахуванням характеру роботи позивача суд першої інстанції помилково вважав, що робота позивача після 05 серпня 2015 року і до часу звільнення має ознаки безстрокового трудового договору лише на тій підставі, що позивач у цей період фактично виконував трудові функції, оскільки трудові відносини з позивачем як керівником підприємства, що є у комунальній власності, обов'язково носять строковий характер, що свідчить про застосування судом закону, який не підлягав застосуванню, так як норма статті 39-1 КЗпП України містить виняток у випадку укладення строкового контракту.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої й апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не надав належної оцінки наявним у справі доказам, формально підійшов до розгляду справи, не проаналізувавши доводів апеляційної скарги позивача. Посилається на відсутність факту змін істотних умов праці позивача та відсутність у законодавстві такої підстави для звільнення, як відмова міського голови від укладення контракту. Також посилається на неправильне застосування судом норм закону щодо неможливості звільнення працівника під час тимчасової непрацездатності, щодо визнання дискримінаційними дій міського голови стосовно невиплати премій позивачу, а також щодо стягнення компенсації моральної шкоди. Вказує, що судом не враховано факт відсутності попередження позивача про наступне звільнення за два місяці за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Крім того, посилається на неврахування судом невідповідності підстав звільнення позивача станом на 21 березня 2016 року його юридичному статусу в організації у зв'язку з ліквідацією; неврахування судом підстав преміювання позивача за січень-лютий 2016 року; неврахування обставин про перебування на посаді одночасно двох директорів комунальної організації, що суперечить її статуту; неврахування порушення умов розрахунку з позивачем та неповної та невчасної виплати належних сум. Вважає, що жодних підстав для його звільнення не було, відповідачем не дотримано вимог закону щодо повідомлення його про дату звільнення. Крім того, відповідачем порушено норми статті 47 КЗпП України щодо перенесення дати звільнення, що, на його думку, було неможливим, тому розпорядження є незаконним. Також посилається на те, що судом не враховано вимог частини другої статті 40 КЗпП України, у зв'язку з чим не досліджено, чи була запропонована позивачу інша робота перед звільненням, не досліджено фактичного переведення всіх працівників у новостворену організацію, крім позивача. Зазначив, що його безпідставно не було включено до розпорядження на преміювання, до якого було включено всіх керівників, крім нього, що, на його думку, свідчить про дискримінацію працівника. Разом із тим вважає, що виплата премії відноситься до заробітної плати і є обов'язковою.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на таке.

Судом установлено, що ОСОБА_3 з 11 липня 2006 року працював на посаді директора КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка».

Згідно з рішенням Івано-Франківської міської ради від 17 березня 2011 року № 107-VІІІ призначення на посади керівників підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківська, здійснюється виключно шляхом укладення з ними контракту у випадках, передбачених законами України.

04 серпня 2011 року між міським головою м. Івано-Франківська та ОСОБА_3 як із керівником підприємства, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківська, укладено контракт терміном по 04 серпня 2012 року.

Відповідно до пункту 4.2 цей контракт припиняється: після закінчення строку дії контракту; за згодою сторін; з інших підстав, передбачених законодавством і цим контрактом. Додатковою угодою від 05 серпня 2012 року контракт продовжено по 04 серпня 2015 року включно.

По закінченню строку дії контракту позивача не було звільнено з посади, він продовжував працювати.

Розпорядженням міського голови м. Івано-Франківська від 18 грудня 2015 року № 191/1-0 із 01 березня 2016 року змінено істотні умови праці ОСОБА_3 шляхом укладення з ним контракту.

На підставі наявних у справі матеріалів суд вважав установленим, що відповідач виконав вимогу закону щодо повідомлення позивача про зміну істотних умов праці не пізніше ніж за два місяці до зміни таких умов.

Крім того, установлено, що рішенням профспілкового комітету від 12 лютого 2016 року відмовлено в наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачем, проте, як установив суд, у рішенні відсутнє обґрунтування відмови в наданні такої згоди.

Розпорядженням міського голови м. Івано-Франківська від 29 лютого 2016 року № 25/1-с ОСОБА_3 звільнено з посади директора КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка» з 29 лютого 2016 року у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці та відмовою міського голови від укладення контракту на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Оскільки на день звільнення ОСОБА_3 перебував на лікарняному, то згідно з розпорядженням міського голови від 23 березня 2016 року № 44/1-с внесено зміни до розпорядження від 29 лютого 2016 року № 25/1-с «Про звільнення з роботи ОСОБА_3» у частині дати звільнення, а саме: дату 29 лютого 2016 року змінено на дату 21 березня 2016 року.

Також установлено, що 11 березня 2016 року Івано-Франківською міською радою винесено рішення № 61-4 про припинення КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка» шляхом її ліквідації, а 17 березня 2016 року рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 198 створено ліквідаційну комісію для здійснення заходів щодо ліквідації цього підприємства.

31 березня 2016 року ОСОБА_5 звільнена із займаної посади за угодою сторін.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 контракт, як особлива форма трудового договору повинен спрямовуватися на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички, його правову і соціальну захищеність. Умови контракту, які погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними (стаття 9 КЗпП України ) (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини).

На момент прийняття Конституційним Судом України Рішення № 12-рп/98 положення частини третьої статті 21 Кодексу передбачали, що сфера застосування контракту визначається законодавством. Надаючи офіційне тлумачення цій нормі Конституційний Суд України зазначив, що терміном «законодавство» охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Так, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», зокрема статтею 42, передбачено, що міський голова має право призначити на посади та звільняти з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади.

Згідно з пунктом 9 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170, контракт набуває чинності з моменту його підписання або з дати, визначеної сторонами у контракті, і може бути змінений за згодою сторін, складеною у письмовій формі. Контракт є підставою для видання наказу (розпорядження) про прийняття (найняття) працівника на роботу з дня, встановленого у контракті за угодою сторін.

Пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» рекомендовано місцевим органам виконавчої влади при укладанні контрактів з керівниками підприємств, що є у комунальній власності, застосовувати порядок, передбачений Положенням, затвердженим цією постановою.

Відповідно до пункту 6 Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203, з керівником підприємства, раніше обраним чи призначеним на посаду, також укладається або переукладається контракт. У разі відмови органу управління майном укласти контракт з керівником підприємства, трудовий договір розривається на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до Положення про порядок укладання контрактів з керівниками підприємств, закладів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська, затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 15 вересня 2011 року № 400-14, яке є чинним та відповідно до частини першої статті 144 Конституції України підлягає обов'язковому виконанню, прийняття на роботу керівника підприємства, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківська, здійснюється міським головою шляхом укладання з ним строкового контракту, який може бути переукладений в порядку, передбаченому цим Положенням. Відмова від погодження проекту контракту унеможливлює його укладання.

Відповідно до частини другої статті 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним, законним та обґрунтованим є висновок про відсутність підстав для скасування розпоряджень про звільнення з роботи позивача, оскільки міський голова відмовився від укладення контракту з ним на новий строк. Робота позивача на посаді директора КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка» на підстав контракту, строк дії якого закінчився, не є обов'язковою умовою та підставою укладення нового контракту на новий строк, з огляду на дискреційні повноваження міського голови щодо укладення контрактів з керівниками комунальних підприємств, і відмова міського голови від укладення нового контракту з відповідним керівником - є підставою для звільнення останнього на підставі пункту першого статті 40 КЗпП України.

Відмовляючи в задоволенні вказаного позову в частині вимоги про скасування розпорядження міського голови щодо повідомлення позивача про зміну істотних умов праці, суд правильно виходив із того, що оскаржуване розпорядження міського голови прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач як власник комунального підприємства мав право на визначення форми та умов договору з керівником цього підприємства, у тому числі шляхом укладення контракту як особливої форми трудового договору, в якому установлюються строк його дії, права та обов'язки сторін та організація праці працівника, а також умови розірвання договору.

За обставинами справи, вказане розпорядження міського голови врегулювало ситуацію правової невизначеності, яка склалась після закінчення строку дії попереднього контракту позивача та продовження його роботи на посаді за межами строку дії контракту.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що з урахуванням характеру роботи позивача суд першої інстанції помилково вважав, що його робота після 05 серпня 2015 року і до часу звільнення має ознаки безстрокового трудового договору лише на тій підставі, що позивач у цей період фактично виконував трудові функції.

Суди дійшли обґрунтованого висновку, що положення статті 39-1 КЗпП України не застосовуються до правовідносин з керівниками підприємств, які виникли на підставі укладаннях з ними строкових контрактів.

Відмовляючи у задоволені вимог про виплату премій, суд обґрунтовано виходив із того, що оплата праці та матеріальне забезпечення керівника підприємства визначаються у контракті, проводяться за рахунок коштів підприємства і встановлюються у прямій залежності від результатів виробничо-господарської діяльності підприємства. Порядок преміювання ОСОБА_3 врегульовано Положенням про порядок оцінювання роботи та преміювання керівників комунальних підприємств, підвідомчих департаменту комунального господарства, транспорту і зв'язку виконкому Івано-Франківської міськради, затвердженим розпорядженням від 26 січня 2012 року № 38-р, згідно з яким премія та її конкретні розміри встановлюються за наявних для неї умов і відповідно до критеріїв оцінювання роботи керівника комунального закладу. При цьому у справі відсутні відомості, які б давали підстави для висновків про незаконність дій міського голови при нарахуванні та виплаті премій позивачу. Так, на підставі наявних у справі доказів суд правильно вважав установленим, що ОСОБА_3 виплачені всі належні при звільненні суми.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212, 303, 304 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Висновки апеляційного суду по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та не спростовані заявником.

Наведені в касаційній скарзі доводи щодо відсутності факту змін істотних умов праці позивача та відсутності в законодавстві такої підстави для звільнення, як відмова міського голови від укладення контракту; неможливості звільнення працівника під час тимчасової непрацездатності; визнання дискримінаційними дій міського голови стосовно невиплати премій позивачу, а також щодо стягнення компенсації моральної шкоди, полягають фактично у незгоді з вищевказаними висновками судів про відмову в задоволенні позову, однак всі ці обставини були предметом дослідження й оцінки судів попередніх інстанцій при вирішенні справи по суті, їм надана належна правова оцінка.

Доводи про те, що суд не надав належної оцінки наявним у справі доказам, не врахував факт відсутності попередження позивача про наступне звільнення за 2 місяці за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що судом не враховано вимог частини другої статті 40 КЗпП України, у зв'язку з чим не досліджено, чи була запропонована позивачу інша робота перед звільненням, не досліджено фактичного переведення всіх працівників у новостворену організацію, - є необґрунтованими, оскільки позивача було звільнено у зв'язку з відмовою міського голови від укладення контракту.

Зазначення у оскаржуваному розпорядження від 29 лютого 2016 року про звільнення позивача такої підстави, як зміна в організації виробництва і праці, не породжувала обов'язку відповідача пропонувати іншу роботу позивачу, оскільки положення наведеної норми передбачають обов'язок роботодавця запропонувати іншу роботу на тому ж підприємстві, проте, як встановлено судами, КО «Івано-Франківський міський парк культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка» ліквідовано без створення підприємства, яке є правонаступником.

Доводи касаційної скарги щодо незаконності розпорядження від 23 березня 2016 року про внесення змін до розпорядження від 29 лютого 2016 року в частині зміни дати звільнення, аналогічні доводам позовної заяви ОСОБА_3 та доводам апеляційної скарги, яким судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку, а саме: у зв'язку з відсутністю у роботодавця відомостей про перебування позивача на лікарняному в день звільнення, відповідачем після отримання листків непрацездатності було внесено відповідні зміни до дати звільнення, що відповідає вимогам частини третьої статті 40 КЗпП України.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 березня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: А. С. Олійник

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г.І. Усик