Постанова

Іменем України

25 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 201/9258/15-ц

провадження № 61-5799 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В.,

Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», товариство з обмеженою відповідальністю

«Бліс-Істейт»,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бліс-Істейт» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у складі судді

Антонюка О. А. від 22 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Лаченкової О. В.,

Варенко О. П., Городничової В. С., від 25 квітня 2016 року,

ВСТАНОВИВ :

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс»), товариства з обмеженою відповідальністю «Бліс-Істейт» (далі - ТОВ «Бліс-Істейт»), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р. О. про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації.

Позов мотивовано тим, що йому на праві власності належала квартира

№ 16 по вул. Дзержинського, 35Л у м. Дніпропетровську, яку було ним передано в іпотеку відкритого акціонерного товариства «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк») на підставі іпотечного договору від 25 квітня 2008 року в якості забезпечення зобов'язання за кредитним договором від цього ж числа, укладеного між ним та ВАТ «Сведбанк». 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк», та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, за яким останнє набуло право вимоги до нього за вказаним кредитним договором. 2 червня 2015 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Бліс-Істейт» був укладений договір купівлі-продажу належної йому квартири. Посилаючись на те, що квартира, яка є предметом іпотеки, була відчужена без його відома та згоди, з порушенням процедури відчуження, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», просив визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначеної квартири від 2 червня 2015 року та скасувати його державну реєстрацію.

У липні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом, в якому просила визнати недійсним зазначений договір купівлі-продажу

від 2 червня 2015 року, укладений між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Бліс-Істейт» та скасувати його державну реєстрацію, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_4 за час перебування з нею у зареєстрованому шлюбі, а тому є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Вказує, що згоди на укладення іпотечного договору та договору про задоволення вимог іпотекодержателя як дружина власника нерухомого майна вона не надавала, у зв'язку з чим оспорюваний правочин був укладений із порушенням вимог статті 65 СК України та статті 36 Закону України «Про іпотеку».

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 і ОСОБА_5 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири другої черги житлового комплексу «Амфітеатр» містобудівного ансамблю «Крутогірний», що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область,

АДРЕСА_1, загальною площею 119,5 кв. м, в тому числі житловою площею 74,3 кв. м, укладений 2 червня 2015 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Бліс-Істейт», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Швець Р. О., зареєстрований в реєстрі за № 1646.

Зобов'язано органи юстиції, органи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державних реєстраторів прав на нерухоме майно та/або нотаріусів скасувати запис про державну реєстрацію права власності ТОВ «Бліс-Істейт» на зазначену квартиру, зняти заборону відчуження та скасувати арешт цієї квартири, що зареєстрований 9 червня 2015 року під № 9958454 Дніпропетровським міським управлінням юстиції Дніпропетровської області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірну квартиру було реалізовано іпотекодержателем із порушенням процедури, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку» щодо повідомлення іпотекодавця про намір укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, що потягнуло за собою продаж спірного майна за ціною, яка не узгоджувалась з ОСОБА_4 та проведений з явним заниженням реальної вартості цього майна. Крім того, договір іпотеки спірної квартири був укладений без згоди ОСОБА_5 як дружини іпотекодавця щодо розпорядження спільним сумісним майном подружжя, що відповідно до частини другої статті 36 Закону України «Про іпотеку» є додатковою підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 квітня

2016 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Вектор Плюс» залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постановляючи ухвалу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та крім того зазначив, що оспорюваний договір купівлі-продажу підписаний особами, які не мали на це повноважень, оскільки загальні збори відповідачів уповноважували своїх представників укласти договір купівлі-продажу спірної квартири загальною площею

133,4 кв.м, тоді як предметом договору є квартира загальною площею

119,5 кв.м. Звіт про оцінку цієї квартири не відповідає нормативно-правовим актам з оцінки майна, є неякісним і не міг бути використаний при укладенні договору купівлі-продажу.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ «Бліс-Істейт» просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_5 надавала нотаріально завірену заяву про згоду ОСОБА_4 на передачу в іпотеку ВАТ «Сведбанк» спірної квартири, що підтверджується матеріалами справи, однак суди дійшли висновку про ненадання такої згоди лише з пояснень позивачів, не вивчивши належним чином матеріали справи. Зазначає, що оцінка предмета іпотеки та складений в її результаті звіт були здійснені саме щодо предмета іпотеки. Відмінність площі спірної квартири, зазначеної у звіті та договорі купівлі-продажу, сталася у зв'язку із технічною помилкою, яка жодним чином не впливає на ідентифікацію об'єкта продажу - предмета іпотеки. Вказав, що суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивачами не заявлялися вимоги щодо зняття заборони відчуження та скасування арешту спірної квартири.

У листопаді 2016 року від ОСОБА_4 надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він посилається на те, що згоду на передачу в іпотеку спірної квартири надавала не його дружина, а інша особа. Іпотекодержатель не повідомив його про намір укласти договір купівлі-продажу іпотечного майна, що є порушенням вимог статті 38 Закону України «Про іпотеку». Суди не вийшли за межі позовних вимог, оскільки скасували заходи забезпечення позову, вжиті в процесі розгляду цієї справи.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

5 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 7 березня 2008 року позивачі перебувають у зареєстрованому шлюбі.

25 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 2 858 300 доларів США зі сплатою 14,9% річних на строк по 24 квітня 2038 року.

З метою належного виконання позичальником умов кредитного договору

25 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки № 025/0408/71-099-І, предметом якого є належна останньому на праві власності квартира АДРЕСА_1, загальною площею

133,4 кв.м, житловою площею 121,1 кв.м.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником ВАТ «Сведбанк», та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого банк відступив фактору своє право вимоги заборгованості по вказаному кредитному договору.

Цього ж дня між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником ВАТ «Сведбанк», та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» був укладений договір про відступлення прав за вказаним іпотечним договором.

2 червня 2015 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Бліс-Істейт» був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, загальною площею

119,5 кв.м, житловою площею 74,3 кв.м. Цей договір зареєстрований та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ШвецьР. О.

Відповідно до умов зазначеного договору купівлі-продажу, його укладено на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон). Право на відчуження вказаної квартири будь-якій особі належить продавцю на підставі іпотечного договору № 025/0408/71-099-І, посвідченого 25 квітня 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу. Вартість відчужуваного майна, згідно зі звітом про оцінку, виконаного 6 травня 2015 року, становить 1 060 000 грн (пункти 1, 2, 5 договору купівлі-продажу).

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1-3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Визнаючи угоду недійсною на підставі частини першої статті 203 ЦК України, суди у рішенні мають встановити, якому саме закону чи іншому нормативному акту оспорена угода не відповідає.

За змістом частини першої статті 38 Закону передбачено, що якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про всій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини шостої статті 38 Закону ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Суди попередніх інстанцій вказуючи на те, що оспорюваний правочин суперечить вимогам статті 38 Закону щодо недотримання іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця про наступне відчуження предмету іпотеки та проведення оцінки предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 у

м. Дніпропетровську, залишили поза увагою зміст цієї статті, відповідно до якого наслідком недодержання іпотекодержателем процедури, встановленої статтею 38 Закону, законодавець визначив відшкодування іпотекодержателем збитків, а не визнання недійсним договору.

Оскільки матеріали справи не містять повідомлення ТОВ «ФК «Вектор Плюс» про намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки, а вимога товариства про усунення порушення (а. с. 17 т. 1) не є повідомленням про намір укласти договір у розумінні статті 38 Закону, а є повідомленням про можливість виникнення такого наміру у разі невиконання вимоги, то ОСОБА_4 не позбавлений можливості захистити своє порушене право у спосіб, передбачений статтею 38 Закону.

За статтею 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Відповідно до пункту 4 договору іпотеки, іпотекодержатель свідчить, що його дружина згодна з укладенням цього договору та його умовами. На підтвердження цього дружина іпотекодавця надала іпотекодержателю письмову заяву про таку згоду.

Посилання судів попередніх інстанцій на те, що ОСОБА_5 як дружина іпотекодавця ОСОБА_4 не надавала згоди на укладення договору іпотеки спростовується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема вони містять нотаріально посвідчену заяву, за змістом якої

ОСОБА_5 надала згоду ОСОБА_10 на передачу в іпотеку

ВАТ «Сведбанк» спірної квартири, за ціну та на умовах їй відомих. В цій заяві зазначено, зокрема, що договір іпотеки укладається її чоловіком в інтересах сім'ї і укладення цього договору відповідає їхньому сумісному волевиявленню.

Тобто, надавши згоду на передачу своєму чоловікові ОСОБА_4 в іпотеку спірної квартири і право визначати йому самостійно умови такого забезпечення, вона тим самим погодилася й на те, що на майно відповідно до законодавства може бути звернене стягнення, в тому числі й у визначений умовами іпотечного договору позасудовий спосіб.

Суди попередніх інстанцій, вказуючи про відсутність згоди ОСОБА_11 на передачу її чоловіком спірної квартири, жодним чином не мотивували свого висновку, взявши лише пояснення ОСОБА_5 про ненадання такої згоди, не звернули уваги на вказану заяву (а. с. 105 т. 1, а. с. 160 т. 3). Таким чином висновки судів в цій частиніґрунтуються на припущеннях, що заборонено в силу частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року.

За змістом статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних і юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 303ЦПК України 2004 року, під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій виходили із того, що відповідачі не уповноважували своїх представників на укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 у

м. Дніпропетровську. Однак дійшовши такого висновку суди попередніх інстанцій змісту позовних вимог не перевірили та не звернули уваги на те, що з цих підстав вимоги позивачами не заявлялися, що стало наслідком виходу за межі позовних вимог (статті 11, 303 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до частини другої статті 35 ЦПК України 2004 року треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Зобов'язуючи органи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно скасувати запис про державну реєстрацію права власності ТОВ «Бліс-Істейт» на зазначену квартиру, суди у порушення положень статті 35 ЦПК України не залучили їх до участі у розгляді справи, хоча судове рішення впливає на їх права та обов'язки.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини дев'ятої статті 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 5 червня

2015 року задоволено заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову, шляхом заборони ТОВ «Бліс-Істейт» здійснювати будь-які дії щодо відчуження спірної квартири або направлені на обтяження та передачу її в оренду та накладено арешт на цю квартиру.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 вересня

2015 року задоволено заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову, шляхом заборони ТОВ «ФК «Вектор-Плюс» та його представника вчиняти дії, направленні на виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_12 із спірної квартири, та заборони ТОВ «ФК «Вектор-Плюс» та його представникам перешкоджати у доступі до цієї квартири та користуванні нею; заборони Жовтневому районному відділу м. Дніпропетровська ГУ ДМС України в Дніпропетровській області та ГУ ДМУ України в Дніпропетровській області знімати з реєстрації місця проживання ОСОБА_12 в спірній квартирі.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування судових рішень із ухваленням нового про відмову у задоволенні позову, то вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову слід скасувати.

За змістом частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті

416 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга ТОВ «Бліс-Істейт» підлягає задоволенню, а судові рішення - скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, то сплачений ним судовий збір у розмірі

584 грн 64 коп. за подання касаційної скарги слід стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ТОВ «Бліс-Істейт» по 292 грн 32 коп. з кожного.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бліс-Істейт» задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області

від 25 квітня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 і ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», товариства з обмеженою відповідальністю «Бліс-Істейт», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалами Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 5 червня та 15 вересня

2015 року.

Стягнути з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бліс-Істейт»

по 292 грн 32 коп. судового збору з кожного, сплаченого за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк